6.4. Психодиагностика

1. Наукова психодіагностика та психодіагностична практика

Психодіагностика - і теоретична дисципліна, і сфера практичної діяльності псіхолога.Как теоретична дисципліна п. розглядає закономірності винесення валідних і надійних діагностичних суджень, правила «діагностичних умовисновків», за допомогою яких здійснюється перехід від ознак або індикаторів певного психічного стану, структури, процесу до констатації наявності та вираженості цих психологічних «змінних».

Теоретична психодіагностика зумовлена ​​трьома областями психологічного знання: предметною областю психології, що вивчає дані явища, психометрикою - наукою про вимірювання індивідуальних відмінностей у діагностованих змінних і практикою використання психологічного знання.

Практична психодіагностика передбачає зведення правил застосування психодіагностичних інструментів, заснованих на знанні властивостей вимірюваних змінних і вимірюють інструментів, на знанні етичних та професійних норм психодіагностичної роботи. Вона передбачає облік мотивації клієнта на обстеження і знання способів її підтримки, вміння оцінити стан обстежуваного в цілому, знання та навички повідомлення інформації обстежуваному про нього самого, здатність інтерпретувати отриману інформацію тощо .

2. Етапи психодіагностичного процесу

Існує кілька схем психодіагностичного дослідження: по Й. Шванцару

1. Формулювання проблеми на підставі вивчення всіх відомостей про індивіда (анамнез, спеціальні медичні висновки, відомості про індивіда з точки зору його успішності в навчальному закладі, ін.)

2.Формулювання гіпотез і вибір діагностичних методів.

3. Проведення тестування; аналіз отриманих даних.

4. Формулювання висновків (наприклад, про рівень психічного розвитку).

5. Відповіді на питання, поставлені на першому етапі.

6. Формулювання заходів, які є бажаними на підставі психологічного висновку.   по Камінському

1. постановка проблем

2. Збір анамнестичних даних

3. Тести. Бесіда, спостереження

4. Оформлення діагностичного думки

5. Висновок

3. Соціальні та етичні аспекти психологічної діагностики

Етичний кодекс психолога Товариства психологів України (1990 р.)

-визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів.

цілковита надійність результатів, відповідальність за рішення, які приймають офіційні особи на основі його виста рекомендацій.

звести до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті.

інформування клієнтів про право відмовити-ся від участі в дослідженні.

Кодекс професійної етики та практики Американської психоло-гічної асоціації (1992 )

- Згода й усвідомленість рішення досліджуваного про проходження тестування;

- Інформування досліджуваного про можливе використання результатів

тестування;

- Анонімність групових обстежень і збереження в таємниці результатів

Індивідуального тестування;

-Зобов'язання зберігати професійну таємницю втрачає силу , якщо

Положення закону зобов 'язує психолога повідомити про отриману інформацію ;

- Розуміння обмеженості норм і можливості екстраполяції даних;

- Обмеження доступу сторонніх осіб до тестових даних;

- Збір анамнезу. Під час повідомлення результатів тестування необхідно

Враховувати особливості тієї людини , для якої вони призначаються ;

- Індивідові не повинні повідомлятися результати його обстеження без

Їхньої інтерпретації фахівцем.

4. Класифікація психодіагностичних методик

За формою (індивідуальні-групові, усні – письмові, бланкові, предметні, апаратурні-комп’ютерні, вербальні-невербальні).

Всі засоби можна розділити на 2 групи:1. високого рівня формалізованості; 2. низького рівня формалізації. Для формалізованих методик характерна жорстка регламентація процедури обстеження, певні засоби подачі стимульного матеріалу, стандартизація методики, перевірена надійність та валідність методики яка задовольняє вимоги. До мало формалізованих методик належать опитуваня, спостереження .

Операціональна класифікація методів психодіагностики.

1.Приборні психофізіологічні методики (діагностичні показники реєструються за допомогою приладів реєстрації дихання, пульсу, шкірно-гальванічних реакцій, м'язового тонусу тощо).

2.Апаратурні поведінкові методи (за допомогою цих методик діагностують елементарні психічні функції (наприклад: почуття рівноваги, психомоторну координацію і т.ін.) 3.Об'єктивні тести з вибором правильної відповіді (більшість тестів на інтелект, спеціальні здібності, итести досягнень - тести на знання, вміння і навички.

4.Тести-опитувальники.(передбачають набір пунктів (питань, тверджень), стосовно яких обстежуваний виносить судження (здебільшого, використовується двох- чи трьохальтернативний вибір відповідей).

5.Методики суб'єктивного шкалування (шкальні оцінки дає сам обстежуваний, а не виконавець методики. Обстежуваний оцінює зовнішньо об'єкти чи поняття, а висновки робляться про нього самого.

6.Індивідуально-орієнтовані (ідеографічні) техніки типу репертуарних решіток можуть за формою співпадати зі шкальними, опитувальними методами, нагадувати бесіду чи інтерв'ю.

7. Проективні техніки.(малюнкові, та «Незакінчені речення», тобто , ті методики які потрібно закінчити, доробити, домалювати).

8.Стандартизоване аналітичне спостереження - навмисне, завчасне систематичне і цілеспрямоване вивчення психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов та пошуку сенсу цих явищ..

9.Контент-аналіз – ця техніка застосовується за наявності однозначно зафіксованого матеріалу спостереження(автобіографія, щоденник, малюнки, листи. 10. Психологічна бесіда(інтерв’ю)- це метод збору інформації на основі спілкування. 11. Рольова гра- через гру людина проявляє властиві їй риси поведінки

12. Активний (формуючий) експеримент - додатковими тестовими стимулами служать також і впливи, що виходять від експериментатора.

13. Метод якісного аналізу діяльності , аби дізнатися про відхилення та аби дізнатися про ефективність корекції.