Питання для самоконтролю та оговорювання

1 У чому полягають особливості об’єкту та предмету науки про фінанси?

2 Як використовуються діалектичні закони в фінансовій науці?

3 Які основні завдання та функції “Фінансів”?

4 У чому полягають особливості диференціації економічних наук за функціональною ознакою?

5 Який зв’язок економічних наук диференційованих за об’єктом дослідження та функціональною ознакою?

6 Який зв’язок “Фінансів” з математичним циклом наук?

7 Як пов’язані “Фінанси” з гуманітарними науками?

8 Що об’єднує “Фінанси” з суспільними науками?

9 Чи зв’язані “Фінанси” з філософським комплексом наук?

10 Яке значення “Фінансів”?

Тема 2 сутність фінансів, їх функції та роль

1. Фінанси: походження, сутність, ознаки.

2.2 Функції фінансів.

2.3 Призначення та роль фінансів.

Мета теми – охарактеризувати передумови виникнення фінансів, їх сутність, особливості як економічної категорії.

2.1 Фінанси: походження, сутність, ознаки

Існують різні точки зору про походження терміну “фінанси”. Одні вважають, що це поняття зв’язано з латинським “finis” – “кінець”, “закінчення”, “фініш”. У грошових відносинах, які виникають між населенням і державою, це слово означало завершення платежу, фінішний розрахунок, внески на користь суддів, держави та різних державних органів, про що одержали відповідний документ (його називали “finе”). Інші зв’язують походження поняття “фінанси” з латинським “finantiо” – “грошовий платіж, грошовий збір”. У Франції цей термін став використовуваться з XVІ ст., притому в більш ширшому значенні – сукупність публічних доходів і видатків. Трохи пізніше право громадянства одержав термін “публічні фінанси”. Вони означали державні доходи та виплати. Є і такі, які розглядають латинські “finatio, finanсia, finanсia pecuniaria” як “обов’язкова оплата готівкою”, “грошові зобов’язання”.

У Німеччині в XVІ-XVІІ ст. слово “фінанси” мало недобрий зміст: здирства, хабарництва, лихварства. За думкою деяких учених, “фінанси” в перекладі зі старофранцузької “finеr” означає “платити грішми”. Поняття “фінанси” схоже на англійське “finе” (грошова пеня, мито за привілеї). Якби то не було, а термін “фінанси” виникло. Можливо, воно було сконструйоване автором “Шести книг о республике” (1577) Ж. Боденом. Автор твору розумів під фінансами сукупність матеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави та різноманітних суспільних груп та прошарків. Невипадково у Франції це поняття використовують у значенні “державні заходи” та “грошові суми”. Слова “les finances” охоплювали все державне майно та майно урядового господарства. Можливо, що фінанси як самостійна назва сформувалася во Франції в XVІІІ ст., але ще в XІІІ-XV ст. у Італії (Флоренція, Венеція, Генуя) виникли торгові центри, без грошових коштів, грошових оборотів вони не могли обійтися. Тут фінансова практика випереджала теорію. Не виключено виникнення терміну “фінанси” саме тут.

Розповсюдження французької мови в Російській імперії, до складу якої входила й Україна, призвело до використання поняття “фінанси” в значенні “державне майно та користування ним”. Поступово термін витиснював з наукового й офіційного обороту термін “казна”. Дехто зв’язує походження цього слова з арабським “хазана”. Існує й інша версія: термін “fise” (казна) від латинського “fiscus”. “Фіском” називали платільний кошик, куди клали гроші та матеріальні речі, одержані державою від населення в якості податків. “Фіскус” одержав навіть зміст і став означати грошові та матеріальні коштовності, які має держава.

Фінанси як суспільне явище виникло в умовах регулярного товарно-грошового обігу в зв’язку з розвитком потреби в фінансових ресурсах. Поява держави припускала встановлення певних взаємовідносин між суб’єктами господарювання по розподілу та перерозподілу матеріальних благ. Ці відносини визначалися поняттям “фінанси”. Якщо в середньовіччі термін використовувався як вказівка на строк сплати, то пізніше – як перелік документів, котрі свідчили про погашення боргу. Ще пізніше поняття “фінанси” визначало примусовий платіж на користь державі.

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялася через установлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей.

У рабовласницьких і феодальних державах основними витратами були витрати на воєнні експедиції та ведення війн, утримання двору та державного апарату, будівництво зрошувальних систем, каналів, доріг, храмів та інших суспільних споруд. Основні надходження були від державного майна та права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами. Крім того, приносила дохід перемога над сусідами та ворогами: військова здобич, данина з покорених народів. Мали місце натуральні збори, мито, позики. Грошові відносини тільки народжувалися.

Так, у Римській імперії вводяться грошові виплати для найманців. Ці, а також інші потреби (організація видовищ, допомога безробітним вільним громадянам) потребували грошових витрат. Тому на додаток до військової здобичі й контрибуцій вводяться й грошові податки. Першим таким податком був податок на купівлю й продаж раба. Стягувався податок (у розмірі 1%) і за продаж непродовольчих виробів. Під час війни кожен громадянин платив надзвичайний податок на майно. Був уведений податок із спадку в розмірі 5%.

Феодалізм як суспільний устрій розвивався на основі рабовласництва або патріархального ладу, але це суттєво не вплинуло на лад, заснований на приватному володінні землею і закріпаченні селян (там, де немає кріпаків, там немає й феодалізму).

Роль централізованого уряду та його функцій визначалася в кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини феодал устанавлював власну систему податків. Центральна влада могла втручатися в господарське життя, зокрема оподатковувати населення тільки в узгоджених з феодалами межах.

Розвиток товаро-грошових відносин привів до зміни самої форми перерозподільничих стосунків: вони стали носити переважно грошовий характер. Усе більшого значення набували грошові доходи й витрати, частка натуральних зборів зменшувалась.

Якщо на попередніх стадіях розвитку держави монархи розпоряджалися коштами держави як власними, то згодом державна казна відділилась від власності монарха. В XVІ – XVІІ ст. виникають такі навіть поняття, як : державний бюджет, державні фінанси, державний кредит.

Трансформацію поглядів на економічну сутність фінансів досить компактно дав С.Ю. Вітте в “Конспекте лекций о народном и государственном хозяйстве”: “… з кінця XVІІ століття … під словом “фінанси” … стали розуміти всю сукупність державного майна та взагалі стан усього державного господарства”.

До початку XVІІІ ст. під фінансами розуміли державне публічне господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, наприклад, земства, міської общини тощо. Отже, фінанси пов’язували з переданням частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного змісту.

У XVІІІ ст. трактування поняття фінансів як державного господарства набуло подальшого розвитку. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами під час виконання покладених на них функцій.

Наприкінці XІХ ст. С.В. Вітте в своєму “Конспекте” помітив, що термін “фінанси” означав усю “сукупність натуральних засобів, якими розпоряджується держава – його доходів, витраті боргів, - розуміється це слово і тепер”.

З часом, крім державного господарства, до складу фінансів почали включати фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит та інші фінансові інститути.

Найвищого розквіту фінанси досягли у ХХ ст., коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Значний розвиток отримали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні фінансові фонди, фінанси підприємницьких структур.

ХХ століття ще більше ускладнило фінансові відносини в суспільстві, зокрема після Другої світової війни. Зросли розміри державних бюджетів. Держава акумулювала ресурси не тільки бюджетної системи, а й багаточисленних позабюджетних фондів. У багатьох країнах держава стала активним і могутнім суб’єктом економічних відносин, володіючи до половини національного доходу. Дуже великі суми грошей дозволили державі впливати на процеси суспільного відтворення.

Як відомо, суспільно-економічні системи різняться економічними відносинами, які, у свою чергу, є похідними від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Кожній суспільній системі і відповідно державі в цій системі притаманний певний фінансовий устрій. Відмінності між фінансами в окремих людських цивілізаціях зумовлені такими причинами:

1. кожній суспільній системі відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не враховувати відносини розподілу національного доходу, організовуючи їх перерозподіл на користь держави;

2) у кожній суспільно-економічній системі фінанси підпорядковані цілям і завданням держави, яка захищає тією чи іншою мірою інтереси населення країни;

3) кожний новий суспільний лад породжує нову систему господарських відносин. Так, якщо рабовласницькому і феодальному устроям відповідали натуральні відносини, то й формування доходів держави мало переважно натуральний характер. Капіталістичне господарство є товарно-грошовим. Відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі;

4) якщо держава як орган управління вирішує завдання відтворення економічних відносин і продуктивних сил, то цим самим завданням слугують фінанси.

Таким чином, фінанси водночас і економічна, і історична категорія: вони виникають, розвиваються, змінюються в часі. У цьому руслі можна виділити два основних етапи. Перший – малорозвинена форма фінансів. Характерні риси етапу: невиробниче використання зібраних засобів (до 2/3 йшло на воєнні цілі); нерозвиненість самой фінансової системи, яка мала лише одну ланку – бюджет; фінансові відносини були виключно пов’язані з формуванням і використанням бюджету.

Другий етап розвитку фінансів, напроти, характеризується багатьма ланками фінансової системи, різноманітністю фінансових відносин, великим регулюючим впливом на національну економіку, одержавленням значної частини національного доходу. Якщо на початку ХХ ст. у промислово розвинених країнах через фінансову систему перерозподілялось 9-18% національного доходу, то зараз – 30-50 і навіть 70%.

У результаті економічної еволюції фінансові відносини поширюються на два рівня. На першому рівні грошові відносини опановують формування та використання централізованих грошових фондів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі та державних позабюджетних фондах. На другому рівні ці ж відносини описують круговорот грошових фондів підприємств. Виходячи з поширення сфери фінансових відносин, у неї включають економічні відносини, які пов’язані з формування і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою здійснення державою та прийняття на себе функцій і умов розширеного відтворення.

Підсумовуючи попереднє, можна виділити такі історичні умови виникнення фінансів:

• товарне виробництво;

• опосередкування продуктів товарного виробництва грошовими відносинами;

• об’єктивна потреба в розподілі створеного суспільного продукту та його складової частини – додаткового продукту (останній історично є об’єктом фінансових відносин у суспільстві).

Джерелом грошових фондів виступає національний дохід. Він і тільки він визначає можливість задоволення загальнодержавних потреб і росту суспільного виробництва. Величина національного доходу та диференціація його на фонд використання та фонд накопичення визначають темпи розвитку економіки, її структуру.

Оскільки виникнення фінансів пов’язано з розвитком товарно-грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням її функції, то причиною появи фінансів можна вважати потреби суб’єктів господарювання і держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їх діяльність.

Матеріальной основой фінансів виступають гроші, грошовий обіг. Фінанси – це перш за все грошові відносини, але не всі грошові відносини є фінанси. Грошові відносини виникають між:

• підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних речей, реалізації продукції та послуг;

• підприємствами та вищестоящими органами під час формування централізованих грошових коштів та їх розподілі;

• підприємствами та державою при внесках податків у бюджет і фінансуванні витрат;

• громадянами та державою при внесках податків і добровільних платежів;

• підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами при внесках платежів і отримані ресурсів;

• окремими ланками бюджетної системи в процесі бюджетного регулювання;

• страховими підрозділами й населенням під час страхових внесків, відшкодування збитків у разі наступу страхового випадку та ін.

Не можна розглядати як фінансові грошові відносини між рівноправними юридичними та фізичними особами: тут держава в відносинах між партнерами відсутня.

Фінанси відрізняються від грошей як змістом, так і функціями. Гроші – загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються витрати праці господарських суб’єктів, а фінанси – це економічний інстумент розподілу або перерозподілу національного доходу, це – засіб контролю за створенням та використанням фондів грошових коштів.

У суті фінансів відображається не вся сукупність економічних відносин, а лише такі операції, які можна оцінити у вартісних вимірниках. Гроші – це поняття більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів, і навпаки, за відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, бути співзасновником фірми.

Гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фінансове становище фізичних і юридичних осіб зокрема, держави в цілому. Не можна досягти стабілізації фінансового становища, не налагодивши нормального грошового обігу. І, навпаки, якщо витрати держави перевищують наявні доходи, це призводить до розладу грошового обігу.

Фінанси відокремлюються від загальної сукупності грошових відносин лише у випадку виникнення певних історичних передумов. Перша – у результаті буржуазних революцій монархи втратили можливість особисто користуватися грішми казни. Остання з часом стала загальнодержавним фондом грошових коштів – бюджетом. Друга – формування та використання бюджету стало носити регулярний характер,. Виникли системи державних доходів і витрат. Третя – податки стали брати переважно в грошовій формі. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття на долю грошових податків приходилося вже 80-90% усіх доходів бюджету.

Незважаючи на різноманітність конкретних форм прояву фінансових відносин, на поверхні економічних явищ вони завжди асоціюються із рухом грошових коштів. Проте, фінанси – це не гроші, а відносини:

суспільні (мають місце в суспільстві);

• економічні (пов’язані з процесом відтворення);

• розподільчі (виникають переважно на стадії розподілу);

• фондоутворюючі (супроводжуються утворенням і витрачанням фондів грошових коштів).

Закономірно виникає питання: що таке “фінанси”?

Перш за все – це складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сумісними ознаками та формами прояву.

Принциповим положенням для розкриття сутності фінансів є розуміння того, що фінанси – це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов’язано з об’єктивною необхідністю розподілу і переразподілу вартості валового внутрішнього продукту. У процесі розподілу формуються та використовуються грошові фонди, призначені для задоволення суспільних інтересів та потреб.

Однак система суспільних інтересів і потреб досить різноманітна і охоплює загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві та особисті інтереси, а також міжнародні та міждержавні.

Зважаючи на обмеженість фінансових ресурсів (як і інших) і на протистояння інтересів, досить складно досягнути оптимального співвідношення в їх задаволенні у процесі вартістного розподілу. Як відомо з життєвої практики, задоволення інтересів одних за рахунок ущемлення інших загрожує суспільству негативними наслідками, пов’язаними з соціальним невдоволенням, економічними негараздами і навіть політичними потрясіннями. Тому як на макро-, так і на мікрорівнях слід якнайбільше уваги приділяти мотивації нарощування обсягів виробництва і реалізації продукції, робіт та послуг, збільшенню обсягів фінансових ресурсів, а в ширшому розумінні – валового внутрішнього продукту та національного доходу держави. Це може бути забезпечено через розвиток національного підприємництва, створення нових підприємств, збільшення кількості робочих місць, через зростання доходів населення, його платоспроможності.

У сучасній літературі визначають фінанси як систему економічних відносин, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту, а в певних умовах і національного багатства, з метою формування фінансових ресурсів у суб’єктів господарювання і держави і використання їх на розширене відтворення та задоволення інших суспільних інтересів і потреб.

Не зразу прийшли до такого твердження. У “Словаре иностранных слов” (М.: Рус.яз., 1987. – С 530) читаємо: “Фінанси – сукупність усіх грошових коштів, що в розпорядженні підприємства, держави, а також це – система їх формування, розподілу та користування”.

“Современный экономический словарь”, укладачами якого були Б.О. Райзберг, Л.Ш. Лазовський та Є.Б. Стародубцева (М.: ИНФРА-М, 1996. – С362), наводять таке: “Фінанси – узагальнюючий економічний термін, визначаючий не тільки грошові кошти, фінансові реурси в їх виникненні та русі, розподілі та перерозподілі, а й економічні відносини, що викликані розрахунками між господарськими суб’єктами, рухом грошових коштів, обігом грошей, використанням грошей”.

Укладачі “Большого экономического словаря” за ред. О.Д. Азриліяна (М.: Ин-т. новой экономики, 1997. –С.781) підкреслили, що “фінанси – економічна категорія, яка відбиває економічні відносини в процесі створення та використання фондів грошових коштів”.

Г.С. Вєчков, Г.Р. Вєчкова та В.Т. Пуляєв у “Краткой экономической энциклопедии” (СПб.: Метрополис, 1998. – С.342-393) дали більш широке тлумачення терміну “фінанси”. За їх думкою, це – “система економічних відносин по створенню, розподілу та використанню фондів грошових коштів у процесі перерозподілу суспільного продукту та національного доходу.” Фактично погоджується з цим В.Г. Залотогоров, автор “Энциклопедического словаря по экономике” (Минск: Полымя, 1997. – С.490). Зовсім лапідарне визначення наведено в “Бизнес. Толковый словарь: Англо-русский словарь” (М.: ИНФРА-М, 1996. – С.242) “фінанси – практика обігу грошей та управління ними”.

Оскільки використання фінансових ресурсів відбувається в основному через фонди цільового призначення, існує також визначення фінансів як економічної категорії, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій (Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: ЦНЛ, 2000. – С.7), або фінанси трактуються як економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення. (Финансы: Учебник / Под ред. Л.А. Дробозиной. – М.: ЮНИТИ, 1999. – С.13). Під централізованими фінансами розуміють економічні відносини, пов’язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі і урядових позабюджетних фондах, під децентралізованими фінансами – грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств. Отже, як випливає з наведених визначень, фінансовими будуть ті грошові відносини, які опосередковують відносини розподілу і перерозподілу вартості ВВП.

В.М. Опарін у навчальному посібнику “Фінанси (Загальна теорія)” пише: “Фінанси – сукупність економічних відносин, пов’язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту, а в певних умовах і національного багатства” (К.: КНЕУ, 1999. – С.5). Тут до фінансових відносин включаються не тільки відносини розподілу, а й відносини обміну, маючи на увазі, що фінанси завжди пов’язані з реальним рухом вартості, який відбувається на таких стадіях відтворювального процесу, як розподіл і обмін.

У “Фінансовому словнику” (автори Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С.) видання 2000р. міститься таке визначення фінансів: “Фінанси – сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів”. Та такий підхід залишає осторонь деякі важливі моменти. Перш за все те, що в процесі проведення тієї чи іншої діяльності виникає проблема залучення фінансових ресурсів. Таке залучення не є пасивним процесом, а вимагає активної, цілеспрямованої діяльності. З іншого боку, фінанси відносяться до категорії не тільки розподільчої. Це одна із сторін будь-якої діяльності, яка проводиться постійно. Так, господарський розвиток підприємства передбачає проведення операцій із залучення і використання грошових коштів, емісії цінних паперів, обслуговування позик та ін.

Важливим є і те, що проведення господарських операцій здійснюється з урахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткування і розвитку підприємницької діяльності. Тому фінанси є присутніми в будь-якому господарському процесі з самого його запровадження до одержання і використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це – особливий вид діяльності, безпосередньо пов’язаний з підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.

Зарубіжні вчені трактують фінансову науку більш прагматично. Так, у підручнику “Фінанси” Зві Боді та лауреат Нобелівської премії з економіки 1997р. Роберт Мертон підкреслюють, що “фінанси – це наукова дисципліна, яка вивчає питання розподілу недостатніх грошових коштів у часі та в умовах невизначеності.” Професор Берлінського Гумбольдт – університету Шарль Бланкарт у підручнику “Державні фінанси в умовах демократії” дає визначення фінансової науки, характеризуючи її як “економічний аналіз державної діяльності”.

Наведені визначення економічної сутності фінансів не вичерпують усього розмаїття концептуальних підходів та міркувань із цього питання. Це ще раз підкреслює складність і багатоплановість такого суспільного явища як фінанси, явища, яке характеризується різними сутнісними ознаками.

Важливою ознакою фінансів є їх грошовий характер: фінанси завжди мали грошову форму вираження, гроші – обов’язкова умова існування фінансів. Наявність фінансових відносин завжди супроводжується реальним рухом грошових коштів. Немає грошей – не може бути і фінансів. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові відносини. Але це не дає підстав для ототожнення категорій “фінанси” і “гроші”. За своїм місцем у товарному виробництві й обігу гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Гроші мають своє призначення в економічному житті суспільства, що виражено в їхніх функціях.

Засіб платежу – це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Сфера застосування грошей дуже широка і включає платежі між підприємствами, господарськими організаціями та установами за взаємними борговими зобов'язаннями; платежі підприємств працівникам, пов’язані з оплатою праці; платежі по виплаті дивідендів; платежі юридичних та фізичних осіб у централізовані фінансові фонди, одержання грошових коштів із цих фондів; внесення юридичними та фізичними особами своїх грошей у банки, отримання ними грошових позичок у банках і погашення їх у встановлені строки; різноманітні платежі, пов'язані зі страхуванням діяльності та майна юридичних і фізичних осіб; інші платежі – адміністративно-судові, виплата спадщини, дарування тощо.

Засіб нагромадження – це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Залежно від суспільних цілей нагромадження сфера цієї функції грошей підрозділяється на нагромадження у виробничій сфері та у сфері особистого споживання.

Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Світові гроші використовуються для погашення боргів, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті контрибуцій, репарацій, наданні грошової допомоги тощо.

Під час реалізації даних функцій грошей, таким чином, мають місце фінансові відносини.

Однією із специфічних ознак фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов'язані із формуванням грошових доходів і нагромаджень, які набувають специфічної форми фінансових ресурсів. Вони формуються у суб'єктів господарювання і держави за рахунок різних грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення виробництва, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.

Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відносин у суспільстві. Разом з тим фінансові ресурси не визначають сутність фінансів, не розкривають їх зміст і суспільне призначення. Ось чому фінансова наука вивчає не фінансові ресурси, а економічні відносини, що виникають у процесі їх формування, розподілу та використанні, хоча фінансові ресурси – це сукупність фондів, які приймають участь у забезпеченні діяльності суб’єктів господарювання і здійснюють обіг у грошовій формі.

Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб’єктів і використовуються для вирішення конкретних, заздалегідь встановлених задач. До складу фінансових ресурсів відносяться централізовані та децентралізовані фінансові ресурси.

Централізовані фінансові ресурси зосереджені в державному бюджеті, місцевих бюджетах, державному пенсійному фонді, фонді державного страхування, фондах міністерств і відомств. Усі фонди утворюються за рахунок наступних джерел:

• прибутків державних підприємств, установ і організацій;

• надхождення від державного страхування;

• прибутків і надходжень від зовнішньоекономічної діяльності держави;

• відрахувань від прибутків підприємств усіх форм власності;

• надходжень від населення у вигляді обов’язкових податків, відрахувань, зборів, надходжень від державних позик і лотерей, добровільних пожертвувань тощо.

Децентралізовані фінансові ресурси (фонди підприємств, організацій, установ) знаходяться в розпоряджені суб’єктів господарської діяльності різних форм власності, а також населення. Такі ресурси створюються за рахунок прибутків і накопичень резидентів,а також:

- амортизаційних відрахувань;

- кредитів банку - позикових коштів;

- кредиторської заборгованості;

- коштів, отриманих від випуску цінних паперів – грошових документів, що засвідчують майнові права або відносини позики.

Децентралізовані фонди грошових коштів мають таку особливість: їх розмір визначається кінцевими результатами господарської діяльності.

Обсяг фінансових ресурсів залежить від ступеня розвитку економіки країни, методів господарювання. Найважливіші елементи фінансових ресурсів та чинники, що впливають на їх розмір, наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 – Фінансові ресурси та чинники їх росту

Елементи фінансових ресурсів	Чинники росту
Прибуток	Обсяги реалізованої продукції, робіт, послуг; рівень цін і затрат
Амортизаційні відрахування	Вартість основних фондів, їх структура, норми амортизаційних відрахувань
Відрахування на соціальні цілі	Розмір фонду оплати праці, тарифи відрахувань на соціальні цілі
Податок на додану вартість, акцизний збір	Обсяги реалізованої продукції, робіт, послуг, ставки податків, пільги
Податок на прибуток	Розмір прибутку; ставки оподаткування, пільги
Ресурсні платежі в бюджет	Обсяг земельних, лісових, водних та інших ресурсів, що залучаються в господарський оборот; ставки податків; пільги

Продовження таблиці 2.1

Доходи від зовнішньо-економічної діяльності	Обсяг зовнішньоторгового обороту; рівень цін і мита
Резервні фонди	Утворюються згідно законодавства
Доходи від зовнішніх та внутрішніх позик	Умови проведення позик; наявність тимчасово вільних коштів

Джерела фінансових ресурсів для різних суб’єктів не однакові. На рівні:

• держави, органів місцевого самоврядування такими являются доходи від державних і муніціпальних підприємств, приватизації державного та муніціпального майна, державного та муніціпального кредиту, емісії грошей та цінних паперів, зовнішньоекономічної діяльності;

• господарських суб’єктів – прибуток, амортизаційні відрахування, доходи від продажу цінних паперів, банківського кредиту, відсотки від дивіденду від цінних паперів, що видаються іншими емітентами;

• населення – заробітна плата, премії, надбавки до заробітної плати, виплати соціального характеру, витрати на відрядження, доходи від підприємницької діяльності, від участі в прибутках, операцій з особистим майном, кредитно-фінансових операцій, соціальні трансферти (пенсії, допомоги, стипендії).

Свої фінансові ресурси суб’єкти використовують по-різному. Так, основні напрями використання фінансових ресурсів держави:

• значна частина загальнодержавних коштів спрямовується на розвиток народного господарства, будівництво нових підприємств, структурну перебудову галузей, перш за все тих, які потребують оно­влення виробничої бази;

• за рахунок централізованих фінансових ресурсів утримується розгалужена сітка соціально-культурних установ: лікувальних, освіт­ніх, культурних, спортивних і т.п. закладів. Держава фінансує дані організації і установи, оскільки вони не мають достатніх доходів і у своїй більшості надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за плату, яка не відшкодовує затрат, пов'язаних з їх здійсненням. Отже соціально-культурна сфера, що знаходиться на бюджетному фі­нансуванні, існує за рахунок перерозподілу коштів, який проводиться за допомогою бюджету, податків, дотацій, субвенцій;

• достатньо великі за обсягами державні кошти спрямовуються на соціальний захист населення, т.б. виплату пенсій, допомога у випадках втрати працездатності, інвалідності, під час догляду за хворою дитиною, вагітності та пологів, допомога малозабезпеченим верствам населення, багатодітним сім'ям, дітям-сиротам тощо. Важливість використання загальнодержавних коштів на вказані потреби заочно зростає в сучасних умовах економіки перехідного типу;

• фінансування міжнародної діяльності передбачає утримання

представництв, консульств за кордоном, участь у роботі міжнародних організацій, фондів, спілок тощо, здійснення міжнародного співробітництва, підтримка міжнародних культурних, наукових та інформаційних зв'язків;

• витрати держави по охороні навколишнього середовища вклю­чають затрати, пов'язані з раціональним використанням водних, лісо­вих, земельних, мінеральних та інших видів ресурсів (такі витрати слід розглядати як обов'язкову умову повноцінного функціонування сучасного індустріального суспільства);

• створення матеріальних та фінансових резервів, необхідних для забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення;

• витрати, пов'язані із управлінням країною: утримання загальнодержавних органів законодавчої, виконавчої і судової влади, апарату Президента України, фінансових, фіскальних, митних та інших органів;

• оборона країни: утримання Збройних сил, закупівля озбро­єння та військової техніки, мобілізаційна підготовка галузей народно­го господарства та ін.

Напрями використання фінансових ресурсів підприємств, ор­ганізацій і установ:

• розширене відтворення і розвиток підприємств: придбання об­ладнання та інвентаря, капітальне будівництво, ремонт основних за­собів, здійснення реконструкції, оновлення виробництва, автоматиза­ція, механізація виробничих процесів тощо;

• вирішення соціальних проблем трудового колективу: утримання соціально-культурних об'єктів (баз ідпочинку, будинків культури, дитячих садків, профілакторіїв), будівництво житла;

• матеріальне стимулювання працюючих за досягнення кращих індивідуальних та колективних результатів: премії, персональні надбавки, компенсації;

• створення фінансових резервів, необхідних для забезпечення безперервного виробничого процесу на підприємствах;

• задоволення інших потреб.

Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення раціонального співвідношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Високий рівень податків та інших обов'язкових внесків приводить до зростання фінансових ресурсів держави і зменшення, відповідно, фінансових ресурсів підприємств, що негативно відображається на результатах їхньої діяльності, підриває матеріальну зацікавленість у досягненні кращих показників, а також сприяє відтоку коштів у тіньовий бізнес.

Згідно з бюджетним кодексом України в державі створюються різні цільові фонди. До державних цільових фондів відносяться:

• збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття (до Фонду обов’язкового державного страхування України на випадок безробіття);

• збір за забруднення навколишнього природного середовища;

• надходження відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування;

• інші фонди, визначені державою.

Крім державних цільових фондів, в Україні створюються позабюджетні фонди.

Таким чином, матеріально-речовою основою фінансів є грошові кошти, фінансові ресурси, які переважно акумулюються у фондах грошових коштів; особливо це притаманно загальнодержавним фінансовим ресурсам. Незважаючи на чисельність і різноманітність фондів грошо­вих коштів, їм притаманні деякі спільні риси і характерні ознаки:

1) цільовий характер - кожен фонд грошових коштів створюється з певною метою, яка зазвичай відображається у назві фонду. Цільовий характер фондів знаходить вияв не тільки у чітко визначених напрям­ках використання коштів, але й у джерелах їх формування. Напри­клад, цільове призначення Пенсійного фонду України - це акумуля­ція коштів, призначених для пенсійного забезпечення населення;

2) динамічність - кошти, які акумулюються у фонді, знаходяться у постійному русі: фонд поповнюється новими надходженнями, витрачаються кошти за цільовим призначенням. Виключенням є резервні(страхові) фонди, в яких кошти на певний період "омертвляються" і використовуються лише при настанні непередбачених подій. Крім того, великі фонди грошових коштів можуть ділитись на декілька мен­ших за розміром. І навпаки - окремі фонди можуть об'єднуватися в один фонд;

3) кожен фонд має свою правову базу у вигляді законів, указів, по­станов та інших нормативних актів. Так, формування і використання державного бюджету - найбільшого централізованого фонду грошо­вих засобів - відбувається на основі щорічних законів “Про Державний бюджет України”. Аналогічно держбюджету, функціонування ін­ших централізованих фондів загальнодержавного призначення здійснюється також відповідно до чинних законів. Формування і використання фондів грошових коштів суб'єктів господарювання про­ходить на підставі рішень, які ними приймаються.

Треба відмітити, що фінанси держави складаються з фінансів підприємств усіх форм власності та загальнодержавних фінансів. Останні включають державний бюджет, державний кредит, державне соціальне, майнове й особливе страхування. Їх кошти йдуть на фінансування видатків, не передбачених державним бюджетом. Такі кошти одержують бюджетні установи та організації понад асигнування, що виділяються з державного та/або місцевого бюджетів, використовуються суворо за цільовим призначенням. Позабюджетні кошти поділяються за принципом походження та використання на спеціальні кошти, суми за дорученнями, депозитні кошти та інші позабюджетні кошти, зокрема галузевих міністерств під конкретні цільові програми.

Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб'єктів і використовуються для вирішення поставлених задач. До складу фінансових ресурсів відносяться активи, які залучаються до проведення господарських або негосподарських операцій. Обіг фінансових ресурсів між суб'єктами відображається збільшенням або зменшенням цінностей та відповідних зобов'язань. Тому обіг фінансових ресурсів передбачає врахування змін у складі як активів, так і зобов'язань суб'єктів діяльності.

Фінансові ресурси завжди є обмеженими. Тому їх залучення потребує створення певних умов. Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані тільки тими суб'єктами, які мають можливості їх раціонального використання. Надання фінансових ресурсів певним суб'єктам, як правило, передбачає їх повернення в установлені строки, платність, забезпечення, цільовий характер використання та виконання інших вимог. Разом з тим, фінансові ресурси можуть надаватись суб'єктам і на безповоротній основі. Такі операції мають місце в процесі емісії і розміщення акцій, державного фінансування, безоплатної передачі ресурсів та ін.

Вище розглянуті окремі фінансові категорії. Їх перелік треба доповнити такими, як

1. податки;

2. державні прибутки;

3. державний бюджет;

4. державні витрати;

5. державний кредит;

6. фінанси держави.

Фінансові котегорії утворюють піраміду, підніжжя якої складають податки, а верхівку – фінанси держави.

У податках сфокусовані основні сутнісні риси та властивості фінансів. За допомогою податків держава вилучає частину чистого продукту суспільства і прибутків населення, розподіляє її відповідно до економічних і соціальних завдань, а також політичних. Ось чому податки виступають найважливішою формою регулювання економічних відносин.