4. Методологія та методи дослідження педагогічної психології

Педагогічна психологія як галузь психологічної науки використовує комплекс загальноприйнятих методів дослідження сучасної психології.

Виходячи з розглянутих завдань і проблем педагогічної психології, нам варто розуміти, що дослідник повинен чітко уявляти зміст стратегії розгляду питань навчання і виховання.

Принципи педагогічної психології передбачають вивчення психічних новоутворень, які не тільки виявляються в діяльності, але й формуються в ній – мотивів, потреб, спрямованості особистості.

Наукове дослідження в сфер педагогічної психології має ряд особливостей:

- дає поняття про конкретні факти, явища;

- розв’язує нове пізнавальне завдання (розробляє нові поняття, зіставляє відоме з невідомим, виявляє зв’язки);

- висуває і доводить (заперечує) гіпотези.

Вимоги до проведення дослідження:

- планування;

- розробка логічної і хронологічної схеми дослідження;

- визначення кількісного складу досліджуваних;

- визначення способів обробки даних.

Педагогічна психологія у своїх дослідженнях використовує спеціальні методи:

- психолого-педагогічний експеримент (спеціальна розвивальна мета для встановлення ефекту педагогічних впливів на особистість);

- спеціальне психолого-педагогічне тестування (визначення ступеня навченості та вихованості особистості).

Особлива роль у педагогічній психології належить експерименту. Залежно від того, з якою метою проводиться формування, експеримент може бути навчаючим (формування розумових, перцептивних, мнемічних характеристик безпосередньо в ході вивчення) або виховним (формування деяких особистісних рис).

Формувальний експеримент дозволяє виявити і фіксувати розвиток психічних явищ.

Структура формувального експерименту:

1) попередній зріз, констатуючий експеримент (діагностика вихідного рівня розвитку);

2) система впливів (власне формувальний експеримент);

3) підсумкова констатація – діагностика досягнутого рівня розвитку.

Активне формування відбувається в спеціальній експериментальній ситуації.

Переваги формувального експерименту:

- орієнтація на розвиток;

- теоретична обґрунтованість експериментальної моделі організації цього процесу;

- тривалість дослідження, яка гарантує обґрунтованість і надійність отриманих даних.

Отже, методи дослідження психічних закономірностей навчання, виховання, психічних новоутворень є і загальними (використовуються і в інших науках), і специфічними, властивими тільки для цієї галузі. Щоб інформація про закономірності навчання і виховання була якісною, необхідно використовувати ті способи, які відповідають ряду вимог.

Тема 2: Психологія виховання і самовиховання особистості

1. Особливості підходів до визначення виховання.

2. Психологічні механізми становлення і розвитку особистості як соціально-психологічної та духовної цілісності.

3. Виховання і розвиток. Поняття виховуваності.

4. Самовиховання як компонент виховання.

План-конспект лекції

1. Особливості підходів до визначення виховання

Кожен вихователь повинен усвідомити, що головною метою його діяльності є виховання кожного учня соціально, психологічно зрілою особистістю.

Базові основи особистості відіграють вирішальну роль у психічному розвиткові, визначаючи його конкретні властивості. Саме це визначає провідну мету виховання – становлення оптимальної системи базових основ особистості.

Вся система роботи (основні принципи, шляхи і методи виховання) забезпечують активно-особистісне ставлення до світу, всебічний розвиток ціннісної сфери, становлення таких типів ставлень ”Я-інший”, за яких долаються егоцентричні тенденції.

Сфера виховання – особлива сфера. Тому ретельний аналіз виховання дозволить більш чіткіше усвідомлювати зміст виховної взаємодії, бачити реалії виховання та способи забезпечення його ефективності.

Підходи до розуміння змісту виховання.

1. Виховання – це діяльність, що полягає в передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, а саме: планомірного і цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку людини з метою формування певних установок, понять, ціннісних орієнтацій, які забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя.

2. Виховання – свідомий розвиток особистості. Воно є тією силою, яка спроможна допомогти людині у виборі мотивів й цілей дій і вчинків, осмисленні свого існування, “набуття навиків поведінки і установки на самостійне розв’язання соціальних проблемних ситуацій”. Виховання, насамперед, потрібно самому вихованцеві. Здійснює вихователь. Однак, особистий досвід вихованця є основною базою педагогічних впливів (тобто з наукової точки зору, не можна виховувати іншого. Можна лише виховуватися самому. Неприпускається пасивність вихованця).

3. Виховання – це сторона соціалізації (націлено на становлення людини як особистості). Йдеться про інститути та засоби виховання.

4. Виховання як управління особистісним розвитком людини.

Саме 4 визначення найбільш повно розкриває сутність процесу виховання.

Чому можна керувати процесом виховання?

• процес виховання зумовлений соціальними умовами життя особистості;

• вихователь має можливість керувати активністю особистості, організовувати її діяльність;

• знаючи внутрішні умови, механізми та закономірності процесу виховання, вихователь може доцільніше створити відповідні умови і більш ефективно спрямовувати поведінку та діяльність особистості.

Аналізуючи питання виховання, розрізняють поняття ”системи виховної роботи” та ”виховної системи школи”.

Система виховної роботи – система позанавчальних виховних заходів (сфера виховання – особлива сфера, і не являється доповненням до навчання).

Виховна система школи – комплекс виховних цілей, спільність людей, їх діяльності, що спрямовані на реалізацію мети; система взаємин, оточуюче середовище. Виховна система школи – система відкрита, динамічна (удосконалюється, оновлюється).