SELECTION_last_file

211

інбредна депресія за збереженістю телят виникає частіше всього під час парування батьків однієї й тієї ж лінії. Внутрішньолінійний інбридинг посилює подібність батька і матері пробанда, створену загальним предком, значно підвищує гомозиготність потомка і призводить до депресії, підсиленої гомогенним підбором.

Таблиця 3.11

Збереженість теличок, одержаних за різного спрямуванням інбридингу

Примітка: *)- Р>0,95; **)- Р>0,99

Телята, одержані від внутрішньолінійного інбридингу, мають знижену життєздатність, оскільки особливо чутливі до несприятливих умов годівлі і утримання.

Підбір тварин, які належать до різних ліній (кроси ліній). Інбредна депресія майже цілком зникає, якщо споріднене розведення застосовують на чоловічих представників лінії, до якої належить мати пробанда або на „посередника”. Спільний предок через материнський організм більше впливає на якість пробанда. У разі інбридингу на родоначальника лінії, до якої належить мати пробанда, а також на „посередника”, коли батько й мати потомка – представники різних ліній і селекція в яких відбувалася у дещо різних напрямках, інбредна депресія не проявляється.

Вдалий крос ліній у чистопородному розведенні є результатом виникнення гетерозису, який можна пояснити неподібністю статевих клітин обох батьків. Найбільш вдалі поєднання дають ті лінії, які значно

212

відрізняються одна від одної (гетерогенне парування). Парування представників подібних за продуктивністю ліній (гомогенне) супроводжується поєднанням подібних статевих клітин, внаслідок чого посилюють зростання гомозиготності і вірогідність отримати негативний результат зростає.

У разі інбридингу на родоначальника лінії, до якої належить мати пробанда, а також на „посередника” (в результаті кросу), батько й мати пробанда – представники різних ліній, селекція в яких йшла в дещо різних напрямках, і, як наслідок, прояв інбредної депресії зменшується. Таким чином, внутрішньопородний гетерозис може бути збережений і підсилений підбором з використанням інбридингу на родоначальника тієї лінії, яка бере участь у кросі з боку матері, та на „посередника”.

З метою збагачення виведених ліній, поряд з іншими методами племінної роботи застосовують кроси з іншими лініями і спорідненими групами. Під час планування такого підбору слід вивчати результати поєднання ліній і широко використовувати найкращі сполучення. Цей процес потребує випробування визначних систем підбору, тому що лінія в одних поєднаннях може дати добрі результати, в інших – посередні і навіть погані.

Отже, щоб одержати максимальний ефект від кросу ліній, потрібно проводити його широко тільки вже за перевіреною схемою (повторний підбір), де краще поєднання плідників з маточним поголів’ям окремих заводських ліній вивчене досить добре. Для виявлення поєднуваності проводять групування маточного поголів'я за напівсестрами по батьку. Середні величини ознак продуктивності порівнюють із середніми даними дочок окремих бугаїв-плідників.

Під час підбору слід враховувати не лише вдале поєднання конкретного бугая однієї лінії з дочками бугая іншої, але й індивідуальне поєднання генотипів чоловічих представників з коровами типу „батько (Б) × батько матері матері (БММ)”. Можливість одержання ефекту гетерозису у разі вдалого поєднання типів Б × БМ, Б × БММ дає змогу вести підбір пар у

213

стадах, де зосереджена більша частина поголів'я худоби, за визначеною системою, і тим самим забезпечити одержання гарантованого гетерозису в кожному новому поколінні потомків.

Введення в практику м'ясного скотарства методики підбору з урахуванням поєднуваності чоловічих предків потребує змін у селекційній роботі. Для підвищення вірогідності повторення вдалого поєднання, яке мало місце в попередніх поколіннях бугаїв, нові представники повинні мати подібне походження зі своїми предками. Цього можна досягти завдяки систематичному помірному інбридингу, який дасть змогу одержувати препотентних бугаїв і тим самим стандартизувати худобу господарств за ознаками продуктивності.

Заводські лінії в племзаводах мають бути подібними за основними ознаками, а диференційовані – за наявністю вдалого поєднання з іншими лініями. У племзаводах крос застосовують тоді, коли інші можливості внутрішньолінійного підбору вичерпані.

Крос ліній, в основному, доцільно використовувати в товарних стадах. Особливістю племінної роботи в товарних господарствах є суворе дотримання кросів найбільш високопродуктивних ліній, з метою запобігання в подальшому розведенні інбридингу. У товарному м’ясному скотарстві основним методом племінної роботи повинен бути груповий або лінійногруповий підбір. Щоб не допустити близькоспорідненого парування, через 2…2,5 роки необхідно міняти бугаїв ліній стільки разів, щоб плідники першої лінії використовувались вдруге в цих же стадах не раніше, як через 12…15 років. Безпосереднє закріплення, коригування підбору слід проводити щорічно, в міру надходження нових даних про продуктивність дочок тих або інших плідників, тобто у міру уточнення оцінок бугаїв залежно від продуктивності їх потомків.

214

3.8. Методи схрещування

Застосування схрещування зумовлено тим, що вдосконалення господарсько корисних ознак тварин за чистопородного їх розведення здійснюється повільно. Залежно від поставленої мети схрещування є такі: промислове (міжвидове, або гібридизація і міжпородне); поглинальне (перетворне); ввідне (прилиття крові); відтворне (просте і складне); перемінне.

Промислове схрещування включає такі варіанти:

1)просте промислове схрещування;

2)трипородне промислове схрещування;

3)трипородне промислове схрещування з використанням помісних плідників.

Суть двопородного схрещування полягає у паруванні самиць молочних і комбінованих порід з м'ясними плідниками, використанні помісних бугайців першого покоління на м'ясо, а кращих помісних телиць – для комплектування маточних стад м'ясного напряму продуктивності. У молочному скотарстві таке схрещування дає можливість зберегти основний напрям продуктивності корів, їх і надалі використовують для отримання молока, а помісний молодняк – для виробництва високоякісної яловичини.

Збереженість телят у підсисний період підвищується в разі застосування промислового схрещування спеціалізованих м’ясних порід порівняно з чистопородним розведенням. Так, у разі схрещування герефордів з абердин-ангусами вихід телят до відлучення є вищим на 15%. Найкраща (86%) збереженість приплоду до 8-місячного віку спостерігається в разі застосування промислового схрещування бугаїв української з коровами симентальської м’ясної породи (табл.3.12). Вона є більшою на 8%, ніж у ровесниць, одержаних від внутрішньопородного розведення.

У разі схрещування симентальських корів з шаролезькими бугаями ефект гетерозису, який оцінювали за відхиленням ознак плодючості у

215

помісей від середніх величин між батьківськими породами, досягає в середньому за інтервалом від отелення до першого парування 47%; інтервалом між отеленнями – 25%.

Суть трипородного промислового схрещування полягає в тому, що помісних маток першого покоління парують з бугаями третьої породи. Отриманих трипородних бугайців використовують на м'ясо, а теличок вирощують для створення спеціалізованих м'ясних стад. У разі схрещування помісних телиць першого покоління з третьою породою гетерозис проявляється не тільки у тварин, яких відгодовують на м'ясо, а й у помісного маточного поголів'я, що залишають для розмноження за такими ознаками, як плодючість, молочність, материнські якості. Перевага помісних корів (герефорд × абердин-ангус) за збереженістю телят до відлучення становить 2,9%, за масою їх на час відлучення – 8,2%, за кількістю тяжких отелень – 4%, мертвонароджених – 3%. У результаті перевага помісних корів досягає 15% за загальною масою відлучених телят на одну запліднену корову. У помісного молодняку порівняно з чистопородним швидкість росту також вища на 5%. Таким чином, трипородні помісі можуть мати перевагу на 20% проти чистопородних телят тих же порід.

Система трипородного схрещування повинна ґрунтуватись на використанні на першому етапі материнських порід. На другому етапі на матках першого покоління необхідно використовувати бугаїв батьківських

216

порід. Використання помісних телиць, одержаних у власному стаді, має переваги перед закупівлею маток, оскільки власні тварини значно дешевші, краще акліматизовані до умов господарства, можуть бути дібрати від кращих маток.

Якщо самиці стада покриваються природним шляхом, то для цього можна застосовувати трипородне промислове схрещування через помісних плідників. Оскільки більшість з них виведені шляхом поєднання двох порід з високою продуктивністю, помісні плідники більш гетерозиготні, ніж чистопородні, і не є спадково константними за ознаками. Якщо їх парують із самицями третьої породи, то в потомків можна мати значний ефект гетерозису за ознаками, які його проявляють. У промисловому схрещуванні з успіхом використовувати так званих „гібридних бугаїв” можна за дуже високої інтенсивності їх селекції: приблизно із 100 одержаних голів до використання слід допускати не більше 20.

Перемінне схрещування. Розрізняють дво- і трипородне перемінне схрещування. Двопородне ґрунтується на почерговому використанні плідників двох порід. Помісних маток першого покоління осіменяють спермою чистопородних плідників однієї з вихідних порід. Потомки другого покоління від перемінного схрещування матимуть близько 75% частки крові першої породи і 25% – другої. Одержаних маток з 1/4 часткою крові парують з бугаями другої вихідної породи. У наступних циклах перемінного схрещування потомки матимуть приблизно дві третини частки крові першої й третину другої породи або навпаки. Перевагою двопородного перемінного схрещування є те, що помісними будуть як приплід, так і матері. За деякими ознаками у тих та інших проявиться ефект гетерозису. Так за перемінного схрещування тварин герефордської й абердин-ангуської порід, які добре доповнюють одна одну вихід телят у разі відлучення більший на 8%, а їх жива маса – на 5%.

У разі застосування двопородного перемінного схрещування гетерозис буде виражений сильніше, ніж промислового, коли він проявляється тільки у

217

телят. У разі повторних циклів перемінного схрещування гетерозис втрачається, оскільки помісні матки, починаючи з другого покоління, мають частку крові тієї породи, до якої належить і плідник, що використовується для схрещування з ними.

У разі трипородного перемінного схрещування використовують плідників трьох порід у визначеному порядку. Помісних самиць першого покоління (F1) покривають чистопородними бугаями третьої породи. У другому поколінні (F2) помісними будуть як матері, так і приплід. Гетерозис проявляється як на коровах (висока плодючість, добрі материнські властивості), так і на телятах (високі збереженість й прирости). У разі трипородного перемінного схрещування на помісних матках (F1) використовують представників батьківських порід.

По закінченні циклу використання в одній ротації плідників починають використовувати у наступній. З цієї причини таку систему розведення називають ще трипородним ротаційним схрещуванням, оскільки на помісних матках почергово використовують чистопородних плідників трьох порід. Трипородне перемінне схрещування має переваги над двопородним. До того ж можна одержати достатньо виражений максимальний ефект гетерозису й зберегти його у низці поколінь, оскільки плідників парують з матками, що мають лише 1/8 крові тієї породи, до якої належать плідники. У наступних поколіннях трипородні помісі проявлятимуть ефект гетерозису менше порівняно з вихідними трипородними помісями.

Поглинальне (перетворне) схрещування – це парування маток низькопродуктивної місцевої породи, а потім уже поліпшеної кровності, їх дочок, правнучок із покоління в покоління з плідниками поліпшувальної породи. У кожному наступному поколінні на помісних тваринах може бути використаний інший неспоріднений плідник поліпшувальної породи. Найбільший ефект проявляється у помісей першого покоління за рахунок гетерозису, а надалі, у міру підвищення якісного рівня стада, він зменшується.

218

У разі поглинального схрещування поліпшувальна порода „поглинає” поліпшувану й ознаки першої витісняються ознаками другої. Негативний бік поглинального схрещування – це втрата цінних ознак поліпшуваної породи (пристосування до місцевих умов, ослаблення конституції і витривалості, зниження плодючості та молочності) поряд з придбанням цінних ознак поліпшуючої. Тому не завжди доцільно прагнути до повного поглинання материнської породи. Треба визначити бажаний рівень продуктивності помісних тварин, на якому слід зупинитися, і розводити помісей визначеного покоління „у собі”.

Шляхом поглинального схрещування калмицьких корів (пристосованих до умов Степу) з імпортними абердин-ангусами у Волгоградській області (Росія) створено популяцію абердин-ангуської худоби. Було встановлено, що вимогам створюваного типу найкраще відповідають помісі четвертого покоління з 5/64 і 3/32 часткою крові калмицької худоби. За продуктивністю і пристосованістю до степових районів виведена худоба переважає імпортних абердин-ангусів: за живою масою у 15-місячному віці на 26 кг, масою туші – на 18,9 кг і забійним виходом – на 0,9%. До того ж у тушах тварин вміст жиру менший на 3%. У тварин нового типу вдалося зберегти властиву для калмицької худоби пристосованість до суворих умов місцевого клімату. Вони добре використовують поживні речовини корму. Так, у віці 12 місяців у бугайців перетравність сухої речовини корму становить 72%, протеїну – 60, клітковини – 62%.

Казахську білоголову породу виведено шляхом поглинального схрещування місцевої киргизької (казахської) і частково астраханської худоби з герефордами. Стовідсоткове поглинання ознак поліпшуваної худоби, а також копіювання за генотипом і фенотипом властивостей герефордської породи відхилили. Поглинальне схрещування запроваджували лише у двох поколіннях. Створили тварин з великою живою масою, стійких, з відносно міцним кістяком, кращими виживанням і плодючістю в різко континентальних умовах південного сходу. Витривалість і пристосування до

219

суворих умов казахських степів помісі набули від киргизьких та астраханських матерів. Розведення помісей „у собі” починали з третього покоління, використовуючи помісних бугаїв бажаного типу, оскільки вони були найбільш продуктивними і добре пристосованими до місцевих умов. Частину маточного поголів’я казахської білоголової породи з недостатньо вираженими м’ясними формами також схрещували з герефордськими плідниками в третьому і четвертому поколіннях. У кожному наступному поколінні помісі успадковували кращі показники живої маси, вираженість м’ясних форм порівняно з місцевою худобою. У них не погіршувалися й акліматизаційні властивості. Підвищення частки крові герефордів супроводжувалось зниженням міцності конституції, що під час утримання на пасовищах викликало спад плодючості та продуктивності тварин.

Ввідне схрещування або прилиття крові – це невеликий тимчасовий відступ від чистопородного розведення з метою запозичити від іншої породи деякі невластиві ознаки, зберігаючи характерні цінні властивості основної породи з наступним розведенням їх „у собі”. За прилиття крові після одноразового схрещування маточного поголів'я поліпшуваної породи самиць першого покоління покривають знову самцями поліпшуваної породи або ж чистопородних самиць тієї ж поліпшуваної породи покривають самцями першого покоління.

Перший напрям зводиться до одноразового використання бугаїв на великому масиві поліпшуваних маток з наступним паруванням отриманих помісей з поліпшуваними плідниками. Таким чином, частка крові поліпшувальної породи поступово зменшуватиметься. Через кілька поколінь тварини стають поліпшеними й набувають нових цінних властивостей поліпшувальної породи.

Другий напрям полягає у створенні ліній і використанні тварин, отриманих шляхом ввідного схрещування. Вплив на породу досягається шляхом надходження в парувальну мережу помісних плідників. Ввідне схрещування застосовують, коли потрібно швидко посилити чи надати

220

породі нових властивостей, зберігши при цьому її основні господарськобіологічні ознаки.

Гібридизацію у м’ясному скотарстві проводять для одержання гібридів або утворення нових порід, які використовують у районах з екстремальними умовами, де заводські тварини не можуть акліматизуватися. Так, на основі гібридизації у США створені м'ясні породи: санта-гертруда, брангус, біфмастер, шарбрей, арізона, біфало, в Африці – боксмара.

Однак гібридизація не набуває широкого використання через труднощі, які зумовлені організацією відтворення. До головних з них відносять:

1)відсутність рефлексу у самця на самицю іншого виду;

2)різницю у будові статевих органів і особливості біології розмноження, що затрудняє статевий акт;

3)слабку життєздатність або загибель сперматозоїдів одного виду в статевих шляхах самиць іншого виду;

4)неможливість запліднення яйцеклітини сперматозоїдом;

5)загибель зигот на початку розвитку;

6)повна або часткова неплідність багатьох гібридів (не плідні у

гібридів, переважно, самці); бугаї зебу покривають самиць тільки у нічні години, за відсутності людей і навіть інших видів тварин.

В Інституті тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова „АсканіяНова” УААН та у біосферному заповіднику „Асканія-Нова” проведена гібридизація великої рогатої худоби із зебу, бізоном і бантенгом. Створені гібридні стада II - IV покоління (1/16…1/4 бантенг × 15/16…3/4 червона степова та 1/16…3/4 бізон × 15/16…3/4 різні породи, в т.ч. червона степова, сіра українська, герефорд).

Під час гібридизації великої рогатої худоби із зебу передумовою було одержання дво- і трипородних гібридів, які поєднують у собі кращі властивості вихідних порід: пристосованість до умов півдня України, високу молочну продуктивність червоної степової породи, високі прирости, добру якість м'яса герефордської, прирости і пристосованість породи санта-