Глава 24. Роль держави в ринковій економіці

сягів виробництва за умов наближення до повної зайнятості (або природного рівня безробіття), тобто до рівня потенційного ВВП, та забезпеченняпомірноїінфляції.Інодіпідстабілізаційноюполітикоюрозуміють заходи держави, що спрямовуються на вирівнювання циклічних коливаньвекономіці.Томустабілізаційнуполітикуможнаназватиантициклічною, антиінфляційною. Економічна стабілізація включає також фінансову стабілізацію, яка виявляється через стан державного бюджету та платіжного балансу, а також через параметри грошового ринку.

Політика економічного зростання передбачає: 1) стимулювання сукупної пропозиції шляхом збільшення потенційного ВВП на базі залучення в економічний обіг більшої кількості ресурсів, науковотехнічного та технологічного прогресу; 2) утримання темпів зростання сукупного попиту на рівні темпів зростання сукупної пропозиції і потенційного ВВП, оскільки від цього залежить рівень інфляції.

§3. Соціальна політика держави. Справедливість та соціальний захист

Соціальна політика — це державне регулювання, спрямоване на формування гідної якості життя кожної людини, її розвиток і захист прав, а також урахування й узгодження інтересів усіх соціальних груп населення при виробленні загальної економічної політики.

Сформувалися три моделі соціальної політики. За допомогою консервативної моделі держава лише формує умови для того, щоб сам громадянин вирішував проблеми власного добробуту. На себе вона бере лише ті функції, які власними силами не може виконувати ні конкретна особа, ні сім’я. Соціал-демократична модель має на меті досягнення соціальної справедливості в суспільстві, пом’якшення нерівності шляхом бюджетного перерозподілу коштів, забезпечення державних гарантій рівня доходів та соціальної допомоги. У радян­ ському суспільстві панувала патерналістська модель соціальної політики. Держава брала на себе регулювання всіх умов життя людей і не допускала невиправданого їх розшарування за рівнем життя. Зворотний бік патерналізму — це зрівнялівка, зниження стимулів до праці, існування непосильного бюджетного тягаря для уряду.

До основних напрямів соціальної політики держави відносять: державну політику зайнятості; державну політику доходів; державну політику розвитку соціально-культурної сфери.

Загальні основи регулювання ринку праці ми розглядали у главах 12 та 17. Тут лише додамо, що найактуальнішими напрямами політи-

393

Розділ ІV. Макроекономіка

кизайнятостів Україні визначені: всебічне стимулювання економічного зростання малого бізнесу, що забезпечує додаткові робочі місця; скорочення структурного безробіття і забезпечення підготовки кадрів; точний статистичний облік безробітних у віці 15–70 років; правове забезпечення трудових відносин і удосконалення соціального захисту безробітних.

Державнаполітикадоходівспрямована на запобігання невиправданій диференціації доходів населення та поляризації суспільства, зняття соціальної напруги, боротьбу з бідністю, мінімізацію конфлікту між ефективністю і соціальною справедливістю.

Існують чотири погляди на соціальну справедливість:

егалітарний — всі члени суспільства отримують рівні блага; роулсіанський —максимізуєтьсякорисністьнайменшзабезпечених

осіб; утилітарний — максимізується загальна корисність усіх членів

суспільства; ринковий — справедливість встановлює ринок.

Найбільш суперечливим є останній. Ринок потребує відповідності доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту від цього фактора і припускає значну нерівність у розподілі доходів. Наслідком цього може бути соціальний вибух, який порушить стабільність суспільного життя, що спостерігалося в Україні восени та взимку 2004 року.

Для кількісної оцінки диференціації доходів застосовують різні показники.

Ступінь нерівності в розподілі доходів демонструє криваЛоренца (рис. 24.1). Якби існував абсолютно рівний розподіл доходів між усіма членами суспільства, то його відображала б бісектриса ОА. Насправді ступінь нерівності фіксує заштрихована ділянка ОСА між бісектрисою та кривою Лоренца. Що віддаленіша крива від бісектриси, то більшою є нерівність.

Коефіцієнт концентрації доходів — індекс Джині — показує величину відхилення фактичного розподілу доходів населення від лінії їх рівномірного розподілу. Розраховують його таким чином:

Що вищий коефіцієнт Джині, то більшою є нерівність. Вона змінюється від 0 до 1.

394

Глава 24. Роль держави в ринковій економіці

ɑɚɫɬɤɚ ɜ ɧɚɰɿɨɧɚɥɶɧɨɦɭ

ɞɨɯɨɞɿ

Рис. 24.1. Крива Лоренца

Децильний коефіцієнт показує співвідношення між середніми доходами 10 % найбільш високооплачуваних громадян і середніми доходами 10 % найменш забезпечених. У Європейському Союзі децильний коефіцієнт становить 6:1, а в Україні, за непрямими оцінками із урахуванням тіньових доходів — 30:1. Це дуже велика нерівність, що сформувалася під впливом недосконалості державного управління, напівкримінальної приватизації та лобіювання інститутів влади великими фінансово-промисловими групами з метою перерозподілу дер­ жавногобюджетунасвоюкористь.НизькаякістьжиттявУкраїніпереплітається із психологічним несприйняттям економічної нерівності, поширеністю бідності серед працюючого населення (майже в половині родин, що бідують, хтось із дорослих працює).

З метою стримування невиправданого розшарування населення

йполяризації рівня життя держава вдається до низки заходів, таких як: перерозподіл доходів через держбюджет; встановленнямінімумузаробітноїплатитапрожитковогомінімуму

на місяць; уведення прогресивної шкали оподаткування доходів громадян.

Ступінь перерозподілу вищий у соціал-демократичних моделях соці-

395

Розділ ІV. Макроекономіка

альної політики (до 50 % національного доходу), менший — у консервативній моделі;

стримування зростання заробітної плати з метою:зниження витрат виробництва і стимулювання інвестиційної складової (цей напрям характерний для Гонконгу, Тайваню, Південної Кореї, Китаю); забезпечення переважаючих темпів зростання продуктивності праці щодо темпів зростання заробітної плати (Японія);

стимулювання збільшення доходів громадян − як фактор підвищення внутрішнього попиту і подальшого економічного розвитку (європейські країни). У 1960−1970-ті рр. в Західній Європі широко застосовувалиантиінфляційнуполітикудоходів,доякоївходилаіндексація доходів залежно від зростання цін. Однак згодом від неї почали відмовлятися, бо така політика пригнічує стимули до праці і сприяє інфляції;

виплатаадресноїдопомогинезаможнимгромадянам.НавітьуСША — країні з меншим рівнем соціального регулювання, ніж у Європі, виплати й пільги із соціальних фондів становлять приблизно 25 % від реальновикористанихдоходівнаселення.Середнійрозмірпенсійперевищує середній розмір заробітної плати на 40 %. Частина допомог у доходах матерів сягає 20 %. Третина розлучених американок отримує на дітей державні аліменти. Розвивається безплатна охорона здоров’я. ЦяпроблемаактуальнаідляУкраїни,дедосіпануєстарасистемапільг, яка не сприяє реальному підтриманню громадян, породжує зловживання і гальмує зростання економічної ефективності.

У перехідній економіці України важливим напрямом державного регулювання доходів є боротьба з тіньовою економікою. Існують три групи тіньових доходів: доходи, пов’язані з порушенням обліку норм і стандартів, з усілякими приписками; нелегальні доходи загально­ кримінального походження (корупція, наркобізнес, контрабанда, торгівля органами людського тіла та ін.); доходи від неврахованої податковими органами діяльності, що не є кримінальною. Відповідно до видів тіньових доходів, можуть бути застосовані різні методи боротьбизними−адміністративні(скажімо,програма«Контрабанда−стоп»), правові (удосконалення законодавства, судові системи), економічні (удосконалення податкової, фіскальної, грошово-кредитної політики). Найкращий ефект дає поєднання всіх цих методів. Але для сучасної України найважливішим і найзлободеннішим є політичний метод, а саме − відділення бізнесу від влади і політична воля верхніх владних

ешелонів до боротьби з тіньовою економікою.

Однієюзнайгострішихпроблемсоціальноїполітикиєбідність.Це така форма соціально-економічного й соціально-психологічного відчу-

396

Глава 24. Роль держави в ринковій економіці

ження, за якої індивід не може задовольнити мінімальний рівень фізичних і соціальних потреб, взятий за стандарт у даному суспільстві.

Основними формами бідності є бідність абсолютна і відносна. Абсолютна бідність означає рівень добробуту, який не забезпечує стандартнихматеріальнихтадуховнихпотребнаселення.Відноснабідність притаманна будь-якому суспільству і визначається за майновим розшаруванням населення (наприклад, бідними вважають від 10% до 30% населеннязнайнижчимидоходами).Проблемаподілубідностінаабсолютну й відносну є одним з найсуперечливіших моментів усієї теорії. Найбільшу увагу її вивченню приділяють у розвинутих країнах.

Захарактеромоцінкибідністьподіляєтьсянаоб’єктивнуісуб’єктивну. Перша визначається за прийнятими у країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливості дати дітям освіту, здобути професійну підготовку, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам, тощо. Другу розуміють як таку, яка визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона сама так себе ідентифікує.

Відповідно до своєї тривалості бідність може бути тимчасовою, застійною (довгостроковою) та хронічною (передається з покоління до покоління). За глибиною бідність може набувати таких форм, як малозабезпеченість, зубожіння (якщо харчове споживання не забезпечує 80 % мінімального раціону або якщо витрати на харчування перевищують 80 % доходів), люмпенізм і пауперизм. Дві останні форми є крайнім виявом зубожіння, коли люди відчужені від усіх офіційних форм доходів у суспільстві.

Базисний комплекс індикаторів бідності об’єднує характеристики масштабів, рівня та глибини бідності, сукупного дефіциту добробуту бідних домогосподарств, якості харчування та структури витрат.

Масштаби бідності (Q) — загальна кількість домогосподарств, які визнаються бідними згідно з обраними критеріями. Масштаби зубожіння (R) — загальна кількість домогосподарств, які визнаються зубожілими згідно з обраними критеріями.

Рівень бідності (Р0) — питома вага населення, яке визнається бідним відповідно до прийнятих критеріїв:

де Q — чисельність населення (домогосподарств), визнаного бідним відповідно до прийнятих критеріїв; n — загальна чисельність населення (домогосподарств).

397

Розділ ІV. Макроекономіка

0 ≤ Р0 ≤ 1, Р0 = 0, якщо у країні бідності немає (Q = 0); Р0 = 1, якщо у країні все населення отримує доходи, нижчі за межу бідності (Q = n).

Глибина бідності (Р1)визначаєтьсяяквідношеннявеличини середнього дефіциту добробуту до межі бідності:

0 ≤ Р1 ≤ 1, Р1 = 0, якщо середній добробут бідних домогосподарств збігається з межею бідності, тобто немає дефіциту добробуту (а = 0); Р1 = 1, якщо у бідних домогосподарств немає доходів.

Восновібідностілежитьнерівність,якапороджуєтьсяцілимкомп­ лексом причин. Ми виокремлюємо глобальні причини, серед яких можна назвати: існуючий економічний порядок, панування фінансового капіталу, міжнародних фінансових інститутів, глобальні економічні та екологічні катаклізми та ін. Загальноекономічні причини пов’язані

зтипом економічного зростання, обмеженістю ресурсів, конкуренто­ спроможністюнаціональноїекономікитаін.Ринковіпричинипов’язані

змеханізмом розподілу доходів, ступенем розвиненості системи соціального захисту населення та ін. Велику групу причин можна віднести до групи трансформаційних: глибина та тривалість трансформаційноїкризи,диференціаціядоходівнаселення,порушенняфінансових зобов’язань державою та іншими фінансовими інститутами, інституціональні пастки та ін. Бідність може бути зумовлена особистими причинами: слабким здоров’ям, природними здібностями, кількістю утриманців та ін.

Методи визначення бідності різноманітні. До них належать:

абсолютні:

метод використання мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму);

калорійність харчування (менш як 2100 ккал за добу — бідність; менш як 1680 ккал за добу — зубожіння);

структурні:

за питомою вагою витрат на харчування в сукупних доходах (ви­ тратах) домогосподарства (більш як 60 % — бідність, більш як 80 % — зубожіння);

за питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних доходах (витратах) домогосподарства;

відносні:

за фіксованою часткою середньодушового/еквівалентного доходу в країні;

398

Глава 24. Роль держави в ринковій економіці

за фіксованою часткою середньодушових/еквівалентних витрат в країні;

суб’єктивні:

за самооцінкою;

ресурсні:

виходячи з реальних бюджетних можливостей надання допомоги. Орієнтація на ті чи інші критерії визначення рівня та поширення бідності у країні залежить також від поставленої мети та політичної

складової.

У розвинутих країнах існують державні програми боротьби з бідністю. Вони містять як засоби, що запобігають її виникненню, так і грошову та речову допомогу, що підтримує дохід. Велика увага приділяється розвиткові освіти, створенню умов для зростання зайнятості,

регулюванню диференціації доходів населення.

Наступний напрям соціальної політики − розвиток соціальнокультурноїсфери(охоронадовкілля,культура,освіта,охороназдоров’я,

фізкультура і спорт, житлово-комунальне господарство, соціальне обслуговування й соціальне забезпечення населення та ін.), яка має своїм безпосереднім адресатом людей, їхні матеріальні, фізичні та духовні потреби. Проте загальною тенденцією перехідної економіки є поступо-

ва її адаптація до ринкового середовища, зняття надмірного наванта-

ження з державного бюджету і підвищення відповідальності самих громадян за якість життя, тобто скорочення патерналізму.

Розглянемо функціонування освіти й охорони здоров’я як галузей, що відіграють вирішальну роль у формуванні людського капіталу й розвитку людства. Воно має певні особливості. До них належать зов­ нішні позитивні ефекти (екстерналії) від споживання. Надання освіт-

ніх та медичних послуг має сприятливі наслідки не лише для тих, хто їх купує, але й для всього суспільства. Що більше освічених і культурних людей, то меншою є злочинність, вищою політична активність під час виборів, а також правова обізнаність, ширшою доброчинність, а також залучення інших цінностей, які консолідують суспільство. Що здоровіші люди, то меншими є втрати на лікарняні листки, якіснішим людський капітал, помітнішим економічний прогрес, не такою напруженою демографічна ситуація.

Друга особливість − традиційно висока роль держави в регулюванні розвитку освіти й охорони здоров’я. Вона так само пояснюється наявністю зовнішніх ефектів. Однак не лише цим. Конституційне закріплення рівного доступу громадян до освіти й медичного обслуговування водночас висуває вимоги й до фінансового забезпечення цих прав. Володіючи монополією узаконеного насильства, держава має

399

Розділ ІV. Макроекономіка

можливість коригувати розподіл соціальних благ шляхом розширення їх доступності для малозабезпеченої частини населення. Крім того, ринковим медичним послугам властиві, наприклад, невизначеність виникнення попиту, інформаційна асиметрія про їхню якість і локальний монополізм виробників, що вимагає більш високого рівня державної присутності в цій сфері економіки.

Третя особливість − активність некомерційного недержавного сектору економіки. Роль громадських інститутів є подвійною: вони коригуютьринок,пом’якшуючийоговадиіпідсилюючипереваги,іодночасно коригують хиби державного регулювання. Представники цього секторузаповнюютьнеприбутковінішіринкуосвітніх,медичнихікультурних послуг на регіональному рівні і виявляють солідарність з особ­ ливими споживачами − тими, хто з об’єктивних чи суб’єктивних причин неспроможний конкурувати з іншими членами суспільства в одержанні таких послуг (це, наприклад, інваліди, злидарі, а в медици- ні—хворінаСНІД,наркомани,приреченінасмертельнунедугу).Вони забезпечуютьсоціальнійсферідодаткове,недержавнефінансування — за рахунок урядових субсидій, членських внесків, доброчинних пожертв, коштів від підприємницької діяльності, спрямованих на су­ спільно корисні цілі.

В удосконаленні соціально-культурної сфери у світі простежуються дві основні тенденції:

суттєве зростання витрат на ці потреби, в тому числі й бюджет-

них.Так,заперіодз1960по2003р.частинавитратнаохоронуздоров’я у ВВП країни зросла: в Канаді — в 1,8 разу, Швейцарії — у 2,3, Фран- ції —у2,7,США —у3рази.Якнаслідок,виникаєгостранеобхідність якомога раціональнішого використання цих коштів. Виникає конкуренція виробників соціальних послуг у межах громадського сектору за бюджетні та позабюджетні кошти, поєднання переваг ринку і державного регулювання.

Споживачам також надається можливість вибору. Наприклад, в Англії оплата лікування державними ваучерами й сертифікатами забезпечила доступ до більш якісної і технологічно досконалої приватноїмедицинитихлюдей,якіненалежатьдобагатіїв.УСШАвтакий же спосіб оплачується продовольча допомога населенню, дошкільна освіта, міський транспорт і т. ін. Часто держава фінансує програми підвищення кваліфікації і підготовку кадрів, надаючи самому працівникові право вибору щодо варіанта навчання.

Розширюється також контрактний механізм взаємодії держави і приватного бізнесу. В США, приміром, за контрактами з місцевою владою університети керують системою шкільних закладів, приватні

400