13. Поняття індивідуально-психологічних особливостей особистості

Індивідуально-психологічні особливості — неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційновольовій діяльності, потребах та інтересах.

14. Темперамент. Основні властивості темпераменту

Темпера́мент— вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини.Розрізняють такі основні властивості темпераменту:

Сензитивність— міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості.Реактивність — це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше — в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе.Ригідність— особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини.

Резистентність— міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам.Екстравертованість та інтровертованість— спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтровертованість).

15. Характер. Класифікація акцентуацій характеру.

Характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Акцентуації Леонгарда , який виділив дванадцять типів акцентуації. За своїм походженням вони мають різну локалізацію.

До темпераменту, віднесені типи:

гіпертимний , дістимичний,афективно-лабільний ,афективно-екзальтований ,тривожний емотивний ,

До характеру, як соціально-зумовленого утворення, він відніс типи:демонстративний ,

педантичний ,застрягаючий ,збудливий .

До особистісного рівню були віднесені типи:екстравертований, інтровертований, амбіверт

Класифікація Личко:Гипертимний, Циклоїдний, Лабільний, Астено-невротичний, Сенситивний, Психастенічний, Шизоїдний, Епілептоїдний, Істероїдний, Нестійкий,Конформний

16. Поняття про здібності. Спадкове та соціальне в розвитку здібностей

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини, пов'язані з успішністю виконання будь-якої діяльності, але не зводяться до знань, умінь і навичок. Види здібностей 1) Природні (природні) здібності - Чи є загальними для людини і тварин: сприйняття,пам'ять, здатність до елементарної комунікації. Дані здібності безпосередньо пов'язані з вродженими задатками. На базі цих задатків у людини, при наявності елементарного життєвого досвіду, через механізми навчання, формуються специфічні здібності. 2) Специфічні здібності: - Загальні: визначають успіхи людини в різних видах діяльності. - Спеціальні: визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. Крім того, здібностіділять на теоретичні і практичні. Теоретичні зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а практичні - до конкретних практичних дій. Найчастіше теоретичні та практичні здібності не поєднуються один з одним. Існує також поділ на навчальні та творчі здібності. Перші визначають успішність навчання, засвоєння знань, умінь і навичок, а другі - можливість відкриттів і винаходів, створення нових предметів матеріальної і духовної культури. Це вміння безпосередньо залежить від кругозору Теорії здібностей: Платон - здатності біологічно обумовлені і їх поява цілком залежить від спадкових характеристик. Навчання та виховання можуть лише змінювати швидкість їх появи. Галль - ступінь розвитку здібностей знаходиться в прямій залежності від величини відповідної частини мозку. Гальтон - здібності залежать від психофізіологічних параметрів, основний - фактор спадковості. Удосконалення людської природи можливо лише шляхом виведення особливо обдарованих, розумово і фізично розвинених людей. Гальперін, Гельвецкій, Овчинникова, Гіппенрейтер - вважали, що з будь-якого можна зробити генія, головне навколишнє соціальне середовище. Середньої точки зору дотримувалися Теплов, Голубєв, Штерн, Небиліцин, Леонтьєв - здібності людини за своєю природою біосоціальних.

17. Загально-психологічна теорія діяльності Л.С. Виготський підготував ґрунт для формування психологічної теорії діяльності. Вінвисунув ідею про вирішальну роль діяльності в психічному розвитку дитини.

На основі зазначеної ідеї О.М. Леонтьєвим була створена теорія діяльності- взаємодіючи з предметами реального світу, які створені людською культурою протягом її історії, індивід засвоює "опредметнену" психологічну реальність. Це й становить процес його психічного розвитку.Психіка перетворюється в реальність людської діяльності, чим заперечується можливість розглядати її як реальність, притаманну самому суб'єктові. До структури діяльності входять такі компоненти: потреби, мотиви, завдання, дії та операції. Він зазначав, що діяльність містить три мікроструктури і блоки: перший пов'язаний з мотивами, другий - з метою, третій - з операціями.

Загалом у традиційній психології проблема діяльності розглядалася в межах діалектико-матеріалістичних ідей (М.Я. Басов, С.Л. Рубінштейн).

С.Л. Рубінштейн розробив методологічний принцип єдності свідомості й діяльності: психіка людини не тільки проявляється, а й формується в діяльності. Конкретно це означає, що різні рівні і типи свідомості, взагалі психіка, проявляються і розвиваються через різні види діяльності і поведінки: рух - дію - вчинок. Сам факт усвідомлення індивідом своєї діяльності - мети та умов - змінює її характер та протікання.

Наприкінці 80-х років у науці розгорнулась дискусія про статус поняття діяльності, його полідисциилінарний характер та місце серед інших гуманітарних понять (В.П. Зінченка, В. В. Давидов , О.О. Нікуленко , В.І. Додонов)