- •1. Визначення поняття “культура”. Етнічна та національна культура.
- •2. Проблема етногенезу в сучасній науці.
- •3. Найдавніші етномовні спільності.
- •4. Давні індоэвропейці.
- •5. Праслов’яни. Етнокультура слов’янського світу після “великого переселення народів”.
- •6. Давні українці.
- •7. Давня Русь та її політичні зв’язки з Візантією та Заходом.
- •8. Прийняття християнства: політичний вибір чи природний процес.
- •9. Язичницька Русь та візантійська християнська культура.
- •10. Давньоруські філософи-книжники.
- •11. Церковне та світське життя людини в хі-хіі ст.
- •12. Дохристиянські вірування українців та їх відображення в сучасній обрядовості та казках.
- •13. Україна та мусульманський світ в епоху середньовіччя.
- •14. Культура середньовічного міста.
- •15. Розвиток освіти в Україні в середні віки.
- •16. Києво-Могилянська академія.
- •17. Берестейська унія 1596 року та її вплив на подальше релігійне життя України.
- •18. Козаччина як політичне та культурне явище.
- •19. Козацька ідеологія та формування національної самосвідомості українців.
- •20. Доба Івана Мазепи.
- •21. Українське бароко.
- •22. Україна в політичній та культурній системах Російської та Австро-Угорської імперій.
- •23. Від козацьких літописів до “Історії Русів”.
- •19. “Козацькі літописи”.
- •24. Вертеп та усна народна творчість: поєднання традицій.
- •25. І.П.Котляревський. “Енеїда”.
- •26. Микола Гоголь.
- •27. Діячі української культури барокової доби.
- •28. Давня Русь та християнський світ.
- •31. Усна народна творчість: казки, пісні, думи про козаччину.
- •30. Розвиток філософської та релігійної думки в постязичницькій Русі.
- •32. Григорій Сковорода.
23. Від козацьких літописів до “Історії Русів”.
19. “Козацькі літописи”.
Козацькі літописи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. не є виключно історичними творами (тобто науково точними), а, великою мірою - літературні пам'ятки; поєднали літописні традиції Київської Русі, широко використовували західно-європейські - польські, німецькі, французькі джерела; центральна тема усіх українських козацьких літописів - війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Літопис Самовидця: охоплює період 1648-1702 рр. автор - очевидець описуваних подій. Його мова і стиль позбавлені книжності, риторичних прикрас. Автор не дотримується літописної стильової традиції, що була поширена на Україні. Автор намагався подати події майже безоціночно, об'єктивно, як перелік фактів. співчуття до шляхетського стану, "значних козаків", неприхильність до низів, що грабують "значних"; холодне, іноді відверто вороже ставлення до козаків; прихильного ставлення до особи Б. Хмельницького в цій праці немає. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки: історія козацтва від найдавніших часів до 1709 р. Джерела - спогади сучасників подій, твори вітчизняних та іноземних історіографів, компілятивний твір, містить дуже багато фактичних помилок.. патетичний характер твору перетворює його не на літопис, а на гіпергероїзований історичний роман. досліджує походження "малоросійського народу або ж козаків": походження слова "козак" виводить від назви племені козар (хазар). Образ Богдана Хмельницького: центральна постать літопису, поєднує риси реальної історичної особи та ідеального вождя: Хмельницький має дві основні заслуги - визволення України від "тяжкого ярма лядського" та приведення її до російського монарха у підданство. Промосковська орієнтація автора. Літопис Самійла Величка, канцеляриста війська Запорозького, охоплює події 1648-1700 рр. Джерела: Самуїл Пуфендорф, поема "Війна домова" С. Твардовського, спогади очевидця Самійло Зорки. Мотив написання: побачивши на власні очі наслідки Руїни на Правобережжі: аби нащадки знали, що там трапилось, чому і як. Виступає за становий поділ на посполитих і козацтво, відстоює інтереси козацького стану. ідеал суспільного устрою: Запорізька Січ. Сварить полковників, що вони тільки за власний добробут вболівають.
Козацькі літописи ніби завершують літописний етап української Історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливостями відкривали новий етап у розвитку української Історичної думки, зокрема нового методу передачі Історичних знань: не через констатацію подій та її Інтерпретацію, а через аналіз І узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.
«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки кінця XVIII — початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів ще до 1769 року.
Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1825 році. Цей твір добре знали кирило-мефодіївці, і насамперед, Тарас Шевченко.
Автор
Автор твору невідомий. Група дослідників схилялася до думки, що ним був архієпископ Григорій Кониський, інші — Григорій Полетика, ще інші — князь Олександр Безбородько. Одначе, очевидно, твір вийшов з кіл Новгород-Сіверського патріотичного гуртка 80 — 90 років XVIII століття, тісно зв'язаних з князем О. Безбородько.
Значення
Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.