Тестові завдання

1. Хто із названих мислителів визнавав релігію як соціальне явище: а) 3. Фрейд; б) М.Мюллер; в) Е. Тейлор; г) Е.Дюркгейм; д)Д.Юм

2. За християнською традицією віра в особисте безсмертя душі сприяє: а) моральному вдосконаленню людини; б) задоволенню власних земних потреб; в) підвищенню цінності земного життя; г) активізації духовної праці людини.

3. Яка із функцій релігії здатна психологічно знімати негативні наслідки стресових ситуацій, допомагати зберігати внутрішній спокій: а) світоглядна; б) інтегративна; в) комунікативна; г) регулятивна; д) компенсаційно-терапевтична?

4. Ставлення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне – це: а) віра, б) релігійна свідомість, в) релігійний обряд, г) богослов’я.

5. Реалізація віри у предметах, символах, діях індивіда, груп віруючих – це: а) релігійний обряд, б) релігійний культ, в) богослужбовий канон, г) релігійна свідомість.

6. Релігійна організація зі складною, суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії священнослужителів і віруючих – це: а) деномінація, б) секта, в) харизматичний культ, г) релігійна група.

Тема 21. Моральна свідомість та її структура

1. Поняття моральної свідомості.

2. Честь і гідність як форми самооцінки людської особистості.

3. Совість - центральний чинник моральної самосвідомості людини.

4. Поняття сорому та розкаяння.

Основні категорії:

Мораль, моральність, етика, моральна свідомість, моральний вчинок, моральні категорії, добро, зло, честь, гідність, справедливість, благо, совість, сором, розкаяння, моральна самооцінка, моральне самовиховання,

Література:

1. Банделадзе Г. Д. О понятии человеческого достоинства. - Тбилиси, 1979.

2. Бербешкина З.А. Совесть как этическая категория. - М., 1986.

3. Дробницкий О.Г. Проблема совести в моральной философии / Проблемы нравственности. - М., 1977.-С. 165-182.

4. Етика. Навч. посібник /Лозовой В.О., Панов M.I., Стасевська О.А., та ін.; за заг. ред. Лозового В.О.-К., 2002.-Р.5..

5. Етика. Навчальний посібник / Аболіна Т.Г., Єфименко В.В., Лінчук О.М.таін.-К, 1992,

6. Зеленкова И.Л. Основы этики. Учебн. пособие.- Мн., 2001.- Гл.2.,§3., С. 180-192.

7. Малахов В.А. Етика. Курс лекцій. Навч. посібник. - К., 2002.- Л.4. - С. 105-110, Л.8.-С. 221-258.

8. Соловьев B.C. Оправдание добра. Нравственная философия / Соловьев B.C. Соч.: В2т.-М., 1990.-T.I, С. 121-134, 183-186,224-234.

9. Хайдеггер М. Бытие и время. - М., 1997. - С. 267-301.

10. Шрейдер Ю.А. Этика: введение в предмет.- М., 1998.

11. Этика. Учебн. пособие / под ред. Мишаткиной Т.В., Яскевич Я.С.-Мн.,2002.-Р.З,Гл.9.,Гл.Ю.

Методичні рекомендації

У першому питанні слід визначитись, що таке свідомість та самосвідомість людини, зазначити її рефлексивну функцію. Виходячи з цього слід розрізнити моральну свідомість та моральну самосвідомість як специфічну форму моральної свідомості, предметом якої постає вона сама, а також людина - її носій. Основними функціями її є осмислення, контролювання, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності. Формами моральної самосвідомості є честь, гідність, совість та сором.

Друге питання передбачає встановлення відмінностей між поняттями честі та гідності. Честь як форма самосвідомості встановлює певний моральний статус людського індивіда, певний стандарт його оцінки згідно з належністю до тієї чи іншої групи людей -соціальної, професійної, національної, статево-вікової, за різними уподобаннями.

Доцільно розглянути історико-етимологічне походження поняття честі. Стосовно гідності, слід зазначити, що вона утверджує принципову цінність індивіда як людини взагалі, як представника людства, визначаючи цим моральний стандарт його поведінки. Варто з'ясувати зміст поняття презумпція людської гідності, спосіб реалізації ідеї моральної гідності. Якщо поняття честі висвітлює площину особливого в моралі, то поняття гідності висвітлює площину універсального.

Третє питання потребує визначення місця поняття совісті у системі моральної самосвідомості. Совість - внутрішнє духовне осмислення людиною цілісності своєї життєвої реалізації під кутом зору її принципової моральної оцінки. Варто здійснити історико-етичний аналіз походження та розвитку поняття совісті від античності до творчості І. Канта та А. Швейцера. Слід зазначити, що імперативи совісті завжди максималістичні, вимагають від особи більшого, ніж вона здатна здійснити на даний момент, націлюють на творчо-критичний перегляд її загального ставлення до світу. Совість завжди повинна бути неспокійною, бентежити свого носія. Совість наполягає на практичному перетворенні цілісності духовного буття, реалізації його як дійового чинника моральної присутності людини у світі. Напрямами цього перетворення є розкаяння та вчинок.

У четвертому питанні слід визначити розкаяння як зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки й свідомості. Слід визначити сутність розкаяння як виправлення духовної похибки на основі внутрішньої переорієнтації людської особи. Засвідченням розкаяння перед Богом і людьми є покаяння. Доцільно зупинитись на поняттях покути та спокути та їх характеристиках. Стосовно сорому, слід зауважити, що він є одним з найскладніших феноменів людської самосвідомості. Варто проаналізувати погляди видатних мислителів на сором, етимологія терміна та визначити його як певний моральний стан особистості, певну внутрішньо заломлену й засвоєну ситуацію зустрічі з іншим, чужим Я. Важливо з'ясувати суть поняття „культура сорому", яка передбачає наявність усталених, чітко визначених форм регламентації людської поведінки, що зводили б для особи до мінімуму ризик потрапити в незручне становище, стати предметом осміяння або презирливого осуду.