9.3. Небанківські кредитно-фінансові інститути

Небанківські кредитно-фінансові інститути (парабанки) – фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному в цінні папери та кредити довгострокового характеру.

У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:

• функціонують у секторі опосередкованого фінансування;

• формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які можуть реалізовуватися на ринку;

• розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи власні вимоги до інших економічних суб’єктів;

• діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші, вони забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності, оскільки вона:

• не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські;

• не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, внаслідок чого небанківські фінансові інститути мають інший, ніж банки, статус у законодавстві всіх країн;

• вона є вузько спеціалізованою; спеціалізація здійснюється за двома критеріями: 1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів; 2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

Оскільки формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ не є депозитним, то своїми коштами в цих установах власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів.

Усі небанківські фінансові інститути поділяються на дві групи:

1. договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії);

2. інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій, облігацій, паїв тощо (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства, спілки).

В останні роки на національних ринках позичкових капіталів розвинутих капіталістичних країн спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути істотно потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу.

Зростанню впливу парабанків сприяли такі причини:

• зростання доходів населення в розвинених капіталістичних країнах;

• активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, що не можуть надавати банки.

• деякі парабанки (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на досить тривалі терміни, а отже, робити довгострокові інвестиції.

Зазначені інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових заощаджень, так і в сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція як між спеціалізованими небанківськими установами, так між ними та банками має неціновий характер. Це пояснюється, насамперед, непорівнянністю операцій різних видів кредитно-фінансових установ.