4.3. Грошові реформи

Грошова реформа – це перебудова грошової системи країни, яка здійснюється державою з метою впорядкування та зміцнення грошового обігу в країні та супроводжується випуском в обіг нових грошових знаків і примусовим вилученням старих.

До основних причин проведення грошових реформ належать:

• економічні причини: зміні типу виробництва або соціально-економічної устрою, розбалансування економічної та фінансової систем, необхідність стимулювати економічне зростання тощо;

• політичні причини: утворення нової держави, зміна державного устрою, необхідність консолідації політичної влади;

• психологічні причини (необхідність зміцнення довіри до національної валюти, боротьба з тіньовими доходами, відновлення соціальної справедливості тощо).

Існує декілька підходів до класифікації грошових реформ.

За глибиною реформаційних заходів грошові реформи поділяють на:

1. Повні (структурні) грошові реформи, пов’язані зі створенням нової грошової системи. Вони проводяться при утворенні нових держав або наднаціональних грошових систем (наприклад, єдиної грошової системи, створеної країнами Європейського валютного союзу на основі нової грошової одиниці – євро).

2. Часткові грошові реформи, які являють собою впорядкування існуючої грошової системи з метою стабілізації грошового обігу, під час яких змінюються тільки окремі елементи грошової системи: назва грошової одиниці, зовнішній вигляд купюр, порядок емісії грошей, масштаб цін тощо).

За повнотою змін у грошовій системі грошові реформи поділяються на:

1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до заміни купюр старого зразка на купюри нового зразка з метою поліпшення їх фізичних параметрів (розмірів, міцності, захисту від підробки) або внаслідок впливу інших факторів (наприклад, зміни державної символіки).

2. Деномінаційні реформи. Деномінація – “викреслювання зайвих нулів” – обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахунком у цій пропорції всіх грошових показників (цін, платіжних зобов’язань тощо).

Як наслідок, зростає масштаб цін та купівельна спроможність грошової одиниці, зменшується маса грошей в обороті, спрощуються та здешевлюються розрахунки.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють:

1. Неконфіскаційні грошові реформи, за яких уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів відбувається однаково, за єдиним співвідношенням обміну грошей.

2. Конфіскаційні (шокові) грошові реформи, за яких співвідношення обміну грошей диференціюється:

• за кількістю поданих економічним агентом до обміну старих грошей (чим вона більша, тим меншим є коефіцієнт обміну, може встановлюватися ліміт на обмін банкнот);

• за формою зберігання запасу старих грошей (готівка обмінюється за більшим коефіцієнтом, ніж гроші на банківських рахунках; можливе примусове замороження частки депозитів понад встановлений рівень);

• за формою власності власника грошей (для державних власників грошей обмін здійснюється за більш вигідним співвідношенням, ніж для приватних).

Реформи такого типу спрямовані на конфіскацію незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання державою додаткового доходу.

До цього типу реформ належить нуліфікація – оголошення державою не дійсними та вилучення з обороту старих грошових знаків і випуск замість них нових грошових знаків.

Нуліфікація проводиться за умови надзвичайно великого знецінення грошей, коли їх обмін на нові гроші стає недоцільним.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють:

1. Одномоментні грошові реформи, за яких введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий термін (7-15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові (для реформ конфіскаційного типу цей термін має бути якнайкоротшим, щоб унеможливити ухилення від конфіскації).

2. Грошові реформи паралельного (консервативного) типу, за яких випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, вони тривалий час функціонують паралельно зі старими знаками.

Реформи такого типу розширюють діапазон маневру монетарної політики та є найменш ризикованими для економічних агентів. Водночас, є загроза передчасного знецінення старих грошових знаків.

За характером впливу на валютний курс національної грошової одиниці розрізняють такі типи грошових реформ:

1. Девальвація – знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою та міжнародними валютно-розрахунковими одиницями.

Причинами реформ такого типу є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу.

2. Ревальвація – підвищення курсу національної валюти відносно іноземних та міжнародних валют.

Головна причина ревальвації – тривале активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність дефіцитів у її партнерів.

Частіше за все грошові реформи проводяться у формі деномінації або девальвації, дуже рідко – у формі нуліфікації та ревальвації.

Розпад СРСР та утворення 15 нових незалежних держав були причиною проведення в цих державах грошових реформ.

В Україні грошова реформа була довготривалою та мала три етапи:

1) у січні – листопаді 1992 p. уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі; було випущено в обіг і забезпечено функціонування купоно-карбованця;

2) у період з листопада 1992 р. до серпня 1996 p. український карбованець функціонував як тимчасова національна валюта, для стабільного функціонування якої були створені необхідні економічні та фінансові передумови;

3) 2–16 вересня 1996 р. була запроваджена в оборот постійна грошова одиниця – гривня. Обмін старих грошей на нові відбувався за співвідношенням 100000:1. У тому ж співвідношенні були перераховані всі ціни, запаси готівкових і безготівкових грошей, поточні доходи для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів.

Проведена в Україні грошова реформа за своїм характером може бути віднесена до категорії повних (структурних) реформ, що проводилася одномоментно у формі деномінації. Формально ця реформа була неконфіскаційною, але необхідно враховувати, що на першому та другому етапі реформ населення понесло значні грошові втрати, зокрема розміщені в Ощадному банку заощадження, які не індексувалися на рівень інфляції, перетворилися на мізерні суми. Отже, основний фінансовий тягар, пов'язаний з грошовою реформою в Україні, був покладений на широкі верстви населення.