33. Зміст поняття політичний символ .

Символ – це образ , який несе у собі певний зміст , невід’ємний від образу , але не тотожний йому . Символи невід’ємні й суттєві компоненти політичної культури .Під політичною символікою здебільшого розуміють символи, які існують і використовуються в політиці. Докладне визначення подає словник «Політологія»: «Політична символіка – це сукупність виразних засобів, що надають політичному життю, політичній дії, різним формам матеріальної політики явний, особливо очевидний або, навпаки, прихований сенс» Політичний символ — чуттєво-наочний або абстрактний засіб, що уособлює націю, політичну систему, певні позиції політичних суб'єктів. За формою виявлення розрізняють предметні (прапор, герб), словесні (гімн, патріотичні пісні, промови визначних політичних діячів); поведінкові (святкові демонстрації, церемонії).Деякі автори розглядають символ як складову політичної культури. Так,  Л. Дітмер пропонує розглядати політичну культуру як «символічну систему». За його словами, «політична культура – це система політичних символів, яка входить у ширшу систему, яку можна означити терміном політична комунікація». Т. Арнольд і деякі інші автори вважають символи цементувальним елементом будь-якої політичної системи й політичної культури, яка лежить у її основі. Більше того, для них «інституціоналізація прихильності загальним політичним символам є необхідною передумовою утворення національної держави» Автори політологічного словника пропонують таке визначення політичного символу: політичний символ -це концентроване, візуальне вираження політичного об’єкта (ідеї, особистості чи політичного інституту), сукупність певних вербальних і невербальних послань Із поняттям політичного символу тісно пов’язані категорії «політична символіка» та «політичний символізм».Політичний символізм є невід’ємною частиною ідеології, політики, культури. Специфічною особливістю політичної символіки є її знаковість. Вона синтезує в собі різні знакові системи та їхню ієрархію, застосовуючись у політичних цілях. Символічні атрибути влади містять усе, що пов’язано з даною політичною системою, її історією, дійсністю й майбутнім. Особливо багато символіки використовують  армія, державні служби, суди, прокуратура тощо. Символ не може бути повністю зрозумілим, він розкривається суспільству в історії і кожній людині в її житті. Чим насиченіше політичне життя, тим глибше проникнення у зміст символів. Символізм потребує культури й активного ставлення до символічної реальності.Теоретичну основу політичної символіки у працях розробляли Т. Парсонс і Г. Ласуелл. Т. Парсонс є засновником теорії дії, в якій головну увагу приділяє онтології символу. Учений створив ієрархію символічних систем, яка складається з когнітивних, експресивних і оціночних символів, пов’язаних із відповідними мотиваціями дії. Головною заслугою Парсонса є те, що він уперше зробив спробу поєднати символ зі структурою та дією. У своїх дослідженнях головне підтвердження теорії дії він знаходив саме у зв’язку з її символічним, знаковим компонентом .Значний внесок у дослідження політичної символіки зробив Г. Ласуелл. Всесвітньо відомі його праці «Техніка пропаганди в світовій війні», «Психопатологія і політика», «Хто досягає: що, коли, як». Він аргументував свою головну ідею про те, що політична наука має вивчати політичну комунікацію, поширення і відтворення політичної символіки, політичну пропаганду. Використовуючи символ як найважливішу аналітичну одиницю, на його думку, можна виявити головні мотиви й навіть приховані наміри політичних комунікаторів. Символом можуть бути гасла, прапори, політичні лідери, політичні рухи. Використання політичних символів розраховане на емоційне сприйняття, на пробудження почуття лояльності індивіда до влади . За допомогою політичної символіки здійснюються політичне управління суспільством, політична комунікація, реалізується мова влади. Г. Ласуелл розробляв проблеми функціонального підходу до політики, виявляв роль масових комунікацій в оформленні, поширенні та відтворенні символіки політичної влади.Сучасні дослідники політичної науки в наукових дослідженнях розглядають політичну символіку як засіб комунікації, елемент політичної культури, аналізують психологічну складову політичних символів, визначають їхній психологічний вплив на свідомість громадян, їхню ефективність.

34. Типологія політичних символів .Символіка політична складається із різного роду знакових систем, які мають різне політичне значення і обслуговують політичний процес властивими їм засобами. Політичними символами можуть бути люди, речі, явища тощо. Властивістю таких символічних знаків є лаконічність, однозначність, виразність, простота, ясність, доступність, розрахунок на масове сприйняття. С. п. має складну структуру і включає кілька основних знакових систем політичного процесу. Згідно з функціональним призначенням і структурними особливостями в ній можна виокремити: національно-державні та партійні символи і емблеми (герб, прапор, гімн тощо); архітектурно-скульптурні символи (важливі будівлі, архітектурні комплекси, споруди, що мають значення в політиці, пам'ятники політичним діячам, меморіали тощо); відзнаки (знаки влади, рангів, політичної ієрархії, ордени, медалі, значки, титули, форма одягу тощо); грошові знаки (гроші є важливим чинником політики і їхнє місце серед інших валют символізує могутність держави); наочно-агітаційні символи (плакати, гасла, листівки, політичні портрети і фотографії, політична карикатура, теле- і радіореклама тощо); ритуально-процесуальні символи (надають політичному життю ритм, встановлюють послідовність подій, зумовлюють порядок і неминучість дій, надають політичним діям емоційного забарвлення — це паради, демонстрації, вшанування, порядок ділових і урочистих прийомів, вручення нагород, заміщення посадових постів, присяги, присвоєння звань, урочисте поховання та ін.); предметно-об'єктні знаки (різноманітні предмети і об'єкти, які мають особливе значення для певної спільноти і часто використовуються на гербах і прапорах); політичну топоніміку (пов'язана з назвами національно-державних утворень, населених пунктів, вулиць, площ тощо); політичну моду (одна із складових зовнішнього прояву політики); політико — музикальні символи (гімни, музичні твори, святкові концерти, траурні марші, революційні пісні тощо); політичну мову (особливі мовні конструкції, що застосовуються в політиці, — мова законодавства та адміністративно-правова, управління, спілкування та переговорів, політичного виховання, політичної пропаганди, політична риторика, лозунги тощо); людей — політичних символів; умовно-графічні знаки (зірки, хрести, тризуби, звірі, птахи, грифони, дубові, лаврові та маслинові гілки тощо); математичні величини (що вносять певну конкретність в політику для більш переконливої аргументації, це матеріали статистики, результати голосування, дані переписів, обсяг внутрішнього валового продукту тощо); символи простору і часу (місця політичних подій, терміни обрання президентів, законодавців, пам'ятні дати, протиставлення Захід — Схід, Північ — Південь, Європа — Азія тощо); понятійні символи (групи слів політичного лексикону, які мають певне політичне значення: держава символізує країну, владу, народ; система — тип політичних і суспільних відносин; назви держав, партій, політичних рухів, політичних лідерів (король, президент, вождь) — політичну систему, тип влади, характер політичного режиму; назва документа (закон, декрет, указ, постанова тощо) є символом політичної волі, влади, підпорядкування, тощо). Слід наголосити, що значна частина видів політичних символів належать одночасно до різних типів символіки в наведеній класифікації і можуть вільно поєднуватися між собою. Більшість символів має візуальний характер: колір, зображення, що символізують почуття, комбінуються як національні символи; слухові символи, які впливають на слух, — гімни, пісні, марші; рухові символи — салюти, паради, прийоми, процесії тощо.

Символи бувають: неприховані (просте і очевидне значення); приховані (прихований зміст); нейтральні (набувають політичного значення залежно від конкретної ситуації). 35 Фукції політичних символівУ політичному житті С. п. виконує: пізнавальну, виховну, комунікативну, мобілізуючу функції і виступає як засіб ідентифікації та ідеологічного впливу. Основне її функціональне призначення — згуртовувати людей, прихильників тієї чи іншої ідеї і вести їх до нових звершень. У найзагальнішому значенні С. п. є основною формою комунікації між владою і суспільством, засобом зовнішньої і внутрішньої легітимації політики. Допомагає підтримувати групові зв'язки, репрезентувати певну групу в інших системах зв'язків. Через С. п. політичні суб'єкти індивідуалізуються, а також відбувається їх об'єднання (консолідація) або роз'єднання. Завдяки С. п. можна судити про спрямованість політичного життя в цілому, діяльність політичних партій і рухів. Вона активно використовується у передвиборних кампаніях і є засобом ідентифікації та розрізнення партій і суспільно-політичних рухів в умовах боротьби за політичну владу. За ставленням до С. п. можна судити про погляди і стан політичної культури в суспільстві, про підтримку існуючого суспільно-політичного ладу і ефективність ідеології. Важливою умовою успішного використання С. п. є визнання її народом.