Тема 13. Соціологія сім’ї

1. Соціальна сутність сім’ї та шлюбу.

2. Класифікація сімейно-шлюбних відносин.

3. Проблеми, тенденції, перспективи сімейно-шлюбних відносин.

При вивченні першого питання «Соціальна сутність сім’ї та шлюбу» необхідно звернути увагу на те, що інститут сім’ї завжди перебував у центрі уваги соціології. Сім’я має подвійний характер: з одного боку – це соціальний інститут, а з іншого - мала група, що розвивається й функціонує за своїми законами. Вона залежить від суспільства, від існуючого політичного ладу, економічних, соціальних, релігійних і інших відносин. Сім’я - соціально санкціоноване й відносно стійке об'єднання людей, зв'язаних спорідненням, шлюбом або всиновленням, які живуть разом і економічно залежать один від одного. Інститут сім’ї в історії людства відіграє провідну роль. Відповідно, наукові праці, які так чи інакше описують і пояснюють форми громадського життя, не могли не зафіксувати неминуще значення сімейно-родової організації буття. Сім’я ніби вплетена в корінні основи життєдіяльності й створює базові передумови функціонування соціуму шляхом фізичного й соціокультурного заміщення поколінь завдяки народженню дітей і підтримці існування всіх членів родини. Без цього відтворення населення й соціалізації потомства неможливе заповнення всіх соціальних утворень, забезпечення соціального життя.

Поняття «сім’я» і «шлюб» тісно зв'язані між собою, але не тотожні. Шлюб розглядається як соціальний інститут, що регулює відносини подружжя, а сім’я - як первинна соціальна група, що може бути заснована як на шлюбі, так і на кровній спорідненості одночасно. Шлюб завжди залишається тільки соціальним інститутом, а сім’я поєднує у собі риси соціального інституту й соціальної групи.

Шлюб – це історично змінювана форма відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство впорядковує та санкціонує їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні й батьківські права та обов'язки. Характер шлюбних відносин значною мірою впливає на кількісні і якісні показники відтворення населення, фізичний і духовний стан нових поколінь. У шлюбі реалізується природна потреба людей у продовженні роду, перетворена соціальними відносинами й культурою. Студенту необхідно пам'ятати: санкціонуючи шлюб, суспільство бере на себе певні зобов'язання по його охороні й накладає на людей, що вступили до шлюбу, відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей, а, отже, за майбутнє сім’ї. Морально виправданим є шлюб, укладений на основі взаємної любові, а рішення про вступ до шлюбу повинне прийматися тільки тими, хто одружується.

Шлюб - це соціальна форма відносин між шлюбними партерами. За процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на громадянські та церковні. Шлюб є способом формування сім’ї. При вступі до шлюбу практикується підписання шлюбного контракту, покликаного захистити сторони від взаємних претензій, забезпечити спільне проживання й побут, відповідно до бажань партнерів. Люди, які укладають шлюб, повинні бути психологічно й соціально готовими до цьому, тому що одружитися - означає наполовину зменшити свої права й удвічі збільшити свої обов'язки.

Сім’я – це один із найдавніших соціальних інститутів. Вона виникла набагато раніше за інститути релігії, держави, армії, освіти, ринку. Сім’я – це соціальний інститут (з погляду суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і мала соціальна група з властивою їй історично визначеною організацією, члени якої зв'язані шлюбом та/або кровною спорідненістю чи всиновленням, спільністю побуту й взаємною відповідальністю.

Споріднення – це сукупність людей, зв'язаних спільними предками..

Сім’я проходить ряд етапів або фаз, послідовність яких складається в її життєвий цикл. Основними фазами такого циклу є:

• Створення сім’ї - вступ до першого шлюбу;

• Початок дітородіння - народження першої дитини;

• Завершення дітородіння - народження останньої дитини;

• «Порожнє гніздо» - вступ до шлюбу (або відділення від сім’ї) останньої дитини;

• Припинення існування сім’ї - смерть одного з подружжя.

Студентові необхідно звернути увагу на той факт, що нормальна послідовність сімейних циклів може змінюватися внаслідок смерті одного із шлюбних партнерів або у випадку розірвання шлюбу.

Відомий польський соціолог Я.Щепаньський підкреслює, що особливе значення сім’ї випливає з двох її основних функцій, які вона виконує в рамках суспільства. Вона покликана, перш за все, забезпечити фізичне відтворення населення, біологічну безперервність суспільства. А друга основна функція сім’ї полягає в передачі культурного спадку суспільства від одного покоління до іншого.

Функції сім’ї носять історичний характер, тісно пов’язані з соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства, тому з розвитком суспільства змінюється як характер функцій сім’ї, так і їх ієрархія. Функції сім’ї можна розглядати як соціальні (по відношенню до суспільства) і як індивідуальні (по відношенню до особистості). До соціальних функцій відносяться: репродуктивна, виховна, господарсько-побутова, виробничо-економічна, соціально-статусна, рекреативна, первинного соціального контрою, сексуальна та феліцитарна. Розглянемо деякі з них.

Так, репродуктивна функція спрямована на біологічне відтворення суспільства та задоволення індивідуальної потреби в дітях. При цьому слід враховувати, що відтворення населення визначається як природними факторами, так і – значною мірою – соціально-економічними умовами життя суспільства. Тому в різних країнах і регіонах цей процес іде неоднозначно.

Репродуктивна функція тісно пов’язана з виховною, яка спрямована на соціалізацію молодого покоління, забезпечення культурного відтворення суспільства. В історії людства були спроби, як теоретичні, так і практичні, зробити дітей «суспільними», «власністю держави». Але людство стихійно «дотримувалося» сім’ї. А сучасна наука накопичує все більше доказів величезної ролі сімейного спілкування в стимулюванні інтелектуальних здібностей дітей, у вихованні психічно і емоційно стійкої особистості.

У соціально-статусній функції сім’ї також відбулися певні зміни. Протягом усієї історії людства сім’я була інструментом розподілу індивідів всередині суспільства, інститутом успадкування дітьми соціального статусу батьків. Але в сучасному суспільстві, де сім’я не стабільна, де звичними є шлюби між представниками різних верств, а освіта дітей з самого раннього віку відбувається поза сім’єю – успадкування дітьми соціального статусу батьків вже не так необхідне, а тому і менш типове.

Виробничо-економічна функція спочатку була основною функцією сім’ї, яка виступала економічним осередком суспільства. Навіть податки тривалий час збирались не з окремої людини, а з сім’ї. Поступово виробництво відокремлювалося від сім’ї і роль цієї функції зменшувалася, але вона не зникла зовсім. Розвиток фермерства, сімейного бізнесу в наш час веде до відновлення ролі сім’ї як виробничо-економічного осередку суспільства.

Господарсько-побутова функція сім’ї полягає в тому, що, не дивлячись на всі зусилля суспільства, головний тягар організації лікування, харчування, санітарно-гігієнічного та інших видів побутового обслуговування завжди лежав на сім’ї.

Рекреативна, відновлювальна функція спрямована на відновлення й зміцнення фізичних, психологічних, емоційних і духовних сил людини після трудового дня. Ця функція недостатньо вивчена, але вчені мають у своєму розпорядженні достовірні факти, що доводять позитивний вплив сім’ї на здоров'я подружжя. Варто навести деякі приклади на підтвердження цього: холостяцьке життя сприяє (прямо або опосередковано) виникненню таких серйозних захворювань, як гіпертонія, неврастенія, виразка шлунку тощо. Шлюб сприятливо впливає на здоров'я подружжя, причому на організм чоловіка більше, ніж жінки. А втрату одного з подружжя важче переносять чоловіки, ніж жінки.

Сексуальна функція сім’ї полягає в здійсненні сексуального контролю і спрямована на задоволення сексуальних потреб подружжя.

Феліцитарна функція (від лат. felicite – щастя) характеризується створенням умов для щастя, гармонії та взаєморозуміння в сім’ї, вона представляє в цьому переліку особливий інтерес. Безумовно, поняття гедонізму, заснованого на любові в сім’ї, властиве не тільки сучасній сім’ї. Феліцитологічна функція існувала й раніше. Але саме зараз любов і щастя стали основною причиною вступу до шлюбу й створення сім’ї, а не репродуктивні й економічні міркування. Тому посилення ролі феліцитологічної функції сім’ї робить сучасні сімейно-шлюбні відносини специфічними порівняно з сім’єю та шлюбом інших історичних періодів.

Будучи частиною суспільства, сім’я реагує на всі соціальні зміни, які в ньому відбуваються. Тому дезорганізація в суспільстві приводить до аналогічних процесів у структурно-функціональній діяльності сім’ї. Це проявляється в збільшенні числа розлучень, конфліктів, послабленні виховної ролі сім’ї, зниженні рівня народжуваності тощо.

В Україні налічується понад 17 млн. сімей, з них 11,2 млн. - у міських населених пунктах і 6,8 млн. - у сільській місцевості. Результати дослідження свідчать, що сім’я з однією дитиною в Україні стає найпоширенішим явищем (62,4%), у кожній третій сім’ї батьки зважилися на народження другої дитини, сім’ї з трьома дітьми не перевищують 6,3% від загальної кількості сімей, 20% сімей взагалі не мають дітей.

Переходячи до розгляду другого питання «Класифікація сімейно-шлюбних відносин», необхідно зазначити, що однією з найбільш характерних і найбільш дивовижних властивостей сім’ї є гнучкість і динамічність форм її структурної організації. Завдяки універсальній здатності адаптуватися до особливостей «всіх часів і народів», сім’я створила величезне різноманіття типів сімейних структур, часом видозмінюючи своє обличчя до невпізнанності, але зберігаючи при цьому незмінною свою сутність як соціального інституту, соціальної спільності й малої групи.

Сім’ї залежно від форми шлюбу поділяються на полігамні та моногамні.

Полігамний шлюб, який укладається між партнером однієї статі та декількома партнерами протилежної статі, — найпоширеніша у світі форма шлюбу, зустрічається в 5 разів частіше, ніж моногамний шлюб (шлюб одного чоловіка з однією жінкою). Полігамія буває двох видів: поліандрія та полігінія.

Поліандрія - це сімейна структура, яка утворилася на основі шлюбу однієї жінки з кількома чоловіками. Вона мала місце в багатьох частинах світу: південно-східній Індії, Тибеті, Цейлоні, Новій Зеландії, на Гавайських островах.

Полігінія - шлюб одного чоловіка із двома або більше жінками. Кількість жінок залежить від спроможності чоловіка утримувати велику сім’ю, тому полігінія є більш характерною для заможних класів. Вона має місце переважно в мусульманських країнах. Різновидом полігамії є груповий шлюб – шлюбний союз декількох чоловіків і декількох жінок, які живуть разом, ведуть спільне господарство і разом виховують дітей.

Залежно від типу структури розрізняють сім’ї нуклеарні (прості) та розширені. Нуклеарна (від лат. nucleus – ядро) – це проста сім’я, яка складається з подружньої пари без дітей або з дітьми, які ще не вступили до шлюбу і живуть разом з батьками. При наявності обох членів подружньої пари, яка утворює ядро нуклеарної сім’ї, остання називається повною, а при відсутності одного з них – неповною. Неповна сім’я утворюється в разі смерті одного з подружжя або розлучення, а також в результаті народження позашлюбної дитини. Розширена сім’я включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарні сім’ї, які живуть разом і зв’язані спільним господарством

Родини розрізняються:

- за кількістю наявних у них дітей: бездітні, однодітні, малодітні, багатодітні (від 3-х і більше дітей);

- за стажем сімейного життя: молодожони, молода сім’я, сім’я середнього подружнього віку, літня подружня пара;

- за географічною ознакою: сільська й міська сім’я;

- за типом верховенства в сім’ї: авторитарна й егалітарна.

Розподіл сімей за іншими критеріями: дітоцентристські сім’ї та подружні сім’ї. У перших центром всіх турбот, основою сімейного життя є дитина. Підвищення матеріальної та духовної турботи про дітей - явище позитивне. Однак гіпертрофія обов’язку стосовно них може привести до несприятливих соціальних і моральних наслідків. У подружній сім’ї основна вісь відносин визначається не батьківством і спорідненням, а шлюбом, тобто особистісними взаєминами шлюбних партнерів.

Родини розрізняються також за особливими умовами сімейного життя:

Дістантна сім’я. Життя в ній досить специфічне через часту відсутність одного з подружжя, пов'язану з особливістю професії. Це в основному родини військових, моряків тощо. Останнім часом до таких сімей стали відносити ті, де один з подружжя (частіше чоловік) з різних мотивів проживає окремо від сім’ї.

Студентська сім’я. Значна кількість шлюбів у наш час укладається серед студентів. Висока мотивація на шлюб у студентської молоді існує вже на першому курсі. 70% опитаних першокурсників вважають за можливе вступ до шлюбу в студентські роки; 27% - воліють спочатку одержати освіту, а потім створювати сім’ю; 3% - уже одружені. Погляд студентів на функціональне навантаження сучасної сім’ї відображає орієнтацію на психологізацію сім’ї: психологічна функція займає в ній домінуюче місце (близько 80%).

За типом цивілізаційної еволюції сім’ї розділяються на матріархальні, патріархальні й біархатні (егалітарні).

Патріархальний тип сім’ї — надзвичайно стійкий тип сімейних відносин, його окремі риси зберігалися в нашій країні до середини 60-х років ХХ сторіччя. Патріархальною являється сім’я, в якій влада належить чоловіку. Такий тип розподілу влади і досі вважається загальноприйнятим і навіть узаконеним у багатьох країнах. Це, як правило, авторитарні сім’ї, що представляють собою маленьку абсолютистську державу з авторитарним стилем правління. Авторитет глави сім’ї незаперечний: вирішення всіх питань життя сім’ї (господарсько-економічних, правових, політичних, виховних) перебуває тільки в його руках. Значно рідше зустрічається матріархальна сім’я, в якій влада належить жінці, дружині й матері. В сучасних умовах переважають біархатні, або егалітарні сім’ї.

Егалітарна сім’я — це сім’я, заснована на демократичних відносинах, рівності чоловіка й жінки, відносинах партнерства, скасуванні всякої дискримінації. У такій родині визнаються особисті права дитини, її права на свободу, автономію та ініціативу. Тут панують гуманні методи виховання, засновані на довірі до особистості дитини, її індивідуальності, вихованні почуття власної гідності, самостійного мислення, ініціативи, заповзятливості. Економічною основою егалітарної сім’ї стала нова система формування сімейних доходів: висока зайнятість жінки, стипендія або заробітки дітей служать економічною базою їх незалежності й самостійності. Змінилися соціальні функції сім’ї. Якщо в патріархальній сім’ї основною функцією була господарсько-економічна, то в егалітарній - задоволення потреби в спілкуванні, виховання творчої індивідуальності.

Не можна стверджувати, що егалітарний тип сім’ї в нашому суспільстві став переважаючим. У його становленні багато труднощів і протиріч. Разом з тим можна відзначити, що демократичний тип сім’ї стає основою, передумовою й умовою демократичних перетворень у суспільстві, виховання й розвитку особистості нового типу, якій властиве розвинене почуття власної гідності, самостійне критичне мислення, здатність до прояву ініціативи й творчості.

При вивченні третього питання «Проблеми, тенденції, перспективи сімейно-шлюбних відносин», варто звернути увагу на досить складну ситуацію, що склалася в інституті сім’ї. Випробування сім’ї на міцність відбувається під впливом тотальної кризи, яку переживає суспільство, глибинна природа якої носить цивілізаційний характер.

При розгляді питання про прогнозування сімейно-шлюбних відносин варто мати на увазі, що сім’я опинилася під прицілом не однієї, а відразу декількох глобальних тенденцій, що торкнулися і нашого суспільства. Це перехід до цивілізованого ринку, демократизація та інформатизація суспільства, зростання особистісного потенціалу, підвищення ролі жінок у суспільному житті.

При відсутності державної програми адаптації сім’ї до перехідного стану суспільства вона сама методом проб і помилок, ціною значних втрат «намацує» механізми виживання. У сучасних умовах значно змінюються соціальні функції сім’ї. Наприклад, значним перетворенням піддається економічна функція сім’ї. Ринкові відносини значно прискорили відмову від патерналістської, утриманської свідомості сім’ї й розуміння того, що виживання сім’ї - справа рук самої сім’ї (за принципом «Порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих»). На основі зміни відносин власності сім’я все частіше починає виступати господарсько-економічною одиницею різних альтернативних видів власності: сімейної, орендної, фермерської, індивідуальної, кооперативної, особистої присадибної. Вона шукає внутрішні резерви виживання, по-своєму освоюючи нові, ринкові види діяльності: приватно-підприємницьку, «човниково»-комерційну, спекулятивно-посередницьку. В умовах здійснення структурної перебудови економіки й існування безробіття гарантованою підтримкою сімейного бюджету виступає особисте підсобне, дачне й присадибне господарство. Його частка в сімейному бюджеті за останні 5 років різко зросла.

Розвиток сучасної сім’ї багато в чому пов'язаний із зростанням ролі й значення особистісного потенціалу в сімейних відносинах. Це обумовлено дією таких факторів, як перехід до ринкових відносин, правової держави, інформаційних технологій, що, у свою чергу, вимагає найбільшого розкриття творчого потенціалу особистості, можливостей її соціальної адаптації. Формується нове відношення до кожного члена сім’ї як до персони, що породжує по суті нову функцію сім’ї — персоналітарну (від лат. persona — особа, особистість). Це означає формування такого типу сім’ї, де вищою цінністю стануть індивідуальність особистості, її права й свободи, де будуть створені умови для творчого розвитку й самовираження кожного члена сім’ї, включаючи батьків і дітей, на основі поваги гідності особистості, любові й згоди. Персоналітарна функція сім’ї в перспективі повинна стати провідною, такою, що визначає сутність сім’ї в інформаційному суспільстві.

Серйозним змінам піддасться й репродуктивна функція сім’ї. Соціологи помітили, що в містах дітей народжується менше, ніж у сільській місцевості. На кількість дітей у сім’ї впливає не тільки урбанізація й пов'язана з нею екологія, але й рівень освіти жінки. Однак найбільший вплив на перетворення репродуктивної функції сім’ї чинить зміна основи обміну речовин між людиною й природою у зв'язку з інформатизацією суспільства. Розвиток інформаційного виробництва вимагатиме певної відповідності між новітніми предметами й засобами праці, новітніми технологіями й здатністю працівника до праці: його загальною культурою, інформованістю, інтелектуальними здібностями, професіоналізмом, станом здоров'я, інтересом до роботи, працездатністю, здатністю до швидкої адаптації, умінням самостійно приймати рішення. Різко зростає цінність кожного життя. Людина в інформаційному суспільстві буде активно займатися підвищенням інформованості, збереженням здоров'я, гарної форми.

Для забезпечення якісного зростання працівника й підростаючого покоління повинні бути створені відповідні життєві умови й матеріальні засоби, що включають рівень освіти й культури, житлові умови, якість харчування, охорони здоров'я, сфери послуг, можливості відпочинку, зняття нервової напруги. Одним словом, зростає потреба в якості життя.

Алгоритм «якість інформаційного виробництва - якість інформаційного працівника - якість життя» неминуче ставить сім’ю в умови обмеження кількості дітей у родині.

Таким чином, в умовах інформаційного суспільства репродуктивна функція сім’ї буде спрямована на свідоме обмеження народжуваності й забезпечення високої якості підготовки дитини до життя й праці. Акцент буде робитися на розкритті індивідуальних здібностей особистості. Сімейні конфлікти в інформаційному суспільстві будуть відбуватися в основному через невміння й небажання зважати на індивідуальні особистісні особливості членів сім’ї. Неповага до гідності кожного окремого члена сім’ї - серйозна причина для конфронтації й відчуження.

Сучасна сім’я активно реагує на зростання автономності своїх членів. Простежується утворення нових форм сімейних структур.

Соціологи відзначають виникнення різноманітних форм як моногамної (парної) сім’ї, так і полігамної (групової) сім’ї. Серед парних родин поширені позашлюбні сім’ї (сім’я без батька): материнська сім’я, неповна сім’я й конкубінат (різновид материнської сім’ї, коли батько приймає деяку участь у вихованні дитини, надає допомогу матері).

З'явилися нові форми полігамного шлюбу: шлюб-комуна, груповий шлюб (двоєженство або двомужність, обмін партнерами).

Характерною ознакою постсучасної сім’ї є автономія подружжя. Чим вищій рівень цивілізаційно-культурного розвитку суспільства, чим яскравіше член такого соціуму усвідомлює себе як індивідуальність, тим, у принципі, більш насущною стає його потреба у відокремленні. Автономність виражається в тому, що інтереси кожного з подружжя ширші за сімейні і коло значимого спілкування для кожного з них виходить за рамки шлюбу. Їхні емоційні устремління регулюються не стільки звичаями, традиціями й зовнішніми приписами, скільки індивідуальними уявленнями, естетичним ідеалом і моральними цінностями.

Дитина в постсучасній сім’ї усвідомлює, що її обов'язок (і відповідальність) стосовно батьків полягає не стільки в регулярній допомозі по господарству або в успішному навчанні, скільки в тому, щоб повніше використати можливості, які надаються їй для розвитку й реалізації своїх здібностей і талантів. У свою чергу, батьки, відходячи від скрупульозної регламентації, підтримують етику самореалізації як соціально-моральну цінність.

В сучасному типі сім’ї опікування підлітком, як правило, триває довго - аж до шлюбу. Для постсучасної ж, навпаки, характерне заохочення юнацької самостійності. Подружня сім’я - історично найменш стереотипізироване утворення. Якщо мати на увазі зрілу її стадію, то тут відкриваються унікальні можливості для різноманітних і багатих відносин між статями й між поколіннями, з'являються широкі можливості індивідуальної самореалізації для всіх. У той же час зростають вимоги до якості міжособистісних стосунків, взаємної терпимості, поваги прав і гідності особистості кожного члена сім’ї.

Одним із важливих завдань становлення нових сімейно-шлюбних відносин є випереджувальне виховання сімейної культури підростаючого покоління. Знання молоді про сім’ю обмежуються, головним чином, досвідом сімейного життя батьків або доповнюються далеко не кращими зразками масового мистецтва, що заполонило екрани телебачення й кіно.

Якщо наступність у передачі сімейних традицій і являє певну цінність, то «ідеали» сексу, насильства й страху, насаджувані західною поп-культурою, заподіюють непоправну шкоду молодому поколінню. Небезпека такого впливу є тим більшою, що сьогодні закладаються основи сім’ї майбутнього, формуються висхідні принципи й норми взаємин нової персоналітарної сім’ї. Необхідно переломити негативну тенденцію й створити систему підготовки молодого покоління до нового типу сімейного життя, використовуючи освіту, мистецтво, засоби масової інформації, суспільну думку, громадські організації. Система сімейного виховання повинна містити в собі: виховання моральної цінності сім’ї як оптимального середовища соціалізації й самовираження особистості; формування особистої психологічної готовності до шлюбу; виховання культури міжособистісних стосунків; формування культури статевих відносин; правильне розуміння й виконання подружніх обов'язків, готовність до компромісів, терпляче й шанобливе відношення один до одного; відповідальність і готовність будувати шлюбно-сімейні відносини нової персоналітарної сім’ї.

Підбиваючи підсумок вище сказаному, необхідно підкреслити, що проблеми сім’ї та шлюбу, народжуваності й смертності були актуальні завжди. Шляхи їх вирішення можуть бути різними. Однак найбільш вдалими дослідники вважають різні державні програми, спрямовані на подолання проблем сім’ї.