Тема 9.

СОЦІОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЙ

1. Логіка розвитку соціології організації.

2. Організація як суб'єкт управління.

3. Основні структурні елементи організації.

При розгляді першого питання «Логіка розвитку соціології організацій» варто виходити з того, що сучасне соціальне середовище в значній мірі визначається характером існуючих у ній організацій. Особливості поведінки людей усередині організації, а також поведінки самої організації в зовнішньому оточенні здатні визначити її важливі конкурентні переваги, створити неповторний імідж, прискорити її розвиток.

Термін «організація» вживається в трьох значеннях. У першому випадку організацією може називатися штучне об'єднання інституціонального характеру, що займає певне місце в суспільстві й виконує певні функції. У цьому сенсі організація виступає як соціальний інститут. У такому значенні «організацією» можна назвати підприємство, орган влади, добровільний союз і т.д.

У другому випадку термін «організація» може означати певну діяльність по організації (розподіл функцій, налагодження стійких зв'язків, координація й т.д.). Тут організація виступає як процес, пов'язаний із цілеспрямованим впливом на об'єкт, із присутністю організатора і організуючих. У цьому змісті поняття «організація» збігається з поняттям «управління», хоча й не вичерпує його.

У третьому випадку під «організацією» може розумітися характеристика ступеня впорядкованості певного соціального об'єкту. Тоді цим терміном позначають певну структуру, будову й тип зв'язків, що виступають як спосіб з'єднання частин у ціле. В такому значенні термін «організація» вживається, коли мова йде про організовані або неорганізовані системи. Саме це значення мається на увазі в поняттях «формальна» і «неформальна» організація.

Організація як процес упорядкування й узгодження поведінки індивідів властива всім суспільним утворенням. Соціальна організація – це соціальна група, орієнтована на досягнення взаємозалежних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

До організацій можуть бути віднесені лише соціальні утворення, які позначають як «формальні організації». Основні риси (ознаки) соціальної організації:

1. Чітко визначена й декларована мета, яка об’єднує індивідів на основі спільного інтересу.

2. Чіткий загальнообов'язковий порядок, система статусів і ролей - ієрархічна структура (поділ праці по вертикалі). Високий рівень формалізації відносин. Розпорядок охоплює всю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких чітко визначені, а відносини передбачають владу й підпорядкування.

3. Є координуючий орган або система управління. Побудова по вертикальному принципу з виділенням управляючої і управляємої підсистем;

4. Наявність специфічних засобів регулювання й контролю;

5. Системна цілісність;

6. Взаємозв'язок із зовнішнім середовищем. Виконання стійких функцій стосовно соціуму.

Простежити розвиток соціології організацій – це означає простежити динаміку розвитку розуміння організації і її проблем на різних етапах розвитку суспільства. Це дає можливість усвідомлено, підійти до розгляду такого складного соціального організму яким є соціальна організація.

Ще із середини XVIII століття почали створюватися численні підприємства, орієнтовані на виробництво великої кількості конкурентоспроможної продукції. Конкуренція й бажання зробити більш прибутковим виробництво породили прагнення створювати найбільш досконалі організаційні структури. Як самостійний напрямок соціологія організацій сформувалася наприкінці 50-х років ХХ сторіччя в США. У Західній Європі й в Україні соціологія організацій почала розвиватися з 70-х років ХХ сторіччя.

Студенти повинні чітко розуміти, що сьогодні соціологія організацій – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає соціальні закономірності й механізми побудови, функціонування й розвитку організацій як об'єднань людей, які спільно реалізують відповідну програму або ціль і діють на підставі певних процедур і правил.

Об'єктом соціології організацій як науки є будь-яка організаційна система, тобто організоване співтовариство людей, створене заради досягнення загальної мети. Предметом спеціальної соціологічної теорії є закони, закономірності й принципи процесу побудови, функціонування й розвитку соціальних організацій, а також різноманітні організаційні відносини, які виникають між членами організаційних систем при реалізації ними колективних цілей.

В зв'язку із цим основними завданнями соціології організацій є дослідження законів, закономірностей, принципів і методів побудови, функціонування й розвитку організаційних систем, визначення критеріїв їхньої ефективності й обґрунтування методів їх вдосконалення, а також виявлення співвідношення між індивідуальними й загальними, формальними й неформальними факторами спільної діяльності людей.

Розглядаючи друге питання теми «Організація як складова суспільства й суб'єкт управління», варто враховувати те, що протягом багатьох десятиліть організації, як об'єкт дослідження, постійно привертали до себе увагу вчених і практиків – представників самих різних областей знання.

В теперішній час знання про будову й проектування сучасних організацій, способи управління організаційними процесами потрібні державним діячам, політикам, юристам, керівникам, ученим, інженерам. Цей інтерес цілком зрозумілий – кожний член суспільства все своє життя проводить в організаціях, стикається з організаціями, залежить від організацій. Цілком справедливе твердження про те, що людина народжується в організації, виховується в організації, задовольняє свої потреби в організації й саме організація проводжає її в останню путь. Можна сказати, що організація - наше суспільство в мініатюрі, оскільки вона має чіткі межі, соціальне розшарування і ієрархію статусів, централізовану владу, цілеспрямовану діяльність й всію сукупність відносин між членами організації. Організація являє собою складний соціальний організм, функціонально включений у діяльність суспільства.

Щораз, коли ми користуємося телефоном, відкриваємо водяний кран, вмикаємо телевізор або сідаємо за кермо автомобіля, ми входимо в контакт із організаціями й попадаємо в певну від них залежність. А це, як правило, означає, що багато організацій взаємодіють між собою. Так, Ви відкриваєте вдома кран, однак вода, можливо, буде надходити до вашого житла за багато миль звідси. Служба водопостачання - або, скоріше, ціла група служб водопостачання, повинна забезпечити водою не тільки вас, але й тисячі або мільйони інших осіб. Можете помножити роботу служби водопостачання в сотні разів, оскільки надія на регулярне водопостачання є лише одним із прикладів нашої залежності від організацій. Однак той величезний вплив, який організації мають тепер на наше життя, не можна розцінювати як однозначно позитивний. Часто організації фактично забирають у нас те, що нам належить, і віддають під контроль службовців або фахівців, на яких ми мало можемо вплинути. Наприклад, від нас вимагають виконувати встановлені державою обов'язки - сплачувати податки, дотримуватися законів, іти на війну - інакше ви будете покарані.

Організація, по при всю свою неповторність, є складовою частиною суспільства. Найменші зміни, які відбуваються в ньому, тут же відбиваються на житті організації. Вплив суспільства на організацію відбувається як безпосередньо, так і опосередковано - через своїх же членів, які одночасно є членами інших співтовариств, зв'язків співробітників організацій по горизонталі й вертикалі, впливу радіо, телебачення, преси, а іноді й силових структур.

Організація теж впливає на суспільство, однак рівень цього впливу визначається співвідношенням частини до цілого, її значимості в політичному, економічному, культурному, науковому житті цього суспільства. Організація - це співтовариство людей, що базується на єдності цілей, змісту й умов праці. Поняття “організація” означає, що дане співтовариство певним чином упорядковане, “побудоване” і структуроване.

Організація являє собою соціальне утворення, свідомо координоване в певних межах, яке функціонує на відносно постійній основі для загальної мети. Члени організації, на яких покладені певні обов'язки, роблять свій внесок у досягнення мети.

У науковій літературі “організація” розглядається як характеристика системи й означає внутрішню впорядкованість, погодженість її частин (організація як структура); як одна з основних функцій управління (організація); як процес створення, формування діяльності; як ототожнення із соціальною системою (організація як фірма, асоціація, тощо).

Ознаки, які характеризують організацію. Кожна організація – фірма, асоціація, лікарня, навчальний заклад тощо створюється для досягнення якоїсь мети. Слово “організація” (гр. органон – інструмент, знаряддя) означає, що мова йде про своєрідний інструмент, необхідний для реалізації групою людей певних цілей. Коли говоримо про організацію, відзначав американський соціолог К. Морган, вона часто нам представляється як живий організм, що має свої, тільки йому властиві риси. І значною мірою ці риси сформовані в результаті соціального (а іноді й природного) оточення. Організація мислить, почуває й діє зовсім по-іншому, чим це робили б її члени кожний окремо.

Особливостями організації є: соціальна відокремленість; формування власних цінностей і специфічного почуття співтовариства; наявність внутрішнього організаційного клімату. Їй властиві також комплексність, формалізація, централізація й децентралізація.

Організація може існувати тільки в умовах певного соціального середовища. Внутрішнє середовище складається з багатьох компонентів, серед яких провідне місце займає її структура, технології, розмір, стратегія, тип персоналу. Зовнішнє середовище організації характеризує всю сукупність зовнішніх факторів.

Істотною властивістю соціальних організацій, яка є основою для їх успішного функціонування, являється ефект синергії. Синергія – це прирість додаткової енергії людей у ході їхньої спільної діяльності, яка перевищує суму індивідуальних зусиль. Ефективність діяльності організації буде високою тільки в тому випадку, коли вдасться скоординувати дії всіх її підрозділів і окремих членів. Другим важливим моментом ефекту сінергії є концентрація зусиль окремих частин системи й синхронність їхніх дій по досягненню єдиної мети.

Основними функціями соціальної організації є наступні: соціально-економічна (людина забезпечує себе діяльністю не тільки в сфері реалізації своєї професії, але й у сфері розподілу матеріальних благ), соціально-статусна (усяка організація визначає статус кожного свого члена, який організація автоматично “впроваджує” у суспільство; у різних організаціях та сама посада може мати різний статус), соціального захисту (кожна організація може допомогти людині в різних її життєвих ситуаціях, що залежить від соціального статусу даної організації, її економічних можливостей), ідентифікаційна (кожна людина певним чином хоче бути членом певного співтовариства, почувати себе не тільки як “Я”, але й як “Ми”, що породжує в людині впевненість у своїх силах).

Відповідно до певних критеріїв можна провести таку типологію організацій:

- за функціонально-цільовою природою виділяють організації адміністративні (підприємства, установи) і союзні (політичні, професійні, аматорські). У свою чергу підприємства й установи можуть бути економічні, соціальні, духовні;

- за формами власності - державні, приватні, муніципальні й змішані;

- відносно прибутку - прибуткові й неприбуткові; комерційні й некомерційні;

- за потенціалом, можливостями і необхідністю для суспільства - перспективні й безперспективні;

- за тривалістю існування - традиційні й нові;

- за розміром - малі, середні, великі;

- за характером соціальності - просоціальні й асоціальні (або позитивні, або негативні);

- за ступенем формалізації - формальні й неформальні.

Організації поділяють також на соцієтальні й локальні; скалярні (жорстко структуровані) і латентні (менш жорстко структуровані); державні й суспільні; ділові й благодійні; приватні, акціонерні, кооперативні й т.д.

Зверніть увагу на те, що також можна виділити типи за такими критеріями як організаційний досвід, рівень культури, інтегрованість у суспільство або в ринок, за іміджем, за партнерськими відносинами, за конфліктною взаємодією тощо.

Незважаючи на істотні відмінності між організаціями, всі вони мають ряд загальних рис і можуть бути розглянуті як об'єкт дослідження.

В побудові організації і її функціонуванні діють певні організаційні принципи. Перелічимо основні: цілісність організації - досягається при наявності єдиної мети, чіткої програми дій, спільних інтересів її членів; оптимальне співвідношення функцій і організаційних структур забезпечує іманентність сталості; пристосування організації до умов громадського життя; відповідальність організації перед суспільством і суспільства перед організацією; взаємодія підсистем, які управляють і якими управляють.

Таким чином, вище акцент був зроблений на організації як суб'єкті управління. На підставі перерахованих основних специфічних рис можна дати наступне визначення організації: організація – це соціальна група, орієнтована на досягнення взаємозалежних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур на основі спеціалізації або поділу праці. Сучасна організація – це складний організм, побудований на чіткій координації зусиль всіх структурних одиниць, яка здійснюється управлінським органом. Функціонування організації засноване на системі особливих, організаційних відносин, на чіткому визначенні й виконанні рольових вимог кожним членом організації.

Розглядаючи третє питання «Структурні компоненти організації», потрібно знати, що сучасна організація є складним організмом, який має цілий ряд структурних компонентів. Для підтримки організаційної системи в робочому стані необхідна взаємодія ряду внутрішніх компонентів організації, або її структурних складових. Системну взаємодію усередині організації варто розглядати як взаємозалежність чотирьох внутрішніх підсистем (компонентів): цілей організації, соціальної структури організації, технології і персоналу, або членів організації.

Соціальна структура містить у собі сукупність взаємозалежних ролей, упорядкованих взаємин між членами організації, у першу чергу відносин влади й підпорядкування. Ці відносини можуть змінюватися внаслідок зміни цілей, у ході обміну ресурсами й зміни характеру їх використання. Саме останній вид змін є найважливішим резервом розвитку організації, оскільки це, насамперед, нововведення в області поділу праці, мотивації членів організації, нові форми соціального контролю й обґрунтоване прийняття управлінських рішень.

Поняття “технологія” має три значення. По-перше, технологія - це система фізичних об'єктів (верстати, матеріали, засоби тиражування, апаратура), які утворюють організацію й з'єднані між собою певним чином для виконання поставлених перед організацією цілей. По-друге, технологія часто розуміється у вузькому, “механічному” змісті. По-третє, термін “технологія” використовується для позначення сукупності знань про процеси, що протікають у даній сфері функціонування організації. Технологію в такому розумінні (це називається “ноу-хау”) можна трактувати як систематизоване знання про найбільш корисні практичні дії.

При розгляді структури організації, варто виділяти такі основні види технологій, як управлінські, інформаційні, соціально-психологічні, техніко-технічні, маркетингові, по зв'язках із громадськістю, рекламні.

Докладніше зупинимося на розгляді одного з основних структурних компонентів організації - цілі. Ціль в умовах організації являє собою єдність мотивів, засобів і результатів. Іншими словами, ціль - це певний мотив (або потреби); ціль утворюється при з'єднанні мотиву із засобами (ресурсами, умовами, можливостями); ціль у діяльності організації не тотожна результату.

Ціль є орієнтиром, планованим результатом діяльності організації, яка являє собою складну систему, що складається з великої кількості системних одиниць. Завдання керівника - перетворити мету організації в цілі окремих служб і підрозділів, змусити різнорідні системні одиниці працювати на один результат найбільш ефективним образом. При цьому загальна ціль повинна бути розкладена на окремі складові, які будуть орієнтирами в діяльності окремих підсистем організації. Вибір мети суб'єктом істотно обумовлений і обмежений індивідуальними перевагами, впливами навколишнього середовища, побічними цілями.

Цілі організації різноманітні за видом і змістом. Спільна діяльність індивідів в організації передбачає наявність наступних видів організаційних цілей. Цілі-завдання – оформлені як програми загальних дій, доручення, які задаються організацією більше високого рівня або диктуються ринком. Ці завдання визначають цільове існування організацій. Цілі-орієнтації – сукупність цілей учасників, реалізованих через організацію. До них відносяться узагальнені цілі колективу, включаючи й особисті цілі кожного члена організації. Важливим моментом спільної діяльності є суміщення цілей-завдань і цілей-орієнтацій. Цілі системи обумовлені прагненням зберегти організацію як самостійне ціле, тобто зберегти рівновагу, стабільність і цілісність. Цілі системи повинні органічно вписуватися в цілі-завдання й цілі-орієнтації.

Наведений поділ цілей є основним. Однак в організації існує велика кількість різних стратегічних, тактичних, проміжних і вторинних цілей.

Персонал (учасники організації) формують всі її структурні одиниці; саме їхніми зусиллями реалізуються ціль організації, створюються її продукти. Робота з персоналом - наступний етап створення організації після розробки цілей і формування організаційної структури. Структура як система норм і статусів стає робочим компонентом організації тільки після насичення її співробітниками організації. У той же час структура висуває певні вимоги до персоналу відповідно до цілей організації: визнання й прийняття культурних норм організації, насамперед норм влади й підпорядкування, норм діяльності, відношення до цілей організації; заповнення персоналом усіх без винятку статусів в організаційній структурі; функціональна включеність кожного члена організації в загальний процес досягнення цілей, що означає не тільки виконання ним вимог своєї ролі, але й сполученість її з іншими ролями, без чого неможливий ефект синергії й успіх діяльності організації в цілому; підпорядкованість всіх членів організації заздалегідь розробленим і поставленим цілям.

При формуванні персоналу організації основна увага приділяється ролям, виконуваним індивідами, а не самим статусам, що дозволяє вирішувати проблеми високого ступеня професіоналізму й спеціалізації. Очевидно, що при цьому важливо враховувати не тільки цільові вимоги й місце працівника в структурі, але й технологічні вимоги.

При підборі персоналу організації враховуються ті характеристики, які впливають на виконання працівниками своїх ролей. Це, насамперед ступінь професіоналізму. Зміст статусів і ролей в організації може бути різним. Так, одні ролі значною мірою збіднені за своїм змістом, наприклад, через застосування рутинних технологій і неважливість виконуваних функцій. Інші ролі зв'язані зі складними технологічними операціями й прийняттям рішень, що вимагають високої кваліфікації й професійних знань. Вимоги до персоналу в цьому випадку значно підвищуються. Успішна робота персоналу організації неможлива без мотивації членів організації, їхнього прагнення до виконання завдань і відповідності рольовим вимогам.

Культура організації - це сукупність ідей, корпоративних цінностей і норм поведінки, властивих тільки даній організації, які формуються в ході спільної діяльності для досягнення спільних цілей. Корпоративну культуру варто розглядати як особливу субкультуру, тобто культуру, що залежить від домінуючої культури й не суперечить їй.

Організаційна культура (або, як її часто називають, корпоративна культура) являє собою важливий компонент і умову існування організації. Культурні зразки, прийняті й засвоєні в даній організації, значно впливають на різні сторони діяльності членів організації й, зокрема, на владні відносини й відносини контролю; відношення до трудової діяльності; міжособистісні відносини усередині груп; міжгрупові відносини; відносини із зовнішнім оточенням, а також на технології й мотивацію. Крім того, культура визначає процеси інтеграції й специфіку рольових вимог.

Аналіз діяльності численних організацій показує, що кожний член організації повинен приймати ті культурні зразки, які характерні для даної організації; у противному випадку він просто не зможе ефективно працювати й взаємодіяти з іншими учасниками організаційних процесів.

Корпоративні цінності являють собою всі навколишні об'єкти (як усередині організації, так і поза нею), по відношенню до яких члени організації займають позицію оцінки у відповідності до своїх потреб і цілей організації. При цьому цінності можуть розділятися на ті, котрими організація володіє, і ті, на які вона орієнтується, але і ті, і інші визначають поведінку членів організації відповідно до пріоритетів, що обираються ними.

Організаційні норми – це загальноприйняті в даній організації шаблони поведінки. Залежно від типу соціального контролю соціальні норми в організаціях являють собою звичні культурні зразки діяльності або відносин з начальством і підлеглими; звичаї, прийняті в організації й не діючі за її межами; моральні норми, найбільш характерні для даної організації; інституціональні норми, характерні для організацій, що входять у даний соціальний інститут (наприклад, існують явні відмінності між організаціями, що входять до інституту виробництва або бізнесу, і політичними організаціями). Нарешті, до соціальних норм можна віднести закони, вірніше, їх інтерпретацію в рамках даної організації.

І, нарешті, студенти чітко повинні усвідомлювати, що організація не може існувати в ізоляції від зовнішнього середовища, і розглядати організацію як відкриту систему без врахування впливу факторів зовнішнього середовища не просто безглуздо, але й згубно для розуміння організації, оскільки адаптація організації до зовнішніх умов – один з головних факторів виживання організації, від якого, в остаточному підсумку, залежать і досягнення цілей, і інтеграція, і латентність.

У діяльності будь-якої сучасної організації задіяні її численні зв'язки й взаємозалежності: з вищестоящими організаціями, з постачальниками, правоохоронними органами, з політичними й іншими організаціями й інститутами, що існують у даному конкретному суспільстві. Як правило, члени організації одночасно входять до складу інших організацій, інтереси яких справляють значний, іноді навіть вирішальний вплив на поведінку членів організації. Ресурси, що надходять ззовні, адаптуються в організації.

Соціальна структура також сприймає свої найважливіші компоненти із зовнішнього середовища, тому структурні форми не менше, ніж технологія, залежать від зовнішнього середовища. Основне завдання організації – використати зв'язки із зовнішнім середовищем для прямої й непрямої підтримки балансу організації із зовнішнім середовищем на вході й виході. Для рішення цього завдання важливо на основі зв'язків між окремими сферами й об'єктами зовнішнього середовища сформувати стратегію взаємодії із зовнішнім середовищем.

Основний критерій структурування соціальних організацій - ступінь формалізації існуючих в них відносин. З огляду на це розрізняють формальні й неформальні організації.

Формальна організація – це базова підсистема організації. Формальна організація орієнтована на досягнення загальорганізаційних цілей. Вона штучно й жорстко структурована й виступає як безособова система регуляції ділових взаємодій, закріплених у нормативних документах.

Формальні організації будують соціальні відносини на основі регламентації зв'язків, статусів, норм. До них відносяться, наприклад, промислові підприємства, фірми, університети, муніципальні органи (мерія). В основі формальної організації лежить поділ праці, його спеціалізація за функціональними ознаками. Формальна організація раціональна, для неї характерні винятково службові зв'язки між індивідами.

Неформальна організація – це альтернативна, але не менш дієва підсистема соціальної регуляції поведінки, яка стихійно виникає й діє в організації на рівні малих груп. Цей тип регуляції поведінки орієнтований на реалізацію спільних цілей і інтересів малої групи (які часто не збігаються із загальними цілями організації) і підтримку соціального порядку в групі.

Неформальні організації з'являються не за наказом або рішенням адміністрації, а стихійно або свідомо для вирішення соціальних проблем. У них діють свої, відмінні від формальних структур норми міжособистісного й міжгрупового спілкування. Як правило, це самоорганізовані системи, створювані для реалізації спільних інтересів суб'єктів організації. Член неформальної організації більш самостійний у досягненні індивідуальних і групових цілей, має у своєму розпорядженні більшу свободу у виборі форм поведінки, взаємодії з іншими індивідами організації.

Таким чином, сучасне суспільство не може існувати без складних соціальних зв'язків і взаємодій. Історично вони розширюються й поглиблюються. Особливу роль грають взаємодії й зв'язки, що забезпечують найважливіші потреби індивіда, соціальних груп, суспільства в цілому. Існування людини в організації має культурні, економічні, маркетингові, соціальні й психологічні складові. Кожна з них по-своєму важлива, і тільки представляючи організацію в сполученні даних різноманітних елементів, можна виявити її специфіку, розкрити закономірності її функціонування, особливості її місця в суспільстві.