Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Nikitin_L.M_ta_insh.Sotsiologiya_navch.pos..doc
Скачиваний:
24
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.44 Mб
Скачать

Тема 5. Методика соціологічних досліджень

1. Сутність, типологія й етапи соціологічного дослідження.

2. Програма соціологічного дослідження.

3. Основні методи збору й обробки соціологічної інформації.

Вивчаючи перше питання теми «Сутність, типологія й етапи соціологічного дослідження» студентові потрібно знати, що історія виникнення й розвитку соціології нерозривно пов'язана з емпіричними (прикладними) дослідженнями. Вони - джерело нових знань, необхідних як для розвитку теорій, так і для регулювання соціальних процесів.

Безпосереднє визнання соціологічні дослідження (так спрощено називають емпіричну соціологію) одержали наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Вони прийшли на зміну індивідуальним способам нагромадження соціологічного знання й опиралися на практику соціально-статистичних спостережень і соціальних обстежень. Ідея дослідження була запозичена соціологією із природознавства, економіки, етнографії, правознавства, де форми емпіричних і експериментальних досліджень затвердилися раніше. ХХ століття стало часом бурхливого розвитку емпіричної соціології, а центром її формування був Чиказький університет (Чиказька «школа життя»). Тут в 20-30 р. розгорнулися багатоцільові прикладні дослідження, що ознаменували яскравий розквіт емпіричної соціології. Цей напрямок орієнтувався на детальні дослідження приватних локальних областей: осмислення живого процесу життєдіяльності людей у конкретних ситуаціях.

Адаптація найбільш загальних принципів, положень і методів, що становлять основу соціологічного знання, до конкретних особливостей досліджуваного явища або процесу, до специфіки розв'язуваних завдань, знаходить вираження в методиці соціологічного дослідження. Методика соціологічного дослідження – сукупність операцій, прийомів, процедур встановлення соціальних фактів, їхньої обробки й аналізу. Сукупність навичок, умінь, прийомів діяльності по організації й проведенню соціологічного дослідження (наприклад, мистецтво складання анкет, побудови шкал і т.п.) називається його технікою.

Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, зв'язаних між собою єдиною метою: одержати достовірну інформацію про ті явища й процеси, які вивчаються, про тенденції й протиріччя їхнього розвитку, щоб ці дані могли бути використані в соціальній практиці.

Соціологічне дослідження обумовлюється суспільною потребою в соціальному знанні, у соціальній орієнтації. Воно відбиває інтереси тих або інших класів, соціальних груп, інших соціальних сил, і спрямоване на утвердження або зміну взаємин особистості, соціальних груп і суспільства.

Залежно від рівня наукового знання соціологічні дослідження поділяються на теоретичні й емпіричні. Дослідження, орієнтоване на збір і аналіз даних з використанням методів, методик і техніки соціологічного дослідження, називається емпіричним. Емпіричне дослідження може проводитися в рамках як фундаментальної, так і прикладної соціології. Якщо його метою є побудова теорії, то таке дослідження відноситься до фундаментального (теоретичного), якщо ж воно спрямоване на розробку практичних рекомендацій – то це прикладне дослідження. У соціології існують не тільки теоретичні чи прикладні дослідження, але й змішані або комплексні, що одночасно вирішують і наукові, і практичні завдання.

Залежно від складності й масштабу розв'язуваних завдань виділяють три основних види соціологічних досліджень: розвідувальне (пілотажне, зондажне), описове й аналітичне.

Розвідувальне дослідження – попереднє дослідження, проведене з метою перевірки, уточнення всіх елементів і інструментарію основного дослідження, внесення в них необхідних корективів. Воно охоплює невеликі сукупності людей і, як правило, передує більш глибокому й масштабному дослідженню.

Описове дослідження має на меті визначення структури, форми й характеру досліджуваного явища або процесу, що дозволяє сформувати відносно цілісне уявлення про нього. Воно охоплює великі сукупності людей, неоднорідні за своїми характеристиками, допомагає краще розібратися в обставинах, більш глибоко обґрунтувати й раціонально визначити способи, форми й методи управління соціальними процесами.

Аналітичне дослідження полягає не тільки в описанні структурних елементів та характеристик досліджуваного явища або процесу, але й у встановленні причинно-наслідкових зв’язків, що лежать у його основі. Це найбільш глибокий і масштабний вид дослідження, який відрізняється від інших не тільки складністю й змістом свого підготовчого етапу й етапу збору первинної соціологічної інформації, але й більш ретельним підходом до аналізу, узагальнення й пояснення отриманих результатів.

Різновидом аналітичного дослідження є експеримент. Його проведення передбачає створення експериментальної ситуації шляхом зміни звичних умов функціонування соціального об'єкта.

Соціальні явища або процеси можуть вивчатися в статиці й динаміці. У першому випадку маємо справу з разовим (крапковим) дослідженням, у другому – з повторним. Крапкове дослідження дає інформацію про стан і кількісні характеристики якого-небудь явища або процесу в момент його вивчення. Ця інформація відбиває моментальний зріз об'єкту, але не дає відповіді на питання про тенденції його зміни в часовому просторі. Повторними називаються дослідження, які проводяться послідовно через певні проміжки часу і базуються на одній і тій же програмі та інструментарії. Вони представляють собою спосіб порівняльного соціологічного аналізу, спрямованого на виявлення динаміки розвитку соціального об'єкта. Особливий вид повторного дослідження – панельне дослідження, яке проводиться через певні інтервали часу на одній і тій же сукупності людей (наприклад, щорічне, щоквартальне дослідження бюджету певних родин). Панельне дослідження дозволяє встановлювати тенденції, характер зміни настроїв, орієнтацій суспільної думки, представити в динаміці картину досліджуваних явищ.

Дослідження проводяться як у лабораторних, так і в природних умовах. Наприклад, якщо вивчення соціально-психологічного клімату в робітничій бригаді проводиться у звичних для неї умовах життєдіяльності, то таке дослідження називається польовим. Якщо ж його проводять у спеціально створених умовах – то це лабораторне дослідження. Виділяють також когортне дослідження, що передбачає дослідження когорт (від лат. cohorts – множина, підрозділ) – угруповань, до яких включають індивідів, відібраних за тією ознакою, що вони переживають одні й ті ж самі події, процеси в одні й ті ж самі проміжки часу (наприклад, когорта осіб, народжених у певний період часу). Якщо соціологічне дослідження охоплює всі без винятку одиниці (соціальні об'єкти) генеральної сукупності, його називають суцільним. Якщо ж обстежується тільки певна частина соціальних об'єктів – дослідження називається вибірковим.

На вибір виду дослідження впливають дві обставини: 1) мета, практична й наукова доцільність дослідження; 2) сутність і особливості соціального об'єкта, що буде вивчатися. Кожне дослідження починається з попередньої організаційної роботи із замовником («клієнтом»), під час якої визначається тема, окреслюються загальні контури роботи й вирішуються питання фінансового й матеріально-технічного її забезпечення. Далі розпочинається власне дослідницька робота.

У проведенні соціологічного дослідження виділяють три основних етапи: 1) підготовчий; 2) основний (польовий); 3) заключний. На підготовчому етапі розробляється програма соціологічного дослідження - документ, що містить методологічне, методичне й організаційно-технічне обґрунтування соціологічного дослідження. На другому, польовому етапі здійснюється збір соціологічних даних, на третьому - їх аналіз, обробка, узагальнення, підготовка практичних рекомендацій.

Таким чином, соціологічне дослідження являє собою систему теоретичних і емпіричних процедур, які сприяють одержанню нових знань із метою вирішення конкретних теоретичних і соціальних проблем.

При розгляді другого питання «Програма соціологічного дослідження» студентові варто знати, що проведення соціологічного дослідження обов'язково починається з розробки його програми. Програма соціологічного дослідження (гр. programma – оголошення, припис) науковий документ, що містить у собі методологічні, процедурні та організаційні передумови наукового пошуку. Вона повинна відповісти на два основних питання. По-перше, як перейти від вихідних теоретичних положень соціології до дослідження, як «перевести» їх у засоби дослідження, методи збирання, обробки й аналізу матеріалу. По-друге, як від отриманих фактів, від накопиченого емпіричного матеріалу знову піднятися до теоретичних узагальнень, щоб дослідження при цьому не тільки давало практичні рекомендації, але й було основою для подальшого розвитку самої теорії.

Програма - це викладення загальної концепції дослідження, що містить у собі поетапне програмування й правила процедур науково-практичної дослідницької діяльності. Функції програми: теоретико-методологічна, (визначення наукової проблеми й підготовка основ для її вирішення); методична, (вибір методів збирання даних і опису отриманих результатів); організаційна, (планування діяльності дослідника на всіх етапах роботи).

Основні вимоги до програми: необхідність; експліцитність (ясність, чіткість); гнучкість; логічна послідовність структури. Структура програми включає три розділи - методологічний, процедурний (або методичний) і організаційний.

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження містить наступні елементи. Відправною точкою роботи дослідника являється формулювання проблеми дослідження. Проблемою загалом слід вважати суперечність між наявністю потреби і відсутністю засобів її задоволення. Проблема – це наукове чи соціальне завдання, яке потребує безпосереднього рішення. Формулюючи проблему, яка підлягає вивченню, соціолог повинен вміти обґрунтувати наукову чи суспільну значимість запропонованого дослідження. У свою чергу, поставлена проблема підпорядковує своєму вирішенню всі пізнавальні дії дослідника й визначає склад пізнавальних дій. У процесі постановки проблеми можна виділити дві основні процедури: осмислення проблемної ситуації й формулювання (розробку) проблеми. Проблемна ситуація – це реально існуюче в соціальній дійсності протиріччя, спосіб (алгоритм) вирішення якого в цей момент ще не відомий (не ясний). Формулювання проблеми дослідження передбачає проведення певної теоретичної роботи, зокрема, виявлення того, які саме аспекти проблеми може вирішити соціологія, які елементи проблеми є головними, а які другорядними, які аспекти проблеми вже вирішені іншими дослідженнями, а які треба буде розв'язати в даному дослідженні (наукова проблема).

Дослідницька проблема повинна бути сформульована в поняттях, які адекватно відбивають зміст питання (установки). Проблема стає зримої, шляхом виділення об'єкта й предмета дослідження. Об'єкт дослідження – явище або сфера соціальної дійсності, які виступають як безпосередні носії проблемної ситуації, на яку спрямована пізнавальна діяльність. Предмет дослідження – це сторони, властивості, характеристики об'єкта, що підлягають безпосередньому вивченню в даному дослідженні. Жодне дослідження не в змозі охопити всю різноманітність взаємодій, які характеризують даний об'єкт. Тому в предметі дослідження визначаються просторові та часові межі вивчення об’єкту. Виділення об'єкту й предмету дослідження дозволяє перейти до визначення мети й завдань дослідження. Під метою дослідження розуміється той кінцевий результат, який дослідник має намір отримати після завершення роботи. Цей результат може бути теоретико-пізнавальним, прикладним, або тим і іншим.

У завданнях дослідження визначається те коло проблем, які необхідно проаналізувати, щоб відповісти на головне цільове питання дослідження.

Наступним кроком у розробці програми дослідження є інтерпретація й операционалізація основних понять, які представлені в концептуальній моделі проблемної ситуації й предметній області аналізу. Інтерпретація понять – теоретичне уточнення основних (висхідних) понять проводиться для того, щоб дослідники чітко розуміли зміст (сенс) понять, з якими вони працюють, не допускаючи різних тлумачень одного й того ж поняття. Емпірична інтерпретація понять є безпосередньо соціологічним завданням: це наукова процедура переходу від змісту основних понять до потенційно доступних фіксації й виміру одиниць шуканої інформації (індикаторів). Емпіричний індикатор – це факт, який використовується для емпіричного вимірювання. Мета операціоналізації понять – встановлення зв'язку концептуального апарату дослідження з його методичним інструментарієм. Вона поєднує в єдине ціле проблеми формування понять, техніки виміру й пошуку індикаторів. Операціональне визначення поняття – це операція розкладання його теоретичного змісту на емпіричні еквіваленти, доступні для фіксації й виміру. Зміст даних операцій - це перехід від теоретичної розробки програми до емпіричного соціологічного дослідження.

Наступний етап – розробка гіпотез. Гіпотеза (греч. hypothesis – підстава, пропозиція) – обґрунтоване наукове припущення, яке висунуте для пояснення певного явища й потребує перевірки. Гіпотеза є формою припущення, яке містить знання, що носить ймовірний характер. Це попередній «проект» вирішення поставленої проблеми, істинність якого має бути перевірена. Згідно з задачами дослідження гіпотези бувають основні й неосновні, за послідовністю висування - первинні й вторинні, за змістом - описові, пояснювальні й прогнозні. Висунута гіпотеза не повинна містити різного роду умов і застережень. Вона має бути теоретично надійною, узгодженою з попереднім знанням. Гіпотези, що відповідають даним вимогам, називаються робочими (які працюють у даному дослідженні); це попереднє (можливе) пояснення явища, достатнє для подальшого емпіричного вивчення проблеми.

Доказ вірогідності гіпотез стає головним завданням наступного емпіричного дослідження. Гіпотези, що підтвердилися, стають теорією й законом, запроваджуються в практику. Ті, що не підтвердилися, або відкидаються, або стають основою для висування нових гіпотез і нових напрямків у дослідженні проблемної ситуації.

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження органічно взаємопов’язаний із процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру, тобто послідовність дослідницьких операцій.

Процедурний (або методичний) розділ програми складається з таких компонентів:

Визначення вибіркової сукупності, яка підлягає обстеженню, тобто обґрунтування системи вибірки. Основна ідея вибірки полягає в тому, щоб по частині судити про ціле, через мале представництво (мікромодель) судити про загальне (макромодель). Система вибірки включає генеральну сукупність і вибіркову сукупність. Генеральна сукупність – це вся сукупність одиниць обстеження, яка має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмежена територією, часом, професією, функціональними рамками. Обстеження всієї генеральної сукупності (наприклад, всі студенти вузів Донецька, або всі жителі міста N) вимагає значних фінансових витрат і витрат часу. Тому, як правило, безпосередньо обстежується частина елементів генеральної сукупності – вибіркова сукупність, яка відібрана за допомогою спеціальних методів і відображає характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва). Вибірка – це мінімальне представництво обстежуваних одиниць за певними параметрами, що дозволяє робити висновки про всю сукупність елементів. Крім економії засобів і скорочення строків дослідження, вибірка реалізує фундаментальний принцип рандомізації (англ. random – співучасник, обраний навмання), тобто випадкового відбору. Лише рівність шансів потрапляння у вибірку для кожної одиниці обстеження, тобто відбір «навмання», убезпечує від навмисних або ненавмисних перекручувань. Сама процедура вибірки полягає в тому, що спочатку визначається одиниця вибірки – елемент генеральної сукупності, що виступає як одиниця відліку при різних процедурах формування вибірки (це може бути індивід, група, акт поведінки й т.п.). Потім складається основа вибірки - список (перелік) елементів генеральної сукупності, що відповідає вимогам повноти, точності, адекватності, зручності роботи з ним. До основних типів вибірки відносяться:

1. Випадкова вибірка – метод, при якому суворо дотримуються принципу рівності шансів потрапляння у вибірку для всіх одиниць досліджуваної сукупності на основі статистичної випадковості. Вибірка може бути проста випадкова або багатоступінчаста, коли відбір здійснюється в кілька етапів.

2. Квотна вибірка (невипадкова) – це відбір об'єктів з конкретним набором характеристик відповідно до заданих пропорцій.

3. Систематична (псевдовипадкова) вибірка – спосіб, при якому співвідношення між обсягом вибірки й обсягом генеральної сукупності використовується для визначення інтервалу (кроку вибірки) таким чином, що кожна одиниця відбору, яка перебуває на відстані цього кроку, включається у вибірку (наприклад, кожний 10-й або 20-й за списком).

4. Серійна (гніздова) вибірка, при якій одиниці відбору являють собою статистичні серії, тобто сукупності статистично різних одиниць, якими можуть бути, наприклад, сім’я, бригада тощо.

5. Стратифікована вибірка, при якій генеральна сукупність спочатку розділяється на частини, внутрішньо однорідні сукупності, «страти» (класи, прошарки), а потім здійснюється відбір одиниць вибірки всередині кожної сукупності.

Під час формування вибіркової сукупності важливо не допустити її зміщення. Зміщення вибірки – це відхилення її структури від реальної структури генеральної сукупності. Причини цього можуть бути різні, але найчастіше це так звані «систематичні помилки». Вони обумовлені незнанням структури генеральної сукупності й використанням процедур відбору, що порушують, наприклад, необхідну для репрезентативності вибірки пропорційність у представництві різного типу елементів генеральної сукупності. Систематичні помилки можуть бути обумовлені й свідомим відбором найбільш «зручних», виграшних елементів генеральної сукупності.

Існує думка, що обсяг вибірки повинен становити від 1,5% до 10% обсягу генеральної сукупності, але не перевищувати 2000-2500 респондентів. Однак досвід показує, що при проведенні опитувань суспільної думки досить включити у вибірку 500 - 1200 чоловік, щоб одержати достовірні результати.

Наступний компонент процедурного розділу програми – визначення методів збору первинної соціологічної інформації. При цьому необхідно мати на увазі, що: 1) оперативність і економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості соціологічної інформації; 2) жоден з методів збору соціологічних даних не є універсальним, тобто кожний з них має чітко визначені пізнавальні можливості; 3) надійність того або іншого методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю й відповідністю цілям і завданням дослідження, але й дотриманням правил і процедур його практичного застосування. Вибір методу залежить, насамперед, від джерела інформації. Документальні джерела припускають використання методу аналізу документів, а якщо джерелом інформації служать зовнішні прояви соціальних явищ або акти поведінки, то застосовується метод спостереження. Метод опитування використовується тоді, коли джерелом інформації є людина, її думки, погляди, інтереси, а метод експерименту застосовується в тих випадках, коли джерелом інформації служить спеціально створена ситуація.

Після визначення методу або методів збору інформації переходять до розробки інструментарію дослідження, тобто сукупності методичних і технічних прийомів проведення дослідження, втілених у відповідних операціях і процедурах і представлених у формі різноманітних документів. Інструментарій – це набір спеціально розроблених документів методичного характеру, пристосованих до соціологічних методів, за допомогою яких забезпечується збирання і фіксація соціологічних даних. До складу інструментарію входять анкета, план (питальник) інтерв'ю, картка спостережень, бланк контент-аналізу, інструкція анкетеру (інтерв'юеру), кодувальнику, способи обробки й аналізу даних, у тому числі обґрунтування й перелік відповідних соціальних показників (індикаторів) і шкал, для оцінки соціальної інформації.

Розглядаючи технологічні основи розробки програми, зупинимося також на проблемі виміру, що передбачена процедурним (методичним) розділом програми. Вимір (квантифікація) це процедура приписування кількісної визначеності досліджуваним якісним ознакам. Основні вимірювальні процедури – тестування, рейтинг, експертні оцінки, ранжування популярності, опитування. Факти, які використовуються для соціологічного виміру, є індикаторами. Всім індикаторам властиві різноманітні характеристики, які в інструментарії виступають як варіанти відповідей на питання. Вони розташовуються в тій або іншій послідовності і утворюють відповідну шкалу вимірювань. За формою шкали можуть бути вербальними, тобто мати словесне вираження. Наприклад, індикатором такої соціальної властивості як «освіта» є «рівень освіти», а його характеристики: неповна середня; середня загальна; середня спеціальна; незакінчена вища; вища. Шкали можуть бути також числовими (позиції в балах) і графічними..

Розрізняють наступні типи шкал:

1) номінальна (неупорядкована) – це шкала найменувань, що складається з переліку якісних об'єктивних характеристик (наприклад, вік, стать, рід занять або мотиви, думки й т.п.); 2) рангова (порядкова) – це шкала упорядкування проявів досліджуваних властивостей з суворим дотриманням певного порядку (наприклад, від найбільш до найменш значимого або навпаки); 3) інтервальна (метрична) – це шкала різниць (інтервалів) між упорядкованими проявами досліджуваної соціальної властивості, присвоєння цим інтервалам балів або числових значень.

Завершує методичний розділ програми логічна схема обробки первинної соціологічної інформації, що передбачає обробку, аналіз і інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання на їх основі відповідних висновків і розробку певних практичних рекомендацій.

Організаційний розділ програми містить у собі стратегічний і робочий плани дослідження. Залежно від виду соціологічного дослідження стратегічний план може мати один з чотирьох варіантів:

- розвідувальний, коли про об'єкт мало що відомо й відсутні умови для формулювання гіпотез;

- описовий, коли даних про об'єкт достатньо для описових гіпотез;

- аналітико-експериментальний, коли є повне знання про об'єкт і умови для пояснюючого передбачення й функціонального аналізу;

- повторно-порівняльний, коли є необхідність виявити тенденції досліджуваних процесів.

Робочий план дослідження - це перелік, схема дій соціологів у даному дослідженні з розподілом часу, матеріально-технічних витрат і сітковим графіком. Він фіксує всі види організаційних і методичних робіт, починаючи від затвердження програми до формулювання висновків і практичних рекомендацій для замовника соціологічного дослідження. Крім того, в організаційному розділі програми складається інструкція з організації польового дослідження, інструкція анкетеру, правила роботи й етичні норми.

Таким чином, перший етап соціологічного дослідження пов'язаний з розробкою програми, від якості якої залежать результати соціологічного дослідження.

При розгляді третього питання теми «Основні методи збирання й обробки соціологічної інформації» студент має зрозуміти, що диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожний з них окремо, підкреслюючи його специфіку. Основними методами збору первинної соціологічної інформації є аналіз документів, опитування, спостереження й експеримент.

Документом у соціології називається спеціально створений предмет, призначений для передачі й зберігання інформації. Метод аналізу документів – це спосіб отримання даних, зафіксованих в рукописних або друкованих текстах, на магнітній стрічці, кіноплівці й інших носіях інформації. Залежно від способу фіксації інформації документи класифікуються на текстові, статистичні й іконографічні (кіно- і фотодокументи, твори образотворчого мистецтва тощо). За рівнем достовірності документів розрізняють оригінали й копії, за статусом - офіційні й неофіційні, за ступенем персоніфікації - особові й безособові, за функціями - інформативні й регулятивні, за змістом - історичні, правові, економічні.

Аналіз документів буває зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній аналіз передбачає встановлення часу й обставин появи документа, його виду, форми, авторства, мети створення, його надійності та достовірності.

Внутрішній аналіз документів – це дослідження їх змісту, сутності інформації у контексті задач дослідження. Методи внутрішнього аналізу – традиційний і формалізований, або контент-аналіз. Традиційний (класичний) – це метод якісного аналізу, це різноманітні розумові операції з вилучення, інтерпретації, розуміння суті інформації, яка міститься в документальних матеріалах. Крім традиційного (класичного, якісного) аналізу документів застосовують і контент-аналіз (формалізований, кількісний. Він полягає у виділенні змістовних одиниць, які можна однозначно фіксувати й переводити в кількісні показники за допомогою певних одиниць рахунку. Важливо знати, що контент-аналіз використовує змістовні одиниці відповідно до концепції дослідження та провідної ідеї документу. Індикаторами одиниць можуть бути окремі поняття, теми, події, імена. За допомогою одиниць рахунку здійснюється кількісна оцінка об'єкта, частота прояву його ознак у полі зору дослідника. Саме високий ступінь точності при великому обсязі матеріалу є перевагою контент-аналізу. Перевага його перед традиційними методами полягає також і в тому, що враження дослідника-спостерігача, які залежать від його особистісних якостей, замінені більш стандартизованими й нейтральними процедурами, які здебільшого передбачають виміри, тобто використання прийомів кількісного аналізу. Обмеженість цього методу в тому, що не вся розмаїтість змісту документа може бути виміряна за допомогою кількісних показників. Традиційний і формалізований методи аналізу документів взаємодоповнюються, компенсуючи недоліки один одного.

Найпоширенішим методом отримання первинної інформації є опитування, при якому джерелом інформації виступає словесне повідомлення людей. Його основу становить сукупність питань респондентові, відповіді на які дають необхідну дослідникові інформацію. За допомогою опитувань одержують відомості як про події й факти, так і про думки, оцінки опитуваних. Розрізняють види опитування: письмове (анкетування), усне (інтерв'ю), експертне (опитування компетентних осіб) і соціометричне опитування (вивчення соціально-психологічних проявів міжособистісних відносин у групі).

За формою контакту розрізняють такі варіанти опитування: 1) особисте або опосередковане (роздавальне, поштове, пресове, телефонне) опитування; 2) індивідуальне або групове; 3) вільне або формалізоване, фокусоване (спрямоване); 4) суцільне або вибіркове; 5) за місцем проживання або роботи, у тимчасових цільових аудиторіях (пасажири поїзда, учасники зборів).

Анкетне опитуванняодин з основних видів соціологічного опитування, сутність якого полягає в тому, що опитувані відповідають у письмовій формі на питання, які пропонуються їм у вигляді анкети. За допомогою письмового опитування можна одночасно охопити велику кількість респондентів за порівняно короткий відрізок часу. Особливістю анкетного опитування є те, що дослідник не може особисто впливати на хід опитування.

Центральна проблема анкетного опитування - формулювання питань. Залежно від змісту питання анкети поділяються на питання про факти, питання про знання, інформованість, питання про поведінку, питання про установки; залежно від формалізованості варіантів відповідей – на відкриті (без заздалегідь сформульованих відповідей), напівзакриті (поряд з варіантами відповідей залишається місце для довільних відповідей), закриті (із заздалегідь сформульованими варіантами відповідей). За функціями питання поділяються на змістовно-функціональні, які служать безпосередньо для збирання інформації з теми опитування; питання-фільтри, що дозволяють «відсіяти» від наступного питання тих респондентів, яким це питання не призначається; контрольні (питання-пастки), призначені для контролю щирості респондента; психологічно-функціональні, які служать для встановлення соціально-психологічного контакту з респондентом.

Для правильної побудови питань важливо дотримуватись наступних основних вимог: питання повинне точно відповідати тому індикатору або операційному поняттю, яке він описує й вимірює; однозначно трактуватися респондентом, відповідати його культурному й освітньому рівню; бути сформульованим нейтрально, лексично і граматично коректно; не повинне містити в собі кілька питань, не перевищувати 10-12 слів.

Композиція анкети складається з титульного аркуша, вступної частини, основної (змістовної) частини, соціально-демографічної частини й кодування питань.

Інтерв'ю – це бесіда, яка проводиться по заздалегідь наміченій темі, що розкривається в спеціально підготовленому питальнику. Інтерв'юер виступає в ролі дослідника, який не тільки задає питання, але й направляє розмову, роблячи це непомітно. Існує кілька видів інтерв'ю: стандартизоване (формалізоване), при якому використовується питальник із чітко визначеним порядком і формулюваннями питань з метою отримання даних, максимально порівнянних з даними, зібраними різними інтерв'юерами; нестандартизоване (неформалізоване) інтерв'ю - вільний діалог з певної теми, коли питання (відкриті) формулюються в контексті спілкування й форми фіксації відповідей не стандартизовані. У напівформалізованому інтерв'ю в ході діалогу задаються як заздалегідь підготовлені питання, так і додаткові. Розрізняють також інтерв'ю за місцем проведення (на робочому місці, у невимушеній обстановці); за процедурою проведення (індивідуальні, групові, одноразові, багаторазові).

Метод соціометрії використовується при вивченні малих груп і дозволяє оцінити взаємини в колективі, його неформальну структуру, неофіційні мікрогрупи й зв’язки між ними. Суть методу - збір інформації про структуру міжособистісних відносин у малій групі шляхом вивчення вибору, зробленого кожним членом групи за тим або іншим критерієм. Кожному опитуваному видають список групи, у якому кожному її члену привласнені певний номер і пропонують зробити вибір із запропонованого списку за певним критерієм. На основі матриці будується соціограма (графічне зображення схеми міжособистісних відносин), що дозволяє побачити структурні елементи міжособистісних відносин у колективі, лідерів колективу, мікрогрупи.

Такі форми збирання соціологічної інформації, як анкетування, інтерв'ювання, поштове опитування й т.д., призначені, насамперед, для масових опитувань. Однак на практиці можуть виникнути ситуації, коли для оцінки якого-небудь явища важко або взагалі неможливо виділити об'єкт - носій проблеми й, відповідно, використати його як джерело інформації. Такі ситуації зазвичай пов'язані зі спробою прогнозувати зміну того або іншого соціального процесу або явища.

Об'єктивна інформація в цьому випадку може виходити тільки від компетентних осіб – експертів, які мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження. Критеріями відбору експертів є рід занять, стаж роботи, рівень і характер освіти, досвід у певній сфері діяльності, вік і ін. Центральний критерій відбору експертів - їх компетентність. Для її визначення з тим або іншим ступенем точності існує два методи: самооцінка експерта і колективна оцінка авторитетності експерта.

Опитування компетентних осіб називаються експертними, а результати опитувань – експертними оцінками. У найбільш загальному вигляді можна виділити дві основні функції методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні: оцінка стану (включаючи причини) і прогнозування тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності. Одна з найбільш простих форм експертного прогнозу - обмін думками, що передбачає одночасну присутність всіх експертів за «круглим столом», де й відбувається з’ясування домінуючої позиції з питання, яке дискутується. Можуть застосовуватися й більш складні форми.

Спостереження в соціології – це метод збирання первинних даних за допомогою сприйняття й реєстрації подій, поведінки людей і груп, які стосуються досліджуваного об'єкта і являються значимими з огляду на мету дослідження. У науковому спостереженні заздалегідь планується його організація, розробляється методика реєстрації, обробки й інтерпретації даних, що забезпечує відносну надійність отриманої інформації. Використовуючи метод спостереження можна аналізувати реальне життя людей, конкретну поведінку суб'єктів діяльності. При проведенні спостереження використовуються різні форми й прийоми реєстрації: бланк або щоденник спостережень, фото-, кіно-, відеоапаратура тощо.

Розрізняють включене спостереження, при якому дослідник одержує інформацію, будучи дійсним учасником досліджуваної групи в процесі певної діяльності, і невключене, при якому дослідник перебуває поза досліджуваним об'єктом. Якщо спостереження проводиться за згодою тих, за ким спостерігають, то воно зветься відкритим; якщо учасникам групи невідомо, що їх поведінку і вчинки спостерігають, то це – приховане спостереження. Спостереження може проводитися як відносно самостійно, так і в поєднанні з іншими методами, наприклад, експериментом.

Соціальний експеримент – це метод одержання нових знань про причинно-наслідкові зв'язки між показниками діяльності, поведінкою соціального об'єкта й факторами, що впливають на них, якими можна управляти з метою поліпшення даної соціальної реальності. Проведення соціального експерименту вимагає чітко сформульованої гіпотези про причинно-наслідкові зв'язки, можливості кількісного і якісного впливу факторів, які вводяться під час експерименту й змінюють поведінку об'єкта дослідження, контролю змін стану об'єкта за час проведення експерименту. Логіка соціального експерименту полягає в тому, щоб, наприклад, обравши для експерименту ту або іншу групу, впливати на неї за допомогою певних факторів і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дослідника й важливі для вирішення основного завдання.

Експерименти розрізняють як за характером експериментальної ситуації, так і за логічною послідовністю доказу дослідницької гіпотези. За першим критерієм експерименти поділяють на польові й лабораторні. У польовому експерименті група перебуває в природних умовах свого звичайного функціонування. У лабораторному експерименті ситуацію, а часто й самі експериментальні групи формують штучно. У польовому й лабораторному експериментах як додаткові методи збору інформації можуть бути використані опитування й спостереження, результати яких коректують дослідницьку діяльність.

За логічною послідовністю доказу гіпотези розрізняють лінійні й паралельні експерименти. Лінійний експеримент полягає в тому, що аналізу піддають одну й ту саму групу, яка виступає одночасно і контрольною, і експериментальною. Перед початком експерименту фіксують всі контрольні, а також факторні характеристики, які вводить і змінює сам дослідник, і нейтральні характеристики, які ніби не приймають участі в експерименті. Після цього змінюють факторні характеристики групи й/або умови її функціонування, а потім через певний час знову оцінюють (вимірюють) стан групи за її контрольними характеристиками.

У паралельному експерименті одночасно беруть участь дві групи - контрольна й експериментальна. Вони повинні бути ідентичними за всіма контрольними і нейтральними характеристиками. Характеристики контрольної групи залишаються постійними протягом усього експерименту, у той час як характеристики експериментальної групи змінюються. За підсумками експерименту контрольні характеристики обох груп порівнюють і роблять висновки про причини й величину змін, що відбулися.

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження передбачає обробку, аналіз і інтерпретацію даних, одержання емпірично обґрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій. Етап обробки даних містить у собі кілька послідовних дій.

1. Редагування інформації, основне призначення якої – перевірка, уніфікація й формалізація тієї інформації, що була отримана в ході дослідження. Спочатку весь масив методичного інструментарію перевіряється на точність, повноту і якість заповнення, здійснюється вибракування неякісно заповнених анкет. Від характеру заповнювання анкет залежить якість первинної соціологічної інформації, а, отже, вірогідність висновків і обґрунтованість практичних рекомендацій. Якщо в питальнику відсутні відповіді респондента більш ніж на 20% питань, або на 2-3 питання у соціально-демографічному блоці, то такий питальник варто виключати з основного масиву як неякісний і здатний внести перекручування в соціологічну інформацію.

2. Кодування інформації, її формалізація, присвоєння кожному варіанту відповідей певних умовних чисел-кодів, створення системи чисел, у якій вирішальне значення має сам порядок кодів (чисел). Для кодування інформації використається два види процедур: а) наскрізна нумерація всіх позицій (порядкова система кодування); б) нумерація варіантів тільки в межах одного питання (позиційна система кодування).

3. Після проведення кодування переходять безпосередньо до обробки даних, до їхнього узагальнення й аналізу, для чого використовуються математичні, насамперед статистичні методи. При всій актуальності математичного забезпечення соціологічного аналізу, зокрема узагальнення даних, остаточний результат усього дослідження залежить, насамперед, від того, наскільки дослідник зможе правильно, глибоко й всебічно інтерпретувати отриманий матеріал.

4. Процедура інтерпретації – це перетворення певних числових величин у логічну форму – показники (індикатори). Ці показники вже не просто числові величини (відсотки, середнє арифметичне), а соціологічні дані, що одержали оцінку шляхом їх співвіднесення з первісними задумами дослідника (метою й завданнями дослідження), його знаннями й досвідом. Кожний показник, несучи в собі певне значеннєве навантаження, вказує на спрямованість наступних висновків і рекомендацій.

Далі дається оцінка отриманих даних, вказуються провідні тенденції в результатах, пояснюються причини відповідей. Отримані дані зіставляються з гіпотезами й установлюється, які гіпотези підтвердилися, а які не одержали підтвердження.

На заключному етапі результати дослідження оформляються документально - у вигляді звітів, додатків до нього й аналітичної довідки. Звіт містить у собі обґрунтування актуальності дослідження і його характеристику (мету, завдання, вибіркову сукупність і т.д.), аналіз емпіричного матеріалу, теоретичні висновки й практичні рекомендації. Висновки, пропозиції й рекомендації повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обґрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними й статистичними даними.

Під надійністю соціологічної інформації розуміють загальну характеристику емпіричних даних, отриманих під час проведення соціологічного дослідження. Надійною називають таку інформацію, у якій, по-перше, відсутні невраховані помилки, тобто такі, величину яких соціолог-дослідник не в змозі оцінити; по-друге, кількість врахованих помилок не перевищує деякої заданої величини. При цьому класифікація помилок має велике значення для характеристики надійності соціологічної інформації. Так, відсутність теоретичних помилок називається обґрунтованістю, або валідністю соціологічної інформації, відсутність випадкових помилок точністю інформації, а відсутність систематичних помилок називається правильністю соціологічної інформації. Таким чином, соціологічна інформація вважається надійної, якщо вона обгрунтована (валідна), точна й правильна.

Соціологічні дослідження є одним із самих точних інструментів виміру, аналізу соціальних явищ, хоча їх не можна абсолютизувати. Поряд з іншими методами пізнання соціологічні дослідження розширюють можливості вивчення суспільства, підвищують ефективність практичної діяльності.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.