57. Загальна характеристика розвитку світової системи господарства і провідних напрямів економічної думки в 50 – 70-ті роки XX ст.

У цей період формуються змішані економічні системи, котрі в різних модифікаціях вті­лювалися окремими країнами. Змішана економіка, сформована у 1950—1960-х роках в усіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки.

Основними факторами розвитку світового господарства бу­ли: розвиток науково-технічного прогресу (серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-тех­нічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва, нових технологій, перетікання значних людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використан­ня їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо); поглиблення всесвіт­нього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Основними напрямами та показниками економічного зростан­ня світового господарства у повоєнний період (1950—1970-ті ро­ки) слід вважати: високі темпи економічного зростання; призупинення зростання безробіття та його мінімізація; успіхи технічного розвитку й реалізація досягнень НТР; стрімкий розвиток міжнародної торгівлі та розширення по­токів капіталу (вихід «національних» фірм за межі національного ринку); вплив і конструктивна дія США стосов­но країн, що зазнали руйнувань у роки війни.

В 1957 створення Єв­ропейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Мета об'єднання створити спільний ринок, забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення Західної Європи. Для цього передбачалося: ліквідувати митні бар'єри й обмеження для ввозу і вивозу товарів і капіталів; сприяти пересуванню людей; проводити єдину торговельну політику стосовно третіх країн; усунути перешкоди руху капіталів європейського інвести­ційного банку.

Основним напрямом у повоєнний період розвитку еко­номічної теорії й господарської практики було визнано «кейнсіанство», що дістало продовження у «неокейнсіанстві». Паралельно із неокейнсіанцями власні наукові розробки здійснювали і неокласики за схожою проблематикою. Поряд із неокласичними теоріями монополістич­ної та недосконалої конкуренції Е. Чемберліна і Дж. В. Робінсон, а також багатогранною спадщиною Й. Шумпетера, на окрему увагу заслуговують неокласичні теорії економічного зростання. Теорії зростання підтвер­дили правильність модифікації неокласичної концепції: розширення меж мікроекономічного аналізу, перехід до макроекономічного аналізу, дослідження умов збалансовано­го зростання. На особливу увагу у повоєнний період заслуговує інституціональний напрям. Зазначимо, що від 50—60-х років XX ст. трива­ють дослідження у межах інституціонально-соціологічного на­пряму, виникнення якого датують кінцем XIX — початком XX ст. Лідери цього напряму є прихильниками активної соціальної політики держави, прямого впливу и на пропорції відтворення шляхом індикативного планування. Від 1950— 1960-х років інституціоналізм набуває абсолютно нових ознак у зв'язку із зародженням нового наукового напряму, відомого як неоінституціоналізм. Представники цього напряму працюють на межі економічної теорії та інших суспільних наук — соціології, філософії, політології тощо. Четвертий напрям, який вияскравився у повоєнний період у ФРН, — це неолібералізм. Предметом нашої уваги буде остання, представники якої виступали за активну роль держави лише на стадії формування ринкових структур із подальшим об­меженням її функцій.

ЯК ОСТАНЕТЬСЯ ЧАС!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Едвард Чемберлін

Праця «Теорія монополістичної конкуренції». Чемберлін показує існування спеціального виду монополії , яка є необхідною складовою конкурентної ринкової системи. Він вказав на 2 способи поєднання монополії з конкуренцією:

1) створення ринку ймовірно рідкісних товарів і такий варіант можливий за наявності 2-х або невеликого числа продавців;

2) ринок диференційованих продуктів, а саме контроль продавців над товарами, що мають особливі ознаки.

Пропонує варіант монополістичної конкуренції з такими ознаками:

1)число продавців досить велике;

2) кожна фірма діє на ринку не враховуючи свого впливу на поведінку конкурента;

3) товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговою маркою конкретних продавців;

4) вхід у вир-во близьких груп продуктів необмежено.

В результаті кожен продавець має криву попиту за заданих цін. Пропонуючи диференційований продукт кожен продавець формує свій ринок на якому виступає як монополіст, але водночас його товар зазнає конкуренції з боку більш довершених товарозамінників. Конкуренція розвивається в 3-х напрямках:

1) маніпулювання ціною, через монополізацію ринку продавцем відбувається порушення у бік збільшення рівноважної ціни – це призводить до зменшення обсягів вир-ва продукції, недовикористання виробничих потужностей і зростання безробіття.

2) внесення якісних змін у виготовлюваний продукт.

3) впровадження реклами.

Останні два належать до нецінових чинників конкуренції. Пізніше чемберлін до умов посилення монополістичної конкуренції додає технічне досконалення і обслуговування покупців.

Джоан Робінсон

Книга «Економічна теорія недосконалої конкуренції». В ній намагається встановити механізм формування цін в умовах недосконалої конкуренції.У недосконалій конкуренції Робінсон бачила порушення рівноважного стану конкурентної господарської системи та експлуатацію найманої праці. За недосконалої конкуренції продукції випускається менше, ніж за досконалої в результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком домовленості між фірмами та обмеження доступу в галузь сторонніх фірм. Зростання цін вимагає обовязкового втручання держави в економіку, але за допомогою заходів податкової і бюджетної політики.Вводить 3 терміни: монополія, чиста монополія і олігополія.

Монополія – тип ринкової структури за якою є монополія єдиного покупця певного товару.

Чиста монополія – це ситуація, в якій одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого немає близьких замінників.

Олігополія – це стан на ринку за невеликої кількості фірм-виробників.

Досліджувала можливість використання ціни, як інструменту впливу на попит і регулювання збуту. Ввела поняття «Дискримінація в цінах»- розподіл монополією ринків на сегменти на основі еластичності попиту за ціною.