Реалізація технології повного засвоєння

1. Орієнтація учнів в роботі за системою повного засвоєння.

2. Навчання кожного з навчальних одиниць у напрямі повного засвоєння.

3. Оцінка повноти засвоєння матеріалу в цілому кожного з учнів.

Сумативна оцінка (підсумкова) може бути виражена двома шляхами:

• через чітко сформульований опис дій учня (див.постановка цілей навчання питання 1);

• через вказану кількість правильних відповідей (від 80 % до 90 % правильних відповідей).

4. Роз’яснення значення оцінка кожному учню.

6. Технологія індивідуалізації навчання в світовій практиці (а. С. Границька, інге унт, в. Д. Шадріков).

Індивідуалізація– це врахування у процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і в якій мірі враховуються.

Технологія індивідуалізації навчання – модель організації навчального процесу при якому:

1. вчитель взаємодіє з одним учнем;

2. учень взаємодіє зі засобами навчання.

Особливістю цієї технології є те, що вона дозволяє повністю адаптувати зміст, методи і темпи навчальної діяльності учня до його особливостей, слідкувати за кожною дією при вирішенні того чи іншого завдання, за його просуванням від незнання до знання, вчасно вносити корективи в діяльність як учня, так і учителя.

Технології індивідуалізації навчання:

1. Технологія індивідуального навчання І. Унт.

2. Адаптивна система навчання А. Границької.

3. Навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану В. Шадрікова.

Під диференціацією розуміють врахування індивідуальних особливостей учнів у тій формі, коли учні групуються на основі яких-небудь особливостей для окремого навчання; за звичай навчання в цьому випадку відбувається за декількома різними навчальними планами і програмами. Однак, поняття диференціації використовується у більш широкому значенні: при формуванні змісту освіти і організації навчальної роботи використовується диференціація за віковою, статевою, регіонально-економічною, національною та ін. ознаками.

У педагогіці використовуються поняття «індивідуальний підхід» та «індивідуалізація». Перше поняття означає – принцип навчання, а друге –здійснення даного принципу, яке має свої форми і методи.

У реальному шкільному житті індивідуалізація завжди відносна і це обумовлюється наступними причинами:

1. зазвичай враховуються індивідуальні особливості не окремо взятого учня, а в групі учнів, які мають схожі особливості;

2. враховуються лише відомі особливості або їх комплекси, а саме ті, які важливі з точки зору навчання;

3. врахування деяких властивостей чи станів лише в тому випадку, коли це важливо для даного учня (вади здоров’я, талановитість та ін.).

4. індивідуалізація реалізується не в повному обсязі навчальної діяльності, а епізодичні або якомусь виді навчальної роботи й інтегрована з неї індивідуалізованою роботою.

Індивідуалізаціяможна розглядати з точки зору:

• процесу навчання (відбір форм, методів і прийомів навчання),

• змісту освіти (створення навчальних планів, програм, навчальної літератури і складання завдань для учнів)

• побудови шкільної системи (формування різних типів шкіл і класів).

До особливостей учнів, які в першу чергу потрібно враховувати при індивідуалізаціїнавчальної роботи відносять:

• навченість, тобто загальні розумові здібності (в тому числі креативність), а також спеціальні здібності;

• навчальні вміння;

• «навченість», яка складається як з програмних, так й з позапрограмних знань, умінь та навичок;

• пізнавальні інтереси (на фоні загальної навчальної мотивації).

Організаційні можливості індивідуалізації навчальної роботи.

Існує розмаїття варіантів індивідуалізації, однак, всі вони можуть бути об’єднані у такі:

1. диференційоване навчання, тобто групування учнів на основі їх окремих особливостей або комплексів цих особливостей для навчання за різноманітними навальними планами або програмами;

2. внутрікласова (внутригрупова) індивідуалізація навчальної роботи;

3. проходження навчального курсу в індивідуально розробленому темпі (прискорення або сповільнення);

Диференціація навчання.

Розрізняють два типи гомогенних класів (шкіл):

1. створені на базі спеціальних здібностей, інтересів і професійних намірів;

а). сформовані вже у початкових класах;

б). створені у старших класах: класи, створені на основі профілю трудового виховання; класи з поглибленим вивченням окремих предметів.

2. сформовані на базі рівня загального розумового розвитку і стану здоров’я.

У всесвітньому масштабі зазвичай використовуються два способи диференціації:

1. на певному ступені (зазвичай на старшій), школа розгалужується на окремі галузі знань (наприклад, гуманітарні, природознавчі та ін.);

2. до обов’язкових предметів додаються ті, що вивчаються за вибором або у комплексі.

Однак, можливі різноманітні комбінації цих способів.

Рівні диференціації. Диференціація відбувається на макрорівні (існування різних типів середніх навчальних закладів). Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, гімназії, комплексу, школі з спеціалізованими класами, також створення на одній навчальній паралелі класів вирівнювання. Диференціація на мікрорівні традиційно виявляється в роботі вчителів, передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно до рівня навчальних можливостей (учні з дуже високими навчальними можливостями, учні з високими навчальними можливостями, учні із середніми навчальними можливостями, учні з низькими навчальним можливостями).