Структура Прес-служби Президента України

Прес-секретар Президента, заступник Голови Адміністрації.

Керівник Прес-служби, помічник Президента.

Заступники керівника Прес-служби.

Відділи, що спеціалізуються в певних галузях.

Сектори, що забезпечують виконання окремих функцій Прес-служби.

Складено за: [25, 41].

Основні завдання Прес-служби Президента України

1. Висвітлення діяльності Президента України та Адміністрації Президента у вітчизняних та закордонних ЗМІ.

2. Моніторинг та аналіз матеріалів ЗМІ щодо цієї діяльності.

3. Ознайомлення Президента з реакцією ЗМІ на результати зазначеної діяльності.

4. Зв’язки ЗМІ, зокрема організація та проведення прес-конференцій, брифінгів, зустрічей представників засобів масової інформації з Президентом України та відповідальними працівниками Адміністрації, акредитації представників ЗМІ при Прес-службі Президента України.

5. Одержання та підготовка для Президента інформації на основі повідомлень ЗМІ, пропозицій щодо інформаційної політики держави та діяльності ЗМІ.

6. Вивчення громадської думки щодо діяльності Президента України.

7. Розроблення та контролювання додержання психологічних стандартів висвітлення діяльності Президента в державних ЗМІ.

8. Залучення до проведення окремих робіт на договірній основі науково-дослідних організацій, центрів, провідних фахівців у галузі комунікації, інформатики, політології, соціології та психології.

9. Координація роботи прес-служб органів виконавчої влади” [25, 41-47].

На думку фахівців, хоча владні установи самі вирішують свої специфічні завдання, їхня інформаційна політика взагалі і зв’язки з громадськістю зокрема потребують певної координації. Насамперед це стосується різноманітних органів державного управління, які складають розгалужену мережу на чолі з Урядом та Прем’єр-міністром.

Практика координації діяльності служб ПР існує у всіх розвинених країнах. С.Блек так описує досвід Великобританії: “Необхідно, щоб відомства планували свою інформаційну роботу з урахуванням генеральної лінії уряду, взаємно узгоджували свої плани, запобігаючи дублювання. Координація діяльності на цьому рівні входить в обов’язки одного з міністрів. Зараз (книга видана в 1989 році – Є.Т.) урядову інформаційну службу очолює міністр внутрішніх справ; його заступником є один із секретарів міністерства у справах державної служби. На офіційному рівні координація діяльності відомств у галузі інформації покладається Прем’єр-міністром на головного прес-секретаря. Організаційні питання цієї роботи розглядаються на регулярних і спеціальних засіданнях під головуванням прес-секретаря або уповноважених. Питання координації зарубіжної інформаційної діяльності входять до компетенції парламентського замісника міністра з іноземних справ” [9, 170].

Як зазначає Г.Почепцов, приклади американської координації можна побачити в роботі будь-якого президентського апарату. Учений, аналізуючи практику часів президентства Картера, пише: "Усі члени адміністрації знали, що слід (не слід) говорити. Так, радник із внутрішніх питань перед виступом на телебаченні отримував меморандум, де підкреслювалися два моменти:

“1. Дотримуйтеся теми. Не вникайте в деталі, факти і цифри. Усе пов’язуйте з тим, що Джіммі Картер намагається встановити контроль над основними проблемами нашої країни.

2. Енергія, економія, ефективність. Ви повинні промовити ці слова разом стільки разів, скільки зможете. Якщо нам вдасться привернути до них увагу як до наших цілей, ми можемо говорити про суттєві успіхи в кожній з цих галузей”.

Щоб досягти потрібного рівня координації, служба видавала бюлетень “White House News and Views”, що розсилався 500 працівникам апарату. Члени кабінету повинні були консультуватися зі службою перед тим, як з’явитися на екрані” [84, 72].

У нас практика координації владних комунікацій (і знову ж таки перш за все урядових комунікацій) лише починає утверджуватися. Вона пов’язана, на нашу думку, з кількома рішеннями урядових структур”[105, 527-528].

У Розпорядженні Президента Л.Кучми №72/96 – РП 28/3 – 96 говориться: “З метою підвищення рівня інформативності населення України про основні напрями державної політики:

1. Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим, Київським та Севастопольським міським, районним державним адміністраціям налагодити систему постійного інформування населення про актуальні питання внутрішньої та зовнішньої політики держави. З цією метою запровадити щомісячні дні інформування, передбачивши в них участь керівників та інших відповідальних працівників органів державної виконавчої влади.

2. Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київським та Севастопольським міським державним адміністраціям забезпечувати підготовку відповідних матеріалів, регулярне проведення семінарів для осіб, які залучаються до інформування населення, у тому числі на базі Української академії державного управління при Президентові України та Інституту післядипломної роботи КНУ...”.

У розпорядженні Президента України “Про координацію роботи прес-служб та інформаційно-аналітичних підрозділів органів державної виконавчої влади” (23.11.95 р.) була сформульована мета: реалізація єдиної державної політики України, висвітлення в засобах масової інформації рішень та практичних дій органів державної виконавчої влади в галузі зовнішньої та внутрішньої політики, активізації діяльності прес-служб і аналогічних їм структурних підрозділів. Для її досягнення запропоновано:

1. Запровадити координацію роботи прес-служб та відповідних інформаційно-аналітичних підрозділів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади уряду Автономної Республіки Крим, об- ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, доручивши її здійснення Прес-службі Президента України.

2. Прес-службам та відповідним інформаційно-аналітичним підрозділам органів державної виконавчої влади:

• координувати з Прес-службою України підготовку матеріалів, що передаються засобам масової інформації та містять оцінки зовнішньої та внутрішньої політики держави, які можуть мати важливий суспільний резонанс;

• інформувати щотижня Адміністрацію Президента України про заплановані за участю керівників Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій заходи, які проводитимуться спільно із засобами масової інформації.

3. Прес-службі Президента України забезпечити проведення щомісячних брифінгів для керівників прес-служб Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та щоквартальних нарад-семінарів керівників відповідно прес-служб та інших інформаційно-аналітичних підрозділів уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій” [105, 524].

Зі створенням Фонду Президентів України (положення про нього затверджено 11.10.1996 р.), поряд з іншими питаннями, які повинен вирішувати згаданий Фонд, він зобов’язується інформувати широку громадськість про діяльність Президентів України, формувати у суспільній думці повагу до Інституту президентства, особи Президента України як глави держави та символів державної та президентської влади. Таке формулювання, як нам здається, опосередковано передбачає цілеспрямовану скоординовану діяльність Фонду та його структурних підрозділів у сфері інформування громадськості про Президента та його діяльність.

У положенні про Фонд Президентів України [105, 573] йдеться про такі завдання:

• інформування широкої громадськості про діяльність Президентів України, формування у суспільній думці поваги до Інституту президентства, особи Президента України як глави держави та символів державної та президентської влади;

• інформативно-аналітичне та бібліотечно-бібліографічне обслуговування Президентів та їхніх служб;

• формування баз даних про виступи Президентів України, відгуків про них і наукова експертиза точності цитування актів Президентів України та їхніх офіційних виступів у вітчизняній та зарубіжній пресі.

Важливе значення мають служби зв’язків з громадськістю не лише в діяльності органів влади та управління загального значення, а й у діяльності таких органів влади, як поліція (міліція), Служба безпеки, армія. Вони не можуть успішно функціонувати, якщо не будуть отримувати підтримки з боку населення, якщо в громадській думці не буде сформовано їхнього позитивного іміджу. У той же час, як зазначають фахівці, при всіх розбіжностях політичних поглядів і систем державного устрою, своєрідності менталітетів і непорушності суверенітетів – неповага до поліції (міліції, жандармерії, варти тощо) споріднює населення різних епох і континентів. Це означає, що дуже важливим завданням було і залишається вирівнювання (коректування) іміджу правоохоронних органів.

На думку Г.Почепцова, основними завданнями в галузі ПР Міністерства оборони повинні бути:

• робота з допризовниками, метою якої повинно бути зменшення кількості відмов від служби в армії;

• імідж армії в цілому;

• реформи в армії та уявлення про армію як про сильну бойову одиницю з єдиним командуванням;

• лобіювання армійських інтересів;

• образ самого міністра [86, 183].

Ці завдання можуть визначати і відповідну структуру підрозділів зв’язків з громадськістю армії України та її військових структур.

Т.Клеймихіна наводить приклади того, як завдання такого типу вирішується у США. Вона пише: “У пересічного демократичного американця з’явилося багато приводів займати позицію не “проти поліції”, а підтримувати її. Бо саме завдяки розумно спланованому інформаційному потоку, тонкій мотивації, люди змушені вирішувати якісь завдання разом з правоохоронними органами”.

Серед найбільш відомих ПР-акцій – інформаційне забезпечення програми захисту свідків. Прийняттю цієї програми передувала широка дискусія. “Преса наводила найвідоміші факти, юристи змагалися в тлумаченні законів, термінів, були зняті фільми, у ток-шоу виступали десятки живих людей, що зіткнулися з проблемою свідчити”. Так народилася програма захисту свідків та її “всенародне схвалення”. “Головний наслідок – той, хто вніс частину своєї праці у спільну справу, уже не стане засуджувати її цілком. Перше ПР-щеплення зроблено”.

Аналогічно була інформаційно забезпечена і поправка до закону про злочинців, що відбули покарання, і про доноси. І тут “сценарій був типовим: обговорення у засобах масової інформації, гарячі суперечки в сім’ях і на роботі, зважування “за” і “проти” – американці говорять разом і однією мовою зі своєю власною поліцією. Далі приймається поправка до закону. Виникає гордість за спільне досягнення: “Ми побачили проблему, а вони допомогли нам її вирішити” [51, 10-11].

Як зазначають українські дослідники, на теренах колишнього СРСР важливість комунікацій з громадськістю силові структури зрозуміли одними з перших, відкривши відповідні підрозділи. Так, у Росії всі інформаційні структури Міністерства внутрішніх справ об’єднані в нове управління друку та інформації, завданням якого є інформаційне забезпечення структур міністерства і пропаганда досвіду боротьби зі злочинністю. Навіть на рівні райвідділів міліції створюється посада офіцера прес-служби [86, 171]. В Україні прес-служби також створені не лише на рівні Міністерства внутрішніх справ, а й в обласних управліннях та деяких міських підрозділах МВС.