![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Конспект лекцій
- •1.2. Сутність грошей
- •1.3. Функції грошей
- •Тема 2. Грошовий оборот і грошова маса
- •2.2. Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування
- •2.3. Структура грошового обороту
- •Фінансово-кредитний оборот має суттєву відмінність від грошового обігу – він здійснюється нееквівалентно.
- •2.4. Грошова маса. Грошові агрегати і грошова база
- •2.5. Швидкість обігу грошей. Закон грошового обігу
- •Вирівнювання Мф і Мн
- •2.6. Механізм зміни маси грошей в обороті
- •Тема 3. Грошовий ринок
- •Структура грошового ринку
- •3.2. Попит на гроші
- •1. Традиційні:
- •3.3. Пропозиція грошей та Механізм її формування
- •3.4. Рівновага на грошовому ринку
- •Тема 4. ГрошоВі системи
- •4.3. Грошові реформи
- •4.1. Сутність та основні елементи грошової системи
- •4.2. Основні типи грошових систем та їх еволюція
- •4.3. Грошові реформи
- •Тема 5. Інфляція в сучасній економіці
- •5.2. Види інфляції
- •5.3. Економічні наслідки інфляції
- •5.4. Методи вимірювання інфляції
- •Тема 6. Валютний ринок та валютні системи
- •6.4. Еволюція валютної системи
- •Етапи еволюції світової валютної системи
- •Тема 7. Основні теорії грошей
- •7.2. Класичний та неокласичний напрями кількісної теорії грошей
- •7.3. Кейнсіанський напрям кількісної теорії грошей
- •7.4. Сучасний монетаризм як напрям кількісної теорії грошей
- •7.5. Кейнсіансько-монетаристський синтез
- •Тема 8. Кредит у ринковій економіці
- •8.2. Принципи та межі кредиту
- •8.3. Теорії кредиту
- •8.4. Функції кредиту
- •8.5. Форми кредиту
- •8.6. Види кредиту
- •8.7. Сутність та функції процента
- •8.8. Чинники впливу на величину процента
- •8.9. Види процентної ставки
- •Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку.
- •9.2. Банківська система
- •9.3. Небанківські кредитно-фінансові інститути
- •Тема 10. Центральні банки
- •Баланс центрального банку
- •10.2. Функції центрального банку
- •10.3. Сутність грошово-кредитної політики
- •10.4. Структура грошово-кредитної політики
- •10.5. Методи грошово-кредитної політики
- •Тема 11. Комерційні банки
- •11.2. Походження та розвиток комерційних банків
- •11.3. Пасивні операції банків
- •11.4. Активні операції банків
- •11.5. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів
- •11.6. Банківські послуги
- •11.7. Банківська стабільність
- •Тема 12. Міжнародні фінансово-кредитні установи та їх співробітництво з Україною
9.3. Небанківські кредитно-фінансові інститути
Небанківські кредитно-фінансові інститути (парабанки) – фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному в цінні папери та кредити довгострокового характеру.
У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:
функціонують у секторі опосередкованого фінансування;
формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які можуть реалізовуватися на ринку;
розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи власні вимоги до інших економічних суб’єктів;
діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші, вони забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності, оскільки вона:
не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські;
не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, внаслідок чого небанківські фінансові інститути мають інший, ніж банки, статус у законодавстві всіх країн;
вона є вузько спеціалізованою; спеціалізація здійснюється за двома критеріями: 1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів; 2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.
Оскільки формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ не є депозитним, то своїми коштами в цих установах власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів.
Усі небанківські фінансові інститути поділяються на дві групи:
договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії);
інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій, облігацій, паїв тощо (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства, спілки).
В останні роки на національних ринках позичкових капіталів розвинутих капіталістичних країн спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути істотно потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу.
Зростанню впливу парабанків сприяли такі причини:
зростання доходів населення в розвинених капіталістичних країнах;
активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, що не можуть надавати банки.
деякі парабанки (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на досить тривалі терміни, а отже, робити довгострокові інвестиції.
Зазначені інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових заощаджень, так і в сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція як між спеціалізованими небанківськими установами, так між ними та банками має неціновий характер. Це пояснюється, насамперед, непорівнянністю операцій різних видів кредитно-фінансових установ.