Розділ І. Вступ до економічної теорії

як процес споживання, у ході якого споживаються фактори виробни­ цтва. Розподіл і обмін опосередковують зв’язок між виробництвом і споживанням. У процесі розподілу окрім продукту між галузями, виробництвами, товаровиробниками також розподіляється робоча сила та засоби виробництва. Виробничу функцію стадії обміну можна розглядати як спільні, взаємодоповнюючі зусилля працюючих, між якими йде обмін діяльністю. У фазі споживання відбувається відтворення робочої сили, з’являються нові потреби, що створює стимули для зростання і вдосконалення виробництва. Споживання стає рушійною силою виробництва, його кінцевою метою.

Відтворення необхідно розглядати як суспільний процес, оскільки поряд із відтворенням засобів виробництва і предметів споживання відтворюється також людина, а разом із нею певні виробничі відносини.

Запитання для самоконтролю

1.Що таке суспільне виробництво?

2.Назвіть основні фактори виробництва і охарактеризуйте їх.

3.Якздійснюєтьсяпроцессуспільноговиробництва?Розкрийте зміст понять «продуктивні сили», «виробничі відносини».

4.Які зміни у факторах виробництва і способах їх поєднання відбуваються під час переходу до постіндустріального су­ спільства?

6.Що таке Інтернет-економіка?

7.Що таке виробнича функція? Яке значення для економічного аналізу має обчислення виробничої функції?

8.Як обчислити основні показники економічної ефективності?

9.Розкрийте взаємозв’язок між економічною та соціальною ефективністю.

10.Що показує крива виробничих можливостей?

11.Що таке альтернативні витрати?

12.Розкрийте зміст поняття «відтворення».

13.Які існують типи відтворення? Чим вони відрізняються один від одного?

14.Назвіть і охарактеризуйте основні стадії суспільного відтворення.

48

Глава 4

Інститути і право власності

§1. Поняття «інститути» та їх функції

векономічному житті

Економічні дії індивід здійснює не в ізольованому просторі, а в певному соціумі. І тому має велике значення, як суспільство реагуватиме на них. Щоб уникнути неузгодженості в економічному житті та недопуститинеправомірноїекономічноїповедінкиврамкахекономічного і соціального порядку, виробляються схеми поведінки, які за тих чи інших умов є найефективнішими. Водночас економічні суб’єкти при прийнятті рішення щодо способів використання ресурсів завжди

спираються на певну інформацію, яка має обмежений характер. Озна-

ками обмеженості інформації можуть бути: великий обсяг та склад-

ністьїїотримання,асиметричністьтаасинхронність(тобтосуб’єкти отримують інформацію в різних обсягах і неодночасно), невизначеність (неможливість достовірно її перевірити і прогнозувати). Саме тому економічна поведінка має характер обмеженої раціональності. Частина цієї інформації накопичена у людини в пам’яті у вигляді певних звичок, іншу він спеціально здобуває протягом всього життя. Витрати на обробку інформації, з метою прийняття раціонального рішення, завжди мають об’ємний характер, що не в змозі зробити окремі індивіди. Саме тому виникає потреба у певних інститутах, які економлять зусилля окремих індивідів. Слідування заздалегідь відомим стандартам поведінки робить дії окремих індивідів більш економними, ефективними, прогнозованими й визначеними.

У всякому разі для прийняття рішення необхідно мати певний алгоритм поведінки, що її обмежує. Це означає, що здійснення економічнихдійзавждивідбуваєтьсявмежахпевнихправил,якіявляютьсобою загально визнані розпорядження, що забороняють або дозволяють ді-

яльністьякокремоїлюдини,такірізнихугруповань(організацій,фірм, партій, держави). Отже, правила — це моделі або зразки поведінки

людини в суспільстві. Таким чином, ми маємо перше уявлення про інститут як сукупність правил, що обмежують і визначають поведінку суб’єктів. Утім, цього надто мало, щоб отримати повне уявлення про

суспільні інститути.

Почнемо із визначення самого слова «інститут». У перекладі з англійської (to institute) воно означає «встановлювати», «фундирувати».

Тобто інститути — це все те, що дає можливість упорядковувати життєдіяльністьлюдей.Приміром,технологіявиробництваупорядковуєдіяль-

49

Розділ І. Вступ до економічної теорії

ність людей згідно з її внутрішніми принципами дії. А значить, техноло- гія —цетежекономічнийінститут.Векономічнійтеоріївпершепоняття «інститут» було включено в аналіз Т. Вебленом. Він вважав, що інститу- ти —цепоширенийобраздумкивтому,щостосуєтьсяокремихвідносин між суспільством і особою та окремих виконуваних ними функцій. Під інститутамиТ.Вебленрозумівщейструктурувиробничогоабоекономічного механізму, властиву в даний час суспільного життя. Інший основоположникінституціоналізмуДж.Коммонсвизначаєінституттакимчином: інститут —цеколективнадіязконтролю,звільненняірозширенняінди- відуальноїдіяльності.Цеозначає,щодіяльністьокремихлюдейздійснюється під контролем колективної спільноти, яка, з одного боку, обмежує поведінкулюдей,аздругого —звільняєїхвідзовнішньоїневизначеності­ й розширює їх можливості досягати більш ефективних результатів.

У іншого класика інституціоналізму — У. Мітчелла можна знайти таке визначення: інститути — це панівні й надзвичайно стандартизовані су­ спільнізвички.Нинівмежахсучасногоінституціоналізмунайпоширенішим є трактування інститутів Д. Нортом: інститути — це правила, механізми,щозабезпечуютьїхвиконання,інормиповедінки,якіструктурують

повторювані взаємодії між людьми.

У загальному вигляді можна сказати, що інститути — це всі розроблені людьми обмеження, які регулюють, координують поведінку економічних агентів і впорядковують взаємодії між ними, а також передбачають механізми контролю за їх дотриманням.

Інститути можуть бути формальними, тобто свідомо розробленими людьми (конституції, закони, нормативні акти), і неформальними, «неписаними», які знаходять свій вияв у загальноприйнятих умовностях, традиціях, звичках, етичних нормах, релігійних поглядах.

Слідрозрізнятитриосновнихвидиінститутів.Перший —цеінсти­ тути-діяльності, що обмежують і регулюють діяльність професійних груп фахівців, скажімо інститут кредитування, інститут судочинства­ . Другий —цеінститути-норми,щовключаютьусюсукупністьправил, які регулюють спільні дії людей. Третій — інститути-організації, тобто всі установи, які регламентують, контролюють, захищають діяльність суб’єктів і примушують їх дотримуватися вироблених норм. До них належать усі державні (сама держава та її органи, комітети) і саморегулюючі (різного роду фірми, домогосподарства, товариства) організації.

Сутністьінститутівтамеханізміввпливунаекономікукращезавсе розкривається за допомогою виявлення їх функцій.

Функція інформаційного інструментарію. Це означає, що в інсти-

тутах узагальнюється і накопичується досвід сумісної життєдіяльнос-

50

Глава 4. Інститути і право власності

ті. Спадкоємність інститутів і можливість їх передачі від покоління до покоління веде до накопичення знань та освіти. Тому людині не треба щоразу самостійно добувати необхідну інформацію при виконанні тих чи інших економічних дій. Наприклад, підприємець для здійснення своєї діяльності орієнтується на існуючі нормативні акти, типові договори, суспільну думку (яка теж надає йому необхідну інформацію).

Зниженнярівняневизначеностізовнішньогосередовища.Цяфунк-

ція полягає в тому, що інститути зменшують невизначеність вибору шляхом забезпечення прогнозування результатів. Якщо люди здійснюють свою діяльність згідно з розробленими нормами та правилами, їхнідіїзавдякиінститутамстаютьпередбачуванимиіпрогнозованими. Це дає змогу, наприклад, планувати і здійснювати довгострокові інвестиції, знижувати їх ризики невизначеності і добиватися створення більшої вартості. Крім того, засоби, заощаджені на дослідженні і прогнозі поведінки контрагентів, також можуть бути використані з продуктивною метою. Навпаки, в умовах невизначеного середовища, за відсутності діючих інститутів, економічні агенти не тільки стикаються із зменшенням вигоди від намічених інвестицій (що, вочевидь, може призвести до відмови від їх здійснення), але й вимушені витрачати додатковікоштиназапобіжнізаходиприздійсненнігосподарськихдій, наприклад, на страхування операцій чи отримання додаткової інформації про контрагента угоди. Цю функцію інститути найкраще виконують у формі різного роду договорів, правочинів, контрактів, що існують саме для зниження невизначеності в сумісних діях.

Економіячасу(трансакційнихвитрат) наздійсненнясуміснихдій.

Передумовою прийняття рішень та їх виконання завжди є збирання й обробка інформації, укладення угод, передбачення поведінки необхідних економічних суб’єктів (скажімо, фірма збирає дані про можливий попит на свій продукт), захист від несумлінних контрагентів. Самостійне виконування цих дій потребує значного використання грошей і часу. Тому в економіці об’єктивно з’являється потреба в інститутах (діяльності,нормах,установах),якіберутьнасебепрофесійневиконання всіх цих дій. За рахунок спеціалізації та професіоналізму посередницькіопераціїстаютьефективнішими,щоекономитьгрошітачасдля всіх економічних суб’єктів. Прикладом такого процесу є поява банків як професійних інститутів кредитування, що виникають з метою економії витрат при пошуку та отриманні грошей.

Координаційнафункція.Узагальновідомомурозуміннікоординація в економіці здійснюється на підставі поточних цін. Але в довгостроковомуперіодірозподілресурсівнеможездійснюватисячерезмеханізм ціноутворення, тому економічна координація залежатиме від інститу-

51

Розділ І. Вступ до економічної теорії

тів. Координаційний ефект є одним із тих механізмів, за допомогою якогоінститутивпливаютьнаефективністьфункціонуванняекономіки. Це досягається тим, що інститути обмежують доступ до певних ресурсів (наприклад, шляхом видачі ліцензій, сертифікатів), спрямовують діяльність фірм у необхідному напрямі (скажімо, встановлюючи різні ставкиподатку),забороняютьвиконанняпевнихекономічнихдій(приміром, заборона на продаж наркотиків), захищають від неправомірних та непередбачуваних дій тих, хто намагається уникнути виконання домовленостей.

Слід зазначити, що координаційний ефект інститутів виникає і дає себевзнакиякчинник,щопозитивновпливаєнаекономіку,лишевтому разі,колиінститутивзаємозлагодженіунапрямахдійекономічнихагентів. Якщо серед інститутів виникають суперечності щодо правил або вони не збігаються із загальним «мегаправилом», то досягнути координуючого ефекту буде неможливо. Мегаправилом є найсуттєвіші установки людського життя у вигляді менталітету або релігійних поглядів. Якщо розробляються формальні правила, що не відповідають їм, то інститутиневзмозівиконатикоординаціюсуміснихдій.Тактрапилось у нашій країні в процесі створення інституційного середовища земельного ринку, де дуже складно йдуть інституційні перетворення. Координаційна функція інститутів знаходить свій вияв у положенні про те, що в разі суперечностей між національним і міжнародним правом застосовуютьсянормиміжнародногоправа,авразіухваленняорганомдержавного управління двох підзаконних нормативних актів, що суперечать один одному, застосовується той, який прийнятий пізніше.

Регулюючафункція.Кожнийінститут,обмежуючиспосібекономічної поведінки, дозволяє економічним агентам змінити її і таким чином впливає на розподіл ресурсів, витрат і доходів. Спостереження за економічним життям свідчать про те, що правила здійснення різних господарських операцій — виконання договорів, ведення бухгалтерського обліку, проведення рекламних кампаній тощо — безпосередньо позначаються як на структурі та рівнях витрат, так і на ефективності і результатах господарської діяльності підприємств. Наприклад, правила тарифного і нетарифного регулювання експорту та імпорту разом із співвідношеннямціннавнутрішніхісвітовихринкахбезпосередньо впливають на розподіл капіталів. З погляду економічної теорії законодавчо встановлені правила господарської діяльності є не що інше, як особливий тип ресурсних обмежень, а останні, звичайно ж, впливають на економічні результати.

Стимулююча функція. Інститути обмежують економічні дії людей, надають їм позитивні та негативні (покарання за недотримання визна-

52