Глава 20. Ринок цінних паперів. Фондова біржа

§3. Особливості формування фондового ринку в Україні

Визначальним фактором для формування ринку цінних паперів в Україні стали процеси приватизації та поява акціонерних товариств.

Можна виокремити кілька його етапів.

1) 1991–1994 рр. Ринок цінних паперів почав функціонувати як організованийібіржовий,обминувшиприроднуфазусвогорозвитку — неорганізованого,позабіржового,первинного.У1991р.прийнятоЗакон «Про цінні папери і фондову біржу». Того ж року утворена і почала діяти Українська фондова біржа (УФБ) — з регіональними відділеннями на правах філій, що обумовило монополізацію біржової діяльності. Однак на торги цінними паперами припадало не більше 3% загального обсягу угод. Об’єктом купівлі-продажу в основному були зобов’язання акціонерних комерційних банків, фінансових посередників, господарськихтовариствсфериобігу.Ринокбувзакритимдляіноземнихцінних паперів. Перші електронні торги на УФБ відбулися в 1993 році.

Уцейчасбіржовуторгівлюфактичнозамінявобмінприватизаційних

майновихсертифікатівнаакціїуцентрахсертифікатнихаукціонів.Іхоча ціцінніпаперисталилишеінструментомперерозподілувласності,вони

дали поштовх розвитку позабіржового сегменту ринку цінних паперів.

2)1995–1999 рр. Прийнято пакет законів (у тому числі «Про дер­ жавне регулювання ринку цінних паперів», «Про Національну депозитарну систему»), утворено Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку, затверджено концепцію його розвитку.

На ринку з’явилося одразу кілька організаторів торгів: чотири фондові біржі і торгово-інформаційна система ПФТС («Перша фондова торговельна система»), що забезпечила електронну торгівлю цінними паперами і стала лідером на організованому ринку. Розвивається позабіржовий ринок, відбувається побудова інфраструктури. Створено депозитарій ВАТ «МФС», відбулися перші аукціонні торги векселями та облігаціями внутрішньої державної позики. В умовах кризи неплатежів векселі використовуються як засіб платежу, а не інструмент кредитування. До 70% обсягів торгів на організованому ринку припадає на акції, причому домінують акції підприємств енергетичної, металургійної, нафтогазової, хімічної, телекомунікаційної галузей — галузей, в яких відбувається переділ власності. Приборкання інфляції сприяє зростанню обсягів фондового ринку.

3)2000–2006 рр. (до набуття чинності Закону України «Про цінні

папери і фондовий ринок» з 12 травня 2006 р.). Етап динамічного зростанняіфрагментарногорозвитку.Оборотзбільшуєтьсябільшеніж у 10 разів. Створено Національний депозитарій України. У 2006 р.

329

Розділ ІV. Макроекономіка

структура пропозиції на первинному ринку емісійних цінних паперів характеризувалась переважанням акцій (понад 40 %), інвестиційних сертифікатівпайовихінвестиційнихфондів(37,4 %),облігацій(20,7 %). Частка похідних цінних паперів утримується на рівні 0,5–0,7 %.

На початку 2006 р. в Україні діяло вісім фондових бірж, дві позабіржові торговельні системи, 794 торговці цінними паперами, Національний депозитарій і депозитарій ВАТ «МФС». На ринку домінує стратегічнийінвестор,мотивацієюякогоєнезбереженняіпримноження заощаджень, а контроль над власністю. Населення, незважаючи на підвищення рівня життя і частки заощаджень, до операцій з цінними паперами масово не залучилося, віддаючи перевагу банківським депозитам та іноземній валюті.

Втім,ринокціннихпаперівУкраїнихарактеризуєтьсяякнепрозорий, неліквідний,іздеформованиммеханізмомціноутворення,функціонуван- нямтіньовихсхемкупівлі-продажуціннихпаперів,щонедаєзмогиповно- цінновиконуватийогоосновнімікро-імакроекономічніфункції.Обсяги залучення інвестицій до реального сектору економіки через фондовий ринок залишаються недостатніми для розширеного відтворення.

Головною специфікою українського ринку цінних паперів є безпрецедентне у світовій практиці домінування неорганізованого сегмента. (табл.20.1).Неорганізованаторгівлянедаєзмогивиявитиреальнуринкову ціну, попит на цінні папери, точно визначити обсяги реалізації, напрями руху капіталу, створює умови для встановлення контролю нерезидентів над окремими групами підприємств і стратегічних галузей. Високі ризики операцій, недосконалість системи розкриття інформації емітентами та професійними учасниками ринку знижують мотивацію і перешкоджають оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу укра­ їнських підприємств. Актуальними залишаються питання захисту прав інвесторів (особливо — мінорітарних, дрібних акціонерів).

Таблиця 20.1

Динаміка торгів на ринку цінних паперів України у 2000–2006 рр.

330

Глава 20. Ринок цінних паперів. Фондова біржа

Основні напрями подальшого розвитку фондового ринку в Україні знайшли відображення у Законі «Про цінні папери і фондовий ринок»

іреалізуються з другої половини 2006 р., ознаменувавши початок нового етапу. Їх можна подати таким чином:

1)консолідація біржової системи; зосередження торгівлі цінними паперами на фондових біржах;

2)консолідаціядепозитарноїсистемитавдосконаленняінфраструктури ринку, впровадження міжнародних стандартів обліку прав власності і сучасних технологій обслуговування операцій (електронний документообіг, платежі та кліринг);

3)підвищення вимог до учасників, уніфікація правил торгівлі;

4)захист прав інвесторів; створення ефективної системи розкриття інформації. Зокрема, Законом визначено обов’язковий обсяг, терміни,способирозкриттяінформаціїпродіяльністьакціонернихтовариств

іпрофесійнихучасниківринку,забороненовикористанняінсайдерської інформації, встановлено порядок розкриття інформації про облік іменних цінних паперів;

5)підвищення ролі інститутів спільного інвестування, недержавного пенсійного забезпечення для акумуляції сукупних національних накопичень і спрямування до реального сектору економіки.

Запитання для самоконтролю

1.Як ви розумієте економічну природу цінного папера?

2.Чим обумовлюється якість цінного папера?

3.Порівняйте характеристики акції та облігації.

4.Назвіть основні функції ринку цінних паперів.

5.Назвіть основні елементи інфраструктури ринку цінних паперів.

6.Що являє собою фондова біржа? Яка її економічна роль?

7.Для чого потрібні строкові біржові угоди?

8.За якими напрямами відбувається перебудова і модернізація ринку цінних паперів України на сучасному етапі розвитку?

331

Глава21

Страховий ринок

§ 1. Страхування: сутність і функції

Страхування —одназнайдавнішихкатегорійсуспільнихвідносин. Термін«страхування»усталивсянаукраїнськихземляхізчасіврозвит­ ку відповідних послуг у Російській імперії ХІХ ст., має російське походження, відбиваючи зміст слова «страх» у значенні «ризик». Але в Росії інститут страхування був досить пізнім запозиченням із країн Західної Європи. У більшості з них термін зберіг зв’язок з латинськими коренями. В їх основі — слова «securus» і «sine», які означають «безтурботний». Таким чином, первісно поняття страхування розвивало ідею захисту та безпеки. В англійському словнику страхових термінів поняття «страхування» (insurance) визначається «як система передання ризику і його комбінування».

Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відносини, відчували страх за його схоронність, що було обумовлено можливими стихійними лихами, пожежами, грабунками тощо. Ризиковий характер суспільного виробництва — головна причина занепокоєння будь-якого суб’єкта господарюванняза всіх часів. Людизавждиоб’єднувалисядля того, щоб допомагати один одному в нещастях і лихах. На цьому ґрунті виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом його перерозподілу між усіма зацікавленими учасниками виробничих відносин.

Для юристів акт страхування — це договір, що відповідає законодавству, на підставі якого одна особа (страховик) за визначену плату зобов’язується відшкодувати збитки, яких може зазнати інша особа (страхувальник) від заздалегідь оговореної події. Відповідно до редакції ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків­ , страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів.

Як економічна категорія страхування має такі ознаки.

1. Відносини страхування мають ризиковий та ймовірний харак-

тер. Їхніми суб’єктами є страхувальники і страховики, які утворюють страхові товариства.

Потребу в страхуванні викликає саме фактор ризику і необхідність покриття можливих збитків у результаті прояву цього фактора. Аналіз

332

Глава 21. Страховий ринок

ризиків дає можливість поділити їх на дві групи: страхові і нестрахові ризики.

Нестрахові ризики — це ризики, для яких неможливо визначити ймовірність та величину пов’язаних з ними збитків. Як правило, страховики не беруть на себе відповідальність за цими ризиками. До нестраховихвідносять,наприклад,політичніризики.Вонипередбачають настання таких подій, як: зміна уряду, війна, революція; обмеження вільної торгівлі; необґрунтовані надмірні податки; обмеження вільного обміну валют. Деколи, якщо з’являються дані для об’єктивної оцінкиризиківіточноговимірюванняшкоди,нестраховіризикипереводять у ранг страхових.

Страхові ризики повинні відповідати таким вимогам: ймовірність виникнення повинна бути більшою 0, але меншою 1; випадковість реалізації; можливість співвіднесення випадковості з чисельністю подібних

об’єктів; ризик повинен мати об’єктивний характер і не залежати від воле-

виявлення зацікавлених сторін, наприклад страхувальника; час прояву ризику не можна визначити завчасно; наслідки не повинні бути катастрофічними.

Як елемент системи економічних відносин страхування тісно пов’язане з підприємництвом, для якого характерна готовність йти на ризик, організаційно-господарське новаторство та ефективні способи використання і збереження ресурсів. Природа підприємницької діяльності, так само як і незахищеність людини від зовнішніх несприятливих для неї впливів, обумовлюють виникнення певних страхових інтересів­ , що закріплюються у відповідних договорах страхування. Динаміка страхових інтересів, у свою чергу, обумовлює появу нових форм страхування і нових видів страхових продуктів.

2. Страхування відбувається за рахунок коштів страхового фонду,

якіутворюютьсязарахунокспеціальнихвнесківюридичнихіфізичних осіб, що призначаються для відшкодування заздалегідь передбачених збитків. На відміну від фінансів, кошти страхового фонду можуть бути представлені не тільки у грошовій, але й у натуральній формі. При цьому вони можуть перерозподілятися тільки серед замкненого кола осіб.

У цілому суспільна практика виробила три основні організаційні форми страхового фонду:

централізовані резерви держави в натуральній та грошовій формі; фонди самострахування окремих суб’єктів господарювання (само-

страхування); фонди, які створюються страховиками (страховими організаціями).

333

Розділ ІV. Макроекономіка

Наприклад, страховий захист через створення страхового фонду суспільства потребує акумуляції частини валового продукту. До сукупного фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди в частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями, — самострахування, а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

Прикладомствореннясукупногофондустраховогозахистуможебути соціальне страхування, що є механізмом реалізації соціальної політики держави,основоюорганізаціїсоціальногозахистунаселення.Завданням соціальногострахуванняєнаданняматеріальноїдопомогинепрацездатним громадянам (дітям, пенсіонерам, інвалідам); відшкодування втраченого трудовогодоходувперіодихвороби,доглядузадітьми,безробіття;надання медичної допомоги, охорона дитинства і материнства; перерозподіл доходів і вирівнювання рівня життя різних соціальних груп населення.

Самострахування має місце тоді, коли суб’єкт господарювання самостійно створює натуральні або грошові резерви.

3. Матеріальні наслідки збитків перерозподіляються між усіма платниками страхових внесків. Причому центральною ланкою в трактуванні сутності страхування вважається замкнута розкладка збитків міжзацікавленимиучасникамитакоїрозкладкийобов’язковаприв’язка доможливостінастаннятанаслідківстраховоговипадку.Випадковийже характернастаннянадзвичайнихподій,властивийризикам,танерівномірність завдання збитків уможливили використання способу солідарної замкнутої розкладки збитків.

Отже, на стадії утворення страхового фонду, з огляду на його компенсаційне призначення, страхові відносини мають характер розподільних відносин, а на стадії його використання — винятково перерозподільний незалежно від способу його утворення.

4. Страхова діяльність є самоокупною. За сучасних умов страху-

вання стає важливим напрямом підприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індустрія). З одного боку, воно є заходом захисту бізнесу і добробуту людей, а з другого — видом діяльності, що дає прибуток. Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування

можна трактувати як сферу фінансів підприємств і галузей. Страхування, таким чином, являє собою систему економічних

відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових коштівтаїхвикористаннянавідшкодуваннязбитківзарізнихнеперед-

334

Глава 21. Страховий ринок

бачених несприятливих явищ (ризиків), а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій у їх житті.

Основними цілями страхування є:

а) підтримка суб’єкта господарювання, який потрапив у кризову ситуацію, шляхом компенсації матеріальних збитків, передбачених договором страхування, спрямованого на збереження виробничих ресурсів, тобто дотримання інтересів суб’єктів господарювання;

б) спостереження за ефективним використанням економічних об’єктів, що покликане забезпечити захист інтересів усіх суб’єктів господарювання.

Зміст страхування розкривається в його функціях. Найважливішими серед них вважають:

ризикову, оскільки страхування пов’язане з ризиковим характером виробництва. У межах дії даної функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з на-

слідками випадкових страхових подій; попереджувальну, у зв’язку з тим, що значна частина перерозпо-

дільних відносин пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходівпозменшеннюстраховихризиків.Разомізтим,організаціяцих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події;

ощадну, бо довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їхньому житті аж до закінчення строку страхування. Особисте страхування поєднує ризи-

кову й ощадну функції; інвестиційну; її сутність полягає в тому, що за рахунок тимчасово

вільнихкоштівстраховихфондіввідбуваєтьсяфінансуванняекономіки. Страховікомпаніїнакопичуютьусебевеликісумикоштів,призначених відшкодовувати збитки, але доти, поки на настав страховий випадок, вони можуть бути інвестовані. Тому страхові організації фактично виконують для своїх клієнтів відразу дві функції: гарантійну, пов’язану з

компенсацією ризику, і інвестиційну, що полягає у прирості капіталу; стабілізаційну, у сучасній економіці страхування виступає в ролі

найважливішого стабілізатора процесу суспільного відтворення. По­ стійне збільшення суспільного багатства, що накопичується, і ускладнення техногенних, економічних і соціальних ризиків, які загрожують його збереженню і збільшенню, вимагають створення ефективної і масштабної системи страхових фондів, призначених для своєчасної компенсації непередбачених матеріальних збитків. У розвинутих країнах світу страхові компанії за потужністю й розмірами проведених

інвестиційних вливань конкурують із такими загальновизнаними інституціональними інвесторами, як банки та інвестиційні фонди.

335