65. Робота з лексичними вправами на уроках української мови

У системі лексичних вправ найважливіше місце належить словниково-стилістичним вправам. Сюди належать вправи на уточнення слів шляхом встановлення зв’язку їх з відповідними поняттями (показ малюнків, пояснення, аналіз, читання текстів, які допомагають краще зрозуміти слово), робота з синонімами, антонімами, багатозначністю слів, аналіз засобів виразності мови.

На етапі осмислення учнями лексикологічних знань і формування необхідних умінь не можна обійтися без спеціальних вправ. Загальноприйнятою є така їх класифікація:

1) Відшукування виучуваного лексичного явища в поданій групі слів, словосполученнях, реченнях, зв'язних текстах. Такі вправи є аналітичними за своєю сутністю і застосовуються з метою закріплення знань учнів про істотні ознаки кожного лексикологічного поняття.

2) Добір (самостійний або з використанням друкованих джерел) прикладів, які ілюструють виучуване лексичне явище.

3) Спостереження за роллю виучуваного лексичного явища у зразкових текстах різних стилів.

4) Групування виучуваних лексичних явищ за певною ознакою.

5) Відшукування і виправлення лексичних помилок і недоліків (у групах слів, словосполученнях, реченнях і текстах).

6) Лексичний розбір (характеристика слова на основі знань про лексичні явища).

Автори підручника „Методика навчання української мови в школі” вправи з лексики класифікують за такими критеріями:

І. За дидактичною метою. Вправи, які використовує вчитель під час роботи над лексичним матеріалом, спрямовані на усвідомлення школярами функції слова в мовленні. З огляду на це можна розрізняти:

1. Вправи, розраховані на пояснення значення слів.

2. Вправи, розраховані на вживання слів у власному мовленні.

II. За характером розумових операцій, які здійснюють учні під час роботи зі словом, слід розрізняти:

1. Аналітичні вправи (аналіз текстів чи їхніх уривків, уточнення відтінків у значенні слова, з'ясування мети вживання слова з тим чи іншим значенням тощо).

2.. Синтетичні вправи (складання речень із поданим чи дібраним словом, ужитим у певному значенні, дописування (закінчення) речень, виконання різних творчих вправ тощо).

3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у яких відбувалася заміна одних слів іншими (усунення недоречних повторювань, уживання емоційно забарвленої й образної лексики тощо).

III. За ступенем самостійності у виконанні слід розрізняти:

1. Репродуктивні вправи, розраховані на спостереження за вживанням і значенням слів у готових реченнях чи текстах.

2. Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, уведення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо).

3. Творчі вправи (самостійне складання словосполучень, речень із потрібним словом, текстів за опорними словами тощо).

IV. За формою виконання вправи з лексики бувають усні і письмові.

66. Лексичне значення слова – це те поняття, той зміст, який вклали в слово люди. Окрім лексичного значення, слова мають і граматичне значення, яке показує, що слово належить до певної частини мови та має граматичні ознаки.

Наприклад, лексичне значення слова "млин" - споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та інших видів енергії. Це значення ми знайдемо в будь-якому тлумачному словнику української мови. Граматичне значення слова "млин" - іменник, чоловічого роду, вжитий в називному відмінку однини, належить до другої відміни. Однак слід пам’ятати, що лише самостійні частини мови мають лексичне значення, а службові - лише граматичне.

Тобто кожне слово несе в собі узагальнене, не спеціалізоване, об’єктивне значення, яке є для слова основним. А у сприйнятті цього слова кожним формується суб’єктивне значення, або емоційне його сприйняття.

Лексикологія (гр.сл. – словесний, словниковий; учення) – розділ мовознавчої науки, який вивчає словниковий склад мови.

Лексика – одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи (найбільш консервативна – фонетика. У лексиці інше. Одні слова виходять з ужитку, а ніші там з’являються. Одним із розділів мовознавства є лексикологія. У лексикології слово вивчається не лише саме по собі, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання.

Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова – його звукова оболонка, внутрішній бік – значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка – форма, значення слова – його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.

Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не лишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового (дружина, санітарні дружина, добровільна дружина і т.д.).

Однозначні й багатозначні слова. Пряме і переносне значення.

У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності. Такі слова, що мають лише одне значення називаються однозначними у кожній мові є слова, які мають кілька значень. Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю, або полісемією (гр. слово – багато, знак). Слово, первісне однозначне, поступово може набути нових значень. Основне, вихідне значення називається прямо, решта значень того самого слова переносні. Пряме значення ще називають первинним. Воно частіше пов’язане з контекстом.

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію

Омоніми (гр. сл. – однаковий, ім'я) – це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. У лексикології розрізняють омоніми лексичні, морфологічні, словотворчі, синтаксичні.

Лексичні – різні за значенням і однакові за звучанням.

Синтаксичні – один з яких є словом, а другий словосполученням (потри – по три, сонце – сон це, цеглина – це глина).

Словотворчі – це однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів (засипати від спати і засипати від сипати).

Морфологічні – це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

Антоніми – (гр. сл. – проти, ім'я), - слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття. Вживання антонімів робить мовлення виразнішим і багатішим нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення зі словниками, повсякчасного поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

Термінологія (гр. сл. – божество меж, кордонів, слово) – розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Найпоширенішим способом творення термінів є афіксація. Творяться терміни і шляхом абревіації. Серед термінів переживають іменники, прикметники, рідше – прислівники.

Професіоналізми

Це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної групи людей, поставлених в особливі умови життя. Більшість професіоналізмів є словами загальнонародної мови, вжитими в переносному значенні. Професіоналізми розширюють мовний словник. Застосовують в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі вони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва.

Емоційна лексика для ділових текстів загалом не властива. Але може вживатися в деяких проектах резолюції, звітах та ін.

Діалектизми – слова, що поширені на певній території. Вони не використовуються в науковому та офіційно-діловому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення. Використовуються і в художній літературі. Чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського кращого письменництва.

Загальні і власні слова

Українська мова у своєму лексичному складі залишила групи слів – індоєвропейські, спільнослов’янські, східнослов’янські і власне українські. Для багатьох індоєвропейських мов є спільними або дуже подібними слова; що означають назви спорідненостей, тварин, рослин, продуктів харчування; назви предметів і явищ природи, дій, процесів, етапів.

Власне українські слова становлять найбільшу частину лексики. Їх можна розпізнати за фонетичними і граматичними ознаками. Адже специфічно українська лексика почала формуватися ще в південно-західних говорах давньоруської мови. Її елементи простежуються вже в окремих пам’ятках давньоруської писемності.

Слова і терміни

Коли у нас виникають труднощі при написанні з’являються сумніви з приводу написання того чи іншого слова, ми можемо швидко відшукати його в словнику. Вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим в українській літературній мові нормам, він має бути вмотивованим. Адже тільки продумане вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від того, яке це слово за походженням, яке місце в літературній мові воно посідає. Висока мовна культура досягається на одразу, не можна протягом короткого часу опанувати всі тонкощі вибору слова. Починати треба від найпростішого, найочевиднішого.

Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. У діловому стилі теж є своя термінологія (додається).