Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
дек мова 2.rtf
Скачиваний:
168
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.2 Mб
Скачать

Перехідний етап до розгорнутих роздумів

Навчити учнів писати твори-роздуми — досить складне завдання. Виконання його значною мірою залежить від вдало організованої підготовчої роботи, спрямованої на розвиток спостережливості, творчої уяви і збагачення мови.

 Що зображено на картині?

 Яка композиція картини?

 Опишіть, що зображено на передньому плані картини, потім — на задньому.

 Який настрій картини?

 Чи гармонійно поєднано барви?

 Що можна сказати про майстерність художника?

 Які почуття викликає картина у вас?

Групи помилок

1. Помилки, що стосуються змісту, композиції, побудови плану і його реалізації, логічної послідовності викладу матеріалу.

2. Помилки мовностилістичного оформлення думки, а саме:

 власне стилістичні;

 лексико-стилістичні;

 граматично-стилістичні:

 морфолого-стилістичні;

 синтаксично-стилістичні.

Власне стилістичними вважаються ті помилки, які порушують стиль викладу матеріалу. Наприклад, до наукового чи офіційного стилю введено зменшено-пестливі форми чи синоніми емоційно-зниженого забарвлення або в піднесено-урочистому стилі вжи­вається розмовно-просторічна лексика тощо.

58. Лексико-стилістичні помилки:

 вживання слів у невластивому значенні. Ця по­ милка є наслідком незнання учнем значення слова чи змішування різних за семантикою слів;

 повторення в межах одного речення чи невели­кого тексту одного й того самого слова як результат невеликого запасу лексики, незнання синонімів чи невміння ними користуватися;

 накопичення близьких за значенням слів, які мало що додають до характеристики осіб, предметів (наприклад, мужній і сміливий юнак; гарний і при­ вабливий вигляд);

 використання діалектизмів, жаргонізмів та інших слів, що стоять за межами літературної норми;

 неправильне використання фразеологізмів.

57. Граматично-стилістичні помилки поділяються на дві групи:

1. морфолого-стилістичні;

2. синтаксично-стилістичні.

Морфолого-стилістичні помилки:

 неправильне вживання займенників, різних дієслівних форм тощо;

 невміння користуватися синонімічними форма­ми іменників, прикметників, дієслів та інших частин мови;

 використання форм, що стоять за межами літе­ратурної норми.

Синтаксично-стилістичні помилки:

 порушення зв'язку слів у реченнях;

 неправильне вживання сполучників і сполучних слів, змішування прямої та непрямої мови, порушення порядку слів тощо.

55-56. Орфографічні й пунктуаційні помилки.

Орфографія (від гр. orthos — правильний і graphō — пишу) — система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови в писемній формі.

Як синонім орфографії вживається термін правопис, який, проте, має ширше значення, оскільки включає в себе й пунктуацію.

Орфографія і графіка тісно пов'язані між собою, але не тотожні. Графіка є засобом, інвентарем орфографії, а орфографія — це правила вживання графічних засобів.

українська орфографія базується на трьох принципах: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному.

Фонетичний принцип полягає в тому, що слова пишуться так, як вимовляються, тобто за вимогами графіки, напр.: рука, паляниця, дзьоб, яблуко, щітка.

Морфологічний принцип написання полягає в тому, що значеннєві частини слова (морфеми) в усіх споріднених словах передаються однаково, незважаючи на їхню неоднакову вимову в різних формах того самого слова. Так, у слові дивишся [дивиес':а] пишеться ш (хоч вимовляється [с']), щоб зберегти закінчення — показник 2-ї особи однини теперішнього часу -иш, а в слові безжально пишеться префікс без-, незважаючи на вимову [бежжал'но], для збереження його зорового буквеного образу.

Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що написання зберігається традиційно, не спираючись ні на вимову, ні на морфологічну будову слова. Так, наприклад, тільки традицією пояснюється написання слів багатий і богатир, багатир — у них різне походження, треба простежувати етимологію цих слів, щоб пояснити виникнення в них голосних о й а. Для сучасного мовного стану зовсім неважлива етимологія слів кишеня (виявляється, в полабській мові воно означало «шлунок, кишка»), кочегар (яке раніше мало форму кочергар — «той, хто орудує кочергою»), Написання и та е в обох словах жодними правилами не пояснюється, ми їх запам'ятовуємо традиційно, як і слова левада, лиман, кинджал тощо.

У жодній мові орфографія не базується виключно на одному принципі, можна говорити лише про переважальний принцип, провідний. В основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи. Традиційною можна вважати англійську орфографію, яка відображає вимову XV—XVI ст. Визначальним для російської мови є морфологічний, а для білоруської — фонетичний принцип.

Крім того, для української орфографії важливі також так звані змістові, або диференційні, написання. Йдеться про вживання великої (прописної) й малої (рядкової) літери залежно від значення слова: земля (ґрунт) — Земля (планета), ґедзь (комаха) — Ґедзь (прізвище), чорне море — Чорне море (географічна назва). Правила українського правопису кодифіковані й видані під назвою «Український правопис». Вони є нормою писемного мовлення.

Українська пунктуація. Пунктуаційні помилки

Важливим показником мовних знань і практичного володіння мовою є правильне вживання розділових знаків, які позначають стуктуру речення, виділяють певні елементи висловленого змісту, вказують на особливості вимови. Оскільки речення є засобом формування і вираження думок і почуттів, правильне пунктуаційне оформлення їх має безпосередній зв'язок з процесами мислення і мовлення. Спілкування між мовцем і адресатом у письмовій формі вимагає дотримання пунктуаційних норм як умови взаєморозуміння. Порушення правил уживання розділових знаків ще в більшій мірі, ніж порушення норм орфографії, може спричинити прикрі непорозуміння.

Вивченню пунктуації у школі приділяється велика увага. Протягом шкільного навчання учні опрацьовують майже два десятки пунктограм.

Вивчені пунктограми

1. Крапка, знак питання, знак оклику, крапки в кінці речення.

2. Тире між підметом і присудком.

3. Тире в неповному реченні.

4. Кома, двокрапка і тире при однорідних членах речення.

5. Відсутність коми між неоднорідними узгодженими означеннями.

6. Кома, знак оклику при звертаннях.

7. Кома, дужки і тире при вставних словах, словосполученнях і реченнях.

8. Кома при відокремлених означеннях.

9. Кома і тире при відокремлених прикладках.

10. Кома при відокремлених обставинах.

11. Кома при відокремлених уточнюючих членах речення.

12. Лапки, двокрапка, кома і тире при прямій мові.

13. Тире при діалозі.

14. Кома і тире в складносурядному реченні.

15. Кома між частинами складнопідрядного речення.

16. Розділові знаки в безсполучникових реченнях (кома, крапка з комою, двокрапка, тире).

17. Розділові знаки в реченнях з різними видами синтаксичного зв'язку.

За функцією всі знаки поділяються на дві групи — ті, що відділяють одну мовну одиницю від іншої, і ті, що виділяють зі складу речення якийсь його компонент.

До першої належать: знак у кінці речення (він відділяє дане речення від наступного); тире між підметом і присудком або групою підмета і групою присудка; кома, двокрапка чи тире в конструкціях з однорідними членами і узагальнюючими словами при них; кома або тире в складносурядному реченні; кома, крапка з комою, двокрапка або тире в безсполучниковому складному реченні; двокрапка або кома (знак питання, знак оклику) і тире на межі між прямою мовою і словами автора.

До другої — пунктуаційне оформлення звертань, вставних слів і речень, відокремлених членів речення, уточнюючих членів речення, підрядних речень у складній конструкції. Відмінність між цими групами знаків передусім та, що у першій вони одиничні, а в другій подвійні — перед і після тих частин речення, які виділяються (дві коми, два тире, дужки).

Пунктуаційні помилки бувають чотирьох видів:

1. Відсутній потрібний розділовий знак:

— тире між підметом і присудком, вираженими іменниками в називному відмінку (Моя мета_здо6уття вищої освіти),

— кома у складнопідрядному реченні (Щоб рибку їсти_треба в воду лізти),

— знак між частинами безсполучникового складного речення (Всі знали_ багато труднощів ще попереду),

— кома при однорідних членах речення (Хлопець старався_ та не зміг виконати завдання),

— знаки при звертанні (До побачення_дорогий друже),

— знаки при вставних словах і реченнях (Завтра_як обіцяють синоптики_буде тепло),

— знаки при відокремлених членах речення (Команда_зібрана наспіх, перемогти не могла),

— тире в неповному реченні (Одна група збирала яблука, а друга_помідори).

Помилки цієї групи становлять близько двох третин загальної кількості.

2. Зайвий розділовий знак:

— кома між підметом і присудком (Втомлені довгим переходом туристи, зупинились на відпочинок),

— кома при неоднорідних означеннях (Відбулось чудове,_новорічне свято),

— кома при безпідставному відокремленні другорядних членів (Зранку, на стадіоні,_ зібралися школярі),

— кома після останнього з однорідних членів (Вулиці, поле, ліс,_ вкрилися білою ковдрою першого снігу),

— кома перед як у значенні "в ролі" (Всьому світу відомий Шевченко, як поет)

— кома або дві коми при словах навіть, передусім, здебільшого, які не є вставними (Перед екзаменом треба, передусім, пригадати основні правила),

— кома перед і, що з'єднує два звороти або підрядні речення (Повернувшись додому,_ і наспіх зробивши уроки, я чимдуж побіг на стадіон; Коли припинився дощ,_ і трохи затих вітер, ми продовжили роботу),

— двокрапка або тире при однорідних членах без узагальнюючих слів (У нашому парку ростуть: берези, ялини, тополі, кипариси; Газети, журнали, книжки — є у нашому читальному залі).

Такі помилки не завжди свідчать про звичку ставити розділові знаки навмання, керуючись тільки інтонацією. Вони можуть бути результатом безпідставного узагальнення, необгрунтованого підведення мовного явища під правило.

3. Вжитий не той знак, який потрібен:

— замість двокрапки — тире і навпаки при узагальнюючих словах в реченнях з однорідними членами

— кома замість тире перед узагальнюючими словами при однорідних членах речення (З батьками, з сусідами і знайомими, з усіма хотілось поділитись радістю),

— кома замість двокрапки або тире в безсполучникових складних реченнях

— двокрапка або тире замість коми в безсполучникових складних реченнях (Машина їхала швидко:_(а6о —) краєвид помітно змінився),

— двокрапка замість тире або тире замість двокрапки в безсполучникових складних реченнях (Чоловіка вона бачить рідко — весь час у роз'їздах; Минув місяць: хворий одужав),

— кома замість дужок або тире і навпаки — в конструкціях зі вставними словами (Скажіть — прошу вас — чому мені ні в чому не щастить),

— неправильне пунктуаційне оформлення прямої мови {"Маєш умерти, — сказав ворожбит: від твого коня ").

Причиною таких помилок є нерозуміння смислових відношень між складовими частинами речень, нерозрізнення інтонації перелічення від інтонації протиставлення, уточнення, наслідку.

4. Вжитий знак (майже завжди — кома) не в тому місці, де потрібно:

— перед сполучними словами, що знаходяться не на початку, а в середині підрядного речення (Найтяжчим виявився останній твір_для написання, якого довелося попрацювати в бібліотеці),

— не перед складеними сполучниками, а між їх частинами {Ми продовжували працювати_дарма, що накрапав дощ),

— в середині зворота (Вулицю переходив чоловік_втомлено, пересуваючи ноги).

Головна причина цього виду помилок — нерозвинений мовний слух, механічна орієнтація на сполучники, дієприкметники, дієприслівники. Кількість помилок цього типу незначна.

Найбільш гостро проблема пунктуації постає при написанні диктантів. У їх текстах можуть бути речення найрізноманітнішої будови, при пунктуаційному оформленні яких необхідно застосувати відповідні правила. Справа ускладнюється ще й тим, що можуть трапитися і речення з т. зв. авторськими знаками, зумовленими прагненням автора виразити такий відтінок думки, що правилами не передбачений (здебільшого в такій ролі вживається тире).

При підготовці до диктанту необхідно зосередитись на тих правилах пунктуації, які становлять її основу, діють постійно, не допускають варіантності. До них належать правила, що визначають пунктуаційне оформлення кінця речення, однорідних членів, дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, частин складного речення. Порушення їх трактуються як грубі помилки