Тема 12. Міжнародні фінанси

До основних чинників становлення та розвитку міжнародних фінансів можна віднести: виникнення світових ринків, особливо товарних; міжнародний поділ праці; інтернаціоналізацію та глобалізацію економічних зв’язків; посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах.

Міжнародні фінанси можна розглядати у різних аспектах:

- як фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення

- з інституційного погляду — сукупність банків, валютних і фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних і регіональних економічних організацій та об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

- як сукупність економічних відносин у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини та характеризуються участю в них іноземного елементу.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. З економічної точки зору розрізняють таких суб'єктів: домашні господарства, господарюючі підприємства, різноманітні фінансові інститути, держава, міжнародні організації. Можна виділити цілу низку грошових відносин, які формують систему міжнародних фінансів. Це, зокрема, відносини:

• між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання та погашення кредитних зобов'язань;

• між вищезгаданими суб'єктами і банками щодо отримання та погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій;

• між вищезгаданими суб'єктами та страховими організаціями з приводу страхування ризиків;

• між вищезгаданими суб'єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари та послуги, виконання договорів страхування та ін.;

• між фізичними особами з приводу різноманітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

• між вищезгаданими суб'єктами та державою з приводу сплати податків та виконання певних зобов'язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

• між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;

• між урядами країн і міжнародними організаціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

• між міжнародними організаціями.

Міжнародні фінанси виконують дві основні функції:

1) розподільчу: через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту;

2) контрольну: облік і аналіз руху світового суспільного продукту у грошовій формі на всіх етапах його руху.

Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн — засновників цих організацій, їх основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здійснення важливих економічних проектів.

До основних міжнародних фінансових інститутів належать: Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків.

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а почав функціонувати у 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн — членів Фонду.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування з метою надання фінансової допомоги країнам, у яких утворилось від'ємне сальдо платіжного балансу; регулювання міжнародних валютних відносин; постійний нагляд за світовою економікою.

Наступною за значенням у системі міжнародних фінансових інституцій, є група Світового банку, яка включає до свого складу:

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), основною метою діяльності якого є сприяння розвитку економіки країн — членів МБРР через надання довгострокових кредитів і гарантування приватних інвестицій.

• Міжнародна асоціація розвитку надає безпроцентні кредити найбіднішим країнам світу терміном до 50 років на пільгових умовах — 0,75 %.

• Міжнародна фінансова корпорація надає кредити високорентабельним приватним підприємствам країн, що розвиваються, причому без гарантії урядів відповідних країн.

• Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій, яке проводить страхування іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, на випадок політичних ризиків: від націоналізації, військових дій, заворушень, зривів контрактів і ін., чим сприяє розвитку діяльності як інституцій групи Світового банку, так і приватних інвесторів.

• Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів виконує функції з урегулювання спорів між урядами окремих країн та їх інвесторами.

Банк міжнародних розрахунків є першою в історії міжнародною фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 р. Основне завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує також здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та операції на фондовому ринку.

Регіональні фінансові інститути створюються за континентальною ознакою. До них належать: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку, Лондонський та Паризький клуби кредиторів та ін.

Міжнародний фінансовий ринок виник у середині XX ст. Його головне призначення полягає в тому, аби за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними перерозподіл цих ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від даних операцій певного доходу.

З функціонального погляду, міжнародний фінансовий ринок — це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

З інституціонального погляду, міжнародний фінансовий ринок являє собою сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнародний ринок грошей (валютний ринок); міжнародний ринок кредитних ресурсів, міжнародний ринок цінних паперів.

Відмінності міжнародного фінансового ринку від національних:

• величезні масштаби;

• відсутність географічних кордонів;

• цілодобове проведення операцій;

• учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

• стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерної техніки.

Характерною ознакою міжнародного фінансового ринку є те, що операції на ньому, як правило, не підпадають під регулювання будь-якої однієї країни. Нині міжнародні фінансові операції сконцентровані у величезних фінансових центрах, які мобілізують та перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У результаті конкуренції сформувались світові фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Токіо.

Основними інструментами міжнародного фінансового ринку є іноземні облігації та єврооблігації, іноземні акції та євроакції, похідні фінансові інструменти.

Ринок єврооблігацій виник у Лондоні в результаті лібералізації британського валютного контролю. Цьому сприяло також жорстке регулювання ринку облігацій у США, різниця в процентних ставках на американському ринку та євроринку і, як наслідок, переорієнтація емітентів облігацій на євроринок. Єврооблігації являють собою боргові зобов'язання, випущені в валюті, яка є іноземною для емітента, що розміщуються за допомогою міжнародного синдикату андерайтерів серед зарубіжних інвесторів, для яких дана валюта також, як правило, є іноземною.

На міжнародному ринку перебувають в обігу також іноземні облігації. Вони емітуються нерезидентами на національних ринках різних країн згідно із законодавством цих країн і розміщуються серед резидентів за національну валюту.

Євроринок акцій виник у 1980 р. Поява і розвиток цього ринку пов'язані з бажанням інвесторів формувати портфель акцій на міжнародному ринку, з необхідністю для корпорацій шукати нові джерела формування власного капіталу, з потребою залучення іноземних інвесторів для участі в приватизації підприємств. Євроакції розміщуються на ринку банківськими синдикатами, котируються в міжнародних фінансових центрах і продаються за євровалюту.

Іноземні акції за механізмом випуску та обігу подібні до іноземних облігацій. Іноземні акції розміщуються або котируються на фондовому ринку іноземної держави або лише продаються на організованих ринках іноземних держав, а котируються тільки в країні випуску.

З 70-х років ХХ ст. на міжнародному фінансовому ринку почали набувати популярності похідні фінансові інструменти - свопи, опціони, форварди та ф'ючерси, ставши органічним доповненням до основних фінансових інструментів євроринку. Вони дали змогу учасникам ринку ефективніше управляти фінансовими ризиками, робити фінансове посередництво на міжнародному ринку більш безпечним. А також як позичальникам, так і кредиторам дали змогу захиститись від процентного та валютного ризиків, використати арбітражні можливості євроринків, а при сприятливій кон'юнктурі ринку реалізувати спекулятивні стратегії.