Поняття про риторику як науку красномовства та основні етапи її розвитку План.

1. Риторика і красномовство. Міфологія

красномовства.

2. Компоненти класичної риторики.

3. Основний принцип сучасної риторики.

4. Етапи розвитку риторики.

5. Риторика Давньої Греції.

6. Риторика еллінської Греції.

7. Риторика Стародавнього Риму.

8. Вітчизняна риторика.

Риторика – дисципліна, яка виникла дуже давно, як наука спілкування, полеміки, суперечки. Уміння розуміти та переконувати, слухати та чути дається не тільки від природи або працею самовиховання. Воно досягається також і спеціальним навчанням, оволодінням цілою системою мовленнєво-розумових операцій, яким навчали всіх культурних людей з найдавніших часів. Система ця була створена давньогрецькими філософами-риторами і отримала назву риторика.

З стародавніх часів риторика була присвячена наступним питанням:

- як навчитися говорити не тільки красиво та правильно, а й переконливо, у відповідності зі смислом викладати усно та письмово те, що ми хочемо сказати, та так, щоб нас точно розуміли ті, до кого ми звертаємось;

- риторика вчила й вчить, як здійснювати мовленнєву комунікацію;

- як правильно, логічно й виразно викладати та розвивати думки, вживати слова;

- як користуватися мовленнєвою активністю в особистому житті та в суспільній діяльності, як виступати перед аудиторією.

У сучасній науковій та навчальній літературі часто слово риторика виступає синонімом до слова красномовство. Так, значення цих слів близькі, але все ж між ними існує відмінність.

Риторика (гр.) – 1. ораторське мистецтво, теорія красномовства; навчальний предмет, що вивчає теорію красномовства; навчальна книга, що вивчає основи цієї теорії. 2. Ефективність, зовнішня краса мовлення. 3. Застаріла назва молодшого класу духовної семінарії.

Красномовство –здатність, уміння говорити красиво, переконливо; вправне мовлення, побудоване на ораторських прийомах; ораторське мистецтво, риторика.

Сучасна наука схильна до розділення понять «ораторське мистецтво» і «риторика», трактуючи останню в більш широкому значенні. А саме: риторика – технологія (сукупність методів, засобів, прийомів) створення (породження) будь-якого тексту, оформленого в зрозумілому та переконливому висловлюванні (усному чи писемному), яке виражає важливі для автора та його адресата думки, почуття, переживання.

Аналогічно трактували сутність риторики й давньогрецькі мислителі, античні теоретики і практики риторики. Розуміючи величезну силу слова, яке може вбити і оживити, вони попереджали, що правом на впливове, переконливе мовлення мають лише ті люди, які сформували в собі основні базові якості мовної особистості.

Живе словесне спілкування – це наука і мистецтво. І тільки у взаємодії, в об’єднанні одного і другого можливе процвітання тієї частини культури, яка називається ораторським мистецтвом. Багатий запас активної лексики, прекрасний голос, жвава мова ще не означають, що людина володіє технікою виступу. «Уміє говорити людина та, - підкреслював А.В.Луначарський, сам чудовий оратор, - яка може висловити свої думки з повною ясністю, вибрати ті аргументи, які найбільш доцільні в даному місці і для даної особи, надати їм той емоційний характер, який був би в даному місці переконливий та доцільний». І далі: «Людина, яка уміє говорити, тобто, яка уміє в максимальній мірі передати свої переживання близькому, переконати його, якщо потрібно, висунути аргументи або розвіяти його забобони та помилки, врешті, вплинути безпосередньо на весь його організм шляхом збудження в ньому відповідних почуттів, ця людина володіє в повній мірі мовленням».

Як бачимо, в основі мовлення лежать зрозумілі аргументи. І не просто аргументи, а такі, вибір яких вмотивований ситуацією спілкування та складом аудиторії. Ці аргументи повинні діяти не тільки логічно, але й емоційно. Тільки тоді вони можуть бути переконливими.

Відомий дослідник мови В.В.Виноградов вважав, що «ораторська промова» - синкретичний жанр. Вона – водночас і літературний твір, і сценічна вистава. Ораторська промова – особлива форма драматичного монологу пристосованого до обстановки суспільно-побутового або громадянського «дійства». Вчений підкреслював, що ораторська промова - це підготовлений літературний твір, який має певні стилістичні характеристики, а оскільки вона розрахована на сценічний показ, то вона має художню і естетичну направленість.

Міфологія красномовства. Як і все з давнього життя, у міфології знаходив своє відроджен­ня і дар красномовства, майстерне володіння пісенно-поетичним переконувальним живим словом, що здатне впливати на людину, а то й вирішувати її долю.

У грецькій міфології риторику уособлювала одна з дев'яти ми­стецьких муз прекрасноголоса богиня Калліопа, донька Зевса і богині пам'яті Мнемосіни. Від імені Мнемосіни пізніше в ритори­ці називатиметься розділ, у якому розроблятимуться прийоми за­пам'ятовування промов у період їх підготовки до виголошення — мнемонікою. Калліопа була покровителькою духовної культури — риторики парувального слова і співу, поезії та науки. Вона вчила співати Ахілла. Скульптурним зображенням цієї богині стала краси­ва жінка з навощеною дощечкою та з паличкою (стилосом) для писання в руках. Одним з її синів — прекрасних співців — був популярний у грецькій міфології Орфей. Словесними і музични­ми чарами Орфей впливав на богів, людей, птахів, звірів, усю при­роду.

Божественним голосом чарування були наділені міфічні істо­ти - сирени-напівжінки, напівптахи. Це доньки музи трагедії бо­гині Мельпомени. Вони мешкали на скелях безлюдного острова, чарівним голосом заманювали мореплавців. Ніхто не міг встояти проти цих чар.

У грецькій міфології був бог глузування і лихослів'я Мом, що злісно пащекував про богів і людей. Зевс вигнав його з Олімпу, і в цьому виявилося негативне ставлення до лихослів'я у грецькому суспільстві.

Провісниця Зевса, богиня чуток Осса, була наділена божествен­ним голосом і мала назву «дитя золотої надії».

Богиня чаклунства Геката, за міфами, допомагала людям у гро­мадських справах захищати себе словом.

Цей міфологічний матеріал свідчить, як побожно греки стави­лись до Слова, шанували добре слово й осуджували лихе, як ціну­вали велику силу живого слова і вірили в неї.

У Греції покровительками красномовства були три богині: бо­гиня переконання Пейто (гр. Peitho — переконання), супутниця Афродіти і Гермеса, і дві богині Ериди (гр. Егіs) — богині супере­чок. Одна Ерида — гармонійна, тобто така, що прагне гармонії у спілкуванні, злагоді, компромісу і хоче досягти мети, істини. Дру­га Ерида — дисгармонійна, яка йде до перемоги через конфлікт і навіть смерть, тому її вважали злою, на відміну від першої Ериди. Звідти ж іде традиція розрізняти два основні види суперечок: кон­структивний, нині — це компромісний, консенсусний шлях розв'я­зання проблеми (греки називали його діалектикою) і деструктив­ний, конфліктний (у греків — агональний, аж до агонії, тобто перед­смертного стану організму), його називали еристикою, або агональною еристикою. Згодом еристикою стали називати обидва види словесних спорів.

У римській культурі риторика зображалась в образі величної жінки — богині мистецтв, що сиділа на пишному троні в осяйно­му вбранні, на якому виткані мовні фігури. З прекрасних уст росла лілея, яка символізувала красу (ornatus), і меч, що символізував грізну зброю (persuasio). Риторика красою і силою живої мови пе­реконує. Поруч зображені найвидатніші оратори минулого на чолі з Цицероном і Вергілієм.

У єгипетській міфології всесильним був бог Тот, покровитель усього розумного. Він дав людям письмо і рахунок, володів часом, ввів літописання, керував «усіма мовами» і вважався язиком бога Птаха. Тот був покровителем архіваріусів, бібліотек, переписувачів книг, охоронником усього пізнання.

На зображеннях поруч з богом Тотом сидить красива жінка — богиня мудрості Сіа і бог чарівних слів Ху.

Японська міфологія має сім богів щастя, одним з яких є бог крас­номовства Бенсай-тен. Це він, за повір'ями, засобами красномов­ства продовжував життя, збагачував його, дарував мудрість, захи­щав від злих сил. Зображувався Бенсай-тен верхи на драконі чи змії, тримав у руках музичний інструмент біва.

У давньоіндійській міфології було дві богині красномовства. Донька бога любові Ками богиня слова Вач вважалася повелителькою богів, царицею богів, володаркою незліченних багатств, боги­нею мудрості. У відомому епосі «Рігведа» їй присвячено окремий гімн. Богиня священного мовлення Сарасваті була і богинею муд­рості та красномовства. її вважають винахідницею санскриту й алфавіту деванагарі, покровителькою наук і мистецтв. А ще Са­расваті вважалася богинею чистої води, великого потоку. Це свідчить, що в уявленні давніх індійців мова була близькою до води, мала бути чистою і литися, як вода, вільно, природно.

Слід звернути увагу на те, що в міфології і давніх епосах усіх народів боги і герої красномовства, слова, голосу, мови і співу були напрочуд красивими, вишуканими, обдарованими. Народ пов'язу­вав з мовою, з її впливом на людину все краще, чого досягав, що хотів мати, і як його уявляв.

Людина від природи наділена суспільним даром мовлення, тобто здатністю розуміти все навколо неї, передавати свої думки, почуття, переживання словом. Найкраще це вміють робити митці слова – поети та письменники. Але дар мовлення притаманний всім людям. І дар цей особливий. Він потребує бережного ставлення до його збереження, примноження. Кожний народ світу, розвиваючи та збагачуючи свою мову, передавав її як неоціненний спадок від покоління до покоління.

Класичну риторику та ораторське мистецтво можна розуміти як синоніми. В класичному варіанті вивчення риторики включало три необхідні компоненти:

• вивчення теорії (викладання риторичних правил, характеристика специфіки мовленнєвого спілкування, вивчення типів аудиторії та пов’язані з цим теоретичні аспекти відповідної мовленнєвої поведінки);

• вивчення визначних зразків риторики минулого та сьогодення, що дають змогу зрозуміти, як формується образ мовця, з одного боку, та конкретні прийоми і засоби мовленнєвого впливу – з іншого;

• робота над створенням самостійних публічно-мовленнєвих виступів, складання та виголошення промов.

Сучасна оновлена риторика отримала назву «неориторика». Вона являю собою пряме продовження риторики класичної і включає її в себе. В риториці, що відроджується, немало нового, взятого з безлічі виниклих в 20 ст. мовознавчих наук, присвячених вивченню структури спілкування, процесів комунікації, механізмів видів мовлення тощо. Неориторика цікавиться теорією та досвідом, накопиченим засобами масової інформації, рекламою, вивченням процесу оволодіння мовою і мовленням дітьми та дорослими, побудовою теорії діалогу та полілогу, варіантами зворотного зв’язку в спілкуванні, лінгвістикою тексту.

Неориторика займається пошуком практичного застосування всіх зазначених вище наукових направлень в ораторській діяльності, в найрізноманітніших варіантах мовленнєвого спілкування, усного та писемного. Значно розширюється практичне застосування неориторики: вона шукає застосування в діловому та особистісному спілкуванні і навіть у спілкуванні з самим собою (тобто у внутрішньому мовленні).

Неориторика в сучасних умовах стає необхідним компонентом в системі вивчення мови та в системі мовленнєвої та мовної грамотності людини. Вона є верхівкою мовної освіти, об’єднуючи її забарвлення під одним «дахом» практичного застосування.

Основним принципом сучасної риторики є те, що риторика є мистецтвом мовленнєвого самовираження, спілкування та вплив людей одне на одного. Тому навчання її основам повинно йти поряд з вихованням та самовихованням моральної, відповідальної мовної особистості. За словами М.Сперанського, «оратор повинен бути вихований на принципах високої філософії та моралі». Звідси випливає завдання риторики: з одного боку – виховання високоморальних та відповідальних мовних особистостей, громадян Батьківщини, а з іншого – широке розповсюдження риторичних знань та вмінь: розуміння всіх засобів впливу, котрими користуються при виступах з публічними промовами, їх стратегії та тактики.