31. Тема №5. Розвиток мовлення, як основне завдання навчання рідної мови у спеціальній школі План

5.1.Особливості мовленнєвого розвитку учнів молодших класів з порушеним інтелектом.

1. 5.2. Шляхи розвитку зв’язного усного та писемного мовлення учнів молодших класів.

5.1.Особливості мовленнєвого розвитку учнів молодших класів з порушеним інтелектом.

Формування усного мовлення дітей з порушеним інтелектом відбувається повільно та своєрідно. Своєрідність та ускладненість проявляється: у гіршому засвоєнні фонетичного боку мовлення; в оволодінні словниковим складом та будовою речень; у формуванні діалогічного та монологічного мовлення [5].

Фонетичний бік мовлення дітей з порушеним інтелектом характеризується значно більшою розповсюдженістю порушень вимови, ніж у дітей з нормальним інтелектом. Неточна, недиференційована, відсутня вимова окремих звуків має проекцію на писемне мовлення дитини. Дефекти вимови негативно впливають на подальший розвиток мовлення розумово відсталої дитини: уповільнюють оволодіння словниковим складом та граматичною будовою мови.

Словниковий запас учнів з порушеним інтелектом суттєво характеризує особливості пізнавальної діяльності. Має місце обмеженість запасу слів у особливо на початку навчання.

Розумово відсталі діти часто не знають назв багатьох предметів, які постійно зустрічаються у побуті. У словнику першокласників мало узагальнюючих слів; рідко зустрічаються слова з абстрактним значенням.

Між словом, що означає предмет та самим предметом у розумово відсталих учнів немає відповідності. Діти можуть називати предмет, але не впізнають його серед інших предметів або їх зображень. Слово тривалий час залишається назвою одного окремо взятого предмета і не стає справжнім поняттям. Дуже обмежений запас слів мають розумово відсталі школярі для позначення дій. Найбільшу складність являє для дітей з порушеним інтелектом засвоєння та використання дієслів з префіксами та слів, що характеризують якості та ознаки предметів. Розумово відсталі молодші школярі рідко використовують у мовленні прикметники з абстрактним та переносним значенням. Дуже обмежений у розумово відсталих учнів запас прислівників. Учні 1-х класів спеціальної школи використовують у своєму мовленні тільки 6-9 прийменників, тобто втричі менше, ніж діти з нормальним інтелектом, змішують прийменники, використовують їх неадекватно, пропускають. В ряді випадків, не знаючи, як назвати предмет, діти застосовують вказівні займенники [5].

Ще складніше відбувається процес оволодіння дітьми з порушеним інтелектом граматичним ладом мовлення. У мовленні широко розповсюджені порушення синтаксичних зв’язків, тобто відносин між словами у реченні, виражених за допомогою відмінкових форм та прийменників. Речення, що використовуються, прості, за будовою не завжди відповідають нормам. Часто спостерігається порушення лексико-граматичного порядку, пропуск слів, словосполучень, необхідних для побудови фрази, що призводить до спотворення смислу виразу.

Особливості діалогічного та монологічного мовлення.

Діалогічне мовлення (в даному випадку) – це усна комунікація, в ході якої дві людини передають одна одній певний зміст за допомогою слів, що вимовляються. Діалог має яскраво виражену зовнішню мотивацію. Діалог рідко виникає за ініціативою розумово відсталої дитини, діти як правило, мало цікавляться довкіллям; у них мало причин задавати запитання через брак допитливості.

При діалогічному мовленні говоріння повинно змінюватись слуханням, і навпаки. Притаманна розумово відсталим дітям інертність нервових процесів та уповільнені реакції ускладнюють подібні переходи. Тому в ряді випадків учні спеціальної школи не відповідають на звернення дорослого, не підтримують бесіду, що виникає. В силу порушення уваги розумово відсталим дітям складно концентруватись на бесіді, особливо за наявністю побічних зорових та слухових подразників, які їх відволікають. В цих випадках учні забувають, про що вони тільки що говорили, або перестають слухати співрозмовника [15].

Труднощі в організації бесіди пов’язані з тим, що учні уникають розмови. У відповідь на запитання вони або мовчать, або відповідають «не знаю». Часто потрібно повторити навіть найпростіше запитання. Якщо ж учень відповідає на нього, то робить це дуже коротко. Багато дітей супроводжують своє мовлення жестами, якими доповнюють або пояснюють свій вислів.

Деякі розумово відсталі діти мають тенденцію до ехолалій, персеверацій, парафазій. Спостерігається також неадекватне використання слів і речень. Обмежений життєвий досвід, знижений інтерес до довкілля, вузьке коло знань перешкоджає розвитку діалогічного мовлення. Ускладнення при участі у бесіді пояснюються бідністю активного словника школярів та недостатністю оволодіння граматичною будовою мовлення..

Необхідно спеціально відмітити, що спілкування дітей з порушеним інтелектом є не тільки неповноцінним, а й звуженим. Дитина намагається спілкуватись не з однолітками, а з дітьми молодшими. Це створює несприятливі умови для розвитку вміння спілкуватися.

Учні молодших класів спеціальної школи довгий час залишаються на такому етапі, коли їх мовлення вже не є тільки відповідями на запитання, але ще не являє собою цілої розповіді. Труднощі в оволодінні монологічним мовленням обумовлені рядом причин:

• Недостатня сформованість діалогу.

• Нерозуміння необхідності словесного відтворення чіткої картини того, що відбувається, послідовного, логічного та ретельного опису подій. Замість зв’язної розповіді від учня часто можна почути лише вкрай бідні деталями, мало розгорнуті, фрагментарні висловлювання, які складаються з логічно не об’єднаних між собою конструкцій, що більше нагадують собою опис деталей без розподілу на головне і другорядне [8].

Має місце слабкість та швидке вичерпування мовленнєвої активності. Часто відмовляються виконувати завдання, відповідають мовчанкою або обмежуються короткими відповідями. При введенні додаткових наочних засобів конкретизуючих тему, які підвищують інтерес до неї, а також використанні емоційних моментів змінюється ставлення учнів до завдання та, відповідно, характер його виконання.

Розуміння монологічного мовлення дитиною залежить від складності та розуміння теми, емоційної насиченості розповіді, словника, що використовується, будови висловлювань та інших причин. З огляду на це, вчитель повинен використовувати на уроці різноманітні прийоми та види діяльності, щоб зробити найбільш доступним для учнів зміст матеріалу, підсилити їх інтерес до того, що сприймається, організувати увагу.