3. Психологічні фактори, що визначають успіх (неуспіх) в учінні.

Забезпечення ефективності навчання передбачає врахування системи чинників (зовнішніх і внутрішніх).

• внутрішні чинники ефективності навчання:

а) здатність до навчання (розвиток довільної уваги, осмисленість сприймання, швидкість і глибина осмислення, розвиток і характер довільної логічної пам’яті, мислитель ний розвиток, мотивація навчальної діяльності, уміння вчитися, володіння мета пізнавальними стратегіями і уміннями);

б) внутрішня позиція школяра (позитивне ставлення до вступу до школи, усвідомлення необхідності включення у навчальну діяльність, особливий інтерес до нового);

- зовнішні чинники ефективності навчання:

а) соціально-економічна ситуація в суспільстві, повага о освічених людей як суспільна норма;

б) особливості навчального матеріалу, його зміст, форма, складність, значущість;

в) організація навчання (методи, диференціація, врахування вікових особливостей тощо);

г) особистість педагога;

д) матеріальні умови навчання.

Отже, врахування внутрішніх і зовнішніх чинників виступає передумовою ефективності навчального процесу загалом та успішності навчання окремого учня зокрема.

4. “Вміння вчитися”. Роль педагога у формуванні вміння вчитися самостійно

Оволодіння системою наукових понять, дії і операції учнів з навчальним матеріалом, прийняття учнем навчальної задачі, здійснення самоконтролю і самооцінка пов’язані з поняття „умінням вчитися”.

Уміння вчитися – це уміння самостійно виконувати навчальну діяльність, свідомо приймати навчальну задачу, використовувати рефлексію успішності власних дій.

Навчитися вчитися виступає важливим завданням для учня. Адже часто буває так, що учень хоче вчитися, але не вміє, тобто не знає як це зробити.

Отже, перед вчителем стоїть першочергове завдання навчити учня вчитися. Як формувати навчальну діяльність? Це значить – навчитися вчитися кожного правильно.

Що входить у зміст поняття «правильно учитися»? У психологічному аспекті проблема виглядає так: яким же чином раніше невідоме, що знаходиться поза свідомістю учня, засвоюється ним, стає відомим, перетворюючись з об'єктивного в суб'єктивне, з матеріального в ідеальне? Відповідь на це питання і вкаже шлях до правильного навчання.

Пошук відповіді на питання: «Яким чином зовнішнє, що знаходиться поза свідомістю людини, стає внутрішнім, розумовим, тобто перетворюється в надбання його свідомості, приналежністю його розуму?» - поступово привів до висновків, що склали концепцію поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна.

У концепції П.Я. Гальперіна навчання розглядається як система таких специфічних видів дій, виконання яких підводить учня до нових знань і умінь. Тому метою навчання прихильники цієї теорії вважають уміння діяти зі знанням справи, а не самі знання як такі. Будь-яке навчання починається для того, щоб навчити людину «щось робити», а для цього їй треба знати, як це робити, чому потрібно робити саме так, а не інакше, тобто одержати визначені, цілком конкретні знання, що чітко орієнтують учня у правильному виконанні діяльності, якій він навчається. При цьому потрібно знати, які елементи здійснюваної дії служать надійними орієнтирами для фахівця, що зазвичай безпомилково виконує професійну дію. Набір цих елементів-орієнтирів повинен стати при навчанні цієї діяльності орієнтовною основою дій (ООД) учня. ”Орієнтовна основа дії — це та система умов, на яку реально спирається людина при виконанні дії”. Оскільки учень ще не знає даної дії, а тільки починає їй вчитися, остільки вчитель повинен дати йому «в руки» орієнтовну основу дій, спираючись на яку новачок може виконувати дію. Інакше кажучи, людина, що вперше зустрічається з даною діяльністю, цілком у стані працювати безпомилково (нехай повільно і не цілком упевнено), суворо слідуючи вказівкам орієнтовної основи дій (ООД). Так вона може навчитися будь-якій новій справі, будь-якій новій діяльності.

Психологічна концепція поетапного формування розумових дій, реалізована в конкретних методиках навчання, дозволяє прискорити процес навчання: одержання кінцевого результату у вигляді умінь учнів безпомилково реалізовувати дію.

Згідно з концепцією П.Я.Гальперіна, дія, перш ніж стати узагальненою розумовою, проходить декілька етапів:

- орієнтувальна основа дії (зміст, операції, власне дія);

- формування дії у матеріальному плані;

- формування дії як зовнішньої мовної;

- формування дії у зовнішньому мовленні „про себе”;

- формування дії як внутрішньої, розумової.

Змістом навчальної діяльності виступає засвоєння, яке розглядається як механізм, шлях формування людиною індивідуального досвіду, складна інтелектуальна діяльність, результат навчальної діяльності.

Отже, засвоєння – це процес, прийому, смислової переробки, збереження отриманих знань і використання їх у нових ситуаціях.

Важливою характеристикою засвоєння є його керованість, що концептуально відповідає змісту організації вчителем навчальної діяльності учнів.

Механізмом засвоєння є перенос (перенос прийомів навчальної діяльності, перенос знань).

Засвоєння знань відбувається в єдності із засвоєнням способів дій з ними. Д.Б.Ельконін писав, що вчитель повинен уміти знайти відповідні дії і навчити ним учнів.