Лекція 8. Фінансування обєднань підприємств План

1. Середовище фінансової діяльності об’єднань підприємств

2. Внутрішнє фінансова структура об’єднань підприємств

3. Теоретичні аспекти фінансової діяльності об’єднань підприємств

4. Проблеми фінансів об’єднань підприємств

8.1. Середовище фінансової діяльності об'єднань підприємств

Після Другої світової війни відбулася суттєва модифікація форм і напрямів вивезення капіталу. Якщо на початку XX ст. пере­важало вивезення капіталу у формі позик і портфельних вкладень, капітали спрямовувалися з розвинених країн у країни, що розвива­ються, і переважно в паливно-сировинні галузі, то у повоєнний пері­од випереджаючими темпами почали зростати прямі інвестиції за кордон. Зросла роль міграції капіталу між розвиненими країнами, а її галузева структура зазнала еволюції на користь технологічно - і наукомістких виробництв.

Хоча інтенсифікація вивезення капіталу в повоєнний період по­в'язана певною мірою зі значним збільшенням кількості фірм, що здійснюють закордонні капіталовкладення, основна маса капітало­вкладень зосередилася в руках міжнародних компаній. Діалектика процесу полягає в тому, що, з одного боку, вивезення капіталу у фор­мі прямих вкладень сприяє утворенню транс - і багатонаціональних концернів та розширенню їхньої діяльності, а з іншого — саме існу­вання таких компаній неможливе без форсування прямих часток за­кордонних інвестицій. Питома вага капіталовкладень цього типу в сукупному обсязі приватного довгострокового експорту капіталу всіх країн збільшилася з 10 % у 1917р. до 80% наприкінці 80-х років.

Зростання обсягів вивезення прямих інвестицій відбувається, по-перше, за рахунок вивезення підприємницького капіталу; по-друге, через наступне реінвестування прибутків. В одних країнах до прямих інвестицій зараховують також внутрішньофірмові довго - і короткострокові кредити (США, Японія), в інших — тільки довго­строкові (окремі країни Західної Європи).

Незважаючи на розбіжності у визначенні предмета прямого ін­вестування, світове інвестиційне середовище є однаковим для всіх інвесторів. Воно складається з трьох основних елементів: цінні па­пери (фінансові та прямі інвестиції або фінансові активи), фондові (фінансові) ринки, фінансові посередники (фінансові інститути).

Нині, в умовах економічної глобалізації, для інвестора, який має тимчасово вільні кошти й прагне вигідно їх розмістити, існують альтернативи для ефективного розміщення. По-перше, він може сформувати портфель інвестицій з інструментів національних емі­тентів, номінованих у національній валюті. Такими інструментами є цінні папери, державні, регіональні та місцеві органи влади, націо­нальні акціонерні товариства, депозити в національній валюті. По-друге, до інвестиційного портфеля можна включити цінні папери іноземних емітентів, що номіновані в національній валюті й купу­ються й продаються на національному ринку. По-третє, до інвести­ційного портфеля можна включити інструменти, що купуються й продаються на національних фондовому й грошовому ринках, але номіновані в іноземній валюті.

При здійсненні міжнародних інвестицій кожна ТНК має брати до уваги особливості діяльності на світовому фінансовому ринку. Ці особливості зумовлені економічними й неекономічними чинниками. Найістотніші неекономічні чинники — психологічні, інформаційні та правові.

Психологічні чинники. Психологічні бар'єри, пов'язані з між­народними інвестиціями, спричинені незнанням економіки, політи­ки, культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на інозем­них фінансових ринках, порядку звітності. Тому інституціональним інвесторам доцільніше здійснювати міжнародні інвестиції через брокерів відповідних національних ринків.

Інформаційні чинники. Отримання інформації про іноземні ринки та емітентів — надзвичайно складне завдання. У наш час чи­мало іноземних брокерів надають постійно оновлюванні дані фінан­сового аналізу стосовно великої частини іноземних акцій. Тому іно­земні інвестори можуть звертатися до комп'ютерних інформаційних мереж, у яких містяться дані про ціни на світових фінансових рин­ках. Найбільший інтерес викликають:

• юридичні чинники: у різних країнах існують свої юридичні складності для іноземних інвесторів при розміщенні капіталу й поверненні його та отриманого доходу у свою країну, а також особливості оподатковування;

• економічні чинники: вони пов'язані насамперед з виникнен­ням додаткових трансакційних витрат. Найпоширенішими се­ред них є такі:

а) вищі комісійні, що сплачуються посередникам на іноземних ринках;

б) вища плата за оформлення угод;

в) вища плата управителям портфелями міжнародних інвестицій.

Комісійні дилери фондових бірж можуть брати плату в різних формах: у договірному розмірі, фіксовано за встановленою шкалою, як різницю цін купівлі та продажу. У США комісійні за угоди з акці­ями низькі — переважно 0,18 % для великих угод. В інших країнах вони вищі — від 0,3 до 1 %.

Плата за оформлення угод про міжнародні інвестиції вища, ніж за угоди на національних ринках. Це пов'язано з багатовалютною системою обліку та звітності й можливою складністю структури розрахункових систем.

Плата за управління портфелем міжнародних інвестицій пе­реважно вища, ніж за управління національним портфелем, що зу­мовлено різними причинами, зокрема передплатою на міжнародні бази даних, витратами на дослідження міжнародного фінансового ринку, відмінностями облікових систем у різних країнах, вартістю комунікацій.