52.Поняття та мотивація протестної участі та їх наслідки для політично системи

Особливої уваги заслуговує масова поведінка в політиці, адже в більшості політичних процесів люди беруть участь об’єднуючись не тільки в однорідні організовані групи, але й у випадкові, тимчасові утворення (натовп, публіка, аудиторія, глядачі). Саме через випадковість утворення, неоднорідність складу в політичній масі виявляються специфічні риси поведінки людей, коли раціональність є подавленою, емоції різко перебільшують розум, що веде до втрати особистої відповідальності.Оцінюючи або прогнозуючи поведінку політичної маси, слід брати до уваги те, що вона матеріалізується здебільше у двох формах:

- публіки, що формується на основі духовної (інтелектуальної) взаємодії, чи подібних інтересів;

- натовпу, який виникає в наслідок фізичної взаємодії людей, що вступили у випадковий контакт через якісь спільні обставини (мітинг, масове гуляння з урочистостей, черга і т.п.). До протестних форм політичної участі відносять: мітинги, демонстрації, страйки, гнівні процесії, пікетування, масові та групові акції насильства і погромів. Визиваються ці різновиди протестної поведінки багатьма причинами, серед яких є одна визначальна, що має комплексний характер – депривація. Це стан соціального (індивідуального) незадоволення, що викликане реальним і болісним неспівпаданням між дійсним і очікуваним станом, до якого прагне суб’єкт політики. Тобто, депривація є розходженням між бажаннями, сподіваннями, очікуваннями людей і реальними можливостями їх задовольнити. Якщо таке розходження стає значним, а незадоволення набуває масового характеру, виникає мотивація участі в протестних діях. Чинниками, що посилюють депривацію, можуть стати економічні (занепад, різке зростання податків і цін); руйнування стандартів у переконаннях і соціальних нормах; втрата соціального статусу; невиправдані очікування тощо.Як свідчить політична практика, незадоволення викликає протест перш за все у тих, хто не втратив надії “вийти в люди” і вже мав успішні спроби покращити свій стан. Загостренню депривації та активізації політичного протесту сприяє розповсюдження радикальних ідеологій, лозунгів і символічних акцій, недовіра до політичного режиму, зневіра у традиційних засобах висування політичних вимог. Саме тому, що мітинги, демонстрації, страйки і пікети без певного рівня інституціоналізації можуть привести до масового безладдя, в багатьох демократичних країнах їх проведення регулюється спеціальним законодавством, що запобігає прямому зіткненню з владою і застосуванню насильства. Мова йде про такі заходи, як повідомлення владних інституцій про заплановану акцію, отримання організаторами попереднього дозволу щодо певного заходу, закріплення відповідного місця і часу для нього і т.і.До насильницьких неконвенційних форм політичної поведінки й участі відносять тероризм. У широкому контексті під тероризмом розуміють політичний терор держави проти свого народу чи політичних діячів інших країн, вбивства політичних конкурентів, як кримінально-політичні делікти. У більш конкретному розумінні тероризм розглядається як опозиційна діяльність екстремістських організацій чи окремих осіб, метою яких є систематичне або одиничне застосування насилля (чи його загрози) для залякування населення і погроз урядові. Характерною відмінністю політичного тероризму від чисто кримінальних злочинів є проведення таких насильницьких акцій, які мають визвати шок у суспільстві, визвати широкий негативний резонанс та цим вплинути на прийняття політичних рішень і весь політичний процес*.