Тестові завдання.

1. Кому належить вислів: «Дійсність є царством випадковості»?: а) Х.Вольф; б) Г.Гегель; в) І. Кант; г) Л.Вітгенштейн.

2. Філософський метод, за яким Всесвіт і його сфери розвиваються шляхом якісних змін, боротьби протилежних сил, сторін на основі універсального зв’язку всіх явищ, об’єктів, процесів – це: а) метафізика, б) діалектика, в) софістика, г) герменевтика, д) структуралізм.

3. Міркування, побудоване не навмисному порушенні законів логіки – це: а) метафізика, б) діалектика, в) еклектика, г) софістика, д) невігластво.

4. Спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, котрий абсолютизує відносність істини – це: а) негативна діалектика, б) догматизм, в) релятивізм, г) еклектика, д) софістика.

5. Гегелівський термін «тріада» означає: а) потрійний ритм розвитку буття та мислення; б) потрійну форму розвитку; в) потрійний напрям руху; г) потрійний закон розвитку.

6. Закон взаємопереходу кількісних та якісних змін характеризує: а) напрям і форму розвитку, єдність поступовості і наступності, виникнення нового і відносне повторення певних моментів старого; б) внутрішні суперечності, протилежні сторони і властивості, властиві всім явищам матеріального і духовного світу, які знаходяться у взаємозв’язку і взаємозапереченні; в) механізм процесу розвитку, показує шляхи утворення нового, способи переходу від старого до нового.

Тема 13. Епістемологія. Сутність і структура пізнавального процесу

1. Сутність пізнання: суб’єкт, об’єкт та результат процесу пізнання.

2. Діалектика процесу пізнання: чуттєве та раціональне пізнання та їх взаємозв’язок.

3. Проблема істини у пізнанні. Агностицизм та його форми.

4. Сутність наукового пізнання: специфіка, будова, рівні.

Основні категорії:суб’єкт, об’єкт, гносеологія, епістемологія, агностицизм, чуттєве та раціональне пізнання, скептицизм, релятивізм, догматизм, істина, достовірність, правда.

Література:

1.Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика.– М., 1991.

2.Бычко И.В. Познание и свобода.– М., 1968.

3.Ильин В.В. Теория познания. Эпистемология.– М.: Изд-во МГУ, 1994.

4.Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки.–М., 1974.

5.Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культуры /Введение в обобщенную теорию познания/.– К., 1993.

6.Кун Т. Структура научных революций .– М., 1977.

7.Лекторский В.А.Субъект, объект, познание.– М., 1980.

8.Мостепаненко М.В. Философия и методы научного познания. Л., 1972.

9.Ойзерман Т.И. Эмпирическое и теоретическое: различие, противоположность, единство.// Вопр.филос.– 1985. – № 12.

10.Попович М.В. Логіка і наукове пізнання.– К., 1971.

11.Рижко В.А. Концепція як форма наукового пізнання. – К., 1995.

12.Шевченко В.І. Концепція пізнання в українській філософії. – К., 1993.

Методичні рекомендації:

Необхідно дати визначення гносеології як розділу філософії, показати її місце в системі філософської освіти. З’ясувати особливість пізнання як вияву людського буття. Розкрити основні принципи та історичні концепції гносеології, вказати на основні положення сучасної гносеології.

В першому питанні необхідно вказати, що пізнання постає не лише процесом отримання інформації, а й включає у себе прагнення оволодіти дійсністю, проникнути в її приховані підвалини та досягнути найзаповітнішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості. Потрібно вказати на вихідні поняття гносеології, якими є:

• суб’єкт пізнання – це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням.

• об’єкт пізнання – фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб’єктвної, розумової, душевної та ін.) який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.

При висвітленні питання необхідно також зупинитись на характеристиці основних видів пізнання: життєво-досвідне, мистецьке, наукове, релігійно-містичне, екстрасенсивне.

Розглядаючи друге питання, слід зазначити, що пізнання як процес формування знання складається із взаємодії різних рівнів та форм, які разом утворюють чуттєвий, раціональний та синтетично-цілісний його компоненти.

Першим, вихідним рівнем пізнання є чуттєве пізнання (чи “перцептивний досвід”): це фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей. Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах: відчуття, сприйняття, уявлення.

Наступний рівень пізнання – раціонально-логічне (або абстрактне) мислення. Формами цього рівня пізнання є: поняття, судження, умовиводи.

Кожен з цих рівнів є необхідним, але недостатнім для пізнання в цілому. Тому наступний рівень пізнання – синтезувальний, формами якого виступають: досвід, експеримент, практика.

Отже, пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та до їх синтезу, у процесі якого людина знову отримує чуттєві враження, переходить до нових міркувань і т.ін., тобто процес пізнання розвивається спіралеподібно, воно еволюціонує, нарощується, маючи певну внутрішню ритміку.

В третьому питанні увагу слід приділити проблемі істини та її специфіці на сучасному етапі, агностицизму та його формам.

Насамперед необхідно охарактеризувати основні концепції істини, такі як:

• кореспондентська (тлумачення істини як відповідності знань та уявлень дійсності);

• конвенціальна (істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнавати таким);

• прагматична (тлумачення істини як ступеня корисності, ефективності, практичної виправданості знання);

• регулятивна (знання розглядаються в якості таких інтелектуальних засобів, інструментів, моделей, що забезпечують оптимальність наших взаємодій зі світом).

Далі потрібно перейти до характеристики сутності істини – вона постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес функціонування інтелектуального складника суспільно-історичного життя. У цьому процесі наявні чуттєва, раціонально-логічна та досвідно-практична складові частини. Найважливіше в понятті істини те, що істина – це насамперед якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності; крім того, істина – це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчуватись у можливостях знання.

Слід звернути увагу на можливі однобічні підходи до істини, які стають перешкодою у розумінні істини у всій її повноті. Ці підходи можуть виливатись у позицію догматизму, релятивізму, утилітаризму, у позицію нормативного ставлення до істини.

Варто також виявити основні критерії істинності наукових знань, якими виступають: підтвердження фактами, експериментальними перевірками; узгодженість із принципами наукової теорії; коректність і точність застосування термінології; логічна та концептуальна несуперечливість. За формою виразу істини знання, як правило, позначаються як очевидні, вірогідні, достовірні, правильні та істинні. На завершення відповіді доцільно порівняти істину та правду.

Відповідаючи на четверте питання, слід зупинитися на аналізі методів та форм наукового пізнання, які характеризують багатогранність та системність пізнавального процесу.