3.3. Формування якостей читання в учнів спеціальної школи.

Читання вголос має бути правильним, швидким, свідомим, виразним.

Правильність читання

Правильне читання – це читання без помилок, які впливають на усвідомлення прочитаного. Правильність читання вголос полягає у дотриманні норм орфоепії (наголос…), відсутності повторів, пропусків, привнесень, перестановок, замін звуків, складів.

Найбільш ефективним періодом для формування навички правильного читання є 1-3 класи, коли учні переходять від побуквеного до поскладового, а потім до читання цілими словами.

Для формування правильного читання необхідно дотримуватись наступних умов: організація щоденних вправ у читанні під контролем вчителя; попередження помилок при читанні; своєчасне їх виправлення.

Розглянемо основний прийом формування навички правильного читання– щоденні спеціальні вправи. Завдання таких вправ: сприяння точному відтворенню складових структур та слів, які можуть ускладнювати читання тексту; встановлення зв’язку між зоровими та мовноруховими образами складів та слів; диференціація схожих одиниць читання; закріплення у пам’яті складів та слів, що читаються глобально; злиття у єдиний процес сприймання та усвідомлення слова; удосконалення навичок вимови звуків.

Матеріалом для щоденних вправ у читанні є складові структури та цілі слова, які зустрічаються у тексті, який читається на даному уроці.

Види вправ: диференціація схожих складів та слів; читання складів та слів за подібністю, у ході цих вправ вчитель звертає увагу на єдиний принцип утворення складів з однаковим голосним; читання складів та слів з підготовкою; читання споріднених слів, написання яких відрізняється 1-2 буквами або порядком їх розміщення; читання споріднених слів, які відрізняються однією з морфем; читання слів, які мають однаковий префікс і різні корені [7].

Для читання незнайомих або складних слів перед читанням тексту використовується методика. Вчитель читає твір в цілому. Читає вибрані для читання слова та виявляє розуміння значення незнайомих або недостатньо зрозумілих слів. Пише їх на дошці. Діти читають написані слова хором та індивідуально. На ці вправи відводиться 4-5 хв.

У щоденні вправи можна включати різні ігри, які сприятимуть формуванню навички правильного читання: «Буква загубилась» (сніг, сні…овий, сні..ки), «Хто найуважніший» і ін.

Прийоми роботи для формування правильності читання: виправлення вад звуковимови (учитель працює спільно з логопедом та вихователями); контроль за правильністю читання. Учитель не лише сам контролює правильність читання, а й залучає до цього кращих читачів класу. Особливо ефективно використовувати цей прийом під час гри «Учитель – учень» ( той, хто читає – «учень», а той, хто слухає і перевіряє, – «вчитель»); регулювання темпу читання. Відомо, що кожному учневі властивий певний середній темп мовлення та читання. Якщо дитина порушує його, починає збиватися, учитель зупиняє її, організовує увагу, дає зразок читання; аналіз слів по складах (по буквах). Часто в текстах зустрічаються складні за будовою або незрозумілі слова. Вчитель пояснює їх значення, пропонує прочитати по складах, проаналізувати окремі з них, звернутися до тлумачного словника. В читанці для 2 класу незрозумілі, важкі для вимови слова винесено у стовпчик перед текстами. Учні, перш ніж розпочати читати текст, вправляються у читанні цих слів. Учитель пояснює їх значення, що сприяє свідомому читанню. Якщо і після цього діти не можуть правильно прочитати важкі для них слова, варто скласти їх з букв розрізної абетки, записати на дошці та у словничку, придумати з ними речення [9].

Неабияке значення має техніка читання, яка полягає в умінні чітко відтворювати текст. Недосконалість її утруднює розуміння прочитаного, ускладнює роботу над твором, знижує інтерес до читання.

Вправи для формування чіткої вимови: читання складів. Учні читають склади під час роботи з таблицею. На таблиці по горизонталі – букви на позначення голосних звуків у порядку їх вивчення, по вертикалі – приголосні; читання віршів по складах. Текст читається по складах монотонно, з рівною силою голосу. Для зручності можна використати метроном, або відстукати рукою ритмічний малюнок. Але такими вправами захоплюватися не варто, щоб діти не привчилися читати окремо; читання скоромовок. У такий спосіб діти розробляють артикуляційний апарат. Аби досягти чіткої вимови, вони долають малорухливість органів. Спершу скоромовку промовляє вчитель, потім учні у повільному темпі, читають з читанки. Поступово темп зростає, дехто вже може не читати, а повторює на пам’ять. Зрештою діти навчаються декламувати швидко й чітко.

Швидкість читання

Важливим показником читання вголос є його швидкість. Надто повільне читання свідчить, що ця навичка читання ще не сформована; надто швидке – ускладнює сприймання і розуміння смислу тексту.

Швидкість читання – це темп, який сприяє швидкому читанню з розумінням змісту прочитаного. Нормальним вважається темп, наближений до усного мовлення. Він може змінюватись в залежності від змісту твору.

Умови, які сприяють розвитку швидкості читання:

1. Учні повинні частіше та більше читати. На читання відводиться 25-30 хв. уроку. При цьому, важливо, щоб у читанні приймали участь усі діти. «Слабких» учнів слід викликати частіше, але читати вони мають недовго.

2. Один і той же текст потрібно перечитувати на уроці кілька раз, використовуючи різні види читання та прийоми, щоб зберегти інтерес учнів до читання: «ланцюжком», естафетою, «дощиком»; знаходження та перечитування окремих місць тексту після розбору змісту; відповіді на запитання про прочитане рядками з тексту та ін.; дуже важливо орієнтувати учнів в тексті перед читанням.

3. Важливі для читання слова вчитель пише на дошці, а діти читають їх вголос.

4. Для вправ у прискоренні темпу читання можна використовувати таблиці слів, написання яких відрізняється однією буквою: мав– мив, кашка – кішка та ін.

А.К.Аксьонова [1] пропонує вводити «мовленнєву гімнастику»: протягом 4-5 хв. діти працюють з текстами, надрукованими на картках. Тексти можуть бути як однаковими так і різними для кожного учня. Для підбору текстів ставляться вимоги: доступність змісту; простота структури слів та речень; відносна цікавість сюжету; обсяг, який відповідає можливостям учнів.

Методика роботи: учні читають текст мовчки (1-3хв.); 1-3 учні викликають для читання текстів вголос. Вони повинні виконати завдання вчителя; за текстом для всього класу ставиться запитання – вчителем; учні оцінюють техніку читання свого товариша, коментуючи свою оцінку. Найбільш частіша оцінка ставиться в журнал.

В якості тренувальної вправи можна використовувати прийом підрахунку слів у процесі читання. Методика: по команді вчителя учні протягом 1 хв. читають уривок тихо. Потім підраховують кількість слів та порівнюють свій результат з минулим.

У формуванні навички швидкого читання також велику роль відіграє розвиток смислової здогадки та оперативної пам’яті. Для цього корисні завдання типу: прочитай назву, скажи про що йдеться у цьому оповіданні; прочитайте першу частину тексту. Як ви думаєте, чим закінчиться оповідання?; вставте за змістом пропущенні словосполучення.

Прийоми, що допомагають підтримувати активність учнів під час читання: читання ланцюжком (речення читаються по черзі); абзацами; естафетою (учні самі називають однокласника, який продовжить читання); вибірково (із завданнями): учні читають уривок, орієнтуючись на малюнок; на запитання вчителя; на конкретне завдання; хорове читання складної частини оповідання. Потім цю частину читають слабкі учні; використання указок, закладок при читанні, що полегшує орієнтування на сторінці, допомагає правильному сприйманню слова; колективне обговорення правильності читання окремих учнів. Усі учні по своїх читанках слідкують за читанням один одного.

Прийоми роботи: повільне читання вчителя (текст перед цим вже відпрацьований), коли учні мають можливість слідкувати по книзі. Вчитель в будь-який момент може перевірити учнів та заохотити, видавши ігрову фішку, жетон; комбіноване читання, коли у тексті виділяються речення для читання хором. Перед дітьми ставиться задача вчасно включитись у хорове читання; спільне читання, коли текст починає читати вчитель разом з учнями. Потім вчитель замовкає, а діти продовжують читати хором; контроль дітей за читанням товаришів з подальшим повідомленням кількості та характеру помилок. Кожний учень повинен читати не більше одного-двох речень [20].