44. Закономірності та механізми політичної соціалізації.

Соціалізація є виключно потужною силою. Прагнення до конформізму швидше правило, ніж виняток. Це пояснюється двома причинами: обмеженими біологічними можливостями людини та обмеженнями, зумовленими культурою. Неважко зрозуміти, що ми маємо на увазі, кажучи про обмежені біологічних можливості: людина не здатна літати, не маючи крил, і його не можна цього навчити. Оскільки ж будь-якакультура обирає лише певні зразки поведінки з безлічі можливих, вона теж обмежує соціалізацію, тільки частково використовуючибіологічні можливості людини.  Далі ми розглянемо, яким чином біологічні та культурні фактори впливають на соціалізацію. Біологічний контекст Хоча людям властиві такі генетично обумовлені рефлекси, як кліпання, хапання і ссання, по всій видимості, у їхніх генах не запрограмовані складні моделі поведінки. Вони змушені навчатися одягатися, добувати їжу або будувати для себе укриття. Люди не тільки не володіють вродженими зразками поведінки; вони повільно освоюють навички, необхідні для виживання. Протягом першого року життя харчування дитини повністю залежить від турботи дорослих. Таким чином, виживання немовлят залежить від дорослих, які про них піклуються. На відміну від них дитинчата мавп самі добувають для себе їжу через три-шість місяців після народження. У теж час, тривалість періоду залежності дитини від дорослих корисно для нього з точки зору розвитку. Немовлята отримують можливість засвоювати навички (наприклад, здатність говорити), які набагато складніше, ніж навички будь-яких інших істот. Закономірності соціалізації – це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра. У процесі соціалізаціївиявляються наступні закономірності.Соціалізація органічно пов'язана з суспільними потребами і умовами, оскільки значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.Процес соціалізації відбувається найуспішніше в природному для нього національному руслі з врахуванням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.Результати соціалізації залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

45. Етапи політичної соціалізації.

Етапність процесу політичної соціалізації особи визначається багатьма чинниками, до яких належать:

– вікові зміни;

– належність особи до певної соціальної групи;

– засвоєння відповідних соціальних і політичних ролей;

– особистий досвід участі у політичній діяльності.

З огляду на вікові зміни, виокремлюють такі етапи розвитку особи:

1-й – політична соціалізація в родині. Починається вже у віці 3-4 років, коли завдяки батькам, засобам масової інформації, найближчому оточенню дитина набуває перших знань про політику. На цьому етапі діти одержують різні уявлення про правильну або неправильну поведінку, вчинки. Під впливом настроїв і поглядів, що панують у сім'ї, часто “закладаються” політичні норми й цінності на все життя, які відзначаються неабиякою стійкістю.

2-й – політична соціалізація в школі. Відбувається не лише кількісне накопичення знань про політику, а насамперед формується ставлення до неї. Це відбувається значною мірою під впливом учителів, засобів масової інформації, а також стихійних чинників. За цей час дитина вивчає основні, загальновизнані в суспільстві цінності й погляди, набуває початкового досвіду соціальної практики, особливо через участь у діяльності дитячих організацій. Результати соціологічних досліджень свідчать, що найактивніше політичний світ дитини формується десь у 11-13 років.

3-й – політична соціалізація в суспільстві – додаються нові механізми трансляції політичних цінностей, зокрема неформальних (молодіжні групи, молодіжна субкультура загалом). Саме на цій стадії формується власне політичне “я”. У 16-річному віці люди одержують паспорт, а з 18 – юридичне право на участь у політичній діяльності.

Водночас вони здобувають ґрунтовні знання в суспільній сфері завдяки навчанню й роботі. Політична активність проявляється аж у ранній дорослості, а участь у голосуванні та ідентифікація з певними політичними партіями активізується у 20-30 років, після чого йде тенденція або до підвищення, або до зниження.

4-й – політична соціалізація у дорослому житті – триває аж до досягнення людьми зрілого віку (40-60 років). На їхню політичну поведінку значною мірою впливають життєвий досвід, наявність дорослих дітей, сталість поглядів. Проте і в цей період люди вдосконалюються в політиці, краще й глибше оцінюють суспільно-політичні події, завдяки чому можуть вносити корективи у свої політичні погляди й поведінку

Торкаючись етапів соціалізації, виділяють її первинну та вторинну стадії.

1. ПЕРВИННА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – починається з раннього дитинства, закладає фундамент подальшої політичної соціалізації і є найважливішоюз огляду на два принципи:

– принцип первинності, оскільки перше завжди засвоюється краще;

– принцип структуризації, бо засвоєне першим надалі структурує процес засвоєння.

Політична соціалізація здійснюється через вплив на індивіда конкретних осіб або ж соціальних інститутів, які називаються агентами.

2. ВТОРИННА (ПРОДОВЖЕНА) СОЦІАЛІЗАЦІЯ – це формування власного ставлення до політичної системи, коли людина безпосередньо включена у політичне життя, взаємодіючи з певними політичними структурами: партіями, органами влади, політиками тощо.

Вторинну соціалізацію називають іще парципаторним етапом, під яким розуміють кілька циклів життя людини:

– оволодіння фахом,

– строкова служба в армії,

– трудова діяльність,

– створення сім’ї.

Саме на етапі вторинної соціалізації можлива так звана ресоціалізація, що полягає у здатності відмовлятися від попередніх політичних цінностей та приймати нові, здійснюючи вибір завдяки накопиченим знанням та досвіду, а також під впливом соціально-економічного статусу людини, приналежності до певної професійної, етнічної, конфесійної групи.

На стадії вторинної соціалізації значно збільшується кількість її агентів. Йдеться про політичні партії, рухи, громадські організації, церкву, коло ділового спілкування