2.6. Механізм зміни маси грошей в обороті

Найбільш ефективним механізмом зміни маси грошей в обороті може бути механізм емісії грошей на кредитній основі, в якому беруть участь як центральний банк (ЦБ), так і комерційні банки (КБ).

Центральний банк на монопольних засадах емітує та вилучає з обороту готівкові гроші, а також бере участь в емітуванні безготівкових грошей.

ЦБ випускає безготівкові гроші такими способами:

• надання позичок комерційним банкам шляхом їх рефінансування;

• купівля у КБ цінних паперів;

• купівля у КБ та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву.

У всіх цих випадках збільшуються запаси коштів на коррахунках комерційних банків у ЦБ, що й є проявом випуску останнім безготівкових грошей. Коли КБ погашають свої зобов'язання перед ЦБ, це означає вилучення безготівкових грошей з обороту. Перевищення випуску над вилученням означає емісію безготівкових грошей центральним банком, на суму якої зростає загальна маса грошей в обороті.

Комерційні банки можуть створювати тільки безготівкові гроші.

Механізм створення грошей комерційними банками полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів.

Грошово-кредитна мультиплікація – це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у межах системи комерційних банків.

Максимально можливе за даної норми обов'язкового резервування (r) значення грошово-кредитного мультиплікатора (рівня грошово-кредитної мультиплікації m) визначається за формулою

m = 1/r

Фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхилятися від розрахункового через:

• використання клієнтами банків позичених коштів для платежів готівкою;

• зниження попиту на позички

• зростання позичкового процента.

Окрім кредитної емісії ЦБ грошово-кредитний мультиплікатор може "спрацювати", якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки на рахунок клієнта, або ж якщо банк збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на міжбанківському ринку.

З огляду на це фактичний рівень мультиплікатора, що склався на певний час (mm), доцільно визначати як співвідношення загальної маси грошей в обороті (грошова пропозиція) до суми грошової бази за формулою:

mm =( M0 +Д )/( M0 +R)

де М0 – маса готівки в обороті поза банками;

Д – маса грошей в депозитах КБ;

R – сума резервів КБ (гроші на коррахунках та в касах банків).

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обороту. Проте надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і посилення інфляції. Тому важливим завданням ЦБ є своєчасне регулювання рівня мультиплікації відповідно до цілей грошово-кредитної політики. Таке регулювання забезпечують:

• зміна норми обов'язкового резервування;

• вплив на обсяг початкового приросту банківських резервів;

• вплив на використання банками вільних резервів на цілі кредитування тощо.

Тема 3. Грошовий ринок

1. Сутність та структура грошового ринку

2. Попит на гроші

3. Пропозиція грошей та механізм її формування

4. Рівновага на грошовому ринку

1. Сутність та структура грошового ринку

Грошовий ринок– особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку і з поверненням до власника. Метою такого переміщення грошей є не купівля-продаж товарної вартості, а одержання додаткового доходу.

Ціна грошей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти.

Продаж грошей на грошовому ринку виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші – відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід.

Відповідно купівля грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

Тому роль таких інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

Інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на:

1) Неборгові – зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах (акції, деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові)).

2) Боргові – зобов'язання, за якими покупець зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму грошей і сплатити по ній дохід.

Боргові зобов'язання, у свою чергу, поділяються на:

• депозитні зобов'язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати) проценту. Вони мають форму угод на відкриття у банках поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

• позичкові зобов'язання, за якими продавці грошей вносять певні обмеження в права покупців розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов'язання мають форму кредитних угод, облігацій, векселів тощо.

Інструменти грошового ринку самі набувають певної вартості і можуть ставати об'єктом купівлі-продажу у формі цінних паперів. Така трансформація є економічно доцільною тільки для інструментів середньо- та довгострокової дій (акцій, облігацій, казначейських векселів, деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних зобов'язань тощо). Цей специфічний ринок цінних паперів є однією з форм існування грошового ринку.

За відносинами, що опосередковуються, інструменти грошового ринку можна поділити на три групи:

1. позичкові угоди, включаючи депозитні, які опосередковують відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів;

2. цінні папери, з допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей;

3. валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют.

Суб'єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей.

Усі ці операції можна розділити на три групи:

1. з продажу грошей

2. з купівлі грошей

3. посередницькі, ключовими суб'єктами яких є фінансові посередники – банки, інвестиційні та фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства, що акумулюють у себе грошові кошти, купуючи їх у продавців, а потім від свого імені розміщують їх, пропонуючи покупцям.