64. Німецьке економічне „диво” та роль представників німецького лібералізму в його підготовці.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, еко­номічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала еконо­міка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід ЇЇ на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «еко­номічним дивом».

Основними чинниками реформування економіки слід вважати такі:

— по-перше,відбувається поновлення основного капіталу за участі держави та мінімальних видатків на ВПК. Держава використала кошти від прибутків великих корпорацій, податок па прибуток яких у перші повоєнні роки становив 90—94 %, а на військові потреби витрачалося всього 5—6 % державного бюджету; -по-друге, виникає можливість розвитку невоєнних галузей

по-третє, Німеччина отримувала гуманітарну допомогу від США, насамперед у вигляді споживчих товарів на суму 2,5 млрд дол.

Основою «економічного дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда —- почесного професора факультету державного права Мюнхенського університету Слід зазначити, що всі перетворення в економіці Німеччини від кінця 1940-х до початку 1950-х дістали назву реформ Л. Ерхарда.

Сутність реформи зводилася до перетворення Західної Німеч­чини з країни із жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового господарства.

Завдання реформи — створення умов для розвитку вільної, конкурентоспроможної економіки та підвищення життєвого рів­ня населення. Сам процес модернізації було розпочато з грошової реформи 1948 року, Грошова реформа: заміна рейхсмарок (РМ) на дойчмарки (ДМ) основним завданням у руслі якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси. Починаючи від 1949 року в Німеччині було проведено рефор­ми щодо сприяння розвитку виробничої сфери. Виробнича реформа:надання банкам дотації (300 млн ДМ) та використання її для довгострокового кредитування промисловості;сприяння конкуренції зниження обов'язкового мінімуму фінансових резервів ко­мерційних банків;зниження облікової ставки відсотка . Допомога Німеччині за планом Маршала

Результати реформи Л. Ерхарда: зростання промислового виробництва, мінімізація концентрації капіталу та формування конкурен­тного середовища. Особливо слід відзначити зростання добробуту населення, яке мало такі показники: зростання зарплати, зростання заощаджень, зростання доходу на душу населення: встановлення активного торговельного балансу (від 1951 р.); відновлення конвертованості німецької національної ва­люти; накопичення грошової маси та повернення більшої частини боргу за планом Маршала (на 1963 р.); закріплення за Німеччиною статусу провідної сили євро­пейського інтеграційного процесу.

65. Економічне зростання у сша в 50-70-ті рр хх ст. Кейнсіансько-неокласичний синтез.

Загалом світове лідерство США у 1950—1970-х роках визначилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня життя — подвоєння доходів кожного покоління у до- і повоєнний періоди. Саме у США у 1950—1960-х роках визрівають умови та формується механізм щодо практичного переходу до нового інформаційного (постіндустріального) етапу розвитку.

Напрямами структурної перебудови економіки США під впли­вом НТР були:

1) розвиток наукомістких і високотехнологічних галузей, породжених НТР.

2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металур­гія, вугільна промисловість, суднобудування. та часткова науково-технічна модернізація їх.

У неокласичну систему не вписувалися такі явища, як кризи та безробіття, тому вона не могла пояснити причин економічної нестабільності, «Загальна теорія» Кейнса, навпаки, містила аналіз факторів, які виводили економіку зі стану рівноваги, та пропонувала конкретну програму дій, одначе по-справжньому загальної, системної форми вона не мала.

Як наслідок, у повоєнний період в економічній науці розгорнулася аналітична діяльність з об'єднання позицій Кейнса та неокласиків. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсон, Л. Клейн та ін. Завдяки їхнім зусиллям було сформовано теоре­тичну систему — «неокласичний, або кєйнсіансько-неокласич­ний синтез».

Після війни в країнах Заходу розпочало­ся економічне піднесення. Виникає необхідність у більш загаль­ній концепції регулювання, придатній для умов зростання. Нео-класично-кейнсіанськпй синтез на першому етапі передбачав розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса. (Без аналізу фінансової сфери, спрощена модель змогла чітко сформулювати принцип визначення національного доходу)

Згодом до моделі було введено грошові параметри. Анпарат для цього ще 1937 року запропонував Дж. Хікс, пізніше її вдосконалив і використав Е. Хансен. У результаті з'явилася схема «доходів — видатків» Хікса — Хамсена. автори моделі, подібно до Кейнса, виходили з того, що інтенсивність інвестиційного процесу визначається граничною ефективністю капіталу, тобто відношенням між очікуваним до­ходом, який приносить одиниця капітального майна, та ціною її виробництва; при прийнятті рішення щодо інвестування чергової одиниці капіталу підприємець або сплачує за позичені кошти, або здійс­нює альтернативні витрати, відмовляючись від доходу, який міг би отримати за використання власних коштів в інший спосіб; здійснення інвестицій є доцільним за умови перевищення граничною ефективністю капіталу ставки відсотка;умовою рівноваги па товарному ринку є рівність інвестицій (І) і заощаджень (S);

• заощадження відповідно до «основного психологічного за­кону» Кейнса визначаються рівнем національного доходу: S = S (Y). Звідси, чим вищим є рівень доходу, тим більшим є обсяг заоща­ джень. Таким чином, отримуємо функцію IS [І (г) = S (Y)]. У графіч­ному зображенні цс крива з від'ємним нахилом, яка показує відповідність кожної пари значень У і г рівності заощаджень та інвестицій, тобто певний рівень рівноваги товарного ринку.