7.4. Сучасний монетаризм як напрям кількісної теорії грошей

Представники сучасного монетаризмувідновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. Вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів.

Особливістю монетаристської теорії є також нове бачення механізму впливу грошової маси на номінальний ВВП:

Гп → Pб → M → Пз → ВВП.

Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму зводяться насамперед до

• проведення жорсткої монетарної політики;

• максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.

7.5. Кейнсіансько-монетаристський синтез

У сучасній науці йдеться не про протиставлення монетаризму та кейнсіанства, а про створення теорії, яка адекватно пояснювала би сучасні економічні процеси. Проявом руху в цьому напрямі є кейнсіансько-монетаристський синтез – підхід, що характеризується взаємо­проникненням кейнсіанських та монетаристських ідей, на основі яких формуються та реалізуються на практиці спільні положення. Зокрема, визнається, що:

• кількісний фактор має великий вплив на перебіг процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах та на рівень цін (та інфляцію) – на довготермінових;

• роль держави в регулюванні економіки є важливою, причому, не відмовляючись від фіскально-бюджетних важелів, перевагу слід надавати монетарному механізму впливу;

• помірна інфляція є позитивним процесом розвитку реальної економіки, але вона не має виходити з-під контролю;

• центральні банки повинні мати високий рівень самостійності та орієнтуватися на досягнення довгострокових стратегічних цілей;

• в процесі оперативного реагування на непередбачувані події, грошово-кредитна політика має гнучко поєднувати заходи для досягнення як короткострокових, так і довгострокових цілей;

• заходи з регулювання пропозиції грошей, спираються переважно на монетаристські положення; заходи, пов’язані з регулюванням інвестиційного процесу – на кейнсіанські;

• грошова пропозиція має визначатися на основі попиту на гроші.

Тема 8. Кредит у ринковій економіці

8.1. Сутність кредиту та кредитні відносини

8.2. Принципи та межі кредиту

8.3. Теорії кредиту

8.4. Функції кредиту

8.5. Форми кредиту

8.5. Види кредиту

8.6. Сутність та функції процента

8.7. Чинники впливу на величину процента

8.8. Види процентної ставки

8.1. Сутність кредиту та кредитні відносини

Кредит (credit) – система економічних відносин, що виникають між економічними суб’єктами із приводу мобілізації тимчасово вільних цінностей та їх використання на умовах повернення та платності.

Економічною основою, на якій з’являються та розвиваються кредитні відносини, є кругообіг коштів (капіталу). Нерівномірність кругообігу основного та оборотного капіталу в процесі виробництва, тобто різний час виробництва й обігу, в результаті якого виникає протиріччя між наявністю вивільнених коштів у деяких суб’єктів і потребою в додаткових ресурсах на певний час в інших, вирішується за допомогою кредитних відносин. Кредит виникає з функції грошей як засобу платежу при продажу товару не за готівку, а з розстрочкою платежу, тому кредитні відносини з’являються не у сфері вироб­ництва, а у сфері обігу. Отже, кредитні відносини характеризують третій ступінь в обороті цінностей (після натурального обміну та грошового обороту), що свідчить по вищий рівень розвитку економіки.

Ключовою ланкою кредитних відносин є надання позички. Але поняття кредиту ширше за поняття позички, оскільки включає також відносини міжсуб’єктами кредитних відносин – кредиторами й позичальниками – стосовно погашення позички та урегулювання взаємних претензій.Об’єктами кредитує матеріальні цінності (проекти, цільові програми), відносно яких укладається кредитна угода.

Кредитор (creditor/lender)–суб’єкт кредитних відносин, який надає позику іншому економічному суб’єкту в тимчасове корис­тування.

Позичальник (borrower/debtor) – суб’єкт кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кошти на умовах повер­нення в обумовлений строк та за відповідну плату.

Відмінності позичальника від кредитора є наступними:

• позичальник не є власником позичених коштів, він лише тимчасово ними користується;

• позичальник використовує позичені кошти як у сфері обігу, так і у сфері виробництва (для придбання матеріалів, розширення й модернізації виробництва); кредитор надає позику у фазі обміну, не входячи безпосередньо у фазу виробництва;

• позичальник повертає позичені ресурси, що завершили круго­обіг у його господарстві, тому він має організувати свою діяльність так, щоб вивільняти кошти в кількості, достатній для розрахунків із кредитором;

• позичальник є платником позичкового процента, тобто не тільки повертає вартість, отриману в тимчасове користування, але й сплачує при цьому більше, ніж одержав від кредитора;

• економічна залежність від кредитора, в якій перебуває пози­чальник, не зникає навіть після повернення позичених коштів та сплати процента, оскільки у своєму колишньому кредиторі позичаль­ник бачить потенційного майбутнього кредитора.

Економічні суб’єкти, які хочуть вступити у кредитні відносини, повинні відповідати певним вимогам, серед яких найважливішими є:

• юридична самостійність кредитора й позичальника;

• здатність позичальника нести майнову відповідальність перед кредитором, тобто мати достатній дохід;

• збіг інтересів кредитора та позичальника;

• довіра між кредитором і позичальником.

Рух позиченої вартості можна відобразити наступним чином (рис. 7.1).

розмі­щення кредиту	отримання кредиту позичаль­ником		викорис­тання кредиту		вивіль­нення ресурсів		повернення тимчасово позиченої вартості	отримання кредитором позичених коштів із процентами

Рис. 7.1. Рух позиченої вартості у кредитних відносинах

Указані стадії кругообігу позиченої вартості мають певною мірою умовне значення. Кредит як економічна категорія є єдиним за своєю сутністю, за характером руху. Разом із тим, у часі та в просторі рух вартості на засадах зворотності може не співпадати. Це і надало можливість відособити окремі стадії, більш докладно пояснити “поведінку” кредиту на кожній з них. Сукупність розглянутих стадій дозволяє побачити рух кредиту як частини повного кругообігу позиченої вартості, що включає стадії, які відносяться не тільки до кредиту. Власне кредитні відносини, як зазначалося, виникають у сфері обігу, тому до кредиту можна віднести тільки акти переходу вартості від кредитора до позичальника та назад.

У ринковій економіці кредиту притаманні такі ознаки:

• позичальниками здебільшого стають суб’єкти господарюван­ня, кредиторами – переважно банки;

• гроші, надані в позику, звичайно використовуються позичаль­ником як капітал;

• джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

• кредит використовується як гнучкий механізм “переливання” капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівнювання норми прибутку.