- •1. Предмет і метод курсу
- •2. Фінансові категорії
- •3. Функції та роль фінансів
- •4. Взаємозв’язок фінансів з іншими категоріями
- •5. Еволюція розвитку, історичні передумови та етапи виникнення фінансів
- •7. Значення та роль фінансів
- •6. Моделі фінансових відносин у суспільстві
- •8. Етапи становлення фінансової науки
- •9. Зарубіжна фінансова думка
- •10. Розвиток фінансової науки в Україні
- •11. Основні елементи сучасної фінансової думки
- •13. Фінансове право в системі права України
- •14. Система та джерела фінансового права
- •15. . Фінансове право та наука фінансового права
- •16. Сутність, класифікація та основні елементи податків
- •18. Податкове право і політика оподаткування України в сучасних умовах
- •12. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання
- •19. Сутність, значення та функції бюджету
- •20. Бюджетний устрій і бюджетна система України
- •17. Особливості податкової системи України
- •21. Етапи бюджетного процесу
- •1. Складання проекту бюджету:
- •2. Розгляд проекту закону про Державний бюджет України:
- •3. Затвердження бюджету.
- •22. Збалансованість бюджетів як принцип бюджетної системи України
- •23. Економічна природа бюджетного дефіциту і його причини
- •24. Джерела покриття бюджетного дефіциту
- •25. Сутність та функції державного кредиту
- •26. Основні форми державного кредиту та їх характеристика
- •1.Державні позики є основною формою державного кредиту. Класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:
- •27. Державний борг та методи управління ним
- •28. Місцеві фінанси, їх суть і значення в економічному розвитку регіонів
- •32. Особливості формування та сутність фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
- •29. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки
- •30. Збалансування місцевих бюджетів
- •31. Загальна характеристика державних цільових фондів
- •33. Сутність та значення фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
- •34. Загальна характеристика фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
- •35. . Особливості формування фонду Пенсійного страхування
- •36. Фінансові відносини суб'єктів господарювання
- •37. Фінанси некомерційних установ і організацій
- •38. Соціально-економічна сутність і функції фінансів домашніх господарств у ринковій системі господарювання
- •39. Джерела і структура фінансів домогосподарств
- •40. Фінансові рішення домашніх господарств
- •41. Інвестиційна діяльність населення
- •42. Сутність і функції страхування. Основні терміни і поняття страхування.
- •43. Основні галузі та форми страхування.
- •44. Страховий ринок України на сучасному етапі
- •45. Сутність та особливості функціонування фінансового ринку
- •46. Структура фінансового ринку
- •1. За умовами передачі фінансових ресурсів у користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу.
- •47. . Характеристика основних інструментів фінансового ринку
- •48. Регулювання фінансового ринку
- •49. . Теоретичні основи фінансового менеджменту
- •50. Організаційні основи фінансового менеджменту
- •51. Система інформаційного забезпечення фінансового менеджменту
- •57. Фінансова безпека як складова економічної безпеки держави
- •53. Економічна природа та система міжнародних фінансових відносин
- •59. Види загроз фінансовій безпеці держави
- •60. Система показників оцінки фінансової безпеки держави
- •54. Міжнародна фінансова політика, її типи та інструменти
- •61. Особливості функціонування фінансових систем країн, що розвиваються
- •55. Міжнародний фінансовий ринок
- •65. Особливості та роль єс у загальносвітовому розвитку
- •56. Міжнародні фінансові інституції
- •58. Сутність та складові фінансової безпеки держави
- •62. Особливості фінансової системи сша, особливості її функціонування на сучасному етапі
- •63. Фінансова система Великобританії, її склад і механізм функціонування
- •64. Склад і особливості функціонування фінансової системи Франції
- •66. . Основні характеристики (аспекти) створення і розвитку єс
- •67. Організація, структура і динаміка союзного бюджету
- •68. Організація оподатковування в єс, напрямки гармонізації податкового законодавства
- •69. Перспективи інтеграції фінансів в державах єс
59. Види загроз фінансовій безпеці держави
Основні загрози фінансовій безпеці держави становлять:
— недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;
— ефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;
— значні обсяги державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговування;
— різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;
— значна різниця співвідношення доходів найбільш і найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення;
— невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок із кредитів;
— залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів;
— низький рівень інвестиційної діяльності;
— зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації, нелегальний відплив валютних коштів за кордон тощо.
Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу системи індикаторів та порівняння їх із пороговими значеннями. Індикатор (від лат. indico — вказую, визначаю) — елемент, що відображає процес або стан об'єкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики.
60. Система показників оцінки фінансової безпеки держави
Система фінансової безпеки неможлива без критеріальних вимог до неї. Найважливішим інструментом її забезпечення служать граничні значення індикаторів фінансової безпеки.
Граничне значення фінансової безпеки – це граничний показник, значні відхилення від якого означають наявність тієї або іншої загрози фінансової безпеки. Іншими словами, граничне значення – це кількісний параметр, що окреслює границю між безпечною і небезпечними зонами у фінансово-кредитній сфері.
Думки вчених у питанні визначення гранично припустимих значень деяких показників розходяться. Наприклад, дефіцит бюджету не повинен перевищувати 5%, проте обсяг зовнішнього боргу коливається від 25% до 60%.
Граничні значення фінансової безпеки не отримують конкретного значення доти, поки вони не будуть співставлені з фактичними показниками, що характеризують фінансово-кредитну сферу. Наближення до їх гранично припустимої величини свідчить про наростання загроз економічної стабільності суспільства, а значне відхилення від граничних значень – про перехід суспільства з критичної зони в зону нестабільності фінансової системи і соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив фінансової безпеки.
Отже, забезпечення фінансової безпеки регіону на сьогоднішній день є складною і важливою проблемою, вирішення якої дасть змогу жити в економічно розвиненому та фінансово стабільному регіоні. А для цього перш за все необхідно вивчити основи її забезпечення та критерії виявлення загроз, які можуть негативно відобразитися на економічному становищі.
54. Міжнародна фінансова політика, її типи та інструменти
Політика – це слово грецького походження, означає мистецтво управління державою. Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права.
Міжнародну фінансову політику за характером заходів і рекомендацій, а також їх наслідків можна поділити на: довгострокову (структурну) та поточну.
Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Тобто, це – суттєві зміни, що відбуваються у системі міжнародних розрахунків, режимі валютних паритетів і курсів, ролі золота в міжнародних відносинах, наборі резервних (ринкових) валют, міжнародних розрахункових і платіжних засобах, завданнях міжнародних і регіональних фінансових організацій, методах сальдування та вирівнювання платіжних балансів, перегляді пріоритетів податкової та кредитної політики тощо.
Поточна політика – це щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Здійснюється таке регулювання з метою підтримання рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем.
Складовими поточної міжнародної фінансової політики є:
валютна політика, яка включає низку методів: дисконтну та девізну політику; валютні інтервенції; девальвацію та ревальвацію національної валюти; політику валютних обмежень; політику конвертованості (оборотності) валют; диверсифікації валютних резервів тощо;
податкова політика;
кредитна політика.
Дисконтна політика представлена маневруванням обліковою ставкою центрального банку. Вона дає змогу регулювати величину грошової маси в обігу шляхом підвищення (зниження) ціни кредитних ресурсів, впливає на рівень цін, обсяг сукупного попиту, надходження з-за кордону та відплив короткострокових капіталів, курс національної валюти.
Девізна політика на сучасному етапі здійснюється переважно у вигляді валютних інтервенцій. Вперше валютні інтервенції було здійснено у XIX ст., у 20-30-х роках XX ст. вони набули широкого розвитку. Девізи (фр. devises) – це платіжні засоби в іноземній валюті, передбачені для міжнародних розрахунків.
Валютна інтервенція є купівлею-продажем державними органами іноземної валюти з метою впливу на курс національної валюти. Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок офіційних резервів, спеціальних (стабілізаційних) фондів і кредитів за міжбанківськими угодами "своп" (англ. swap – обмін).
Девальвація є знеціненням курсу національної валюти у формі зниження її курсу (ціни) відносно іноземних валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць (МРГО), раніше – золота. Ревальвація є підвищенням курсу національної валюти відносно інших валют, МРГО та золота.
Політику валютних обмежень вперше запровадили під час Першої світової війни: Австро-Угорщина, Німеччина та інші країни. Валютні обмеження – це сукупність заходів і правових норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями. Вони передбачають державне регулювання переказів та платежів за кордон, вивезення середньо- та довгострокового капіталу, репатріацію прибутків, вивезення валютних цінностей, купівлю-продаж іноземної валюти тощо.
За валютних обмежень валютні операції зосереджуються в центральному або уповноважених банках. З політикою валютних обмежень тісно пов'язана політика режиму оборотності валют.
Конвертованість валют (оборотність валют) відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти інших країн за діючим валютним курсом. Валюта вважається неконвертованою, якщо держава-емітент (або її уповноважений орган) забороняє (або обмежує) операції з її обміну на інші валюти. Валюти з проміжним режимом конвертованості називають частково оборотними. У такому разі оборотність поширюється на певних утримувачів відповідної валюти та окремі види операцій. Частіше конвертованість може мати регіональний характер, тобто обмежуватися певним колом країн (наприклад, межами певної валютної зони).
Диверсифікація валютних резервів дає змогу зменшити ризик можливих збитків, пов'язаних зі зміною курсу резервних валют. Головний принцип диверсифікації валютних резервів – продаж нестабільних валют і купівля більш стійких. Ця політика спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних іноземних валют.
Поточна податкова політика в галузі міжнародної економіки визначається пріоритетами держави на конкретному етапі її розвитку та загальним станом світової економіки.
Податкова політика може сприяти імпорту товарів, послуг і капіталу. Для цього застосовують: пільгові ставки мита та пільговий режим інших непрямих податків (акцизи, податок на додану вартість) щодо товарів, послуг і капіталу, які ввозяться до країни; пільгове пряме оподаткування доходів (прибутків), отриманих за участю іноземних інвестицій, а також доходів (прибутків) від зовнішньоекономічної діяльності.
Податкова політика може застосовуватися для обмеження надходжень у країну імпортних товарів, послуг і капіталу шляхом підвищення рівня відповідних податків. Отже, податкова політика є дієвим інструментом державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг і капіталу.
Кредитна політика держави може бути пов'язана: з наданням кредитів національним імпортерам та експортерам; наданням кредитів іноземним позичальникам; одержанням кредитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубіжних комерційних банків; наданням гарантій за отриманими кредитами. Гарантії можуть надаватись як за резидентів своєї країни, так і за резидентів інших країн, за держави.