Тестові завдання

1. Кому з давньогрецьких філософів належить перше вживання терміну “філософія”?: а) Геракліту, б) Парменіду, в) Піфагору, в) Фалесу, г) Анаксімену.

2. Загальною характерною рисою античної філософії є: а) природоцентризм, б) космоцентризм, в) антропоцентризм, г) теоцентризм.

3. Яка головна проблема досократичної грецької філософії? : а) проблема людини, б) проблема соціальної справедливості, в) проблема начала сущого, г) проблема логічних категорій.

4. Першоосновою світу за Фалесом Мілетським є: а) вогонь, б) апейрон, в) атом г) вода.

5. Кому з давньогрецьких філософів належить твердження: “Число – основа всього”: а) Парменіду, б) Фалесу, в) Геракліту, г) Піфагору.

6. Поняття “ідея” за Платоном означає: а) мудрий вислів, б) закон природи, в) властивість речі, г) загальнозначимий взірець, зразок речі.

7. За філософією Епікура щастя – це: а) байдужість, відсутність хвилювань, б) творча праця, в) прагнення до розумної насолоди, в) прагнення до перетворення дійсності.

Тема 4. Філософська думка епохи Середньовіччя.

1. Середньовічна філософія як зріз двох традицій: християнського одкровення і античної філософії.

2. Західна та східна патристика ІІ–V ст. н.е.

3. Концептуальний зміст схоластичної філософії. Номіналізм і реалізм.

4. Фома Аквінський – систематизатор середньовічної схоластики.

5. Особливості, основна тематика та представники арабомовної філософії середньовіччя.

Основні категорії: теоцентризм, провіденціалізм, креаціонізм, патристика, трансцендентність, одкровення, ієрархія, номіналізм, реалізм, схоластика, містика, теорія подвійної істини, аверроїзм.

Література

1.Антология мировой философии. В 4-х т.– М., 1969.– Т.1, ч. 2.

2.Августин Аврелий. Исповедь.– М., 1991.

3.Бруно Д. О бесконечности, Вселенной и мирах // Антология мировой философии.– М., 1970.–Т.2.

4.Горфункель А.Н. Философия эпохи Возрождения.– М., 1980.

5.Данте А. Божественная комедия.– М., 1988.

6.Гусев В.І. Історія західноєвропейської філософії ХV – ХVІІ ст. – К., 1994.

7.История философии в кратком изложении.– М., 1991.– С. 196–287.

8.Коперник Н. О вращении небесньтх сфер // Антология мировой философии.– М., 1970.– Т.2.

9.Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. – М., 1979.

10.Соколов В.В. Средневековая философия.– М., 1979.

11.Соколов П.В. Европейская философия ХV – ХVІІ вв. – М., 1984.

Методичні рекомендації:

При вивченні даної теми потрібно прослідкувати логіку переходу від натуралістичного світосприйняття до духовного; окреслити особливості середньовічної філософії.

За часовими межами епоха Середньовіччя охоплює V – ХVI ст. Але середньовічна європейська філософія виникає ще в умовах античності і включає такі періоди: апологетика і патристика (ІІ – ІХ ст.); схоластика і містика (Х – ХVІ ст.).

Розглядаючи перше питання, слід звернути увагу на загальну особливість, що властива філософії Середніх віків, а саме на її релігійний характер. Важливо розкрити роль і місце античної філософської спадщини та її переплетення із християнським одкровенням у складі середньовічної філософської думки. При висвітленні питання необхідно також визначити основні риси середньовічного світогляду: теоцентризм (ідея єдиного Бога-творця як центральна для християнського світогляду і філософії); антропоцентризм (уявлення про людину як центру створеного світу, як “вінця творіння”); ідея творіння “з ніщо” (“креаціонізм); панування ідеї духовності (Бог як найдосконаліше втілення духовності, а людина не тільки природна і тілесна, але також і духовна істота); відкриття віри як особливого стану душі.

Висвітлюючи друге питання, необхідно з’ясувати зміст та основні ідеї патристики (лат. “pater” – батько), вказати на відмінності питань, які переважали у її східному та західному варіантах. На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики (ІІ-ІV ст.): перші християнські мислителі-апологети (давньогрецькою мовою “апологія” – захист), такі як, Юстин Мученик, Ориген, Терттуліан та інші, зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн, розглядаючи такі важливі світоглядні ідеї, як розуміння сутності Бога, характер та зміст божественного творіння, природа та сутність віри, співвідношення віри та знання.

Розрізняють східну і західну патристику. Східна (грецька) патристика представлена такими іменами: Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський, Діонісій Ареопагіт. Західна патристика представлена іменами Амвросія, Ієроніма і Аврелія Августина. Основну увагу отці церкви приділили богословським питанням (проблемі божественної Трійці, співвідношенню божественної і людської природи Христа, проблемам богопізнання тощо).

При розгляді третього питання необхідно з’ясувати відмінність між схоластикою (від лат. “схоле” – школа, навчання) як особливим типом філософствування, підкореного теології і зорієнтованого на раціональне, формально-логічне обґрунтування основних догматів християнського віровчення, та містикою, представники якої (Франциск Асизький, Бернар Клервоський, Джованні Бонавентура, Мейстер Екхарт та ін.) наполягали на тому, що розумування тільки шкодить християнському благочестю, тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатися на почуття, віру, любов, самозречення.

Під час розкриття четвертого питання слід звернути увагу на актуальність проблеми доведення буття Бога у середньовічній схоластиці, спираючись на творчість Фоми Аквінського.

Центральною проблемою середньовічної філософії стає проблема співвідношення віри та розуму та проблема універсалій. Проблема універсалій (співвідношення одиничного і загального) стала предметом суперечки між двома позиціями – реалізмом (Еріугена, Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський) і номіналізмом (Росцелін, Дунс Скотт, П’єр Абеляр).

П’яте питання присвячене загальній характеристиці арабомовної філософії середньовіччя. При розкритті цього питання слід зауважити своєрідність та багатогранність мусульманської філософської традиції, представленої такими діячами, як Аль-Кінді, Аль-Фарабі, Ібн-Сіна, Ібн-Рушд. Слід схарактеризувати раціоналістичний характер їх філософських поглядів та ту роль, яку відіграли твори цих філософів у переосмисленні античної філософської спадщини та історії пізньої схоластики в Західній Європі.