Тема 10. Центральні банки

10.1. Сутність та призначення центрального банку

10.2. Функції центрального банку

10.3. Сутність грошово-кредитної політики

10.4. Структура грошово-кредитної політики

10.5. Методи грошово-кредитної політики

10.1. Сутність та призначення центрального банку

Центральний банк (central bank) – це банк з особливим ста­тусом, призначений бути центром національної кредитної системи і здійснюючий грошово-кредитне регулювання.

Поєднуючи риси банка та державної установи, центральний банк є ключовою ланкою кредитної системи в ринковій економіці.

Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

У різних країнах такі банки мають різні назви: національні, державні, емісійні, резервні. Наприклад, у США функції централь­ного банку виконує Федеральна резервна система, у Великій Британії – Банк Англії, у Німеччині – Німецький федеральний банк, у В’єтнамі – Державний банк В’єтнаму, у Китаї – Народний банк Китаю, в Україні – Національний банк України.

Перші центральні банки були створені в XVІІ ст.: у Швеції – у 1661 р., Банк Англії – в 1694 р. У цілому, функції перших центральних банків значно відрізнялися від тих, що виконуються нині. У своєму ж сучасному вигляді центральні банки почали функціонувати тільки в XIX ст.

Центральні емісійні банки створювалися двома шляхами:

1. еволюційним – на базі найбільших комерційних банків, в яких із розвитком кредитної системи концентрувалася емісія банк­нот;

2. директивним – утворення центрального банку державою.

Центральний банк звичайно створюється у формі акціонерного товариства. Як правило, його капітал належить державі (Франція, Велика Британія, Німеччина, Нідерланди, Іспанія). Якщо держава володіє лише частиною капіталу (Бельгія – 50 %, Японія – 55 %) або акціонерами є комерційні банки (США) та інші фінансові установи (Італія), все одно центральний банк виконує функції державного органу, і держава відіграє провідну роль у формуванні його органів управління.

Типовий баланс центрального банку виглядає наступним чином.

Таблиця 15.1.

Баланс центрального банку

Активи	Пасиви
золотовалютні резерви; кредити центрального банка урядовим структу­рам і комерційним банкам; державні облігації	депозити комерційних банків у центральному банку (обов’язкові резерви та додаткові депозити); готівка, випущена в обіг центральним банком; рахунки казначейства, які обслугову­ються центральним банком; капітал центрального банку

10.2. Функції центрального банку

У сучасних умовах центральний банк виконує наступні функції:

1. Емісійний центр готівкового обороту – ця функція полягає в тому, що центральні банки є монополістами з випуску банкнот.

2. Валютний центр. Виконуючи цю функцію, центробанк:

• акумулює золотовалютні резерви країни;

• здійснює валютне регулювання, тобто регулювання платіжно­го балансу та валютного курсу;

• представляє всю країну в міжнародних і регіональних валют­но-фінансових організаціях.

3. Банк банків і розрахунковий центр. Звичайно центральні банки безпосередньо не вступають у фінансові відносини з підпри­ємствами та населенням, а забезпечують касове, розрахункове та кредитне обслуговування кредитних установ, для яких центральний банк:

• є кредитором останньої інстанції, що надає комерційним банкам короткострокові кредити для підтримання їхньої ліквідності;

• виступає у ролі посередника у міжбанківських розрахунках;

• є дослідницьким та інформаційним центром.

4. Орган банківського регулювання та нагляду.

Під банківським регулюванням (bank regulation) розуміють:

• використання монетарних інструментів із метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

• ухвалення положень, що регламентують діяльність банків;

• застосування превентивних і протекційних заходів, які спря­мовані на забезпечення стабільності банківської системи і на проведення ефективної монетарної політики.

Превентивні заходи (preventive measures) застосовуються для уникнення негативних наслідків потенційно можливої економічної ситуації.

До превентивних заходів належать:

• вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

• вимоги щодо ліквідної позиції банків;

• вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (регламен­тація максимального розміру кредитів на одного позичальника – у США не більше 10 %, у Франції – не більше 75 % власних коштів банку; нормативи кредитування – у Франції сума кредитів банку не повинна перевищувати його власні кошти більш ніж в 20 разів; та ін.);

• обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції у корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи (protective measures) застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку.

До протекційних заходів належать:

• рефінансування комерційних банків центральним банком;

• створення систем гарантування банківських депозитів;

• вимоги щодо формування банками резервів для відшкоду­вання можливих утрат від проведення активних операцій тощо.

Банківський нагляд (banking supervision)–моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків – від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності.

До повноваженьцентрального банку як регулятивно-наглядо­вого органу відносяться:

• регулювання доступу до банківської системи:

1. визначення вимог та умов, обов’язкових для отримання ліцензії на право займатись банківською діяльністю;

2. здійснення нагляду за їх дотриманням;

• забезпечення такого регулювання діяльності банків, яке не обмежує їхньої самостійності, і водночас передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;

• отримання від банків звітності для проведення безвиїзного на­гляду;

• здійснення інспекційних перевірок у банках;

• застосування примусових заходів щодо проблемних банків;

• особливий нагляд за неплатоспроможними банками, призупи­нення їхньої діяльності, реорганізація та ліквідація банків.

5. Банк уряду. Центральний банк здійснює виконання держав­ного бюджету по доходах і витратах, а також є агентом держави з розміщення державного боргу.

У багатьох країнах центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету, сутність якого полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Як фінансовий агент уряду центральний банк веде урядові рахунки та управляє активами різних урядових відомств. У деяких країнах, наприклад, в США, центральні банки виконують цю функцію спільно з комер­ційними банками. В інших державах, наприклад, в Італії, центральні банки є практично бухгалтерами державних установ, що дає змогу останнім, враховуючи особливий статус центрального банку, міні­мізувати ризики, пов’язані з банківським обслуговуванням.

6. Провідник грошово-кредитної політики (ця функція була докладно розглянута у темі 7).