3.2. Проблеми та шляхи удосконалення діяльності вітчизняних інститутів спільного інвестування

Інститути спільного інвестування є одними з найбільш ефективних інструментів акумуляції інвестиційних ресурсів. Основна мета діяльності інститутів спільного інвестування – надання фінансових послуг з розміщення капіталу приватних інвесторів, головним чином вкладаючи його в цінні папери.

Основними перевагами спільного інвестування, з точки зору інвесторів, є потенційно висока дохідність, порівняно з традиційними способами збереження та примноження капіталу, та менші витрати часу на управління інвестиціями. Об’єднання коштів багатьох окремих інвесторів дозволяє інститутам виходити на фондовий ринок та користуватись перевагами великих інституційних інвесторів. Серед інших переваг – диверсифікація інвестицій, відсутність мінімального терміну інвестицій (у випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди) та можливість досить оперативно вилучити вкладені кошти у випадку необхідності [14, 5].

Світова фінансова криза негативно відбилася в першу чергу на сфері фінансових інвестицій. Між тим саме ІСІ як гнучка інституційна форма, позбавлена надмірних посередницьких ланок між інвестором та кінцевою інвестицією і може зайняти лідируючі позиції в процесі післякризового відновлення фінансової сфери.

Проблеми, зумовлені світовою фінансовою кризою, зокрема масове вилучення капіталу інвесторами з вітчизняного фондового ринку, значне падіння курсу акцій, що котируються на біржовому ринку, глибока корекція основного індикатора фондового ринку – індексу ПФТС, суттєво посилені загальною недорозвиненістю фондового ринку загалом та його інфраструктури зокрема [8, 146].

Чи не найбільша проблема, яка гальмує розвиток інституційних інвесторів в Україні в цілому та ІСІ зокрема – загальний стан розвитку фондового ринку, його інституційна незрілість. В даному контексті доцільно виділити наступні негативні риси вітчизняного фондового ринку:

• превалювання неорганізованого ринку над організованим, що негативно позначається на прозорості фондового ринку, відлякує як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів;

• наявність кількох торговельних майданчиків, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль над операціями з цінними паперами та розповсюдження інформаційних індикаторів щодо кількісних та якісних параметрів операцій з ними;

• низька ліквідність фондового ринку;

• мала кількість цінних паперів, якими торгують на біржі, обмежена кількість інструментів фондового ринку;

• маніпуляції учасників фондового ринку з цінами з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів;

• незавершеність формування інституційної інфраструктури фондового ринку, її низька якість, зокрема, значною проблемою є відсутність єдиної ефективної депозитарно-клірингової системи [10, 31].

Окремо слід наголосити на низьких темпах приведення нормативної бази, що врегульовує відносини у фінансовій сфері, до вимог міжнародних стандартів: запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації, бухгалтерського обліку Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) та Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO).

Положення спеціального законодавства, запозичені із законодавчих систем інших країн, де вони виконують адекватну функцію з ефективного нормування діяльності ІСІ, найчастіше виявляються непристосованими до особливостей вітчизняного законодавства, що регулює різні господарські, економічні, податкові аспекти діяльності суб'єктів підприємництва – резидентів України. Підзаконні нормативні акти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Міністерства фінансів, Фонду державного майна, Державної податкової адміністрації, що покликані пом'якшити вищезгадані суперечності, в свою чергу, не носять систематичного характеру і не досягають поставленої мети. Форми організації діяльності зі спільного інвестування, які можуть бути створені на підставі чинного законодавства, обмежені як за видами, так і за можливими напрямками діяльності. Як показало вивчення діяльності інвестиційних фондів та компаній України, такий стан речей наклав свій відбиток на фінансово-економічні результати їх діяльності. Саме недосконалістю нормативної системи викликана більша частка проблем, з якими повсякденно зустрічаються ІСІ в Україні. Так, однією з істотних проблем стала практика їх оподаткування.

У всьому світі діяльність ІСІ має спеціальний пільговий характер оподаткування. Українські ж фонди та компанії довгий час підлягали подвійному оподаткуванню (це стосується оподаткування прибутку підприємства та доходу учасника). Економічно невиправдане стягнення з учасників фондового ринку (якими є й ІСІ) податку на додану вартість. Взагалі формула оподаткування діяльності ІСІ з цінними паперами вкрай невдала. Нагальним завданням є перегляд системи оподаткування інвестиційних (взаємних) фондів і створення такої формули оподаткування, яка б повністю враховувала специфіку діяльності зі спільного інвестування. Ще одним невирішеним питанням є облік і відображення результатів їх діяльності в бухгалтерській звітності. Специфіка діяльності інвестиційних фондів і компаній не враховується традиційними формами бухгалтерської звітності [15, 460].

Крім недосконалості нормативної бази щодо регулювання діяльності українських ІСІ, вона є ще й недопустимо стислою. Так, наприклад, донедавна була відсутня теорія та практичне нормування відносин у трикутнику "інвестиційний фонд – інвестиційний керуючий – депозитарій інвестиційного фонду". Відсутні типові договори між зазначеними суб'єктами. Потребують нормативного визначення і обмеження види та обсяги витрат, при здійсненні спільного інвестування, які відшкодовуються за рахунок фонду. Українське законодавство щодо спільного інвестування не мало – до прийняття Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" – порядку атестації і ліцензування інвестиційних керуючих, нормування відносин ІСІ відкритого типу та їх учасників, що виникають в процесі викупу першими інвестиційних сертифікатів. Не було визначене коло суб'єктів, які можуть бути агентами інвестиційних управляючих та інвестиційних компаній щодо продажу та викупу інвестиційних сертифікатів, не була регламентована діяльність агентів, не були визначені типові умови договорів щодо надання ними послуг з організації обігу інвестиційних сертифікатів ІСІ тощо. Відсутність нормування цих аспектів створювала перешкоди для нормального функціонування ІСІ та можливості для порушення інтересів учасників [20, 29].

В Україні склалася ситуація, коли ІСІ дуже невеликі і їхній внесок у зростання обсягу фінансового посередництва та боротьбу з бідністю практично незначний. Крім того, деякі основні категорії небанківських фінансових установ, такі як пенсійні фонди та трасти, мають дуже негативну репутацію, пов'язану з проблемами зберігання грошей вкладників. Ці установи не тільки не допомогли пом'якшити проблеми сімей з низьким рівнем доходів, але й у багатьох випадках шахрайство та неефективність їх роботи сприяли подальшому зниженню рівня доходів та заощаджень деяких сімей, яких можна віднести до категорії відносно бідних. Більшість закордонних авторів настійно рекомендують протягом найближчих років не покладати великих сподівань на ІСІ. Спочатку потрібно провести реформування банківського сектору. План має бути націлений на створення законодавчих, регулятивних та інших структур, необхідних для забезпечення дотримання набагато суворіших стандартів ефективності діяльності ІСІ.

Окрім загальних проблем, обумовлених низьким рівнем розвитку фондового ринку, ІСІ стикаються з низкою специфічних проблем:

1. Одна з основних проблем, яка не дозволяє в повній мірі використати інвестиційний потенціал ринку ІСІ – низький рівень поінформованості населення про їх переваги. Більшість населення України не сприймає ІСІ як окремий альтернативний довгостроковий інструмент збереження та примноження капіталу. Зважаючи на те, що операції на фондовому ринку для переважної більшості населення є новим видом діяльності, проблемою є недостатня кількість консалтингових та інформаційних центрів, маркетингових фірм, які надавали б консультаційні послуги щодо розвитку фондового ринку в цілому та переваг ІСІ, зокрема.

2. Ситуацію ускладнила світова фінансова криза, в результаті якої різко знизилась дохідність не венчурних ІСІ, що іще більше підірвало довіру даного інвестиційного інструменту серед населення. Низька довіра зумовлена тим, що частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) історично мають досить негативну репутацію, пов'язану з "трастовою епопеєю" 90-х років.

3. Важливим стримуючим чинником розвитку небанківських фінансових установ загалом та ІСІ зокрема є недостатність на внутрішньому ринку надійних фінансових інструментів, в які можуть вкласти залучені кошти компанії з управління активами. Зокрема, державні облігації залишаються непривабливим інвестиційним інструментом через низьку ліквідність та дохідність (нижчу за рівень інфляції).

4. Суттєвою проблемою залишається методика коректної оцінки вартості чистих активів ІСІ. Діюче положення ДКЦПФР, що врегульовує дане питання, дозволяє компаніям досить довільно оцінювати чисті активи ІСІ, що знаходяться в них в управлінні. Це призводить до викривлення інформації про активи ІСІ.

5. В Україні відсутні механізми участі в приватизаційних процесах інституційних інвесторів. Передбачення таких механізмів в новій програмі приватизації не тільки підвищило б попит на акції відповідних підприємств, але й розширило б можливості для інвестування коштів, акумульованих небанківськими фінансовими установами, зокрема ІСІ.

6. Існує невиправданий дисбаланс в рівнях оподаткування доходу від інвестицій в різні фінансові установи. Відсотки, нараховані по банківських депозитах, поки що не підлягають оподаткуванню, в той же час доходи, отримані громадянами від вкладення коштів в ІСІ, обкладаються податками.

7. В умовах кризи ліквідності банківські депозитні рахунки КУА, на яких зберігається частина коштів ІСІ, потрапили під обмеження НБУ. В результаті КУА не можуть розрахуватись з вкладниками ІСІ, котрі вирішили вилучити кошти з інвестиційних фондів [10, 29].

З огляду на вищесказане, період кризового звуження діяльності ІСІ через загальне падіння зацікавленості в фінансових інвестиціях та різке підвищення їх ризиковості має бути використаний для модернізації цієї складової фінансової системи України. Політика держави стосовно ІСІ повинна спрямовуватись на планомірний розвиток ринку ІСІ та його інфраструктури з метою усунення загальної недорозвиненості та покращення якісних параметрів.

До основних досягнень розвитку ринку ІСІ в Україні слід віднести:

• поступове зростання загального рівня інвестиційної культури серед населення (значною мірою зумовлене високою дохідністю інвестицій в ІСІ протягом 2006-2007 років);

• загострення конкуренції на ринку публічних ІСІ, обумовлене випереджаючими темпами зростанні загальної кількості КУА, які обслуговують ICI і як наслідок, - підвищення загального рівня сервісу, розширення асортименту, зростання загальної кількості публічних ІСІ, орієнтованих на роботу з фізичними особами;

• відкриття КУА філій та точок продажу інвестиційних сертифікатів (фондових магазинів) в регіонах;

• поступове зміщення інтересу покупців від закритих фондів до інтервальних та відкритих, що обумовлюється можливістю оперативно вилучити кошти з фондів [27, 124].

Таким чином, незавершеність процесу інституційного формування ринку ІСІ дає підстави припустити неефективність, а за певними напрямками – й неможливість використання потенціалу цієї інституційної форми у післякризовому відновленні фінансового сектору України. Але з іншого боку, загальне падіння зацікавленості в фінансових інвестиціях та різке підвищення їх ризикованості може бути використане для модернізації цієї складової фінансової системи. Для цього політика держави повинна спрямовуватися на планомірний розвиток ринку ІСІ та його інфраструктури з метою усунення загальної недорозвиненості та покращення якісних параметрів.

Для цього, доцільно вжити наступні заходи, що будуть спрямовані на розкриття та посилення інвестиційного потенціалу ІСІ:

• приведення законодавства, що врегульовує діяльність ІСІ, до вимог європейського законодавства;

• посилення контролю за емітентами, цінні папери яких торгуються на організованому ринку, з метою підвищення якості активів;

• розширення інструментів для інвестування, доступних для ІСІ, зокрема впровадження повноцінних похідних цінних паперів;

• пільгове оподаткування інвесторів, що вкладають кошти в ІСІ на довгий термін, або зменшення ставки оподаткування інвестиційного доходу;

• вдосконалення методології розрахунку вартості чистих активів ІСІ;

• спрощення процедури оформлення придбання цінних паперів ІСІ;

• проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо популяризації серед населення України здійснення інвестицій в ринок ІСІ.