Тема 16. Соціологія праці

1. Об'єкт, предмет і основні функції соціології праці.

2. Найважливіші категорії соціології праці.

3. Сутність і структура соціально-трудових відносин.

При вивченні першого питання «Об'єкт, предмет і основні функції соціології праці» варто пам'ятати, що виробництво матеріальних благ, без якого неможливе існування суспільства, - результат поєднання в трудовому процесі предметів праці, способів праці й живої праці людини.

Праця - це не тільки економічна, але й соціальна категорія, оскільки в процесі праці працівники вступають у певні соціальні відносини, взаємодіючи один з одним. У процесі такої взаємодії відбувається зміна станів соціальних груп і окремих працівників. Тому процес праці це не просто механічне з'єднання трьох його основних компонентів, а органічна єдність, вирішальними факторами якої є сама людина і її трудова діяльність. Соціальні відносини - це відносини між членами соціальних спільнот і самими спільнотами з приводу їх суспільного становища, образу й укладу життя, і, в остаточному підсумку, з приводу умов формування й розвитку особистості.

Соціальні відносини обумовлені трудовими відносинами, оскільки працівники з необхідністю включаються в трудову діяльність незалежно від того, з ким будуть працювати поруч. Однак пізніше працівник по-своєму проявляє себе у взаєминах з іншими членами трудового колективу, і, таким чином, формуються соціальні відносини в трудовому середовищі.

У процесі праці реалізуються цілі суб'єктів трудових відносин. Найманий робітник включається в процес праці з метою одержати дохід у вигляді заробітної плати за виконання конкретних видів робіт. Для багатьох працівників праця є засобом самовираження й самореалізації свого трудового й людського потенціалу, засобом досягнення певного соціального статусу в трудовому колективі й у суспільстві.

Власники засобів виробництва (роботодавці), організуючі й здійснюючи трудовий процес, реалізують свій підприємницький потенціал з метою одержання доходу у вигляді прибутку. Тому каменем спотикання є дохід від трудової діяльності, доля цього доходу, яка припадає кожному суб'єктові соціально-трудових відносин. Цим визначається суперечливий характер суспільної праці.

Вивченням соціальних факторів, які визначають ефективність праці в суспільному виробництві, вплив техніко-технологічних і соціальних умов на відношення людей до праці займається соціологія праці. Соціологія праці - це спеціальна галузь соціології, предметом якої є праця як основна сфера формування, розвитку й задоволення різних матеріальних і соціальних потреб, інтересів працюючих і соціальних груп, як основа соціально-економічної поведінки в суспільстві, важливий критерій соціальної диференціації. Соціологія праці вивчає індивідів і групи, які входять у процес праці, а також їх професійні, соціальні ролі й статуси, умови й форми їхньої трудової діяльності.

Об'єктом дослідження соціології праці виступає сфера реальності, соціальні явища в процесі праці, а предметом - соціальні закони й закономірності процесу праці, механізм їх дії й форми їх прояву. Соціологія праці досліджує спеціальні закономірності взаємодії людей із засобами й предметами праці, механізми дії й форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. У рамках соціології праці здійснюється дослідження відносин між працівниками й соціальними групами працівників відносно володіння й розпорядження власністю на засоби виробництва, місця праці в житті особистості, відношення до праці, мотивів і цінностей трудової діяльності, соціального самопочуття працівників, зайнятих трудовою діяльністю.

Як бачимо, соціологія праці досліджує людську працю. Однак працю вивчають і інші науки, як гуманітарні (філософські, економічні, правові й психофізіологічні), так і технічні (ергономіка - наука про пристосування праці і її умов до потреб людини; ергологія - наука, що розглядає працю з позиції підвищення її продуктивності; праксеологія - теорія про найбільш ефективні дії керівників трудової діяльності). Кожна з цих наук вивчає спільний об'єкт - працю, але предмет їхнього дослідження різний.

Предметом соціології праці як спеціальної соціологічної теорії є структура й механізм соціально-трудових відносин, а також соціальних процесів і явищ у сфері праці. Соціологія праці націлена на використання соціальних факторів в інтересах вирішення, насамперед, найважливіших соціально-економічних проблем суспільства й особистості, до числа яких відноситься створення системи соціальних гарантій, підтримки й закріплення соціальної захищеності громадян з метою прискорення соціальної переорієнтації економіки. Для збору й аналізу інформації в соціології праці широко використовуються соціологічні методи, такі як спостереження, опитування й аналіз різної виробничої документації, соціальний експеримент і інші. Для обробки зібраної інформації й виявлення соціальних закономірностей застосовуються статистичні методи математичної статистики, графічні зображення і економіко-математичні методи.

Соціологія праці в життєдіяльності суспільства виконує наступні функції:

- інформаційну, яка полягає в забезпеченні управлінських структур соціологічною інформацією, покликаною дати об'єктивну й повну картину соціальної ситуації на підприємстві, в галузі й виробничій сфері в цілому;

- пізнавальну, спрямовану на вивчення закономірностей соціально-трудових відносин, створення теоретичного обґрунтування практичного менеджменту. На рівні конкретного підприємства виявляється сукупність соціальних резервів трудового колективу, його невикористаних потенційних можливостей розвитку;

- описову, пов'язану з викладом і публікацією результатів соціологічних досліджень. Тим самим створюється цілісний опис соціального життя трудових колективів, різних груп і окремих працівників;

- освітню, яка реалізується шляхом поширення серед великої кількості фахівців, менеджерів і інших працівників наукових знань, теоретичних і методологічних основ розуміння соціальних механізмів і процесів у сфері праці;

- прогностичну, покликану стежити за тенденціями в зміні сукупності соціальних показників, які характеризують відхилення від нормального стану соціально-трудових відносин, вчасно передбачати розвиток негативних тенденцій у соціальному житті колективу;

- перетворюючу, яка полягає в розробці на основі даних соціальної діагностики стану соціально-трудових відносин ефективних соціальних технологій, у створенні на основі цих технологій систем соціального управління трудовими колективами в напрямку використання всієї сукупності соціальних резервів для їхнього розвитку.

Таким чином, соціологія праці - це галузь соціології, предметом якої є праця як основна сфера формування, розвитку й задоволення різних матеріальних і соціальних потреб, інтересів працівників і груп, як основа соціально-економічного статусу людини в суспільстві, важливий критерій соціальної диференціації.

При розгляді другого питання «Найважливіші категорії соціології праці» варто виходити з того, що основними категоріями соціології праці виступають: умови праці, характер праці, зміст праці, види праці, трудові ресурси, відношення до праці.

Категорія умови праці включає, з одного боку, соціально-економічні умови (тривалість робочого дня й робочого тижня, оплату праці, вимоги до загальноосвітньої й спеціальної підготовки працівника). З іншого боку - умови праці характеризуються її технічними умовами: освітленістю робочого місця, загазованістю приміщення, його забрудненням, а також організаційними аспектами - режимом праці, ритмічністю, змінністю, встановленням норм праці.

Поняття характер праці відображає соціально-економічну специфіку закріплення працівників за різними видами трудової діяльності, які мають неоднакову оцінку з огляду на їх соціальну значимість. Проявляючи себе на рівні суспільної організації в цілому, характер праці відтворює соціально-рольові функції конкретної праці. Міністр, директор або інженер мають більш високий статус, ніж робітник. Відповідно, відмінності в їхніх функціях - це конкретні рольові форми, в яких проявляється суспільна характеристика людей, які належать до різних соціальних груп. Індивід здійснює трудові дії в тій конкретній формі, яка корисна не тільки йому, але й іншим. У той же час він має можливість задовольняти свої потреби тому, що бере участь у задоволенні потреб інших. Закріплення працівників за певним видом діяльності приймає інституалізовану форму соціальної ролі, яка втілена в посадових інструкціях і тарифно-кваліфікаційних нормах. Якісні відмінності в професіях, таким чином, фіксують місце індивіда в суспільному виробництві.

Поняття зміст праці відображає конкретну трудову діяльність працівника і її ознаки. Зміст праці - це соціально-технологічна характеристика трудової діяльності, яка враховує види, функцію й організацію трудових дій на робочому місці, фізичну й інтелектуальну напругу, міру самостійності в плануванні послідовності трудових операцій, монотонність або розмаїтість праці. Зміст праці містить у собі розподіл функцій на робочому місці (виконавчих, реєстрації й контролю, спостереження, налагодження), що проявляється в сукупності операцій, проведених працівником.

Речовинною стороною змісту праці є предмет, засоби й продукти праці. Взаємодіючи один з одним, вони створюють сукупність трудових операцій, які характеризують зміст праці у вузькому значенні цього слова. Речовинний (техніко-організаційний) зміст праці доцільно розглядати на різних рівнях суспільного виробництва. На рівні робочого місця сукупність операцій виступає як зміст індивідуальної праці. На рівні суспільства вона перетворюється у взаємозалежну систему галузей і видів праці, тобто характеризує зміст суспільної праці. Методи вдосконалення суспільної й індивідуальної праці різні. Якщо перші залежать від розвитку засобів виробництва, впровадження прогресивних технологій, то другі визначаються новими формами організації праці на робочому місці. У результаті цього в суспільному виробництві, як правило, існує непогодженість, протиріччя між рівнем кваліфікації працівників (показник індивідуального змісту праці) і об'єктивними вимогами складності виконуваної роботи (показник суспільного змісту праці).

Безпосередньо з характером і змістом праці зв'язані його види. Існують різні види праці. Їх різноманітність класифікують як за змістом і характером праці, так і за результатами праці, за методами залучення людей до праці. Залежно від змісту праці розрізняють наступні види: розумова й фізична праця; проста й складна праця. Проста праця - це праця працівника, який не має професійної підготовки й кваліфікації. Складна праця - це праця кваліфікованого працівника, який володіє певною професією. Функціональна й професійна праця. Функціональна праця характеризується певним набором трудових функцій, характерних для конкретного виду трудової діяльності. Професійна праця є конкретизацією функціональної праці, яка має широку професійну структуру. Репродуктивна й творча праця. Репродуктивна праця відрізняється стандартністю відтворюваних трудових функцій, її результат заздалегідь відомий і не несе в собі нічого нового. Творча праця властива не кожному працівникові, вона обумовлена як рівнем освіти й кваліфікації працівника, так і здатністю до новацій.

Залежно від характеру праці розрізняють: конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця - це праця конкретної людини, яка перетворює предмет природи з метою надання йому певної корисності і яка створює споживчу вартість. Абстрактна праця - це сумірна конкретна праця, яка абстрагується від якісної різнорідності функціональних видів праці й створює вартість товару. Індивідуальна й колективна праця. Індивідуальна праця - це праця окремо взятого працівника, або самостійного виробника. Колективна праця - це праця колективу, підрозділу підприємства, яка характеризує форму кооперації праці робітників.

Приватна й суспільна праця. Приватна праця завжди є частиною суспільної праці, оскільки носить суспільний характер і їх результати прирівнюються один до одного за вартістю. Наймана праця й самонаймання. Наймана праця має місце тоді, коли людина наймається за трудовим договором до власника засобів виробництва виконувати трудові функції в обмін на заробітну плату. Самонаймання передбачає ситуацію, коли сам власник засобів виробництва створює для себе робоче місце.

За методами залучення людей до праці розрізняють: працю за позаекономічним примусом, працю за економічним примусом і добровільну працю, що є потребою людини в реалізації власного трудового потенціалу на благо суспільства не залежно від винагороди.

Засоби праці обумовлюють розподіл праці на різні види: ручна, механізована, автоматизована, машинна. Нова техніка й технологія дають можливість зберігати працю людей, сприяючи більш раціональному розміщенню наявних кадрів, зменшенню обслуговуючого персоналу й у цілому скороченню загальної кількості зайнятих у виробничій сфері.

Категорія трудові ресурси відображає зміст головної продуктивної сили суспільства, яка складається з працездатного населення (жінки від 19 до 55, чоловіки від 16 до 60), а також економічно активного населення за межами зазначених вікових параметрів. Трудові ресурси є об'єктом вивчення багатьох наук: економіки, статистики, демографії. Соціологія праці вивчає трудові ресурси з огляду на їх інтенсивність, мобільність, поділ за регіонами, галузями, підприємствами. Увага концентрується також на таких факторах як зміна індивідом професії й місця роботи, професійні орієнтації молоді на види праці, зростання або зниження кваліфікаційного потенціалу трудових ресурсів, заміна фізичної праці інтелектуальною або навпаки тощо.

Існуюча в Україні система господарювання має достатньо можливостей для ефективного розподілу трудових ресурсів за галузями і регіонами. Однак для їхньої реалізації необхідна система практичних заходів: економічних, правових, ідеологічних, які дозволили б ефективно регулювати мобільність кадрів. Одним із шляхів розв’язання даної проблеми є переорієнтація молоді, яка вступає в доросле життя, на оволодіння тими професіями, потреба в яких гостро відчувається в конкретному регіоні й країні в цілому. Сьогодні стали дуже популярними професії юриста, економіста, знавця іноземних мов. Внаслідок не контрольованого підходу до визначення доцільності підготовки названих спеціалістів у такій кількості, складається ситуація, коли в торговельних рядах на міських ринках з'являються юристи, економісти, менеджери. Іншим перспективним рішенням проблеми дефіциту кадрів і стабілізації колективів є поліпшення соціальних умов праці й побуту на виробництві.

Всі названі категорії в конкретних дослідженнях наповнюються реальним змістом і тільки в сукупності можуть дати всебічну характеристику складного трудового процесу. В той же час в окремих випадках, залежно від завдань, які стоять перед дослідником, на перший план можуть виступати ті або інші категорії, а також елементи їхнього змісту - технічні, організаційні, соціальні.

Розглядаючи третє питання теми «Сутність і структура соціально-трудових відносин», варто виходити з того, що соціально-трудові відносини - це об'єктивно існуючі взаємозалежності й взаємодії суб'єктів цих відносин у процесі праці. Соціально-трудові відносини характеризують економічні, правові й психологічні аспекти взаємозв'язків людей у трудових процесах. Вони націлені на регулювання якості трудового життя.

Соціологія розглядає соціально-трудові відносини як соціальне життя в трудових колективах, а саме: місце людини в трудовому колективі і її відношення до праці; мотиви праці й задоволеність нею; престиж і привабливість трудового процесу; відносини між працівниками з приводу власності; динаміка трудової поведінки. Соціально-трудові відносини завжди суб'єктивовані і відображають ступінь сполучення інтересів суб’єктів цих відносин.

Система соціально-трудових відносин має складну структуру, яка включає наступні елементи: суб'єкти соціально-трудових відносин, рівні й предмети соціально-трудових відносин, принципи й типи соціально-трудових відносин.

Суб'єктами соціально-трудових відносин є індивіди й соціальні групи, тобто наймані робітники, спілки найманих робітників (профспілки), роботодавці, спілки роботодавців, держава. При цьому держава виступає в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій роботодавців.

Предметом соціально-трудових відносин виступають різні сторони трудового життя людей: трудове самовизначення, професійна орієнтація, найм-звільнення, професійний розвиток, соціально-психологічний розвиток. Предмет соціально-трудових відносин визначається цілями людей на різних стадіях їхнього життєвого циклу - від народження до закінчення навчання; трудова діяльність; післятрудова діяльність.

На першій стадії соціально-трудові відносини зв'язані в основному із проблемами професійного навчання. На другій - це відношення найму й звільнення, умови й оплата праці. На третій стадії центральною є проблема пенсійного забезпечення. Значною мірою предмети соціально-трудових відносин обумовлені зайнятістю, організацією та ефективністю праці, винагородою за працю. Основними принципами організації й регулювання соціально-трудових відносин є законодавче забезпечення прав суб'єктів, принцип солідарності, принцип партнерства, принцип «панування - підпорядкування».

Відповідно до організаційних особливостей виділяються наступні типи соціально-трудових відносин, які характеризують різні форми взаємин суб'єктів у процесі трудової діяльності.

Патерналізм як тип соціально-трудових відносин характеризується жорсткою регламентацією з боку держави або керівництва підприємства способів поведінки суб'єктів соціально-трудових відносин, умов і порядку їхньої взаємодії. Регламентація здійснюється під виглядом «батьківської турботи» держави про своїх громадян або адміністрації підприємства про його співробітників.

Соціальне партнерство характеризується захистом інтересів суб'єктів соціально-трудових відносин і їхньою самореалізацією в політиці узгодження взаємних пріоритетів з соціально-трудових питань для забезпечення конструктивної взаємодії.

Конкуренція являє собою суперництво суб'єктів соціально-трудових відносин за можливість і кращі умови реалізації власних інтересів у соціально-трудовій сфері.

Солідарність визначається взаємною відповідальністю людей, яка ґрунтується на єдності й спільності їхніх інтересів, за зміни в системі соціально-трудових відносин і досягнення згоди в прийнятті суспільно важливих рішень у соціально-трудовій сфері.

Субсідіарність виражає прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх усвідомлених цілей і за свої дії при вирішенні соціально-трудових проблем.

Дискримінація являє собою довільне, незаконне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин, засноване на свавіллі, в результаті якого порушуються принципи рівності можливостей на ринку праці. Дискримінація може бути статевою, віковою, расовою, національною, релігійною та іншою, яка проявляється при виборі професії, оплаті праці, просуванні по службі. Рівність можливостей у соціально-трудових відносинах забезпечується в першу чергу системою законодавства.

Конфлікт - це крайній ступінь вираження суперечності інтересів і цілей суб'єктів соціально-трудових відносин, що проявляється у формі трудових суперечок, страйків, масових звільнень.

Розглянуті типи соціально-трудових відносин у чистому вигляді не існують, а виступають у формі моделей, які втілюють якісну розмаїтість соціально-трудових відносин. Це пов'язано з впливом безлічі факторів: соціальної політики держави, глобалізації економіки, розвитку суспільної праці й виробництва.

Отже, соціологія праці розглядає соціально-трудові відносини як соціальні, виникаючі в процесі праці, як соціальне життя в трудових колективах. Сьогодні актуальними стають дослідження ринку праці, зайнятості й безробіття, нових соціально-трудових відносин в умовах виникнення підприємств приватної власності.