93

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ………………………………………….7

1.1. Сутність і роль діяльності зі спільного інвестування в сучасній економічній системі…………………………………………………….…7

1.2. Організаційно-правові засади діяльності інститутів спільного інвестування………………………………………………………………16

1.3. Становлення ринку спільного інвестування в Україні…...……...23

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ НА РИНКУ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ У 2008-2010 РОКАХ………………...31

2.1. Аналіз динаміки основних показників діяльності інститутів спільного інвестування…………………………………………………..31

2.2. Аналіз структури портфелів активів інститутів спільного інвестування…………………………………………………………….....44

2.3. Оцінка ролі ринку спільного інвестування у фукціонуванні фінансового ринку України………...……………………………………53

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ.……………………….....60

3.1. Зарубіжний досвід організації діяльності інвестиційних фондів і компаній…………………………………………………………………..60

3.2. Актуальні проблеми і напрями удосконалення діяльності вітчизняних інститутів спільного інвестування…...…………………...69

3.3. Перспективи розвитку ринку спільного інвестування в Україні...76

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………………...83

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….....87

ВСТУП

У високо розвинутих країнах світу інвестиційні фонди є професійними інвесторами, які мають в своєму арсеналі великі обсяги капіталу, що надає їм можливості для здійснення різноманітних видів інвестування. Українські інвестиційні фонди поки що не досягли такого рівня роз­витку й повноцінно не спроможні виконувати заздалегідь покладені на них інвестиційні функції, насамперед, через нестачу інвестиційних коштів й несприятливий інвести­ційний клімат в країні.

Відмінними рисами інститутів спільного інвестуван­ня, згідно з чинним законодавством, порівняно з іншими інвестиційними інститутами є, по-перше, те, що інвестиційні фонди мають податкові пільги, а саме, не сплачують податку на прибуток (майно, що знаходиться у роз­порядженні та управлінні інвестиційних фондів не опо­датковується), підлягає оподаткуванню тільки інвести­ційний доход. По-друге, внаслідок обмеженості розміру використовуваного позичкового капіталу вони не нада­ють жодних гарантій та позик своїм клієнтам.

Актуальність даного дослідження зумовлена тим, що для України інвестиційний сектор - перспективна інноваційна галузь і здійснення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні в майбутньому є необхідною умовою для становлення повноцінного фондового ринку, а також розвитку й удосконалення інвестиційного механізму, властивого цьому ринку.

Надходження коштів в сферу спільного інвестування, в свою чергу, розширить потенціал внутрішніх запозичень, адже інститути спільного інвестування в усьому світі є одними з найбільших операторів на ринку державних боргових зобов’язань. Розвиток індустрії спільного інвестування – один з опосередкованих стимулів для розбудови фондового ринку, а саме: його розвиток є обов'язковою умовою для очікуваного і необхідного імпорту капіталу в національну економіку.

Метою дослідження є визначення головних напрямів функціонування інститутів спільного інвестування на фінансовому ринку України, аналіз їх фінансової діяльності та визначення проблем і перспектив розвитку.

Дослідження спрямоване на вирішення таких завдань:

• розглянути сутність і роль діяльності зі спільного інвестування;

• дати характеристику основним видам інститутів спільного інвестування;

• охарактеризувати становлення ринку спільного інвестування в Україні;

• проаналізувати динаміку основних показників діяльності зі спільного інвестування;

• здійснити аналіз структури портфелів активів інститутів спільного інвестування;

• оцінити роль ринку спільного інвестування у функціонуванні фінансового ринку України;

• розглянути зарубіжний досвід організації діяльності інвестиційних фондів і компаній;

• визначити проблеми функціонування ринку спільного інвестування та перспективи його розвитку на Україні.

Об’єктом дослідження є ринок спільного інвестування, як важлива складова фінансового ринку України.

Предметом дослідження є економіко-правові відносини, які виникають при здійсненні інвестиційними фондами та компаніями діяльності зі спільного інвестування, а також проведення операцій емісії цінних паперів.

Відповідно до мети та завдань дипломної роботи, у першому розділі дипломної роботи розкрито теоретичні основи діяльності зі спільного інвестування, розглянуто наукові підходи щодо визначення її сутності і ролі у функціонуванні сучасної економічної системи, висвітлено організаційно-правові засади діяльності інститутів спільного інвестування та етапи становлення ринку спільного інвестування в Україні.

В другому розділі роботи проведено аналіз динаміки основних показників діяльності зі спільного інвестування в Україні протягом 2008-2010 років та структури портфелів активів інститутів спільного інвестування, а також визначено роль ринку спільного інвестування у функціонуванні та розвитку національного фінансового ринку.

Третій розділ присвячений зарубіжному досвіду роботи інвестиційних фондів та компаній, визначено основні проблеми діяльності вітчизняних інститутів спільного інвестування та запропоновано підходи до її удосконалення, також висвітлено перспективи розвитку ринку спільного інвестування в Україні.

У процесі дослідження використовувались такі наукові методи: інформаційно-аналітично аналізу інститутів спільного інвестування, аналізу практики діяльності інвестиційних фондів на ринку спільного інвестування та виявлення проблемних питань щодо функціонування ринку спільного інвестування.

Інформаційною базою роботи, є наукові праці таких авторів як Л.Є. Фуричко, С. В. Науменко, Л. Савчеко, С. Румянцевої, Р. Сіржука, К. Фоміна, В. Гриценка, О. Джусова, О. Корнійчука , І. Ткаченка, Р. Перепелиці та інших науковців.

Методологічною базою, при написанні дипломної роботи, є чинні законодавчі та нормативні акти, наукові праці, монографії, навчальні підручники провідних вчених, статті вітчизняних і зарубіжних фахівців, звіти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, статистичні та аналітичні дані Української асоціації інвестиційного бізнесу.

Розділ 1 теоретико-правові основи функціонування ринку спільного інвестування

1. Сутність і роль діяльності зі спільного інвестування в сучасній економічній системі

Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського) виступає спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницьких структур - інститутів спільного інвестування [12, 165].

Інститути спільного інвестування – інвестиційні фонди, що проводять свою діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх в цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Інститути спільного інвестування (ІСІ) – це окремий, самостійний сегмент фінансового ринку, що є:

• сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на різного роду фінансові активи, грошові зобов’язання, інвестиційні цінності (гроші, депозити, цінні папери, зобов’язання та борги, валютні цінності, нерухомість та ін);

• сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів, причому при збігу інтересів відбувається купівля-продаж, тобто реалізація вартості і споживчої вартості, що є складовими даних активів.

ІСІ є органічною частиною фінансового ринку і всі його взаємозв’язки і взаємообумовленості є безпосередніми складовими функціонування цих інститутів.

ІСІ пропонують широкий вибір напрямів інвестицій, а права інвесторів надійно захищені спеціальними законами і правилами для інвестиційних фондів, виконання яких суворо контролюється державою. Інститути спільного інвестування забезпечують своїм учасникам достатню міру ліквідності цінних паперів, що особливо характерно для інвестиційних фондів відкритого типу [12, 166].

Слід зазначити, що ІСІ приваблюють не тільки дрібних інвесторів, а й власників значних капіталів. У деяких галузях інвестування ризик настільки великий, що виникає необхідність розподілу можливих втрат між кількома учасниками. Це можуть бути інвестиції у венчурні підприємства або в акції зарубіжних емітентів. Інша причина, яка стимулює власників великих капіталів брати участь у спільному інвестуванні – ускладнення фінансових інструментів, поява нових їх видів, освоїти які можна лише за умови спеціалізації у відповідній галузі. Професіоналізм фахівців з інвестування позбавляє клієнтів інвестиційних фондів необхідності вивчати ринкову кон’юнктуру. Ще один стимул участі в колективному інвестуванні полягає в тому, що в управлінні інвестиціями, як і в інших галузях, нині необхідний значний рівень спеціалізації. Диверсифікація вкладень між великою кількістю об’єктів призводить до неможливості приділення належної уваги кожному з них. Управління певною часткою капіталів передається саме ІСІ.

Суб’єкти, які створюють ІСІ, набувають можливості отримувати прибутки від управління значними капіталами, що утворюються не за рахунок коштів, отриманих від вилучення прибутків з виробничої сфери або на кредитних підставах. Такий капітал значно дешевший від запозиченого, оподаткування діяльності інвестиційних фондів має пільговий характер, що дозволяє за однакових показників валової доходності операцій з фінансовими інструментами отримувати відносно більші прибутки ІСІ порівняно, наприклад, з банківською установою.

Інститутами спільного інвестування на фінансовому ринку виступають інвестиційні компанії, які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів. Фінансові ресурси (пасиви) інвестиційних компаній формуються за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів, активи — за рахунок придбання пайових і боргових цінних паперів інших емітентів. Інвестиційні компанії вкладають кошти в цінні папери великої кількості емітентів для того, щоб у рамках вибраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

Інвестиційні компанії розрізняються за формою організації та механізмом формування і використання фінансових ресурсів. Так, капітал одних компаній може постійно змінюватись у результаті викупу або продажу нових акцій на ринку, капітал інших може мати стабільну величину протягом тривалого періоду. Збільшення капіталу інвестиційних компаній може відбуватись як за рахунок випуску нових акцій, так і за рахунок капіталізації частини прибутку, отриманого від інвестицій у цінні папери [13, 144].

Учасники ринку, які інвестують кошти в акції інвестиційної компанії, мають ряд переваг. Вкладаючи навіть незначні кошти в цінні папери компанії, вони отримують диверсифікований портфель цінних паперів і, отже, зменшують ризики інвестування. Крім того, учасники інвестиційних компаній суттєво зменшують витрати на інвестування коштів, а також забезпечують професійне управління портфелем цінних паперів.

Акції інвестиційних компаній, як і акції підприємств, характеризуються двома параметрами – вартістю та зростанням, залежно від того, які інвестиційні цілі переслідує компанія: віддає перевагу акціям зростання чи купівлі вартісних активів. Акції більшості інвестиційних компаній є високоліквідними цінними паперами, особливо акції взаємних фондів, які викуповуються у власників за першою вимогою. Акціонери можуть продати акції в будь-який час за ціною, яка визначається вартістю цінних паперів, що входять до портфеля фонду. Оскільки ринкова вартість портфеля постійно коливається, постійно змінюється і вартість акцій фонду.

Доходом учасника будь-якої інвестиційної компанії є частка доходу за портфелем цінних паперів компанії, що пропорційна кількості придбаних ним акцій. Рівень доходу за портфелем може бути як вищим, так і нижчим від середньоринкового і залежить від якості менеджменту та інвестиційної стратегії компанії. Однак дохідність портфеля середньої інвестиційної компанії досить стабільна і майже не відрізняється від дохідності ринкового портфеля, сформованого з цінних паперів відповідного класу. Дохідність інвестицій учасника такої інвестиційної компанії також близька до середньоринкової на відповідному сегменті ринку.

Розвиток інвестиційних компаній у багатьох країнах світу пов'язаний з подальшою концентрацією їх діяльності. Досить часто групи фондів, що займаються специфічними видами інвестування в окремі види цінних паперів, знаходяться під управлінням однієї компанії і працюють як об'єднання фондів. Такі об'єднання дають змогу інвесторам вкладати кошти в будь-який з фондів, що входить до об'єднання. Невелика кількість таких об'єднань часто контролює більшу частину ринку послуг, що надаються інститутами спільного інвестування. Зокрема, в США 10 груп інвестиційних фондів контролюють близько 50% ринку.

Функціонування інвестиційних компаній у різних країнах світу, їх становлення, розвиток цілком залежать від темпів та напрямів зростання національних фінансових ринків. Так, на розвиток вітчизняних інститутів спільного інвестування негативний вплив мають недостатній рівень розвитку українського фінансового ринку та несприятливий інвестиційний клімат [13, 147].

З теоретико-методологічної точки зору ринок спільного інвестування можна розглядати як економічну категорію відносин між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних грошових засобів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів. А також як систему економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги, пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, які формують в остаточному підсумку сутність ринку спільного інвестування, а також реальною потребою суб’єктів економіки у заощадженнях та інвестиціях. На цьому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансових послуг, діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб’єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки.

Сутність та роль ринку спільного інвестування в економіці будь-якої держави найбільш повно розкривається в його основних функціях, основними з яких є:

• мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів і трансформація акумульованих грошових коштів у інвестиційний капітал;

• перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

• фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

• вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

• формування умов для мінімізації фінансових ризиків;

• операції, пов’язані з експортом-імпортом інвестиційних активів; інші інвестиційні операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю, тощо.

Ринок ІСІ забезпечує таку взаємодію покупців та продавців інвестиційних активів, у результаті якої встановлюються ціни, що врівноважують попит і пропозицію на них. Кожен із інвесторів має певні міркування щодо доходності та ризиковості своїх майбутніх вкладень, при цьому, звичайно, враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація: мінімальні процентні ставки та рівність процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти інвестиційних активів для того щоб бути конкурентоспроможними, прагнуть забезпечити індивідуальним і колективним інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень, що у кінцевому результаті формує рівноважну ціну на інвестиційні активи і задовольняє інвесторів, емітентів, і різного роду фінансових посередників. Чим ефективніше функціонує ринок ІСІ, тим вищу ліквідність він забезпечує інвестиційним активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити активи на готівку.

Принцип роботи ІСІ полягає сьогодні у тому, щоб максимально забезпечити гарантії на вкладені кошти інвесторів. По-перше, структура фондів організована таким чином, що функції управління, зберігання й обліку коштів фонду розділені між незалежними одна від одної структурами: компаніями з управління активами (КУА), спеціалізованими зберігачами і реєстраторами. Така схема дозволяє цим структурам контролювати один одного, і кошти фонду не можуть бути виведені КУА без дозволу спеціалізованого зберігача. Крім того, діяльність всіх перерахованих вище організацій ліцензується й контролюється національними державними органами, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів. По-друге, чинне законодавство ставить за обов'язок фондам зберігати максимальну відкритість своєї діяльності, а це означає, що інвесторові повинен бути наданий регулярний доступ до інформації про роботу фонду й КУА. Інвестор у будь-який час має право одержати інформацію про структуру активів інвестиційного фонду, довідатися, куди вкладено залучені кошти й у яких пропорціях, а також вартість паїв, прибутковість фонду, одержати інформацію про історію діяльності фонду за останні роки [8, 147].

Інститути спільного інвестування – це досить нова для українського інвестора можливість вкладання своїх заощаджень з метою їх примноження. Та незважаючи на це протягом останнього десятиріччя зросла популярність інститутів спільного інвестування, збільшилася важливість схем колективного інвестування [7, 11].

Сучасний стан економіки України свідчить про певні реформаційні перетворення й позитивні практичні зрушення. Водночас річні обсяги інвестицій поки що залишаються на низькому рівні через несприятливий інвестиційний клімат, що пояснюється нерозвиненим фондовим ринком та фінансово-кредитною системою, а також низьким рівнем трансформації заощаджень населення в інвестиції. Усе це призводить до відпливу вітчизняного капіталу за кордон та не сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку України. Сучасна перспектива вимагає акумуляції грошових коштів у реальний сектор економіки та забезпечення інвестиційного потенціалу країни в цілому. Вирішенню проблеми низького інвестиційного потенціалу держави та підвищення подальшого довгострокового розвитку економіки може сприяти ефективне функціонування інститутів спільного інвестування, як суб’єктів фінансового ринку країни.

За своєю сутністю інститут спільного інвестування – це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість [2]. За визнанням фінансових аналітиків виявляється, що сучасна правова база різко обмежує свободу дій інвестиційних фондів, передусім диверсифікованих. Зокрема, згідно з вимогами основного закону, диверсифіковані ІСІ можуть інвестувати в акції українських емітентів не більше 40% своїх активів [3]. Зважаючи на це ліквідність фондового ринку у сучасних умовах формувати активи відповідно до вимог практично неможливо. Для цього необхідно виходити на зовнішній ринок, але з урахуванням вимог Національного банку України, необхідно отримувати окремий дозвіл на кожну інвестицію за кордон, а це досить проблематично. Саме тому більшість створюваних сьогодні фондів – недиверсифіковані.

З досвіду інших країн відомо, що в разі колективного інвестування захистити кошти інвесторів від несумлінного використання чи помилок компанії з управління активами можна лише шляхом розподілу довіри між двома особами – виконавцем КУА та незалежним контролером (спеціалізованим зберігачем). В Україні додатковий контроль зобов’язаний здійснювати зберігач фонду. Зберігач повинен виконувати розпорядження компанії з управління активами, якщо вони не суперечать законодавству або регламенту. Зберігач повинен контролювати діяльність компанії з управління активами щодо порядку розрахунку вартості чистих активів, розміщення та викупу цінних паперів інвестиційного фонду, використання прибутків, отриманих інвестиційним фондом. Про результати перевірки зберігач надає інформацію спостережній (наглядовій) раді корпоративного інвестиційного фонду в порядку, встановленому договором.

Інвестиційні фонди відіграють важливу роль в розвитку фондового ринку країн. За рахунок коштів дрібних інвесторів, які вони вкладають в ці фінансові інститути, формуються трильйонні грошові потоки на фондових ринках. Поступово до цього процесу долучаються і громадяни України, які самостійно виходять на фондові ринки з метою купівлі-продажу акцій, облігацій чи розміщення готівкових коштів. В сучасних умовах інститути спільного інвестування можуть стати ефективним інструментом накопичення капіталу, обіг якого забезпечує гармонійний розвиток економіки, розбудову як фінансової, так і виробничої сфери національної економіки. Надходження коштів в сферу спільного інвестування, в свою чергу, розширить потенціал внутрішніх запозичень, адже ІСІ в усьому світі є одними з найбільших операторів на ринку державних боргових зобов’язань. Розвиток індустрії спільного інвестування – один з опосередкованих стимулів для розбудови фондового ринку, а саме, це є обов'язковою умовою для очікуваного і необхідного імпорту капіталу в національну економіку [10, 28].

Основними перевагами ІСІ, з погляду інвесторів, є потенційно висока дохідність, порівняно з традиційними способами збереження та примноження капіталу, а також менші витрати часу на управління інвестиціями. Об’єднання коштів багатьох окремих інвесторів дозволяє ІСІ виходити на фондовий ринок та користуватись перевагами великих інституційних інвесторів. Серед інших переваг – диверсифікація інвестицій, відсутність мінімального терміну інвестицій (у випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди) та можливість досить оперативно вилучити вкладені кошти у випадку необхідності.

В Україні сформувалася достатня кількість фондів, які привабливі з погляду прибутковості й мають ефективне управління, прибутковість фондів залишається на порівняно високому рівні – на рівні, що значно перевищує темпи реальної інфляції. При високому рівні диверсифікованості вкладень фонди здатні стати реальною альтернативою банківським депозитам, галузь є молодою і багато КУА зазнають проблеми із просуванням своїх продуктів як у цілому по країні, так і в окремих регіонах. Однак тим цікавішим і важливішим для вкладників стає процес пошуку дохідного фонду й грамотного керуючого. Не дивлячись на зростаючі ставки по депозитах, ІСІ повинні конкурувати з банками. Лишається лише дати зрозуміти потенційним вкладникам, який вид інвестування є насправді вигідним [11, 7].

Отже, як бачимо, ринок спільного інвестування досить нова галузь в Україні, і для більш повного розуміння його сутності і призначення, необхідно розглянути організаційно правові засади функціонування інститутів спільного інвестування.