Загальнодержавні та місцеві податки і збори в Україні

Загальнодержавні

Місцеві

податок на прибуток підприємств; податок з доходів фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

податок на нерухомість, відмінну від земельних ділянок; єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Загальнодержавні податки встановлює Верховна Рада України, їх стягують в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони надходять. Місце́ві пода́тки та збо́ри — це податки та збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, вони є обов'язковими до сплати в межах адміністративно-територіальних одиниць та зараховуються до їх бюджетів.

Формуючи свою податкову політику, держава шляхом скорочення або збільшення маси податкових надходжень у Державний бюджет, зміни податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціаль­ної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, а також пропорції в територіальному розвитку. Податки значно впливають на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика являє собою діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації стягнення податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Успішне проведення податкової політики можливе за умови дотримання таких принципів:

• фіскальної достатності;

• економічної ефективності;

• соціальної справедливості;

• стабільності;

• гнучкості.

На основі обраної соціально-економічної доктрини держави в країні повинен формуватись середній рівень оподаткування, тобто та частка валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет за допомогою податків та податкових платежів. Для аналізу оптимальної норми оподаткування вченими часто використовується теорія відомого американського економіста А. Лаффера. За допомогою цієї теорії, доведено, що, коли висота податкових ставок сягає певного критичного рівня, подальше підвищення норми оподаткування спричиняє не збільшення, а навпаки — зменшення податкових надходжень. Надмірне підвищення норми оподаткування веде до збільшення доходів тіньової економіки та згортання легального бізнесу, а заодно й до скорочення податкової бази.

Проблема побудови податкової системи полягає у мінімізації суперечностей між цілями наповнення бюджету та економічного розвитку, збалансуванні принципів ефективності та справедливості.