105

Лікування хворих піонефрозом лише хірургічне. Застосовують нефректомію. Видаляють не лише нирку, а й змінену навколониркову клітковину. Це сприяє загоєнню операційної рани і запобігає розвитку післяопераційних нориць.

У хворих із порушенням функції другої нирки у період тривалих загострень чи при виражених ознаках інтоксикації накладають нефростому, яка дає змогу дренувати уражену піонефрозом нирку. За двостороннього піонефрозу проводять двосторонню нефростомію. У хворих із закритим піонефрозом показання до операції мають бути екстреними, оскільки катетеризація ураженої нирки не дає бажаного ефекту.

ГОСТРІ ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЧОЛОВІЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Піоцеле, гематоцеле. Піоцеле - гостре, гнійне запалення піхвової оболонки яєчка. Розвивається після травми калитки та її органів, рідше при занесенні інфекції гематогенним шляхом із будь-якого осередку. Для піоцеле характерні різкий біль у ділянці калитки, виражене почервоніння її шкіри, висока температура тіла, нездужання, озноби. Випіт, який одержують під час пункції калитки, містить велику кількість лейкоцитів, еритроцитів. Лікування полягає в розтині абсцесу, призначенні антибактеріальних препаратів відповідно до чутливості бактерій.

Нерідко запальний процес чи травма призводять до крововиливу в порожнину піхвової оболонки яєчка (гематоцеле). Клінічно захворювання при нагноєнні має такий же перебіг, як і піоцеле. Хворі потребують невідкладного хірургічного лікування. Операція полягає у розтині оболонок, евакуації вмісту і призначенні антибактеріальних препаратів.

Гострий орхіт - запалення яєчка. Інфекція потрапляє в яєчко гематогенним чи лімфогенним шляхом і є ускладненням інфекційних захворювань /грип, пневмонія чи ін./. Нерідко спостерігається поширення запального процесу з додатка на яєчко.

При гострому орхіті хворі відзначають раптову появу болю в яєчку, високу температуру тіла 38-39°С, нездужання, озноби, збільшення яєчка. Через 2-4 тижні гострі прояви зникають, проте нерідко в яєчку розвивається гнійний процес. Стан хворого поступово погіршується внаслідок інтоксикації, біль у яєчку посилюється, з’являється набряк і почервоніння шкіри калитки. Часто процес з яєчка поширюється на додаток, інколи формується абсцес.

Лікування. Хворому призначають ліжковий режим, компреси, новокаїнові блокади сім’яного канатика з антибіотиками, суспензорій, антибактеріальну терапію, теплові процедури, які прискорюють розсмоктування, при неефективності - операція.

106

Флегмона статевого члена буває надзвичайно рідко. Її спричиняють травма, цукровий діабет, сепсис, парафімоз. Захворювання супроводжується високою температурою тіла, сильним болем в ділянці ураження. Діагноз встановлюють на підставі анамнезу, скарг хворого і результатів об’єктивного дослідження. Лікування передбачає проведення масивної антибактеріальної терапії.

Парафімоз - защемлення головки статевого члена звуженим кінцем передньої шкірочки. При цьому виникає набряк головки статевого члена, сильний біль, утруднене сечовипускання. У разі тривалого ущемлення може розвинутись некроз кільця і частково головки статевого члена. Лікування може бути безкровним - ручне вправлення головки статевого члена в кільце, яке його ущільнює. Якщо таким способом вправити головку не вдається, то по передній поверхні кільця поздовжнім розрізом розсікають усі його шари. Після цього шкіра стає рухомою. Рану не зашивають.

Гангрена статевого члена і калитки.Гангрена статевого члена спостерігається рідко. ЇЇ можуть спричинювати парафімоз, стискання яким-небудь кільцевим предметом. До порушення кровообігу долучається інфекція. Найчастіше гангрена статевого члена спостерігається у ослаблених пацієнтів та хворих на цукровий діабет. Лікування полягає в негайному розтинанні і дренуванні шкіри, антибактеріальній терапії, проведенні заходів щодо запобігання сепсису.

Блискавична спонтанна гангрена калитки, або хвороба Фурнье, характерізується раптовим початком і блискавичним перебігом захворювання. Швидко підвищується температура тіла, з’являється лихоманка, різко виражена інтоксикація, біль у головці статевого члена, гіперемія і набряк крайньої плоті. Калитка дуже збільшена, щільна, багрового кольору, набрякла. Гангрена охоплює калитку, статевий член, або частину його. Помітні ознаки сепсису. Місцево розвивається лімфангоїт, лімфаденіт, флегмона. Захворювання є наслідком аеробної чи анаеробної інфекції, яка проникає через незначні екскоріації в ділянці головки і передньої шкірочки.

Лікування полягає в негайному розтинанні і дренуванні шкіри калитки, антибактеріальній терапії, проведенні заходів щодо запобіганні сепсису. Прогноз при своєчасному лікуванні сприятливий. У задавнених випадках захворювання поширена флегмона може ускладнитися сепсисом і призвести до летального кінця.

Гострий каверніт - запалення печеристих тіл статевого члена. Виникає як ускладнення простатиту, гонореї, закритої травми статевого члена, а також його інфекційних захворювань. Каверніт може бути одно і двостороннім. При каверніті статевий член перебуває в стані ерекції, спостерігається підвищення температури тіла, лихоманка, біль, припухлість і гіперемія статевого члена.

107

Лікування полягає у антибактеріальній терапії, яку у перші доби поєднують з холодними компресами, а потім з тепловими процедурами. При виникненні абсцесу його необхідно розсікти.

Бешихове запалення шкіри статевого члена спричиняється гемолітичним стрептококом групи А. Проявляється підвищенням температури тіла і запаленням шкіри калитки і статевого члена. Ділянка гіперемії чітко відмежована. Діагностика грунтується на даних анамнезу та зовнішнього огляду хворого. Лікування полягає в призначенні масивних доз антибіотиків, кортикостероїдів, УВЧ.

Пріапізм - тривала болюча ерекція статевого члена, яка виникає раптово, не пов’язана із статевим потягом і не зникає після статевих зносин. В етіології пріапізму виділяють такі групи чинників:

а/ пошкодження центральної нервової системи; б/ місцеві патологічні процеси /каверніт, травма статевого члена/;

в/ загальні патологічні процеси /інфекційні захворювання, уремія, отруєння, лейкоз, лейкемія тощо./.

Клінічна картина. Патологічна ерекція, або пріапізм, супроводжується болем у статевому члені і крижах. Інтенсивність його різна - у одних пацієнтів він сильний, а в інших ледве відчутний. Характерні ознаки пріапізму: напружений, дугоподібно зігнутий статевий член, шкіра його синюшного кольору, кровонаповнення головки і печеристих тіл немає, сечовипускання утруднене.

За характером перебігу розрізняють гострий і хронічний переміжний пріапізм. Встановлення діагнозу пріапізму нескладне, проте іноді доводиться його

диференціювати з нічними ерекціями, які відрізняються від звичайних своєю тривалістю.

Хворі на пріапізм потребують негайної госпіталізації. Лікування розпочинають із холодних компресів на статевий член, прикладання п’явок до його кореня, призначення великих доз седативних засобів. Застосовують спиномозкову, перидуральну, пресакральну і паранефральну новокаїнову блокаду, а іноді - навіть ефірно-масковий наркоз. За сильного болю підшкірно вводять спазмолітічні й знеболювальні засоби /по 1 мл 1% розчину омнопону чи морфіну/. Широко застосовують /під контролем коагулограми/ внутрішньовенні крапельні чи внутрішньом’зеві ін’єкції антикоагулянтів /гепарин по 25000 - 50000 од на 1 добу/. Ефективна постійна крапельна регіонарна перфузія печеристих тіл антикоагулянтами. Якщо ці засоби виявились неефективними, вдаються до розтину білкової оболонки статевого члена біля його основи і видалення

108

згустків крові. Після цього накладають анастомоз між великою підшкірною веною стегна і печеристим тілом /сафено-кавернозний/.

Гострий пріапізм триває кілька діб чи тижнів. Якщо лікування виявилось неефективним, а ерекція поступово припинилась самостійно, то еректильна здатність після цього звичайно знижується.

Лікування хворого на гострий вторинний пріапізм розпочинають із консервативних методів і одночасно призначають лікування з приводу основного захворювання. При пріапізмі з лейкемією застосовують рентгенотерапію. Якщо вона неефективна протягом тижня, використовують хірургічні методи лікування.

Прогноз для життя сприятливий. Хірургічне лікування, незважаючи на його патогенетичну доцільність, не досить ефективне.

ГОСТРИЙ ГНІЙНИЙ ПІЄЛОНЕФРИТ

Апостематозний пієлонефрит - нагноєння ниркової паренхіми з розвитком у ній множинних дрібних гнійних осередків, або апостем. Процес буває одно- і двобічним. За апостематозного пієлонефриту нирка збільшена, сірувато-синюшного кольору. Під власноою капсулою містяться множинні дрібні гнійні осередки /апостеми/, завбільшки 1- 3 мм, які іноді зливаються, утворюючи абсцес чи карбункул, що призводить іноді до повного розплавлення нирки.

Клінічна картина. Апостематозний пієлонефрит відрізняється надзвичайно тяжким перебігом: високою температурою тіла /до 39°C і вище/ з ознобиом і проливним потом, значною лейкоцитурією, масивною бактеріурією, протеїнурією, різкою болючістю в ділянці ураженої нирки. Атаки повторюються по 2-3 рази на добу. Хворий перебуває у стані різко вираженої інтоксикації. Кількість лейкоцитів у крові може досягати 40000, спостерігається зсув лейкограми /формули крові/ вліво до появи юних форм лейкоцитів, мієлоцитів. Одночасно відзначаються еозинофілія, зниження кількості моноцитів. Різко підвищена ШОЕ, швидко наростає анемія. На оглядовій рентгенограмі і ехограмі розміри нирки збільшені, на ескреторних урограмах - функція ії знижена, рухомість при дихані обмежена. На ренограмі відзначається порушення васкуляризації, секреції і екскреції. Обтураційний тип ренограм свідчить про патологічний процес у нирці. Його локалізацію можна встановити за допомогою динамічної сцинтиграфії з комп’ютерною обробкою.

Апостематозний пієлонефрит диференціюють з інфекційними захворюваннями, піддіафрагмальним абсцесом, плевритом, гострим холецистопанкреатитом.

109

Лікування полягає в негайному оперативному втручані. Шляхом підреберної люмботомії оголюють нирку і виконують її декапсуляцію. Розтинають гнійні осередки. Дренують заочеревинний простір, а при порушеному пасажі сечі забезпечують вільний відтік її за допомогою нефростомії. Нирковий дренаж зберігають до відновлення відтоку сечі по сечових шляхах, ліквідації гострого запального процесу і нормалізації функції нирки. У післяопераційному періоді проводять антибактеріальну і дезінтоксикаційну терапію, корекцію загальних порушень. Після затихання явищ гострого запалення хворих лікують за схемою, рекомендованою при хронічному пієлонефриті.

Карбункул нирки - гнійно-некротичне ураження з утворенням обмеженого інфільтрату в кірковій речовині нирки. Він може бути однією з форм гнійного пієлонефриту або виникати внаслідок проникнення інфекції в кіркову речовину нирки гематогенним шляхом. У 30-40% випадків карбункул нирки поєднується з апостематозним пієлонефритом. Карбункул нирки буває різних розмірів - від кількох міліметрів у діаметрі до завбільшки з куряче яйце. Удвічі частіше локалізується праворуч, переважно у верхньому кінці. У 95% випадків запальний процес розвивається в одній нирці, збудниками карбункула є золотистий стафілокок, кишкова паличка, протей.

Клінічна картина - озноби, висока температура тіла, нудота, блювання, швидка стомлюванність, втрата апетиту. Локальні прояви: тупий, ниючий біль у поперековій ділянці, болючість під час пальпації, позитивний симптом Пастернацького, нерідко збільшення нирки. Симптоматика залежить від гостроти перебігу запального процесу, його локалізації, стадії захворювання, ускладнень, прохідності сечових шляхів, функціонального стану нирок і супутних захворювань. Якщо карбункул локалізується у верхньому кінці нирки інфекція може поширитись по лімфатичних судинах на плевру. Подразнення заднього листа пристінкової /парієтальної/ очеревини супроводжується такими же проявами, як і аппендицит, панкреатит, холецистит тощо.

Типова симптоматика спостерігається рідко. У більшості пацієнтів захворювання протікає під маскою патології органів кровообігу, травлення, легенів, нервової системи, печінки, а також інших захворювань нирок.

У всіх хворих на карбункул нирки спостерігається лейкоцитоз. При первинному карбункулі сеча в ранній стадії процесу стерильна, під час макро- і мікроскопічного досліджень змін не виявляється. Пізніше з’являється помірна піурія.

Діагностика карбункула нирки складна. Правильний діагноз до операції встановлюють лише в 20-30 % випадків. Найважче встановити діагноз у тих випадках, коли карбункул локалізується в кірковій речовини нирки і прохідність верхніх сечових

110

шляхів не порушена. Особливого значення надається рентгенологічному дослідженню. При карбункулі верхнього кінця нирки рентгенологічно можна виявити зниження дихальної екскурсії діафрагми, наявність випоту у реберно-діафрагмальній пазусі. На оглядовій урограмі може спостерігатися збільшення одного із сегментів нирки, зникнення контура поперекового м’яза на боці ураження, тіні сечових конкрементів. На екскреторних уро- і пієлограмах виявляються деформування і звуження ниркової миски, а у частини хворих - зміщення і стирання контурів чашок. Інколи на рентгенограмах карбункул нирки має вигляд пухлини.

Інформативним методом діагностики карбункула нирки є радіонуклідне сканування нирок. На сканограмах у ділянці карбункула радіонуклід не накопичується. У діагностиці карбункула нирки важливу роль відіграють ультразвукові методи дослідження. На сканограмах /ехограмах/ карбункули мають вигляд чітких конусоподібних зон підвищеної акустичної щільності, що розташовані в паренхімі нирки.

Карбункул нирки треба диференціювати з інфекційними захворюваннями, пухлинами паренхіми нирки, гнійною солітарною кістою, туберкульозом нирки, гострим холециститом, піддіафрагмальним абсцесом, панкреатитом.

Лікування хірургічне. Втручання розпочинають із люмботомії, звільнення нирки від капсули та її огляду. Характер операції залежить від змін, які виявляють під час огляду нирки,,загального стану хворого і функції протилежної нирки. Над порожниною карбункула розтинають його оболонку і конусоподібно вирізують карбункул. При наявності кількох карбункулів вирізують кожен із них..

Упісляопераційному періоді призначають антибактеріальну терапію з урахуванням даних антибіотикограми сечі і тканини нирки. Проводять дезінтоксикаційну терапію.

Абсцес нирки - це обмежене гнійне запалення з розплавленням тканин нирки і утворенням порожнини, заповненої гноєм. Абсцес нирки є наслідком гнійного розплавлення її паренхіми в осередку запальної інфільтрації або злиття груп дрібних абсцесів при апостематозному пієлонефриті.

Уклінічній картині переважають симптоми, що характерні для гострого пієлонефриту. У разі прохідності сечових шляхів захворювання розпочинається з різкого підвищення температури тіла, особливо ввечері, появи болю в поперековій ділянці. Надалі пульс частішає і біль посилюється. Температура тіла гектичного характеру, спостерігаються озноби, загальна слабкість, нездужання, головний біль, спрага, нерідко іктеричність склер, адинамія, біль у ділянці нирки. Відзначаються лейкоцитоз із нейтрофільним зсувом вліво, збільшення ШОЕ, виражена анемія,