I етап – опрацювання рекомендованої літератури

Завдання	Зверніть увагу
Вивчати: Екологічний та санітарно-епідеміологічний стан регіону, країни, світу та його вплив на здоров’я населення та розвиток флори і фауни	1. Загальна характеристика 2. Екологічні проблеми найбільших річок, Чорного й Азовського морів 3. Донецько-Придніпровський регіон 4. Українське Полісся 5. Українські Карпати

II етап – виконання завдань для самоконтролю

Визначити екологічні проблеми Луганської області

III етап – закріплення знань і навичок

Після вивчення теми необхідно:

ЗНАТИ	ВМІТИ
1. Екологічний та санітарно-епідеміологічний стан регіону, країни, світу та його вплив на здоров’я населення та розвиток флори і фауни	Працювати з нормативними документами

3. Додаткові завдання ( матеріали позааудиторної роботи)

Підготувати реферат: Екологічний та санітарно-епідеміологічний стан регіону, країни, світу та його вплив на здоров’я населення та розвиток флори і фауни

Луганська обласна рада луганське обласне медичне училище дисципліна: основи біологічної фізики та медична апаратура

САМОСТІЙНА ПОЗААУДИТОРНА РОБОТА СТУДЕНТІВ

ЛЕКЦІЯ № 18

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ СТУДЕНТАМИ

Тема: 10.2. Екологічний та санітарно-епідеміологічний стан регіону, країни, світу та його вплив на здоров’я населення та розвиток флори і фауни

ПЛАН

1. Загальна характеристика

2. Екологічні проблеми найбільших річок, Чорного й Азовського морів

3. Донецько-Придніпровський регіон

4. Українське Полісся

5. Українські Карпати

1. Загальна характеристика

Суть проблеми, яка постала перед людством на сучасній стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру відповідно до тих змін, котрі самі ж вони і вносять у цей світ, і джерела цієї кризи -- всередині, а не поза людською істотою, котра розглядається й як індивідуальність, і як колектив. Вирішення цих проблем залежить насамперед від людини, її внутрішньої сутності. (А. Печчеї, італійський учений, засновник і перший президент Римського клубу).

У середині XX ст. проблеми охорони навколишнього середовища й природних ресурсів привернули увагу світової спільноти. Початок руху за збереження довкілля часто пов'язують із публікацією у 60-х роках у США книги Рейчел Карсон про забруднення навколишнього середовища «Мовчазна весна». Згодом з'явилися перші науково-аналітичні праці, які пробудили в суспільстві усвідомлення негативних екологічних наслідків економічного розвитку. Відгуком міжнародного співтовариства на появу паростків екологічного руху стала Конференція ООН із навколишнього середовища в Стокгольмі в 1972 р.

Вивчення, аналіз і визнання існуючих суперечностей у відносинах між соціосферою і біосферою спричинили ті зміни в осмисленні, оцінці й визначенні форм і напрямів подальшої діяльності людства, котрі й започаткували нову течію в суспільно-політичній думці, квінтесенцією якої є концепція збалансованого (стійкого) розвитку. Певним чином причетною до виникнення цієї концепції була публікація Римського клубу «Межі зростання» (1972), в якій висунуто тезу про обмеженість економічного зростання внаслідок виснаження природних ресурсів. Зародившись на ґрунті полеміки між прихильниками двох концепцій поступу земної цивілізації -- технологічної і біосферної, ідея збалансованого розвитку підвела людство до ревізії основ його функціонування, висунувши на передній план проблему переходу до інших форм суспільної організації, які б забезпечили насамперед його самозбереження.

«Існування й добробут людини можуть залежати від того, чи вдасться нам піднести принципи довготривалого та стійкого розвитку до рівня всесвітньої етики», -- наголошується в доповіді «Наше спільне майбутнє» (1989), підготовленій Комісією 00Н із довкілля під керівництвом Гру Брундландт.

У цій доповіді було дано найповніше й загальноприйняте означення збалансованого (стійкого) розвитку: «Збалансований розвиток - це розвиток, який дає змогу на довгостроковій основі забезпечити стабільне економічне зростання, що не призводить до де градаційних змін у навколишньому природному середовищі; вихід на рівень стійкого розвитку розрахований на задоволення потреб як сучасного, так і майбутніх поколінь...».

У 80-х роках XX ст. перед людством постало глобальне й болюче питання - яким шляхом іти далі? Незважаючи на політичні й економічні суперечності між державами світу, які завжди виникали при відстоюванні їхніх національних інтересів, попри загострення протиріч між багатою Північчю, або країнами «золотого мільярда» (Північна Америка, Західна Європа, Японія), та злиденним Півднем, або країнами, що тільки розвиваються, це проблемне питання заклало підґрунтя для їх майбутньої консолідації.

Нова концепція назавжди сполучила в один омріяний віртуальний тандем навколишнє середовище й розвиток і змусила соціум визнати себе відповідальним за його подальшу долю.

Як уже зазначалося, 1991 р. всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха. За два роки до цього спеціалісти-географи Академії наук України вперше розробили й склали карту стану довкілля за окремими компонентами природи. Ця карта підтверджує той факт, що, справді, вся територія нашої країни, за винятком невеликих окремих районів Карпат, Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінниччини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15 % території належить до категорії «надзвичайно забруднені регіони з підвищеним ризиком для здоров'я людей і райони екологічної катастрофи». В ці 15 % входить 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС, південь Херсонської області, зона, окреслена лінією Дніпропетровськ--Кіровоград--Кривий Ріг--Нікополь-- Запоріжжя, а також район Донбасу.

У 1995--2002 рр. фахівцями було підготовлено комплекс екологічних карт України, на яких представлено інформацію про сучасний стан забруднення атмосфери, гідросфери й літосфери, а також показано демографічну ситуацію, пов'язану зі станом довкілля. Здійснено еколого-економічне зонування території з урахуванням техногенного навантаження на довкілля (дод. А), стійкості природного середовища (дод. Б) і його екологічного потенціалу (дод. В) за регіонами України.

Як випливає з цих карт, до показника техногенного навантаження на природне середовище Т входять: соціально-економічна освоєння територій (показники, що характеризують промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і рекреаційне навантаження); забрудненість довкілля (радіаційне й хімічне забруднення атмосферного повітря, природних вод і ґрунтів).

До потенціалу стійкості природного середовища С належать метеорологічний потенціал атмосфери, потенціали стійкості природних вод, ґрунтів і біотичний потенціал.

Еколого-економічний потенціал територій К характеризує ступінь екологічної рівноваги в інтегрованій геосистемі «суспільство--природа» та її здатність виконувати ант ропо екологічну й виробничу функції. Його обчислюють за формулою:

К= Е+ П,

де П - природно-ресурсний потенціал (мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, природно-рекреаційні ресурси). Екологічний потенціал територій Е обчислено за формулою:

Е=Т + С + Н,

де Т -- техногенне навантаження на природне середовище; С -- потенціал стійкості природного середовища до техногенного навантаження; Н -- ступінь ураженості територій несприятливими природно-антропогенними процесами (зсуви, ерозія, заболочення, суфозія лесових порід, дефляція, карст, селі, засолення, підтоплення тощо).

Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України слід розпочинати насамперед із тих регіонів, у яких ситуація напруженіша й які мають найбільше соціально-екологічне значення для нашої країни. Такими регіонами визнано Донецько-Придніпровський, Поліський, Карпатський та Азово-Чорноморський із річкою Дніпро. В усіх цих регіонах наявний цілий комплекс екологічних проблем, проте кожний із них має ще й свою власну головну проблему. В Азово-Чорноморському регіоні -- це забруднення вод, у Донецько-Придніпровському -- техногенне забруднення атмосфери та ґрунту, на Поліссі -- наслідки меліорації й осушування боліт, а також чорнобильської катастрофи, в Українських Карпатах -- винищення й деградація лісів і полонин.

Особливу проблему для України становлять тверді побутові відходи (табл. 1.). їх кількість зростає з кожним роком, а застосовувані методи знезараження й утилізації недосконалі порівняно з тими, що використовуються в інших розвинених країнах.