Неписьмові інформаційні матеріали для змі

• Інтерв’ю для радіо і телебачення (зокрема медіа-тури).

• Виступи на радіо та телебаченні (зокрема відеоконференції, телемости).

• Фільми та відеофільми, радіо та тележурнали, інформаційні випуски, репортажі.

• Відео-ньюз-релізи (відеоновина, що триває 2-3 хвилини).

• Оптичні диски.

• “Сторінки” в комп’ютерних мережах.

§3. Інтерв’ю та прес-конференції в роботі зі змі

Важливим засобом спілкування PR-менів з представниками засобів масової інформації є інтерв’ю. Інтерв’ю – це діалог носія та отримувача інформації, що відбувається у вигляді послідовного чергування запитань та відповідей. Працівник ПР може виступати і в ролі носія, і в ролі отримувача інформації. Саме тому працівників ПР-служб цікавлять проблеми щодо того, як давати інтерв’ю і як його брати.

Різновиди інтерв’ю

Інтерв’ю-факт	Інформаційне інтерв’ю, мета якого – виявлення, підтвердження або уточнення певних фактів.
Інтерв’ю-думка	Проблемно-аналітичне інтерв’ю, метою якого є виявлення думки, позиції певної людини з певної проблеми.
Портретне інтерв’ю	Це діалог, метою якого є розкриття індивідуальності того, кого інтерв’юють, створення його образу.
Інтерв’ю-полілог	Різновид інтерв’ю з великою кількістю співрозмовників(прес-конференції, брифінги). Його головна мета – виявлення позицій установ чи організацій, лідерів з того чи іншого питання, отримання інформації, яку іншим шляхом отримати неможливо.

У практиці ПР застосовуються письмова й усна форми інтерв’ю. Перша, як правило, вживається в роботі з друкованими засобами масової інформації. У цьому випадку інтерв’ю може готуватися двома засобами. Перший передбачає підготовку відповідей на заздалегідь запропоновані запитання письмовій формі. Таке інтерв’ю мало чим відрізняється від інших письмових інформаційних матеріалів. Другий засіб передбачає особисте спілкування з журналістом, під час якого останній записує на диктофон або у блокнот відповіді співрозмовника. Але навіть тоді, коли відповіді записуються журналістом, завжди є можливість їх відредагувати, виправити, позбавитися небажаного.

Набагато складніше давати інтерв’ю для радіо та телебачення. Саме тому зупинимося детальніше на класичному варіанті інтерв’ю, оскільки спеціалістам з ПР доводиться не тільки самим давати інтерв’ю, але й готувати до інтерв’ю посадових осіб своєї установи. І.Альошина зазначає: “Більшість керівників або незнайомі з ситуацією надання інтерв’ю ЗМІ, або почувають себе недостатньо комфортно в ній… тому консультування керівників корпоративним спеціалістом ПР перед інтерв’ю є завданням стратегічного значення” [2, 50].

Як давати інтерв’ю?

Необхідно отримати точну інформацію про саме інтерв’ю: хто його буде брати, для яких ЗМІ (радіо, телебачення чи преси), коли буде передаватися інтерв’ю або коли буде надруковано, як буде передаватися (пряма передача чи буде попередній запис), як довго триватиме інтерв’ю і хто, крім вас та інтерв’юера, буде брати участь у передачі.

Бажано зустрітися з інтерв’юером заздалегідь (за кілька днів), обмінятися попередніми думками і домовитися, яким чином буде проводитися інтерв’ю. Якщо можливо, треба з’ясувати не лише тему інтерв’ю, а й орієнтовне коло питань, які будуть обговорюватися.

Слід продумати все, що хотілося б сказати з даної проблеми, співвіднести з тим часом, який буде надано для відповідей під час інтерв’ю. Доцільно визначити, що треба сказати в першу або другу чергу.

Не варто починати з компліментів на адресу слухачів (радіо чи телебачення). Безглузді компліменти не потрібні й на інших етапах інтерв’ю.

Бажано максимально розслабитися, заспокоїтися, це зробить дихання рівним і простіше буде говорити.

Треба вживати терміни, які не викликають труднощів при промові, короткі та змістовні речення без бюрократичних зворотів.

Варто говорити в особистому стилі, навіть виступаючи від організації. Вважають, що посилання на компанію та фрази типу “ми віримо”, “ми сподіваємося” можуть викликати недовіру і навіть звучати зловісно. “Я” викликає більшу довіру. “Говорити як індивідуум, як член публіки набагато краще, ніж як рупор деперсоналізованої бюрократії” [2, 50-51].

Не варто застосовувати безглуздих фраз, прагнучи ухилитися від відповіді на запитання. Радять, якщо неможливо дати відповіді на запитання, не говорити: “Я не знаю”. У груповому інтерв’ю це запитання можна переадресувати більш компетентним колегам . Коли й такої можливості немає, краще сказати: “Сьогодні ми не готові дати відповідь на це запитання” і залишити за собою право повернутися до нього наступного разу (дати письмову відповідь у газету або написати листа людині, що ставила запитання).

Відповіді на поставлені запитання повинні бути короткими та прямими. Слід прагнути мінімально відхилятися від головної думки, її можна повторити й двічі.

Загальні твердження доречно ілюструвати фактами. Для керівника, якого PR-мен готує до інтерв’ю, бажано підготувати інформацію, у якій були б наведені конкретні факти, цифри. Є загальне правило: не висловлювати думок, яких не можна під-твердити.

Яскраві приклади та незвичні аналогії можуть вразити слухачів або глядачів, будуть сприяти кращому розумінню та запам’ятовуванню інформації.

Під час інтерв’ю слід говорити правду, але не варто казати нічого зайвого (“не для преси”), такого, що може негативно вплинути на імідж фірми чи людини, яка дає інтерв’ю. Тут треба мати на увазі й те, що в інтерв’ю може бути й негативна інформація, а не лише позитивна. Якщо негатив не прозвучить в інтерв’ю, його можуть повідомити інші в дуже непривабливому вигляді.

Фахівці радять під час інтерв’ю максимально контролювати його хід. Це насамперед означає, що не слід чекати “зручних” запитань, щоб дістати свої “козирі”, “тузи”. Ж. Данкел і Є.Парнхем вважають, що “козирями” можуть бути відомості, які хотіли б передати незалежно від того, будуть про це запитувати чи ні. Вони радять довести подібну інформацію до трьох пунктів. Записати їх на папері, звести до одного слова, від якого можна відштовхнутися. “Уявіть собі, – пишуть учені, – що ви бізнесмен, який дає інтерв’ю. Трьома вашими тузами можуть бути: продукція, мораль, прибуток. Не важливо, про що вас запитають під час інтерв’ю, ви збираєтесь підняти тему збільшення випуску продукції, позитивних перспектив ваших працівників і підвищення прибутків. Але ці слова ніде не записані. Вони у вашій голові” [23, 114-115].

Особливої підготовки потребує інтерв’ю на телебаченні. Розрізняють такі три аспекти підготовки до телеінтерв’ю:

а) змістовна підготовка – ретельний відбір інформації, фактів, цифрових показників та запам’ятовування їх. У той же час покладатися на пам’ять можуть не всі і не завжди. Тому радять відібрану інформацію занести на окремі картки чи аркуші, якими буде зручно користуватися під час інтерв’ю. І хоча деякі спеціалісти вважають, що без записів той, хто виступає, виглядає більш авторитетно, записи можуть бути “страховкою” в разі виникнення ускладнень перед камерою, коли ставляться дуже конкретні запитання тощо.

б)зовнішній вигляд – оскільки телебачення на відміну від газети (де головне – думка людини) та радіо (де важливо, не лише що, а й як говорити) вимагає не тільки думок, голосу, але й відповідного зовнішнього вигляду, необхідно вдягнутися так, щоб мати професійний імідж і оптимально виглядати у світлі прожекторів.

У наш швидкоплинний час дуже часто виникає потреба взяти інтерв’ю відразу після події. Якщо неможливо особисто зустрітися з людиною, з якою виникла потреба поспілкуватися, журналісти використовують телефонне інтерв’ю. Якщо з проханням дати інтерв’ю по телефону звернулися до PR-мена, необхідно:

1. З’ясувати, чи буде воно прямим, чи його будуть спочатку записувати, записати, яка мета інтерв’ю;

2. Відключити інші телефонні апарати, якщо вони є в кімнаті, де знаходиться PR-мен;

3. Усунути шумові фактори (вимкнути радіоприймач, зачинити вікно на вулицю, вимкнути вентилятор тощо);

4. Обрати зручне місце розмови (радять говорити, сидячи в кріслі, спокійним, чітким, повільним голосом, емоційно).