Тестові завдання.

1. Головна проблема філософії Нового часу це: а) проблема універсалій, б) розробка і обґрунтування методів наукового пізнання, в) проблема змістовності людського життя, г) розробка і обґрунтування способів перетворення суспільства.

2. Філософія, яка стверджує пріоритет розуму у пізнанні та діяльності людини це: а) скептицизм, б) сенсуалізм, в) емпіризм, г) містицизм, д) раціоналізм.

3. Сенсуалізм – це напрям, який вважає єдино істинним джерелом знань а) розумовий досвід, б) інтелектуальну інтуїцію, в) практику, г) чуттєвий досвід, д) досвід авторитетного знання.

4. Представником раціоналізму у філософії Нового часу був: а) Р.Декарт, б) Ф.Бекон, в) Дж.Локк, г) І.Лойолла, д) М.Кузанський.

5. Філософські ідеї щодо людської душі як “чистої дошки” належить а) Г.Лейбніцу, б) Б.Паскалю, в) Дж.Локку, г) Р.Декарту, д) І.Ньютону.

6. Автор вчення про “вроджені ідеї”: а) Ф.Бекон, б) Т.Гоббс, в) Р.Декарт, г) Дж. Локк, д) Б.Паскаль.

Тема 7. Німецька класична філософія.

1. Загальна характеристика, основні концепції та представники німецької філософії кінця ХV111 – першої пол. Х1Х ст.

2. І.Кант – засновник німецької класичної філософії. Проблеми теорії пізнання світу людиною у творчості І.Канта.

3. Ідеї суб’єктивізму та трансценденталізму у філософських системах И.–Г.Фіхте, Ф.–В.Шеллінга.

4. Система гегелівської філософії. Соціально-філософські концепції Гегеля.

5. Антропологічний матеріалізм Л.А.Фейєрбаха.

6. Соціально-практична спрямованість марксистської філософії.

Основні категорії:абсолютна ідея, антропологічний принцип, апріорний, апостеріорний, предмет та об’єкт, річ-у-собі, розвиток, розсудок та розум, системність, суб’єкт.

Література:

1.Антология мировой философии. В 4-х томах.– М., 1969.– Т. 3.

2.Асмус В.Ф.Иммануил Кант.– М., 1973.

3.Гайденко П.П. Парадоксы свободы в учении Фихте.– М., 1990.

4.Гегель. Энциклопедия философских наук. В 3 т.– М.: Мысль, 1975–1977.– Т. 1–3.

5.Гердер И.Г. Идея к истории философии человечества. Пер. с нем.– М.: Наука, 1977.

6.Гулыга А. Кант.– М., 1981.

7.Гулыга А.В. Немецкая классическая философия.– М.: Наука, 1986.

8.История диалектики. Немецкая классическая философия.– М., 1978.

9.Іщенко Ю. Класичне та некласичне у філософії Маркса // Філософ. та соціол. думка.– 1995.– № 1–2.

10.Кант И. Сочинения: В 6 т.– М.: Наука, 1966.– Т. 1.

11.Фейербах Л. Избранные философские произведения. В 2-х т.– М., 1955.

Методичні рекомендації:

Розкриваючи перше питання, потрібно зазначити, що німецька класична філософія стала закономірним результатом розвитку всієї попередньої європейської філософії. Але чому її виділяють в окремий і особливий етап розвитку новоєвропейської філософії? Причини наступні: німецька класина філософія увібрала в себе провідну проблематику та ідейні здобутки новоєвропейської філософії загалом, і крім того, ввібрала в себе важливі досягнення усієї попередньої європейської філософії, починаючи з античної; вона піднесла на новий рівень формулювання та вирішення основних проблем попередньої філософії.

Слід зазначити, що німецькою класичною філософією були введені чотири провідні принципи, які широко використовуються сучасною наукою: активності або діяльності; системності знання; розвитку; рефлексії.

Висвітлюючи друге питання, необхідно розглянути філософські ідеї І.Канта, засновника німецької класики, який здійснює “коперніканський переворот” в гносеології. І.Кант розробив струнку та деталізовану картину людського пізнання. В зв’язку з цим слід дати визначення чуттєвості, розсудку та розуму людини за Кантом, розрізнити апостеріорні та апріорні судження, проаналізувати його основні праці. Варто також розглянути етичні, естетичні та соціологічні ідеї І.Канта, де особливу увагу звернути на кантівський “категоричний імператив”: “Чини завжди так, щоб максима твоєї волі могла мати також і силу… всезагального закону”.

В третьому питанні важливо здійснити порівняльну характеристику “філософії активності” Й.-Г.Фіхте та “філософії тотожності” Ф.Шеллінга і визначити головні принципи цих вчень. На відміну від Канта, який акцентував увагу на активності людини лише як суб’єкті пізнання, Фіхте підсилює момент активності: розглядає людину як суб’єкта всієї соціальної дійсності, яка творить саму себе і людську історію. Ф.Шеллінг, виходячи з теорії тотожності, переводить цю активність до рангу дії світового інтелекту. Він розглядає природу як підсвідомий процес одухотворення, творчого саморозвитку духу, що лежить в основі світового універсуму. І лише в людині, за Шеллінгом, природа підноситься до власного самоусвідомлення.

Синтезом усіх попередніх пізнавальних досягнень німецької класичної філософії постала філософська система Г.Гегеля, в основу якої був покладений принцип поступового розгортання змісту та визначень Абсолютної ідеї. Саме тому, відповідаючи на четверте питання, необхідно дати визначення Абсолютної ідеї, яку Гегель розглядає як всеохоплюючу реальність (субстанція), єдиний універсальний чинник усіх форм буття (суб’єкт), світовий розум, єдине рефлексивне поле. Варто зупинитися на принципах гегелівської філософії: тотожності мислення і буття; усезагального зв’язку; розвитку. Необхідно розглянути життєвий цикл Абсолютної ідеї у філософії Гегеля, який складають три основні стадії (теза – антитеза – синтез) і який пронизує усю систему філософії Гегеля.

При висвітленні питання необхідно також зупинитись на основних законах діалектичного розвитку Гегеля, якими виступають: закон переходу кількісних змін в якісні, закон єдності та взаємоперетворення протилежностей, закон заперечення заперечення.

Розглядаючи п’яте питання, необхідно підкреслити, що Л.Фейєрбах, останній представник німецької класичної філософії, у своїх працях “До критики філософії Гегеля”, “Сутність християнства” та ін. остаточно переорієнтовує класичну філософію на проблеми людини, її сутності, відчуження і свободи. Центром філософії Фейєрбаха стала морально-етична та антропологічна проблематика. Філософ переосмислює традиційне для класичної філософії поняття суб’єкта: це не лише пізнавальна істота, а цілісна людина, в єдності духовних, тілесних і родових (суспільних) якостей, сферою реалізації та розвитку яких виступає безпосередня міжособистісна комунікація. Єдність і взаємозв’язок Я і Ти стає основою моральної концепції Фейєрбаха.

Значне місце в творчості Фейєрбаха посідає критика релігії, причиною якої він вважав почуття залежності, безсилля, страху перед природними силами. Він пропонує замінити релігійний культ культом людини, перенести любов до Бога на людей. Філософія Л.Фейєрбаха справила великий вплив на європейську думку ХІХ ст. та постала своєрідним містком між класичною та некласичною філософією.

При висвітленні проблематики шостого питання варто зупинитися на основних досягненнях філософії К.Маркса та Ф.Енгельса, зокрема, на питаннях матеріалістичної діалектики, матеріалістичного розуміння історичного процесу. Особливо слід зупинитися на марксовому аналізі проблем відчуження людини, які й привели класиків марксизму до висновків щодо необхідності соціальної революції та побудови формаційної системи історичного розвитку. Філософія марксизму відіграла величезну роль у становленні сучасної методології наукового пізнання та вплинула на майже всі напрямки розвитку класичної та некласичної філософії ХХ ст. Разом з тим, слід уважно проаналізувати уроки марксизму, які полягали у недостатньому аналізі соціально-класової структури суспільства, соціоцентризмі та ігноруванні особистості і людської свободи у суспільстві, негативному ставленні до релігії як чинника культурного розвитку.