Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекції ОП.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
1.43 Mб
Скачать

7.7. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Економічний ефект характеризує абсолютну величину переви­щення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над су­марними витратами ресурсів за розрахунковий період і обчислюєть­ся за загальноприйнятою методикою.

(7.1)

де — народногосподарський економічний ефект, або внутрі­шньовиробничий економічний ефект;

рт — результати від впровадження техніко-організаційних ново­введень;

Вт — витрати на впровадження технічних та організаційних но­вовведень;

Т — розрахунковий період.

Результати та витрати кожного року слід визначати з урахуван­ням чинника часу за допомогою спеціального коефіцієнта приведен­ня а, що обчислюється за формулою:

(7.2)

де Ен — норматив приведення різночасових витрат і результатів;

- розрахунковий рік;

- рік, за який витрати й результати приводяться до рівня роз­рахункового року.

Економічний ефект технічних нововведень з урахуванням чин­ника часу дорівнює:

(7.3)

де - вартісна оцінка відповідно результатів і витрат уt-му році розрахункового періоду;

tn, tk - відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

Загальні результати технічних нововведень визначаються су­мою основних і супровідних результатів:

(7.4)

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення т) за розрахунковий період охоплюють витрати на виробництво () та ви­трати на використання ) продукції і визначаються за формулою:

(7.5)

Оцінка внутрішньовиробничого (комерційного) економічного ефекту зазвичай здійснюється з використанням таких показників:

  • прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації);

  • похідних вимірників — коефіцієнта ефективності капітальних витрат (внутрішньої норми ефективності, терміну окупності ка­пітальних витрат тощо).

7.8. Інноваційна політика об'єднань підприємств

У рамках фінансового підходу під «інновацією» розуміють про­цес інвестицій у новації — вкладання коштів у розробку нової техні­ки, технології, наукові дослідження. При цьому проявляється специ­фічний характер інновації як товару, що відзначається високим ступенем невизначеності при отриманні науково-технічного резуль­тату, особливим характером фінансування, тобто ризиком часового розриву між затратами та результатами, а також невизначеністю по­питу споживачів.

Раціональні співвідношення між вартісними показниками інвес­тицій на різних етапах інноваційного процесу описуються квадра­тичною залежністю, а саме: на етапі фундаментальних наукових до­сліджень необхідна сума інвестицій приймається рівною 1,0; на етапі прикладних наукових досліджень — 2,0; на етапі дослідно-конструкторських робіт — 2,4 і на етапі освоєння виробництва — 2,8.

Мета фірми, політика інновацій та інвестиційна політика пов'язані між собою. Якщо фірма ставить за мету досягнення цільового прибутку, то її інвестиційна політика спрямовується на до­сягнення певного мінімального прибутку на інвестований капітал. За цих умов мета фірми переорієнтовується на користь забезпечення окупності при мінімальних вимогах до обсягу продажу й нормі при­бутку від капіталовкладень.

Інноваційна та інвестиційна політика фірми має формуватися відповідно до її мети, яка може поширюватися на різні сфери при­кладання капіталу, а саме:

  1. досягнення швидких результатів, найближчих до максимальних (розробки нових видів продукції, технології, виробництв, менедж­менту);

  2. стійкого зростання фірми;

  3. підвищення рівня кваліфікації персоналу;

  4. закріплення позицій ринку;

  5. прагнення фірми запобігти банкрутству.

Конкретний зміст інвестиційної політики визначається перш за все ступенем важливості об'єктів капіталовкладень.

Відповідно до європейського та американського досвіду всі ка­піталовкладення можна згрупувати залежно від мети. Наприклад: вимушені капіталовкладення; зберігання позицій на ринку; оновлен­ня продукції та устаткування; економія витрат; збільшення доходів; ризикові капіталовкладення. Це дає змогу адміністрації фірми при­ймати правильні інвестиційні рішення. Найбільше практичне зна­чення для інвестиційної політики має класифікація інвестицій з точ­ки зору диференціації норм прибутку. Наведемо приклад такої кла­сифікації для фірми:

  • вимушені капіталовкладення — вимоги до норми прибутку відсутні;

  • зберігання позицій на ринку — норма прибутку 6 %;

  • оновлення виробництва — норма прибутку 12 %;

  • економія витрат — норма прибутку 15 %;

  • збільшення доходів — норма прибутку 20 %;

  • ризикові капіталовкладення — норма прибутку 25 %.

Але в інвестиційній політиці треба приділяти увагу і розподілу прибутку в часі, тобто скласти такий інвестиційний проект, який мак­симально вигравав би в часі, незалежно від розмірів витрат на його фінансування. Або для врахування фактора часу може висуватися вимога забезпечення стандартної норми прибутку протягом трива­лого періоду, наприклад 5-10 років.

Доцільними є такі методи розрахунку:

• метод поточної вартості, який передбачає розрахунок усіх коштів, що надходять, у діючих цінах у порівнянні з розміром інвестицій;

• метод окупності, відповідно до якого розраховується час, необ­хідний для того, щоб інвестиції окупили свою первинну вартість.

Процес інвестування капіталу у фірми (капіталовкладення) — це здійснення витрат у різні періоди часу. Тому капіталовкладення можуть розглядатися як послідовність витрат. Під капіталовкладен­нями мають на увазі ті чи інші великі одноразові витрати, які відбу­ваються на початку інвестиційного процесу, і поточні витрати, які здійснюються пізніше і, природно, виходять з одноразових витрат, їхньою характерною ознакою є тривалість у часі.

Об'єкти капіталовкладень, як правило, пов'язані з нововведен­нями й можуть відрізнятися за характером:

  • нові машини та обладнання, закуплені для розширення справи, що амортизуються протягом 3-5 років;

  • заміна існуючого устаткування (оцінка доцільності інвестицій у такі проекти пов'язана не лише з вартістю нового обладнання, а й з доходом від продажу старих машин);

  • капіталовкладення в дослідження, вдосконалення продукції, довгострокову рекламу, збут, навчання персоналу;

  • капіталовкладення в соціально-етичний маркетинг: охорона праці, охорона навколишнього середовища;

• купівля землі, розширення конторських споруд, купівля патен­тів і ліцензій.

Складовою прийняття рішень про доцільність проекту інвести­цій в інновації є початкова вартість як алгебраїчна сума початкових витрат і доходу, що дорівнює сумі початкових витрат за мінусом по­чаткового доходу.

Сума початкових витрат дорівнює ціні нововведення (напри­клад, устаткування) плюс витрати на перевезення, монтаж і конт­роль за нарахуванням податків з продажу старого устаткування.

Сума початкового доходу дорівнює доходу від продажу старого устаткування із врахуванням зміни норм податкових платежів.

Обґрунтування ефективності, рентабельності капіталовкладень можливе за умови використання інформації про такі параметри:

  • поточні доходи (прибутки);

  • поточні (експлуатаційні) витрати (видатки);

  • початкова вартість інвестицій;

  • залишкова (ліквідаційна) вартість інвестицій;

  • інвестиційний період;

  • розрахунковий розмір ренти.

Оцінюючи поточні доходи, необхідно ретельно вивчати зміни обся­гу продажу з часом. Перш ніж нова продукція знайде свою нішу на рин­ку й збільшиться обсяг продаж, проходить 2-3 роки. Згодом продукція набуває популярності на ринку й збут досягає максимуму. Обсяг прода­жу зберігається ще деякий час, далі збут скорочується, спадає, і на зміну даній продукції на ринку повинна прийти більш досконала, нова.

Якщо фірма безперервно розробляє нову продукцію, вона має можливість зберігати свої ринкові позиції і навіть покращувати їх.

Поточні витрати пов'язані з результатом упровадження та вико­ристання інновацій.

Початкова вартість інвестицій — це великі одноразові витрати, що здійснюються на початку інвестиційного періоду й призначені для придбання об'єкта капіталовкладень.

Залишкова (ліквідаційна) вартість інвестицій — вартість капіта­ловкладень наприкінці інвестиційного періоду. Інвестиційний пері­од як компонент капіталовкладень необхідно враховувати при ви­вченні питання про рентабельність варіантів.

Інвестиційна політика підприємства повинна мати інновацій­ний характер.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]