Данилевський. Захворювання СОПР

РОЗДІЛ З

Обстеження хворих із захворюваннями слизової

оболонки порожнини рота

Обстеження хворих із захворюваннями СОПР — це комплекс цілеспрямованих досліджень, які проводять на підставі аналізу скарг пацієнта, історії розвитку та характеру перебігу захворювання, включаючи об'єктивне обстеження, підкріплене результатами необхідних допоміжних методів. Кінцевою метою обстеження є постановка діагнозу, виявлення індивідуальних особливостей хворого, прогнозування перебігу хвороби і вибір раціонального методу лікування.

У процесі обстеження застосовують численні методи, які поділяють на основні та допоміжні. До основних методів належать: а) анамнез (опитування), який складається із з'ясування скарг хворого, анамнезу його життя та розвитку захворювання, і б) об'єктивне обстеження пацієнта, складовими частинами якого є огляд і пальпація. В разі потреби обстеження доповнюють допоміжними методами (лабораторні, функціональні, імунологічні, інструментальні та інші дослідження), вони особливо необхідні для одержання інформації про загальний стан здоро- в'я хворого та з'ясування окремих деталей.

Основні методи завдяки своїй високій інформативності, доступності, простоті й абсолютній нешкідливості для обстежуваного є першорядними для клініциста. Часом їх буває цілком досить для встановлення діагнозу захворювання.

26

Проте постановка остаточного діагнозу потребує творчого поєднання основних і допоміжних методів обстеження.

Вибір додаткових методів обстеження, їх спрямованість та обсяг визначаються завбачуваним видом патології, стадією захворювання та загальним станом здоров'я хворого з урахуванням його індивідуальності й вимог медичної деонтології.

Свої особливості мають обстеження диспансерного характеру або те, яке проводять з метою профілактики чи контролю за ефективністю лікування.

Серед основних методів обстеження хворих із патологією СОПР слід насамперед виокремити необхідність загального клінічного обстеження, оскільки воно сприяє виробленню узагальненого цілісного уявлення про стан здоров'я пацієнта і дає можливість встановити (або виключити) зв'язок ураження СОПР з порушеннями в органах і системах організму.

Перш ніж перейти до викладення методики обстеження хворих із захворюваннями СОПР, слід зауважити, що вона не претендує на самостійність, а є лише ланкою ланцюга загального обстеження хворого і вивчення умов його буття у довкіллі. Обстеженню при ураженнях СОПР притаманні тільки певні особливості, які дещо відрізняють його від загальних методів обстеження.

Анамнез (опитування хворого) — початковий етап обстеження. Мета анамнезу — на підставі опитування пацієнта дістати інформацію, яка дасть можливість поставити попередній діагноз (чи кілька попередніх діагнозів) або віднести захворювання до певної групи, а отже, більш спрямовано проводити об'єктивне обстеження, застосовуючи необхідні для підтвердження діагнозу допоміжні методи.

Під час опитування необхідно з'ясувати відомості паспортної частини історії хвороби, зокрема вік пацієнта, а також його професію, екологічні й соціальні умови життя. Ці дані дуже важливі для визначення діагнозу. Так, наприклад, є захворювання, характерні тільки для дітей, або ж такі, що трапляються переважно у людей похилого віку. Типові захворювання СОПР можуть виникати у працівників певних професій (приміром, вісмутовий, ртутний, свинцевий стоматит). Деякі захворювання зумовлені впливом природного середовища, соціальних умов тощо.

Важливо, щоб хворий найбільш повно і конкретно виклав основні свої скарги. Це допоможе лікареві орієнтуватися у симптомах того чи іншого захворювання. Розпитування доцільніше вести активно, спрямовуючи допоміжними запитаннями розповідь пацієнта у потрібне русло. При цьому лікар має дотримуватись правил медичної деонтології, щоб якимось необережним словом чи запитанням не травмувати психіку хворого, не навіяти йому канцерофобію тощо.

У процесі збирання анамнезу захворювання лікареві важливо пам'ятати ще й про таку деонтологічну вимогу: абсолютно не-

27

припустимі негативна оцінка проведеного раніше лікування і некоректний відгук на адресу лікаря, який до цього лікував хворого.

Особлива роль анамнезу полягає у виявленні доклінічної стадії захворювання. З'ясовуючи історію розвитку захворювання, слід установити, чи давно воно розпочалося, якими були його перші ознаки, які симптоми з'явилися з часом; чи були подібні прояви раніше; чи проводилося лікування і які його результати; як організм переносить лікарські препарати чи деякі продукти харчування. В разі алергологічного анамнезу необхідно провести детальніші дослідження в цьому напрямку, щоб запобігти ускладненням при наступному призначенні лікарських засобів.

Часто вже з перших слів хворого лікар робить висновки про певні об'єктивні симптоми. Передусім, це порушення мови, які проявляються зміною її звучання і характеру вимови окремих літер. їх причиною бувають ураження тканин СОПР запальним процесом, уроджені або ж набуті дефекти СОПР. Запальні процеси на губах, розвиток пухлини через біль або набряк змінюють вимову губних звуків. Виразкові ураження язика, запальний інфільтрат, набряк утруднюють вимову майже всіх приголосних і спричинюють до шепелявості.

При ураженнях твердого і м'якого піднебіння (травма, природні щілини, сифіліс) вимова набуває гугнявого відтінку. Утруднюється вживання їжі — рідка їжа виливається через носову порожнину. Звертаючи увагу на ці порушення ще на початку розмови, лікар включає до анамнезу елементи функціонального обстеження СОПР.

При виразкових ураженнях СОПР, герпетичному, афтозному стоматитах поряд із болісністю під час приймання їжі хворих непокоїть неприємний запах з рота. Слід пам'ятати, що запах з рота може бути зумовлений також іншими причинами місцевого характеру (недостатній гігієнічний догляд за ротовою порожниною, хронічні форми тонзиліту, гострі запальні процеси CO та пародонта, хронічні періодонтити, гангренозний пульпіт тощо).

За наявності скарг на біль лікар повинен уточнити характер його виникнення — самостійний чи причинний. Причинний біль з'являється внаслідок впливу якогось фактора (відкривання рота, рухи губ, щік, споживання їжі, вживання кислого, солоного і т.ін.). З'ясування всіх деталей, пов'язаних з виникненням болю, конче необхідно для діагностики.

В анамнезі важливо уточнити локалізацію та поширення болю. Якщо біль локалізований у певному місці CO, то це, як правило, свідчить про порушення цілісності її — дефект. Іррадіюючий біль, коли хворий не може вказати причинне місце, спостерігається при декубітальних виразках, тяжких формах ви- разково-некротичного стоматиту та оперізувального лишаю, проростанні пухлини СОПР у нервові стовбури тощо.

28

Неодмінно з'ясовують, коли виникає і протягом якого часу триває відчуття болю. Так, висипанню елементів ураження CO часто передує поява пекучого болю (наприклад, при оперізувальному лишаї). У деяких випадках безперервний біль спостерігається протягом багатьох годин і навіть діб.

Анамнестичні відомості допомагають лікареві зорієнтуватися в характері перебігу захворювання (гострий, хронічний чи рецидивний), а відтак поетапно застосовувати відповідні методи дослідження. З анамнезу встановлюють індивідуальні особливості хворого, його спадковість, умови життя, трудової діяльності та загальне самопочуття на цей час. Слід з'ясувати, які захворювання пацієнт переніс у минулому і які хронічні захворювання органів і систем наявні у нього в період обстеження. Це допоможе установити причинно-наслідкові зв'язки зі змінами СОПР.

Аналіз даних, одержаних лікарем при опитуванні хворого, має самостійну діагностичну цінність, а також може сприяти спрямуванню подальшого діагностичного пошуку. Здебільшого правильно проведене детальне збирання анамнезу дає змогу зробити вірне припущення щодо діагнозу захворювання СОПР. Проте, оскільки дані анамнезу грунтуються на суб'єктивних відчуттях та оцінках хворого і залежать від стану його психіки, лікареві слід об'єктивно оцінити їх і зважено використовувати в постановці попереднього діагнозу. Такий діагноз обов'язково має бути підтверджений об'єктивними даними клінічних і лабораторних досліджень.

Об'єктивне обстеження СОПР включає огляд, пальпацію та низку допоміжних методів.

Першим етапом об'єктивного обстеження є огляд хворого, який проводять з метою виявлення макроскопічно видимих змін щелепно-лицьової ділянки та елементів ураження СОПР. Він складається із зовнішнього огляду і обстеження ротової порожнини.

Зовнішній огляд починають уже під час зустрічі з хворим. При цьому лікар звертає увагу на загальний вигляд пацієнта, його конституціональні особливості, активність, вираз обличчя, артикуляцію, колір склер та видимої поверхні шкіри (при деяких захворюваннях СОПР, що супроводжуються змінами на шкірі, потрібно оглянути всю поверхню тіла).

Для огляду СОПР необхідно усадовити обстежуваного так, щоб джерело світла знаходилося перед ним. Найдоцільніше при огляді СОПР (особливо це стосується лікаря-початківця, який Ще не має досвіду обстеження хворих із захворюваннями СОПР) використовувати денне освітлення. Це дає змогу безпомилково виявити елементи ураження, передусім такі, як зміни забарвлення CO. Слід зауважити, що огляду підлягають усі відділи СОПР, незалежно від ділянки ураження або завбачуваного діагнозу.

29

Огляд СОПР починають з червоної кайми губ. Зміни контурів і забарвлення червоної кайми часто свідчать про захворювання внутрішніх органів. Необхідно звернути увагу на стан кутів губ, бо саме тут можуть локалізуватися тріщини, ороговіння CO. Часом на поверхні червоної кайми губ трапляються білі або жовтувато-білі вкраплення розміром з манну крупинку чи просяне зерно — це сальні залози, або залози Фордайса. Лікарю слід знати, що це є не патологією, а особливістю ембріогенезу, хоча у хворих на себорею кількість цих сальних залоз збільшена.

Далі оглядають вестибулярну частину СОПР — присінок ротової порожнини. Для цього хворим пропонують розслабити губи при зімкнутих щелепах і стоматологічним дзеркалом почергово піднімають верхню губу, опускають нижню, відводять щоки, послідовно і ретельно оглядаючи їх.

На внутрішній поверхні губи виявляється горбкуватість, зумовлена маленькими слинними залозами, які знаходяться в підслизовій основі. На такій поверхні можна бачити крапчасті отвори — вивідні протоки цих залоз, з яких, якщо утримувати губи у відведеному положенні, можуть виділятися краплини секрету. При масажуванні поверхні шкіри в ділянці привушної залози в нормі з отвору протоки повинна виділятися слина. У разі запалення залози або закупорення протоки слина не виділяється або виділяється рідина з домішкою гною.

Оглядаючи присінок ротової порожнини, звертають увагу на забарвлення та зволоженість CO. По лінії змикання зубів на CO щік можна виявити такі самі, як і на поверхні червоної кайми губ, вкраплення — сальні залози. Наявність їх, а також сосочків вивідних проток привушних слинних залоз, що знаходяться на рівні 67 | 67 зубів, не є патологією.

У дистальних відділах щік крім сальних залоз трапляються ще ацинозні залози. Особливо велика залоза розташована навпроти 8 | 8 зубів. Тут же по перехідній складці, в основному біля 8 | 8 зубів, у місці переходу CO на ясна, досить часто рельєфно просвічують поверхневі вени, які помилково можна прийняти за патологічні утворення.

Оглянувши присінок ротової порожнини, переходять до подальшого обстеження СОПР. її оглядають, допомагаючи шпателем чи ротовим дзеркалом, у певній послідовності: ясна, тверде і м'яке піднебіння, язик, дно ротової порожнини. Слід при цьому звернути увагу на стан зубів, дна ротової порожнини, зубних протезів.

При огляді окремих частин СОПР голову пацієнта слід фіксувати у певному положенні. Так, для огляду СОПР верхньої щелепи та піднебіння хворий має дещо відкинути голову назад, а крісло треба підняти, щоб лікар не згинався під час проведення обстеження. Для детальнішого огляду інколи використовують лупу.

ЗО

При обстеженні щік, язика, під'язикової зони, дна ротової порожнини хворого слід усадовити нижче, щоб він не відкидав голову; іноді його просять дещо опустити підборіддя.

Злорові ділянки CO мають забарвлення різних відтінків — від блідого до червоного, що пояснюється особливостями її будови. Так, CO твердого піднебіння привертає увагу значною блідістю, ущільненістю, відсутністю рухливості й своєрідним рельєфом. Біля фронтальної групи зубів рельєф її утворений симетричними трансверзально розміщеними складками. У людей похилого віку або при користуванні знімними протезами ці складки згладжуються. Біля 1 | 1 зубів по серединній лінії розміщується грушоподібної форми сосочок (р\арі11а incisiva), розміри якого можуть бути різними. Далі від сосочка вздовж серединного шва твердого піднебіння може траплятися досить значний за розміром валикоподібний виступ (torus palatini). Так само як і різцевий сосочок, це варіант норми, хоча при значних розмірах ці виступи частіше травмуються їжею і можуть мати елементи ураження з порушенням цілісності CO.

У дистальних відділах у товщі CO твердого піднебіння на межі з м'яким закладені численні залози, вивідні протоки яких відкриваються у вигляді крапчастих отворів на CO. За наявності горбкуватого висипу на твердому піднебінні лікар має ретельно провести диференціальну діагностику, оскільки подібні ознаки спостерігаються у хворих на горбкуватий сифіліс або вовчак твердого піднебіння.

Особливо інформативним є обстеження CO м'якого піднебіння. Так, у хворих з патологією гепатобіліарної системи вона має жовтаве забарвлення різного ступеня інтенсивності; у стані хронічного запалення, а також в осіб, що курять, вона на- сичено-червона; при вадах серця — синювата.

Важливу інформацію дає огляд язика. Спинка його має рожеве забарвлення з матовим відтінком, ворсинчаста, бо утворена різними групами сосочків. Залежно від довжини ниткоподібних сосочків язик може здаватися обкладеним. Цей «наліт» змінюється протягом дня: вранці він більший, а після споживання їжі та на кінець дня меншає. Якщо ж на поверхні язика збирається справжній наліт, то це є ознакою запального процесу.

Нальоти можуть з'являтися на спинці язика, його корені, бічних поверхнях і навіть на кінчику. Наліт утворюється внаслідок інтенсивного злущування епітелію та взаємодії його з продуктами життєдіяльності мікроорганізмів, ротовим слизом, лейкоцитами, рештками їжі. Поява нальоту на одному боці язика пов'язана з обмеженою рухливістю цієї ділянки через наявність ерозій, виразок CO, розвиток невралгії трійчастого нерва або геміплегії тощо.

Коренева частина язика не має сосочків і відмежована від сосочкової зони особливою групою сосочків (papilla circumvallatae), розташованих у вигляді римської цифри V, на

31

вершині кута якої знаходиться сліпий отвір. Ця зона, що багата на лімфатичні утворення та численні крипти, отримала назву язикового мигдалика.

Лімфатичний апарат язика збільшується при запальних процесах ротової порожнини і глотки, а також при змінах у лімфатичній системі організму.

На бічних поверхнях язика, біля кореня, видні венозні сплетення, які іноді нагадують листки. Ці сплетення можуть бути прийняті за прояв патології.

CO нижньої поверхні язика переходить у його вуздечку і в епітеліальний покрив дна ротової порожнини. З обох боків вуздечки є дві складки, під якими знаходяться під'язикові залози; дещо збоку від них — так зване під'язикове м'ясце, в якому розташовані вивідні протоки і отвори під'язикових та підщелепних слинних залоз.

Слід пам'ятати, що за наявності на СОПР виразок або інших елементів ураження, які порушують її цілісність, огляд має бути дуже обережним, неквапливим. Не треба примушувати хворого надмірно широко відкривати рот, бо це завдасть йому болю або зумовить появу тріщин і кровотечу, а напружені м'язи щік завадять обстежити CO щік, особливо ретромолярного простору.

Значно полегшує огляд СОПР використання ротового дзеркала або шпателя, якими лікар відводить у бік м'які тканини губ, щік, язика. Інколи за наявності виразок, фістул чи горбків з метою уточнення їх глибини, характеру країв, а також виявлення розпаду використовують тонкі ґудзикові зонди (колючі інструменти травмують СОПР). Шпателем або пінцетом зручно знімати із СОПР нашарування. У разі виявлення порожнинних елементів (пухирці, пухирі або рештки пухирів) за допомогою пінцета визначають наявність чи відсутність симптому Нікольського.

Послідовно оглядаючи СОПР, лікар може розпізнати відхилення в стані CO: зміну її забарвлення або рельєфу, нашарування чи скупчення рідини, розростання CO або різні її дефекти. Інколи навіть поверхневий огляд може дати цінну інформацію. Наприклад, лікар звернув увагу на те, що на зубах однієї половини щелепи скупчений зубний наліт, тоді як з протилежного боку зуби чисті. Отже, з якоїсь причини хворий вимушений не користуватися тією ділянкою, внаслідок чого порушилося самоочищення. Детальніший огляд допоможе виявити ерозію або виразку язика, щоки або ясенного краю, що примушує хворого «берегти» цей бік.

Виявивши зміни забарвлення, блиску, характеру поверхні CO, слід провести додаткове обстеження з метою визначення розташування елементів ураження та його протяжності. Так, сифілісу властиве переважно фокусне розміщення елементів ураження, туберкульозу — зливне. Вовчак локалізується головним чином на червоній каймі губ та внутрішній поверхні щік у

ділянці молярів. Висип червоного плескатого лишаю має вигляд полігональних зроговілих папул, звичайно розміщених симетрично у ретромолярних ділянках.

Треба взяти за правило: при патології СОПР не забувати обстежити зовнішню поверхню шкіри, де можливі ідентичні або типові для даного захворювання елементи ураження (наприклад, «кокарди» при багатоформній ексудативній еритемі).

Визначаючи характер новоутворень або країв виразок, часто вдаються до пальпації, тобто пальцем, захищеним гумовою рукавичкою, натискають на елемент ураження. У разі неясності отриманих даних корисно провести порівняльну пальпацію на симетричному боці. Під час пальпації новоутворень, крім консистенції, слід уточнити глибину їх залягання, рухомість, характер зв'язку з оточуючими тканинами. При пальпаторному обстеженні виразок визначають твердість виразкового краю, наявність запального інфільтрату в самому осередку, болісності, кровоточивості, характер інфільтрації прилеглих до виразки тканин. З'ясовують властивості дна виразки (тверде воно чи м'яке, глибоке чи плоске, рівне чи горбкувате), країв виразки (рівні, чіткі, підриті чи підняті, ущільнені чи м'які). Крім того, визначають її колір (сіруватий або червонуватий), характер виділень (серозні, фібринозні, гнійні; рясні чи незначні).

Іноді дані пальпації не досить інформативні, в такому разі схему обстеження доповнюють пункцією, передусім при обмежених скупченнях ексудату. Пункцію здійснюють за допомогою тонкого троакара або товстої голки. CO знеболюють аплікаційним анестетиком. Прокол СОПР роблять у місці найбільшого випинання її. Цей метод застосовують з метою виявлення кісти, гематоми, гемангіоми або лімфангіоми.

Обстеження лімфатичних вузлів має значення для клінічної оцінки запальних та бластоматозних процесів. Оскільки окремі ділянки CO, м'яких тканин та кістки щелеп відводять лімфу в певні групи лімфовузлів, то важливо знати і пам'ятати ці зв'язки. А саме: губи пов'язані з підщелепними лімфовузлами, за винятком середньої частини нижньої губи, яка відводить лімфу спочатку в підборідні лімфовузли, а вже по них лімфа надходить у підщелепні лімфовузли. Сюди ж надходить лімфа з дна ротової порожнини. Ділянка щік пов'язана з цими вузлами безпосередньо, а також через поверхневі лімфовузли обличчя. З дистальних відділів ясен нижньої щелепи лімфа відводиться у підщелепні й глибокі шийні лімфовузли; з фронтальної частини ясен — у підборідні лімфовузли. З ясен верхньої щелепи лімфа потрапляє тільки у глибокі шийні лімфовузли; з язика — в язикові, а також безпосередньо у верхні глибокі шийні лімфовузли. Піднебіння пов'язане безпосередньо з глибокими лімфовузлами обличчя.

Щоб пропальпувати підборідні та підщелепні лімфовузли, лікарю слід стати збоку і трохи позаду від хворого і попросити

його розслабити м'язи шиї — трохи нахилити голову вперед. Кінчиками трьох пальців обох рук лікар проникає справа і зліва в підщелепну ділянку, притискуючи м'які тканини до внутрішньої поверхні щелепи. Великі пальці при цьому спираються на горизонтальні гілки нижньої щелепи, фіксуючи голову.

Підщелепні лімфовузли пальпуються вздовж внутрішнього краю нижньої щелепи. Спереду підщелепної слинної залози виявляються дві групи лімфовузлів: група А — спереду зовнішньої щелепної артерії, група В — поза нею. За слинною залозою знаходиться підщелепна група лімфовузлів С.

Підборідні лімфовузли розміщені по середній лінії між підборідно-під'язиковими м'язами. Лімфовузли обличчя розташовані переважно на щічному м'язі, шийні лімфовузли — уздовж внутрішньої яремної вени.

Спеціальні методи обстеження СОПР

Діаскопія. Метод дає можливість визначити характер еритеми й уточнити деталі елементів ураження. Обстеження полягає у натискуванні скляною пластинкою на елементи ураження. При цьому поблідніння плям червоного кольору свідчить про їх запальний характер, геморагічні плями при діаскопії забарвлення не змінюють і не зникають. Жовтавий відтінок плям засвідчує існування ексудації; наявність горбків, що маскуються еритемою (у хворих на туберкульоз), при діаскопії проявляється специфічною картиною «яблучного желе».

Проба Шіллера—Писарєва виявляє ступінь запального процесу, її застосовують для контролю ефективності протизапальної терапії, а також ступеня зроговіння епітелію. Проба грунтується на властивості вітального забарвлювання глікогену в клітинах епітелію.

Методика. На обстежувану поверхню CO на 1 хв накладають тампон, змочений розчином Люголя (розчин йоду у водному розчині калію йодиду). Здорова CO має солом'яно-жовтий колір (негативна проба), за наявності запального процесу — світло-коричневий (слабкопозитивна проба) або темно-бурий (позитивна проба).

Стоматоскопія — візуальне обстеження ураженої CO за допомогою спеціального приладу — фотодіаскопа люмінесцентного, який збільшує обстежувану зону у 20—30 разів. При огляді можна використовувати вітальні барвники (розчин Люголя, гематоксилін чи толуїдиновий синій), у такому разі цей метод називають розширеною стоматоскопією.

Методи вітального забарвлювання грунтуються на властивості клітин інтенсивно сприймати барвники. Для цього розчин барвника на 2—3 хв наносять на СОПР. Так, при використанні гематоксиліну атиповий епітелій забарвлюється в темнофіолетовий, а нормальний — у блідо-фіолетовий колір. Більша

34

інтенсивність забарвлення клітин при раку пояснюється збільшеною кількістю ядерної субстанції й гіперхромністю ядер. При зроговінні ці зони СОПР бідні на клітини, що мають ядра; при цьому виявляється ефект негативності забарвлювання (клітини не забарвлюються).

Методика використання толуїдинового синього ідентична методиці застосування гематоксиліну. Різниця є лише у відтінку забарвлення: атиповий епітелій забарвлюється у темно-синій колір, нормальний — у блідо-синій. До речі, забарвлювання толуїдиновим синім дає чіткішу картину, ніж забарвлювання гематоксиліном.

Стоматоскопія дає змогу конкретизувати клінічний діагноз ще у ранніх стадіях розвитку патологічного процесу, тому доцільно проводити її за наявності навіть незначних змін епітелію СОПР.

У процесі стоматоскопи можливо документувати осередки ураження CO за допомогою фотодіаскопа, фіксуючи їх на фотоплівці (фотостоматоскопія). Використовуючи фотодіаскоп або спеціальний прилад ОЛД-14, можна провести люмінесцентне дослідження (ЛД), яке грунтується на властивості тканин та їх клітинних елементів під дією ультрафіолетових променів (промені Вуда) змінювати свій колір — флуоресціювати. Флуоресценція власних речовин тканини називається первинною. Вторинна флуоресценція виникає під дією флуоресціюючих речовин (флуоресцеїн, флуорохром, еозин, рибофлавін, тетрациклін та ін.).

ЛД дозволяє одержати докладнішу інформацію про зону ураження CO і допомагає в діагностиці, особливо при захворюваннях, що супроводжуються зроговінням епітелію. Здорова CO відсвічує блідо-синювато-фіолетовим кольором, кератоз дає середньої інтенсивності свічення з тьмяним жовтим відтінком, гіперкератоз — з голубувато-фіолетовим; запалення CO — інтенсивне синюшно-фіолетове забарвлення. Ерозії та виразки проявляються темно-коричневими або чорними плямами, що пояснюється відсутністю у крові флуоресцентних властивостей. Плями червоного вовчака, навіть погано помітні візуально, характеризуються білосніжно-голубуватим чи сніжно-білим свіченням. Дно ракової виразки дає коричнево-оранжеве свічення; туберкульозні та сифілітичні виразки — темно-фіолетове. Зони застійної гіперемії червоної кайми губ набувають темнофіолетового відтінку, серозно-кров'янисті кірочки — жовтавокоричневого.

Визначення електричних потенціалів у порожнині рота. Сим-

птомокомплексом, який розвивається при контакті м'яких тканин CO із стоматологічними металами та їх включеннями в умовах зсуву рН ротової порожнини у кислий бік, спричинюється виникнення гальванічного струму, що надалі зумовлює алергізацію тканин, місцеву подразливу дію. Якщо у порожнині

35

підозрі на захворювання крові. Аналіз крові дає змогу уточнити характер захворювання СОПР, виявити його можливий зв'язок з патологією органів кровотворення. Так, при деяких захворюваннях запального характеру з гострим перебігом кількість лейкоцитів, а також відсогок нейтрофільних гранулоцитів, лімфоцитів вищі від норми, значно зменшена кількість моноцитів та еозинофілів (ацидофільних гранулоцитів); швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) збільшена. У разі розвитку деяких хронічних захворювань та. інтоксикації гемограма може мало змінюватися або, навпаки, характеризуватися значним зменшенням кількості еритроцитів, зниженням вмісту гемоглобіну, зміщенням лейкоцитарної формули вліво, збільшенням ШОЕ. Неспецифічними тестами алергізації організму є такі: еозинофілія, тромбопенія, лейкопенія, лімфоцитоз. Значне зменшення кількості еритроцитів, зміна їх форми, зниження рівня гемоглобіну в них є типовими ознаками анемії.

Так званий патологічний лейкоцитоз як захисна реакція має місце при запальних процесах та виразково-некротичних ураженнях СОПР, різних проявах алергії тощо.

Лейкопенія може спостерігатися і у здорових людей (короткочасно після перегрівання, тяжкої фізичної праці), проте насамперед її слід розцінювати як ознаку серйозних порушень в організмі.

Лімфоцити відіграють велику роль у виробленні імунітету. Вони фіксують токсини і беруть участь в утворенні антитіл (можуть перетворюватися на так звані плазматичні клітини, які виробляють у-глобулін). Виявивши ті або інші зміни лімфоцитів, лікар не тільки може вірно оцінити розвиток захворювання, а й виробити тактику лікування.

Еозинофілія розвивається при підвищенні рівня гістаміну в крові й має місце при алергізації організму, імунних та автоімунних захворюваннях, глистяній інвазії, гістіоцитозі X тощо.

Тромбоцити відіграють важливу роль у спиненні кровотечі. В разі руйнування їх унаслідок підвищеної чутливості до деяких лікарських препаратів, при отруєннях певними хімічними сполуками тощо може розвинутися тромбоцитопенія. Проте не слід забувати про можливість фїзіологічної тромбоцитопенії (під час сну, в період менструації). Визначення стану тромбоцитів при деяких захворюваннях буває вирішальним у діагностиці, особливо це стосується геморагічних синдромів.

Біохімічне дослідження крові здійснюють з метою визначення протеїнограми, концентрації протеїнів, електролітів у сироватці крові, вмісту вітамінів та ін.

Б і л к и к р о в і . Концентрація протеїнів у плазмі крові має важливе діагностичне значення, оскільки за цим показником можна робити висновок про ступінь тяжкості захворювання. Так, якщо в нормі кількість білка в сироватці крові людини

становить 5—7,5 г/100 мл, то, наприклад, при пухирчатці вона знижується до 4,9 і навіть до 3,6 г/100 мл сироватки.

Протеїнограма дає змогу оцінити стан реактивності організму й зробити прогностичні висновки. Протеїнограму периферичної крові одержують за допомогою електрофорезу на гелі або папері (табл. 2).

Таблиця 2. Показники альбумінів і глобулінів у здорових людей

а,-, а2- і у-глобулінів зростає, а відсоток альбумінів помітно зменшується. При хронічних захворюваннях СОПР рівень альбумінів знижується незначно, кількість глобулінів збільшується за рахунок фракцій а, та у; фракції а2 і (3 змінюються мало.

У клініці інколи виникає потреба у визначенні вмісту фібриногену. У хворих із запальними захворюваннями кількість фібриногену в плазмі крові збільшується і може досягати 58 мг/100 мл плазми крові при 29 мг/100 мл у здорових осіб.

При захворюваннях, що спричинюються порушенням

характеру гіповітамінозу, а також для контролю за ефективністю вітамінотерапії. В нормі у крові міститься 60—70 мг% вітаміну А, 0,9—1 мг% вітаміну С, 0,6—0,9 мг% вітаміну Е, 0,5 мг% вітаміну К.

Пробу Роттера і «язикову» пробу застосовують для виявлення насиченості організму вітаміном С. При постановці проби Роттера 0,1 мл 0,0025 N свіжого розчину барвника Тільманса вводять внутрішньошкірно на внутрішньому боці передпліччя, час знебарвлення розчину в разі достатньої насиченості організму вітаміном С не перевищує 10 хв. Язикова проба: на висушену поверхню спинки язика ін'єкційною голкою (діаметр 0,2 мм) із шприца наносять одну краплину індикатора — 0,06 % розчину натрієвої солі 2,6-дихлорфеноліндофенолу (барвник Тільманса), що відновлюється аскорбіновою кислотою при кімнатній температурі, знебарвлюючи при цьому індикатор. Час знебарвлення розчину, більший ніж 16—20 с, свідчить про дефіцит аскорбінової кислоти.

В и з н а ч е н н я е л е к т р о л і т і в к р о в і . У здорових людей концентрація натрію в сироватці крові становить 140 мекв/л, хлоридів — 120 мекв/л, кальцію — 5 мекв/л, калію — 4,5 мекв/л. Ступінь змін концентрації електролітів часто корелює з тяжкістю захворювання. Особливе діагностичне й прогностичне

38

значення ці показники мають при пухирчатці, коли кількість натрію, хлоридів, кальцію зменшується, а рівень калію може збільшуватися до 10—12,7 мекв/л.

М о н о ц и т о г р а м а — тест, за яким можна визначити функціональний стан мезенхіми (метод диференційованого підрахунку різних форм моноцитів периферичної крові та визначення їх відсоткового співвідношення. У нормі відсоткове співвідношення різних груп диференційованих моноцитів таке: промоноцити — 20—28 %, власне моноцити — 26—32 %, поліморфноядерні моноцити — 42—52 %. Зміна його у бік зростання рівня поліморфиоядерних клітин свідчить про зниження захисної реакції організму.

Дослідження сечі проводять при запальних процесах CO та патології пародонта (з метою виявлення захворювання нирок), а також для визначення рівня глюкози в сечі й своєчасної діагностики цукрового діабету (в разі сухості в порожнині рота).

Цитологічні дослідження є різновидом морфологічного методу. За їх допомогою вивчають клітинний склад елементів ураження CO при різних її патологічних станах. Простота одержання і доступність матеріалу, можливість без обмежень повторювати дослідження дають підставу застосовувати цитологічні дослідження як діагностичні з метою виявлення етіологічного чинника захворювання, а також для об'єктивної оцінки реактивності організму хворого, перебігу хвороби в динаміці й ефективності проведеного лікування. Методи клінічної цитологічної діагностики добре зарекомендували себе в стоматології при розпізнаванні онкологічних захворювань, виразковонекротичного стоматиту, пухирчатки, простого герпесу тощо.

Цитологічні препарати готують методом відбитка або перевідбитка (коли елемента ураження CO знаходяться в місцях, недоступних до одержання прямого відбитка) виразкової поверхні. Якщо одержати відбиток чи мазок неможливо, то препарат отримують із осаду ротової рідини.

При вивченні препаратів виявляють такі клітинні елементи: клітини гематогенного походження — нейтрофільні гранулоцити, еозинофіли (ацидофільні гранулоцити), лімфоцити та ін.; клітини гістогенного походження — фібробласти, гістіоцити (осілі макрофаги), плазмоцити тощо; клітини епітелію — зроговілі, схильні до зроговіння, атипові, акантолітичні (клітини Тцанка); специфічні клітини — типу Лангганса, епітеліоїдні, «монструозні», клітини герпесу. Крім того, визначають мікроорганізми — коки, веретеноподібні бактерії, спірохети, гриби. Оцінка клітинного складу ексудату дає змогу скласти уявлення про захисні реакції CO. При цьому визначають якісне й кількісне співвідношення нейтрофільних гранулоцитів, активність фагоцитозу. Важливою для діагностики є кількість наявних у препаратах лімфоцитів, вільних макрофагів, епітеліальних та плазматичних клітин.

39

Як додатковий тест можна використати флуоресцентну цитодіагностику. З цією метою цитологічний препарат обробляють флуоресцентними барвниками і досліджують під флуоресцентним мікроскопом. При цьому у клітинах здорових зон CO цитоплазма флуоресціює зеленими (темно-зеленими) відтінками, її ядро — світло-зеленим кольором з переходом до жовтавого.

Індекс кератинізації (ІК) виявляє ступінь кератинізації (зроговіння) та характеризує бар'єрну функцію CO. Для одержання ІК обчислюють загальну кількість епітеліальних клітин у полі зору мікроскопа, потім кількість виявлених зроговілих клітин множать на 100 і ділять на їх загальне число. Зниження ІК у процесі динамічного обстеження свідчить про спад захисної функції CO.

Мікробіологічне дослідження дає змогу уточнити причину захворювання, виявити вид інфекції, встановити її вірулентність і чутливість до антибіотиків та інших протимікробних препаратів.

При мікробіологічному дослідженні необхідно дотримуватись певних правил. До взяття матеріалу не можна вживати жодних лікарських засобів, полоскати рот або чистити зуби. Безпосередньо перед взяттям матеріалу слід промити рот теплою водою, очистити поверхню виразки стерильним марлевим тампоном, після чого взяти матеріал з глибини виразки і терміново направити в лабораторію. Матеріал беруть стерильними щільно згорнутими з вати кульками діаметром 2—5 мм або мікробіологічною петлею. Висівають його на спеціальні живильні середовища в пробірки або на чашки Петрі.

Бактеріоскопічне дослідження матеріалу (виявлення мікроорганізмів), одержаного з поверхні виразок, ерозій та інших елементів ураження СОПР, здійснюють з метою виявлення збудників деяких захворювань і специфічних інфекцій (туберкульоз, сифіліс, гонорея, актиномікоз, кандидоз, лепра). У лабораторній практиці проводять мікроскопію як нативних (свіжих, необроблених), так і фіксованих препаратів. Останню часто застосовують для діагностики патології, зумовленої дріжджеподібним грибом роду Candida. Матеріал для дослідження (білі бляшки та сирнистий наліт) беруть прожареною й охолодженою платиновою петлею або стерильним зуболікарським шпателем уранці, обов'язково до приймання їжі та чищення зубів. Поодинокі дріжджові клітини в препараті, навіть у стадії брунькування, не мають діагностичного значення, оскільки як сапрофіт гриб роду Candida трапляється у 60 % здорових людей. Про патологію свідчать виявлення значної кількості елементів гриба і значне його брунькування, наявність міцелію або псевдоміцелію.

Виявлення блідої трепонеми (мікроскопія в темному полі) у матеріалі первинної сифіломи або в пунктаті лімфатичного вузла при первинному сифілісі та в папулах і ерозіях — при вторинному слугує цілковитим підтвердженням діагнозу.

40

При виразково-некротичному стоматиті та ангіні Венсана в 100 % випадків виявляють симбіоз веретеноподібної палички та спірохети Венсана. Значно складніше при бактеріоскопічному дослідженні виявити паличку Коха.

Алергологічні методи обстеження застосовують при підозрі на алергічне ураження СОПР.

В алергологічному анамнезі звертають увагу на обтяжену алергічними захворюваннями спадковість, схильність хворого до алергії в минулому і в даний час, уточнюють можливу причину алергічної реакції та реальний алерген. З цією метою виявляють супутні захворювання, реакцію організму хворого на продукти харчування, рослини, запахи, лікарські засоби, побутові та промислові хімічні речовини тощо.

Алергологічне обстеження проводять за допомогою специфічних та неспецифічних алергологічних тестів.

Н е с п е ц и ф і ч н і а л е р г о л о г і ч н і т е с т и . До них відносять еозинофілію і лейкопенію секрету в зоні запалення та периферичної крові, тромбоцитопенію і лейкопенію до агранулоцитозу; підвищення вмісту глобулінів, особливо фракції у, у сироватці крові. Вірогідність цих тестів досягає 30—40 %.

С п е ц и ф і ч н і а л е р г о л о г і ч н і тести дозволяють виявити сенсибілізацію організму до певного алергену. До них належать шкірна та мукозна проби; клітинні тести — реакція лейкоцитолізу, показник порушення нейтрофілів (ППН); реакція агломерації лейкоцитів (РАЛ), індекс тромбоцитів, реакція дегрануляції базофілів (базофільний тест, або тест Шеллі) та ін.

Серед шкірних проб розрізняють аплікаційну, краплинну, скарифікаційну та внутрішньошкірну проби, які застосовують з метою запобігання інтенсивним загальним реакціям анафілактичного характеру.

Аплікаційна проба. На оброблену спиртом чи спиртоефіром внутрішню поверхню шкіри передпліччя накладають марлю, яка складена в декілька шарів у формі квадрата розміром 1 х 1 або 1,5 х ] ,5 см і змочена розчином або екстрактом однієї чи кількох досліджуваних речовин. Марлевий згорток закривають целофаном або компресним папером і фіксують лейкопластирем. Результати проби знімають через 10—20 хв (при реакції негайної дії) та через 24—48 год (при реакції уповільненої дії). За наявності гіперемії, гіперемії та інфільтрації, набряку й гіперемії, пухирів реакцію вважають позитивною. Надмірно позитивна реакція може супроводжуватися набряком, гіперемією, утворенням великого пухиря чи некрозом всієї поверхні дотикання алергену до шкіри.

Краплинна проба. На здорову поверхню шкіри наносять 1—2 краплини розчину досліджуваної речовини в спирті або ізотонічному розчині натрію хлориду і дають йому висохнути. Результати краплинної лроби оцінюють через 2,4, 12 і 24 год.

41

Скарифікаційна проба. Розчин тест-препарату наносять на скарифіковану шкіру або роблять скарифікацію крізь краплину цього розчину, нанесеного на поверхню шкіри передпліччя. Реакція негайної дії проявляється через 1—20 хв і супроводжується свербінням, почервонінням, набряком; інколи виникає пухир, а при гіперчутливості елементи кропив'янки можуть з'явитися і на віддалених ділянках шкіри. З огляду на це у дуже чутливих пацієнтів скарифікаційну пробу проводять лише за наявності негативних результатів краплинної та аплікаційної проб.

Об'єктивним тестом установлення алергії до металів є ска- рифікаційно-плівковий (Ю.П.Бородін, 1976). На внутрішню поверхню передпліччя наносять по 1 краплині спиртових розчинів таких солей: 0,5 % К2 Сг2 07 , 5 % NiCl2, 5 % CO(NO3)2- Після цього на глибину епідермісу роблять по дві паралельні подряпини завдовжки 10 мм на відстані 3—4 мм одна від одної. Коли краплини розчину висохнуть, їх покривають клеєм БФ-6. Оцінку реакції проводять через 24—48 год за 4-бальною системою.

Алергію до металів можна також виявити за результатами аплікаційної проби на СОПР або за допомогою спеціального пристрою для визначення чутливості тканин до досліджуваних матеріалів (а.с. № 1526652). Експрес-діагностику алергії до металів можна провести з використанням явища магнітоядерного резонансу речовин.

Внутрішньошкірна проба. Внутрішньошкірно вводять 0,02—0,05 мл стерильної досліджуваної речовини і на деякій відстані (35—40 мм) — таку саму кількість ізотонічного розчину натрію хлориду. Через 24—48 год визначають реакцію шкіри, порівнюючи її на місці введення досліджуваного розчину з контролем. Внутрішньошкірні проби дуже чутливі, проте їх не можна застосовувати для діагностики алергії до мономеру пластмаси, компонентів зубних паст, помади та інших матеріалів, які використовують в ортопедичній стоматології та косметиці.

вглибині якої колодієм приклеюють шматочок матеріалу, насиченого розчином досліджуваної речовини. Присоску прикріплюють до нижньої губи таким чином, щоб ця речовина не мала з губою прямого контакту.

Восіб, що мають зуби, точніший результат отримують у тому разі, коли алерген вміщують на пластинку (але це більш кропітка робота). Спочатку з каучуку або шелаку лабораторним методом виготовляють пластинку з кламерами, за допомогою яких вона тримається на зубах. Після припасування пластинки

впорожнині рота на її поверхні, зверненій до піднебіння, роблять дві лунки діаметром 25 мм і глибиною 2 мм. В одну з них вносять подразник, в іншу — ізотонічний розчин натрію хлориду. Пластинку тримають на піднебінні 12—48 год. Протягом

42

цього часу хворий має утримуватися від споживання рідкої їжі. Оцінка результатів: 1 — гіперемія (+); 2 — гіперемія з набряком (++); 3 — гіперемія з маленькими пухирцями (+++); 4 — зливні елементи (++++); 5 — некроз (+++++).

Клітинні тести. Реакція лейкоцитолізу грунтується на виявленні деформівної дії бактеріальних алергенів на лейкоцити периферичної крові. В пробірку беруть 1 краплину цитрату і З краплини крові пацієнта (в лейкоцитах крові хворих на бактеріальну алергію є «фактор переносу», або «алергізувальний фактор», який спричинює деформацію лейкоцитів при дії на них специфічного алергену), додають 1 краплину алергену, обережно змішують і на 1 год ставлять у термостат при температурі 37 °С. Потім готують 3 тонких мазки крові,' які забарвлюють за Паппенгеймом—Крюковим. Підраховують по 100 нейтрофільних гранулоцитів у трьох мазках, виокремлюючи деформовані та зруйновані лейкоцити. Специфічний алерген деформує і руйнує понад 14 % нейтрофільних гранулоцитів, неспецифічна деформація не перевищує 10 %.

Оцінка агломерації лейкоцитів зводиться до окремого підрахунку клітин, що утворюють групи не менш як з трьох лейкоцитів. Відсоток склеювання лейкоцитів є показником ступеня агломерації. Реакцію вважають позитивною, якщо різниця дослідного і контрольного показників не менша від 30 %.

Реакція базофільних гранулоцитів за Шеллі грунтується на їх властивості виділяти гістамін у відповідь на дію алергену. Лейкоцити у цій реакції використовують як клітини-індикатори. Реакцію застосовують для діагностики медикаментозної алергії та полінозів (алергії до пилку рослин).

Засадою реакції дегрануляції тканинних базофілів сполучної тканини є властивість цих клітин виділяти чи фіксувати із зовнішнього середовища гістамін і концентрувати його в гранулах. При постановці реакції використовують сироватку крові обстежуваного хворого, перитонеальні тканинні базофіли щура, специфічний алерген рослинного чи продуктового походження, який підозрюється як фактор сенсибілізації, а також контрольний неспецифічний алерген.

Тест оцінюють за даними мікроскопії препарату (х 280), в якому проглядають 100 тканинних базофілів, що не контактують один з одним. Серед них виділяють нормальні й дегранульовані. Дегрануляція тканинних базофілів проявляється ослабленням забарвлення гранул, віднаходженням у цитоплазмі вакуоль із знебарвленою «короною», розривом і «виходом» гранул. Клітини, цілком позбавлені забарвлення, мають вигляд медових стільників. Відсоток дегранульованих тканинних базофілів обчислюють, віднявши від кількості цих клітин у досліджуваному препараті найбільше число їх в одному з контрольних препаратів. Тест вважають позитивним, коли відсоток дегранульованих клітин перевищує 10.

43

Методи оцінки імунологічного стану хворих із ураженням

СОПР. При деяких захворюваннях СОПР виникає потреба у проведенні імунологічного обстеження хворого. Існуючі серологічні реакції використовують у разі підозри на специфічну інфекцію (реакції Вассермана, Кана та цитохолеві осадові — для діагностики сифілісу; реакцію Райта — бруцельозу, лепромінову пробу — лепри). Слід враховувати, що при первинному сифілісі серологічні реакції стають позитивними тільки через 2—3 тиж після виникнення твердого шанкеру. В третинному періоді вірогідність серологічних реакцій становить 50—75 %. При вторинному сифілісі вони, як правило, позитивні, проте можливе і негативне значення реакції. Ось чому, запідозривши сифіліс, стоматолог повинен залучити до обстеження дерматовенеролога. Разом з тим необхідно пам'ятати, що реакція Вассермана може бути позитивною при хроніосепсисі, гострих інфекційних захворюваннях, малярії, інфаркті міокарда, раці тощо; слабкопозитивною — у вагітних і навіть при запорах.

У хворих із ураженням CO неспецифічна резистентність знижена відповідно до тяжкості їхнього стану — спостерігаються пригнічення функціональної активності сполучної тканини, зниження титру лізоциму, фагоцитарної активності лейкоцитів, комплементарної активності сироватки крові, пригнічення активності макрофагів, підвищення ушкодження нейтрофільних гранулоцитів, високі показники РАЛ. Неспецифічними тестами алергізації організму є еозинофілія периферичної крові й тканин зони ураження, тромбопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, зміни протеїнограми, реакція адсорбції мікроорганізмів.

Внутрішньошкірна проба Р.Е.Кавецького в модифікації С.М.Базарнової виявляє функціональний стан сполучної тканини. Грунтується на властивості тканини затримувати індиферентні барвники.

В CO нижньої губи вводять 0,1 мл 0,25 % стерильного розчину трипанового чи метиленового синього. Про розповсюдження барвника судять за розміром плями. її діаметр вимірюють у момент введення барвника і через 3 год. Величина співвідношення квадрата радіуса плями у момент введення барвника і квадрата радіуса через 3 год є коефіцієнтом проби Кавецького. В нормі він дорівнює 5—7. Значення нижче від 5 свідчить про пригнічення, а понад 7 — про підвищення реактивності. Величини 1—2 є свідченням повної ареактивності організму.

Лізоцим у слині виявляють за методом Лоурі, який грунтується на властивості слини розщеплювати полісахариди клітинної оболонки бактерій. Активність лізоциму визначають за допомогою нефелометричного методу за зміною мутності суспензії Micrococcus lisoideis і виражають у мікрограмах кристалічного лізоциму на 1 мг білка за 30 хв інкубації при температурі 37 °С. Крім того, визначають його рівень у 1 мл слини.

44

Фагоцитарна активність лейкоцитів віддзеркалює рівень захисту CO при різних її станах. Для установлення фагоцитарної активності використовують двомільярдну суспензію убитої нагріванням добової культури стафілокока (штам 209). її змішують з 0,1 мл цитратної крові хворого. Суміш інкубують у термостаті при температурі 37 °С протягом 30 хв за 2 год, готують мазки, підраховують для обох експозицій інкубації число клітин, що захопили мікроорганізми, — фагоцитарний індекс (ФІ), а потім встановлюють індекс завершеності фагоцитозу (ІЗФ) за формулою:

Реакція адсорбції мікроорганізмів (РАМ) розроблена і рекомендована нами для оцінки опірності організму при різних захворюваннях як прогнозуючий фактор і як метод оцінки ефективності лікування. Грунтується на оцінці кількості мікроорганізмів, що адсорбовані на поверхні епітеліальних клітин. Методом зскрібання беруть мазок з видимо здорової поверхні CO, забарвлюють за Романовським, Паппенгеймом чи Лейшманом і вивчають співвідношення мікрофлори й клітин епітелію СОПР. У мазках підраховують кількість коків, які адсорбовані на поверхні епітеліальних клітин.

Залежно від кількості мікроорганізмів, адсорбованих на поверхні клітин епітелію, їх поділяють на 4 групи: І — епітеліальні клітини, що не мають на своїй поверхні адсорбованих мікроорганізмів або мають лише поодинокі коки; II — адсорбція 5—25 коків; III — адсорбція 26—50 коків; IV — адсорбція 51 кока і більше на поверхні епітеліальної клітини (тип «мурашника»).

Розрахунок проводять на 100 епітеліальних клітинах. І і II групи — негативна РАМ, III і IV — позитивна. При мікроскопії в кожному мазку визначають відсоток клітин з позитивною та негативною РАМ. За відсотком позитивної РАМ визначають опірність організму: 70 % позитивної РАМ і вище — функціональний стан організму добрий, 31—69 % — задовільний, 30 % і нижче — незадовільний.

Досить поширеним методом діагностики захворювань СОПР

єгістологічне дослідження.

Бі о п с і я — прижиттєве взяття тканин для мікроскопічного (гістологічного) дослідження. Біопсію головним чином проводять у складних випадках диференціальної діагностики захворювань СОПР (новоутворення, передракові захворювання СОПР, виразки, що тривало не загоюються). При цьому, дотримуючись правил асептики й антисептики, під інфільтраційною чи провідниковою анестезією тканин ножицями, скальпелем чи спеціальним інструментом (голки різних конструкцій при пункційній біопсії та трепанодиссектори при дослідженні кісткової, хрящової та фіброзної тканини) видаляють найхарак-

45