диплом

1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА В ННДЦ ЛНАУ

1. Суть, мета і завдання організації виробництва сільськогосподарської продукції

Україна, як відомо, має величезний виробничо - техологічний потенціал виробництва з багатьох видів сільськогосподарської продукції. Вона може займати одне з провідних місць в Європі. Проте перехід економіки до ринку потребує пошуку використання нових джерел і організаційних методів економічного розвитку.

Важлива роль в цьому належить організації виробництва. Розвиток техніки та підвищення рівня технічного оснащення підприємства створює умови та односно вимагає удосконалення організації виробництва та управління. Для досягнення високої ефективності процесу виробництва недостатньо мати сучасні знаряддя та предмети праці, необхідна також певна система організаційних зв’язків, які поєднують особисті та матеріальні чинники виробництва і проводять їх у дію. Така система представляє організацію виробництва (1, с. 17).

Під організацією виробництва розуміється координація і оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені строки найбільшого результату з найменшими затратами(2).

Метою формування та реалізації виробничої політики є пристосування підприємства до вимог ринку з мінімальними витратами, але це потребує від керівників то спеціалістів обізнаності з широкого кола питань за межами сфери виробництва.

Виробництво – це тільки частина процесу, що постійно оновлюється, і тому всі техніко – технологічні та організаційно – економічні рішення можна приймати тільки на підставі аналізу достатньо повної і точної інформації про вимоги ринку, що очікуються, можливості і загрози зовнішнього середовища, слабкі та сильні сторони власної діяльності( 1, с. 18).

Для керівників і спеціалістів підприємства можливості для успішного ведення господарювання відкриваються тільки тоді, коли вони ясно оцінюють стан свого виробництва, тверезо оцінюють перспективи для досягнення поставленої мети.

Кожне підприємство має свої специфічні завдання організації виробництва - комплекс завдань по забезпеченню сировиною, найкраще використання робочого часу та робочої сили, поліпшення асортименту і якості випуску продукції, освоєння нових видів продукції (2).

Організація виробництва – це сукупність заходів раціональної побудови і ведення виробництва в аграрних формуваннях. В кінцевому підсумку все це веде до створення єдиного цілого в межах окремого підприємства. Звідси, організація виробництва в аграрних формуваннях – це комплекс організаційно – економічних, технологічних і технічних заходів спрямованих на раціональне використання трудових ресурсів, зобів і предметів праці та землі з метою одержання прибутку підприємства.

Основна мета виробництва в ринкових умовах – полягає в забезпеченні споживача необхідною йому продукцією у певні строки, заданої якості з мінімальними витратами, а саме : гнучкість і своєчасність перебудови підприємства для виробництва інших видів продукції в разі зміни попиту; оптимальне виробництво при найменших витратах; високоорганізоване з культурними традиціями виробництво, що здібне випускати конкурентоспроможну продукцію і в сукупності забезпечувати стійкий фінансовий стан підприємства.

В основу організації сільськогосподарського виробництва покладено такі головні принципи:

- ведення виробництва з використанням різних форм господарювання;

- правильна пропорційність у розвитку галузей та окремих елементів виробництва;

- здійснення розширенного відтворення в господарствах;

- економія живої та уречевленої праці, підвищення її продуктивності та досягнення високої рентабельності виробництва.

Особливість організації виробництва – це взаємозв’язок елементів виробництва і вибір таких методів і умов їх використання, які в найбільшій мірі відповідають меті виробництва.

Завдання організації виробництва:

- поглиблення спеціалізації;

- вдосконалення форм організації виробництва;

- швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції;

- забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу;

- вдосконалення організації праці і виробництва в просторі і часі;

- створення логістичної системи.

Основне завдання організації виробництва в аграрних формуваннях полягає в тому, щоб якнайкраще поєднати предмети праці і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва. Організація виробництва тісно пов’язана з технологіями виробництва. Багато завдань організації виробництва вирішується на підприємстві враховуючи використовувані технології виробництва.

Проте необхідно розрізняти функції технології та функції організації виробництва. Технологія визначає способи і варіанти виготовлення продукції. Функцією технології є визначення можливих типів машин для виробництва кожного виду продукції, інших параметрів технологічного процесу, тобто технологія визначає - що треба зробити з предметом праці і при допомозі яких засобів виробництва, щоб перетворити його в необхідний продукт.

Функція організації виробництва - це визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найбільш ефективного у відповідності. З метою і умовами виробництва, або інакше, як краще задіяти предмет і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими затратами робочої сили і засобів виробництва.

Якщо завданнями технології являються підвищення потенційних можливостей збільшення об'єму вироблюваної продукції, поліпшення її якості, зниження норм розходу ресурсів при її виготовленні, то організація виробництва визначає методи і умови для досягнення цих можливостей з врахуванням зовнішніх і внутрішніх умов роботи підприємства.

Для того, щоб підприємство добре працювало необхідно весь час слідкувати за його роботою, а саме постійно підвищувати вимоги до конструктування, виготовлення, монтажу і наладки обладнання; встановлювати оптимальні експлуатаційні режими їх роботи, виявляти причини простою обладнання. Основною причиною простою обладнання являється невідповідальність оперативно-виробничого планування і матеріально-технічного забезпечення. На ряді підприємств оперативне планування здійснюється без належного обгрунтування, відсутні розрахунки оптимальних об'ємів виробництва, складських запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва.

Оптимальний рівень запасів повинен визначатися для кожного підприємства виходячи із особливостей асортименту продукції, техніки, технології, організації виробництва з врахуванням особливостей поставок сировини і збуту готової продукції.

Крім цього до завдань організації виробництва відноситься скорочення тривалості виробничого циклу, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової продукції.

2.Організаційно – технологічні основи виробництва аграрної продукції

Виробничий процес – це сукупність організованих в певній послідовності часткових процесів необхідних для виробництва продукції. Він охоплює процеси праці і природні процеси. При виробництві продукції рільництва виробничі процеси повинні раціонально поєднуватися у часі і просторі. При цьому в кожному підприємстві існують свої особливості такого поєднання.

Основою виробництва продукції рослинництва є технологія вирощування сільськогосподарських культур.

Для підвищення ефективності виробництва продукції галузей рослинництва і рільництва зокрема важливе значення має раціональна організація виробничих процесів при вирощуванні сільськогосподарських культур. До раціональної організації виробничих процесів в рільництві висуваються агротехнічні і організаційно-економічні вимоги.

Агротехнічні вимоги направлені на забезпечення якісного виконання кожного робочого процесу. Організаційно-економічні вимоги полягають в тому, що виконання агротехнічних вимог повинно поєднуватися з раціональним використанням трудових ресурсів і машин.

Безпосередньому виконанню виробничих процесів передують проектування технологічних процесів і планування виробництва продукції рільництва, результати яких відображені в організаційно-технологічних та технологічних картах. В процесі проектування технологічних процесів здійснюється підбір системи машин і вибір технологічних схем виконання робочих процесів, визначається кількість робочих місць та їх організація, розробляються раціональні способи і прийоми виконання робіт тощо.

В організаційно - технологічній карті відображають основні параметри виконання робочих процесів : види операцій і технологічні вимоги до них, способи і прийоми роботи, склад машин і обладнання, виконавці робіт і їх функції, режими праці і відпочинку, затрати праці і її оплата, вимоги до техніки безпеки тощо.

Технологічна карта – є плановим докумнтом, в якому розробляється комплекс агротехнічних і організаційно-економічних заходів з вирощування одної або групи схожих за технологією сільськогосподарських культур та визначаються затрати праці, матеріальні та фінансові ресурси, що необхідні для цього.  В основу складання технологічних карт повинна бути покладена передова технологія, яка передбачає впровадження високопродуктих і економічних машин і знарядь для виконання кожної роботи, виходячи із умов підприємства. Для зручності розрахунків її складають на 1, 10 або 100 га посіву культури.

За послідовністю виконання технологічних операцій у процесі виробництва рослинницької продукції виділяють чотири основних періоди:

1. основний обробіток грунту і внесення добрив;

2. передпосівний обробіток грунту і сівба;

3. догляд за посівами;

4. збирання врожаю.

Обробіток поліпшує фізичні властивості, дає змогу створити необхідні умови для оптимізації водного, повітряного, теплового і поживного режимів ґрунту.

Основний обробіток ґрунту. Залежно від технологічної схеми вирощування культури застосовують певні ґрунтообробні знаряддя. Відповідно до застосовуваних знарядь розрізняють такі види основного обробітку ґрунту:

1. полицевий — оранка з перевертанням скиби, кришенням і переміщенням ґрунту на глибину від 16 — 18 до 32 — 40 см; виконується плугами загального призначення і спеціальними плугами — ярусними, плантажними, чагарниковими та іншими. Ефективна оранка оборотними плугами, які рухаються човником. Після неї не утворюються гребені і роз'ємні борозни. Високу якість обробітку забезпечують і фронтальні плуги, які перевертають скибу на 180° . Ці плуги менш металоємкі, в 1,5 — 2 рази легші за звичайні. Заслуговують на увагу також плуги із змінною шириною захвату. На важких ґрунтах ширина захвату зменшується, на легких супіщаних, піщаних і торф'янистих — збільшується. Якщо оранку виконують звичайними плугами, загінки слід розмістити так, щоб кількість гребенів і роз'ємних борозен була мінімальною;

2. безполицевий — глибоке розпушування, перемішування ґрунту плугами без полиць, дисковими плугами, культиваторами-розпушувачами (чизелями);

3. поверхневий (на 6 — 8 см) та мілкий (10 — 14 см) — полицевими і дисковими лущильниками, дисковими боронами, культиваторами, фрезерними барабанами;

4. плоскорізний із залишенням стерні в районах вітрової ерозії. Його виконують культуваторами - плоскорізами на глибину 12 — 14 см, до 22 — 24 см, а в разі потреби — в агрегаті з голчастими боронами.

Основний обробіток ґрунту проводять у парових полях восени (при підготовці поля під чорний пар), навесні у звичайних парах, після збирання парозаймаючої культури у зайнятих парах, у системі осіннього (зяблевого) обробітку під ярі культури, після збирання озимих проміжних ранніх ярих сумішей та зернових культур під післяукісні і післяжнивні та озимі проміжні посіви.

Система передпосівного обробітку ґрунту — це сукупність прийомів, які виконують у певній послідовності для підготовки ґрунту до сівби сільськогосподарських культур. Передпосівний обробіток сприяє збереженню вологи в ґрунті, створює сприятливі умови для рівномірного заробляння насіння на потрібну глибину, його проростання і подальшого росту рослин. У разі потреби перед сівбою знищують бур’яни та заробляють у ґрунт добрива й гербіциди. Цей комплекс прийомів у кінцевому підсум-ку дає змогу мати дружні повноцінні сходи сільськогосподарсь-ких культур. Система передпосівного обробітку ґрунту під ярі культури складається з ранньовесняного його розпушування (закриття вологи), обробітку перед сівбою, який, залежно від ґрунтово-кліматичних умов та біологічних особливостей вирощуваної культури, складається з культивації, глибокого розпушування, пере-орювання і коткування.

Основним завданням закриття вологи є збереження в ґрунті нагромадженої за осінньо-зимовий період вологи, яка навесні інтенсивно випаровується, особливо з ущільненого ґрунту. Підраховано, що при гребенястій поверхні з ущільненого ґрунту в ок-ремі сонячні дні навесні випаровується 80–100 т/га води. Тому закриття вологи є терміновою весняною роботою. Ознакою готовності поля до закриття вологи є посіріння верхівок гребенів ріллі. Починати закриття вологи треба вибірково. Найбільше зберігається ґрунтової вологи при ранньовесняному обробітку зябу тоді, коли шлейфування і боронування проводять одночасно, тобто знаряддя знаходяться в одному агрегаті. При цьому ґрунт добре розпушується та вирівнюється його поверхня. Створення на поверхні ґрунту дрібногрудочкуватого шару запобігає випаровуванню вологи, оскільки переривається капілярний зв’язок між нижнім зволоженим та верхнім його шарами. Порядок розміщення знарядь в агрегаті залежить від стану ґрунту. На дуже ущільнених ґрунтах у першому ряду тракторного агрегату знаходяться важкі борони, а в другому — шлейфи. На більш структурних ґрунтах, де після зяблевої оранки утворюєть-ся гребеняста поверхня, в першому ряду розміщують шлейф, а в другому — борони. Основною вимогою при закритті вологи є обробіток утворення на поверхні ґрунту добре розпушеного дрібногрудочкуватого шару завтовшки 3–5 см. Для цього шлейфування і боронування виконують у два сліди навскоси (під кутом 45°) до напряму оранки. Залежно від фізичних властивостей ґрунту та його вологості запроваджують також інші схеми розміщення знарядь під час закриття вологи. Так, спочатку в один слід боронують, а через кілька годин пускають агрегат із шлейфів, борін і райборінок. Передпосівний обробіток ґрунту. Після весняного закриття вологи проводять передпосівну культивацію, основним завданням якої є створення сприятливих умов для загортання на-сіння і появи дружніх сходів.

Для багатьох культур передпосівну культивацію, як правило, здійснюють на глибину загортання насіння, щоб воно під час сівби лягло на однакову глибину в ущільнений та вологий ґрунт, а зверху прикрилося пухким шаром ґрунту. При створенні таких умов насіння буде забезпечене не-обхідними для проростання вологою і повітрям. Найкращим знаряддям для передпосівного обробітку ґрунту є культиватор з підрізувальними лапами. Цим знаряддям можна досягти рівномірного і неглибокого розпушування ґрунту, знищи-ти сходи та розетки бур’янів. На важких і зволожених ґрунтах, де потрібна глибша культивація, для передпосівного обробітку більш ефективні культиватори з розпушувальними лапами. Під ранні ярі культури ґрунт культивують один раз. Під пізні культури застосовують, як правило, дві культивації: першу на більшу глибину і приблизно в ті самі строки, що й під ранні ярі культури, а другу — перед сівбою на глибину висівання насіння. Після кожної культивації під ранні і пізні культури ґрунт боронують. У районах достатнього зволоження на малоструктурних ґрунтах, які запливають, передпосівну культивацію проводять на глибину 8-!0 см, а в районах надмірного зволоження, де ґрунт навесні дуже ущільнюється, глибину передпосівного обробітку доводять до 14 см і більше, використовуючи для цього крім куль-тиваторів ще й чизелі. Весняне переорювання зябу допускається тільки під час підго-товки ґрунту під пізні культури, наприклад, на важких ґрунтах у пів-нічних і західних районах України, особливо в роки з надмірною кількістю опадів, коли після культивації не можна добитися високої Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії якості передпосівного обробітку. Переорюють зяб також і тоді, коли добрива вносять навесні. На дуже пухких і чистих від бур’янів полях іноді ранні колосові та зернобобові культури можна висівати відразу після ранньо-весняного боронування і шлейфування без передпосівної куль-тивації. До прийомів передпосівного обробітку належить і коткуван-ня, яке застосовують для вирівнювання поверхні ріллі. При цьо-му ґрунт ущільнюється, що сприяє надходженню, вологи з його нижніх горизонтів у верхні.

Передпосівне коткування ґрунту дає змогу якісно провести сівбу, особливо дрібнонасінних культур (багаторічні трави, просо, овочеві тощо), насіння яких загортають неглибоко. Передпосівний обробіток, як правило, проводять у стані фі-зичної спілості ґрунту і в найбільш стислі строки, не допускаючи розриву між передпосівним обробітком та сівбою, оскільки це призводить до значних втрат ґрунтової вологи

Способи сівби залежать від біологічних особливостей культур (різні культури неоднаково вимогливі до родючості ґрунту, теплоти, освітлення, вологості тощо). Однією з основних вимог до способів сівби є створення оптимальної густоти посівів, що забезпечує найінтенсивніше наростання асиміляційної листової поверхні — основного фактора врожайності. Є два способи сівби: розкидний і рядковий.

При розкидному способі насіння у ґрунті розміщується без міжрядь. Виконують його вручну або розкидними сівалками. Цей спосіб сівби засто-совують дуже рідко, здебільшого під час освоєння крутосхилів, заболочених місць.

Рядковий спосіб сівби є основним, оскільки забезпечує більш рівномірне висівання насіння на всій площі посіву і загортання його на однакову глибину у зволожений шар ґрунту. При суцільному рядковому способі сівби насіння розміщуєть-ся з шириною міжрядь від 10 до 25 см і на відстані в рядку 1,5– 2 см одне від одного. Цей спосіб використовують для висівання сільськогосподарських культур, які дають урожай при невеликій площі живлення (зернові колосові, горох, гречка, однорічні та ба-гаторічні трави тощо). Використовують для цього дискові та со-шникові сівалки СЗ–5,4, СЗА–3,6, СЗТ–3,6А, СЗС–2,1, ССТ–12В та ін. Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії Вузькорядний спосіб сівби (ширина міжрядь становить 6,5– 7 см) забезпечує більш рівномірне розміщення насіння на площі посіву. При цьому використовують сівалки СЗУ–3,6, СЗЛ–4,6 та ін., а також сошникові вузькорядні. При використанні останніх треба ретельно розробляти поверхню ґрунту, щоб досягти кра-щого освітлення рослин у рядках, посилити в них фотосинтез і підвищити стійкість рослин проти вилягання. Вузькорядна сівба льону сприяє збільшенню виходу волокна і поліпшенню його якості. Проте вузькорядні сівалки не забезпечують рівномірного розміщення насіння в рядку і на певну глибину, легко забива-ються нагрібаючи ґрунт попереду сошників. Перехресний спосіб сівби так само, як і вузькорядний, має деякі переваги перед суцільним рядковим. Виконують його ряд-ковими сівалками, які переміщуються на полі перехресно — спочатку вздовж, а потім упоперек. Сівалки встановлюють на висі-вання половини норми висіву насіння. Середній приріст урожаю зерна в результаті більш рівномірного розміщення насіння становить 3–4 ц/га порівняно з урожаєм культур, висіяних суцільним рядковим способом. Проте перехресна сівба має певні не-доліки, які обмежують її широке застосування на виробництві. Зокрема, процес сівби виконують у двох напрямах, і насіння за-гортається на неоднакову глибину. На перехрестях посіви загу-щуються, що спричинює строкатість їх і неодночасність дозріван-ня. Крім того, внаслідок повторних проходів агрегату під час сівби руйнується структура ґрунту, він висушується, подовжуються строки сівби, збільшуються витрати коштів на сівбу. Широкорядний спосіб сівби (ширина міжрядь понад 30 см) застосовують для вирощування культур, які потребують великих площ живлення (кукурудза, соняшник, цукрові буряки, картопля, бавовник, овочеві культури), а також проса, гречки тощо. У ши-рокорядних посівах можна виконувати міжрядний обробіток ґрун-ту для знищення бур’янів, розпушувати його у період вегетації рослин, проводити поливи та підживлення тощо. Основним недоліком широкорядних посівів є нерівномірне розміщення в них рослин.

При стрічковому способі сівби насіння в ґрунті розміщується стрічкою, у якій два чи кілька рядків. Відстань між окремими ряд-ками в стрічці становить від 7,5 до 15 см, а між стрічками — 45– 28. Підготовка насіння і сівба сільськогосподарських культур 60 см і більше. Цим способом висівають насіння культур, які не потребують великих площ живлення (просо, морква, цибуля, столові буряки). Оскільки через повільний ріст у початковий пе-ріод ці культури пригнічуються бур’янами, широкі міжряддя стрічкових посівів обробляють культиваторами. Залежно від кількості рядків у стрічці посіви бувають дво- чи тристрічкові і більше. Для такої сівби, як правило, використовують звичайні рядкові сівалки з відповідно розставленими сошниками. Пунктирний спосіб сівби — один з видів рядкового, за якого насінини рівномірно розміщуються в рядку через певну відстань одна від одної. Густота рослин на площі посіву за такої сівби визначається кількістю висіяного насіння на 1 м довжини рядка. Застосовують цей спосіб сівби при вирощуванні цукрових буряків, кукурудзи на інших культур, наприклад зернових колосових. У та-ких посівах для рослин створюються кращі умови поживного, теп-лового і водного режимів, а також освітлення. При цьому про-дуктивність кожної рослини вища, ніж при вирощуванні іншими способами.

При гніздовому способі сівби насіння розміщується по кілька штук в окремі гнізда. Для цього використовують спеціальні сівал-ки. Основна перевага гніздового способу порівняно з широко-рядним рядковим полягає в економії насіння і поліпшенні умов живлення рослин. Сходи з’являються групами і легше проника-ють крізь ґрунтову кірку, яка може утворюватися після сівби. У гніздових посівах механізований обробіток міжрядь застосовують тільки в одному напрямі. Квадратний та квадратно-гніздовий способи сівби характе-ризуються тим, що насіння розміщується поодинці або групами (гніздами) по кутах квадрата з відстанню 60×60 або 70×70 см. Цим способом висівають високостеблеві просапні культури (ку-курудзу, соняшник, бавовник, рицину тощо). Для цього застосо-вують спеціальні сівалки, які забезпечують прямолінійність рядків у повздовжньому та поперечному напрямках. У таких посівах можна повністю механізувати міжрядний обробіток ґрунту і знач-но скоротити затрати праці на догляд за культурами, а також вит-рати насіння.

Борозенний спосіб сівби дає змогу загорнути насіння на дно утвореної борозни. Як правило, так сіють у південно-східних Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії посушливих районах, де верхній шар ґрунту навесні швидко пе-ресихає. Борозенну сівбу виконують спеціальними сівалками, облад-наними борознувальниками. Гребеневий спосіб сівби застосовують у районах надмірного зволоження. Насіння висівають на спеціально створених гребенях сівалками. Такий спосіб сівби сприяє кращому забезпеченню куль-тур повітрям, теплом і поживними речовинами. Гребеневий спосіб сівби дуже ефективний на важких безструктурних ґрунтах. На по-лях, де картоплю садять на гребенях, урожай на 35–46 ц/га біль-ший, ніж тоді, коли її садять звичайним способом. Строки сівби. Своєчасно проведена сівба має велике зна-чення для вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур — рослини краще забезпечуються вологою і поживними речовинами, добре вкорінюються, розвиваються, витримують несприятливі умови. Строки сівби залежать від біологічних особливостей вирощу-ваних культур та умов навколишнього середовища. Сіяти треба в стислі й оптимальні для даної культури агротехнічні строки. В ози-мих та ярих культур вимоги до строків сівби неоднакові. Строки сівби ярих культур. Для ярих культур, які висівають навесні, велике значення має температура проростання насіння і здатність сходів витримувати весняні приморозки. За строками сівби ярі культури поділяють на ранні, середні та пізні. До культур ранніх строків сівби належить овес, ячмінь, яра пшениця, горох, вика, льон, цукрові буряки, соняшник, морква, багаторічні трави тощо. Насіння їх проростає при температурі ґрунту на глибині загортання від 1 до 5°С вище нуля. Сходи вес-няними приморозками не пошкоджуються. Для культур середнього строку сівби (кукурудзи, проса, сої, квасолі, сорго, гречки тощо) температура ґрунту на глибині за-гортання насіння має бути не нижче 7–10°С. При нижчих темпе-ратурах насіння не проростає. Сходи цих культур пошкоджують-ся навіть незначними весняними приморозками. Насіння культур пізнього строку сівби (рису,бавовнику, тютюну) проростає при температурі ґрунту на глибині загортання 12–14°С. При ранній сівбі рослини краще використовують ґрунтову вологу, ярі культури менше пошкоджуються шведською мухою, 28. Підготовка насіння і сівба сільськогосподарських культур хлібним жуком та іншими шкідниками сільськогосподарських культур. Посіви ярих колосових культур при ранніх строках сівби менше пригнічуються бур’янами. Запізнення із сівбою часто є причиною появи недружних і зріджених сходів, невиповненості зерна, а в олійних культур — зменшення виходу олії. Оптимальні строки сівби культур визначають відповідно до рекомендацій місцевих дослідних установ та з урахуванням досвіду господарств.

Норма висіву — це кількість (або маса) насіння, яка потрібна для засівання одиниці площі і забезпечення оптимальної густоти сходів. Вона залежить від біологічних особливостей культури, сорту, строку і способу сівби, природних умов окремих районів, господарського призначення врожаю, попередника, якості на-сіння. При встановленні норми висіву враховують також вологість ґрунту, забезпеченість рослин поживними речовинами, забур’я-неність поля та площу живлення, яка потрібна для нормального росту і розвитку рослин.. культур Як правило, норми висіву зменшують на більш родючих ґрунтах, при внесенні підвищених норм добрив і кращому обробітку ґрунту. За таких умов насамперед зменшують норми висіву зернових, у яких на більш родючих ґрунтах вищий коефіцієнт кущення. Тому на удобрених чистих парах та після парових попередників висівають менше насіння, ніж після непарових попередників без внесення добрив. Однак це стосується не всіх культур.