2. Політична участь як наслідок політичної соціалізації.

Метою політичної соціалізації є виховання свідомого громадянина, готового брати участь

уполітиці. Ця готовність проявляється на трьох рівнях:

-рівень знань, які передбачають обізнаність громадянина з принципами функціонування політичної системи і є достатніми для свідомого входження у політику;

-визнання фундаментальних цінностей суспільства на емоційному, вольовому та пізнавальному рівнях;

-рівень політичних навичок, які дозволяють перейти до активної політичної участі.

Наявність чи відсутність у внутрішній структурі особистості вище згаданих компонентів

визначає тип політичної поведінки особи.

Політична поведінка – форма практичної взаємодії соціального суб’єкта з політичним середовищем, через яку він виражає своє ставлення до політичної або всієї суспільної системи та інших соціальних суб’єктів, що може проявлятися у двох видах: відкритому – політична участь та закритому – політична бездіяльність ( неучасть ).

Отже, зупинимось на більш детальному розгляді феномену політичної участі.

Політична участь – це форма активної поведінки особи у політичній сфері суспільства, дії пересічних громадян, які намагаються впливати на процес прийняття владою політичних рішень або на вибір політичних лідерів різного рівня.

Спонукою до політичної участі виступає певний інтерес, реалізації якого прагне людина.

Інтерес – спрямованість людини чи групи людей на певний об’єкт або діяльність.

Існують різні види суспільних інтересів, зокрема: соціальні, економічні, культурні, духовні, політичні. Власне політичний інтерес виступає спонукою до політичної участі громадян. У процесі реалізації політичних інтересів людина самоутверджується та має змогу продемонструвати своє ставлення до влади. Так як політика виступає в ролі регулятора всіх сфер життя суспільства, то в процесі політичної діяльності задовольняються й інші види потреб та інтересів.

Мотиви політичної участі не можна зводити лише до прагнення виконати свій громадянський обов’язок. За даними соціологічних досліджень, політична участь дає людині можливість задовольнити базові потреби людини. Це – потреба спілкування, особистого контролю над перебігом політичного процесу та потреба самореалізації.

Політична участь може набувати різних форм, серед яких:

-активна і свідома або пасивна і неусвідомлена;

-організована або неорганізована;

-постійна або епізодична;

-санкціонована (легітимна ) або несанкціонована (нелегітимна);

-пряма або опосередкована.

Більш детально зупинимось на розгляді прямої та опосередкованої політичної участі.

Пряма політична участь можлива у межах невеликих політичних спільнот і передбачає прийняття політичних рішень більшістю голосів на всенародних зборах (наприклад, Афінська демократія, Запорізька Січ). У межах цілої держави, пряма політична участь реалізується через референдуми та плебісцити.

Референдум (від лат.referendum – « те, про що треба сповістити») – всенародне голосування, яке проводиться для вирішення важливого питання державного чи суспільного життя; безпосереднє звернення до виборців з метою остаточного вирішення певного політичного питання.

Плебісцит – опитування населення через голосування щодо питання приналежності території на якій воно проживає до тієї чи іншої держави.

Під час референдуму чи плебісциту громадяни мають можливість самостійно прийняти рішення з винесеного на голосування питання.

В умовах сучасних цивілізаційного та глобалізаційного процесів використання прямих форм участі громадян і політиці стає дедалі складнішим. На перший план виходить впровадження опосередкованої участі, яка реалізується у формі представництва.

41

Опосередкована політична участь – голосування під час виборів з метою обрання представників владних структур, які безпосередньо реалізовують політичні курси та приймають політичні рішення від імені своїх виборців.

Опосередкована форма участі має істотні недоліки. Вона допускає викривлення волі народу, захист представниками влади власних інтересів, які не завжди збігаються з інтересами виборців, та втрату контролю з боку громадян над своїми представниками.

В сучасній політології дедалі більшої уваги набуває питання сполучення обох форм політичної участі.. На думку науковців, на місцевому рівні доцільно застосовувати інститути прямої демократії, а на загальнодержавному рівні більш ефективним є поєднання представницької демократії з формами прямої участі громадян.

Політична участь це відкритий тип політичної поведінки який проявляється через пряму політичну дію.

Політична дія – активне, безпосереднє втручання людини у політичний процес, метою

якого є зміна політичної реальності.

Політична дія має певну структуру до якої входять наступні елементи:

-суб’єкт дії ( той, хто здійснює певну діяльність);

-об’єкт дії ( інститут, процес, середовище на які спрямована дія);

-обставини реалізації (правові норми, традиції, закони, які визначають допустимі для даного суспільства межі дії);

-цільові установки ( конструктивні або деструктивні наслідки дії).

Окрім відкритого типу політичної поведінки – політичної участі існує і закритий тип – політична неучасть або бездіяльність, аналізу якої присвячене наступне питання теми.

3. Причини та види політичної бездіяльності Закрита політична поведінка, що проявляється у формі політичної бездіяльності є

складним соціально-психологічним феноменом, який може бути викликаний різними чинниками та проявлятись у різних формах:

1.Абсентеїзм – відмова громадянина брати участь у виборах внаслідок недовіри до кандидатів на владні пости, або небажання змінювати владу;

2.Вилученість із політичних відносин, викликана низьким рівнем розвитку особистості;

3.Політична неучасть як наслідок заполітизованості системи, відсутності або низької ефективності механізмів зворотного зв’язку між політичною системою і громадянським

суспільством, розчарування у діяльності владних інституцій, байдужості до їх функціонування що призводить до відчуження людини від політики;

4. Політична апатія – форма несприйняття політичної системи, що виникає внаслідок різних причин, зокрема: чужоземного завоювання (окупації) власної території іноземною державою, перемоги контрреволюції, збройного придушення громадянських соціальних та політичних рухів;

5.Політичний бойкот – вияв активного і ворожого ставлення до політичної влади, всіх інститутів політичної системи, державної політики в цілому;

6.Політичний нейтралітет - вираз задоволення існуючим у політичній сфері станом справ, що ґрунтується на високому рівні легітимності влади та ефективності її діяльності в

умовах стабільних розвинених демократичних систем.

Отже, політична участь і політична бездіяльність (неучасть) – це дві різні форми політичної поведінки особи ( відповідно відкрита і закрита), два способи практичної взаємодії особи і політичного середовища через які людина висловлює своє ставлення до політики, влади, держави.

Підсумовуючи сказане зауважимо, що політична соціалізація – це процес входження людини у політику, становлення її як свідомого, активного громадянина. В процесі політичної соціалізації на різних його етапах у виховний процес включаються різні агенти політичної соціалізації під впливом яких формується громадянська позиція особи, її політичні переконання , цінності та ідеали. У політичній соціалізації особи використовуються різноманітні мотиви, які

42

визначають модель політичної соціалізації та використовуються для формування моделі ідеального для певної держави громадянина.

Наслідком політичної соціалізації є готовність громадянина до політичної участі, яка може проявлятись у різних формах політичної поведінки та практично реалізовуватись у активності громадянина або відмові від участі у політиці.

Схема 5.1.

Процес політичної соціалізації

СУСПІЛЬСТВО

ОСОБА

43

Схема 5.3.

Типи політичної поведінки

ТИПИ ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

44