29.Політична програма Володимира Мономаха

Політична програма Мономаха сформульована в його творах: "Повчання дітям", "Послання Олегу Чернігівському" і "Уривок" (Автобіографія), в яких порушено велике коло питань: обсяг повноважень великого князя, взаємини церкви і держави, принципи здійснення правосуддя в країні.

Політичний зміст його поглядів найбільш виразно представлено в "Повчання", де провідне місце займає проблема організації і здійснення верховної влади. Мономах радить майбутнім великим князям всі справи вирішувати спільно з Радою дружини, не допускати в країні "беззаконня" і "неправди", вершити правосуддя "по правді". Судові функції Мономах пропонував здійснювати князю самому, не допускаючи порушення законів і виявляючи милосердя до найбільш беззахисним верствам населення (бідним смердів, убогим, сиротам і т.д.). Заперечення кровної помсти вилилося у нього в повне неприйняття страти: "Ні права, ні крива не вбивайте і не повелевайте вбита його". Навіть якщо за тяжкості своїх діянь хто і буде гідний смерті ("аще буде оправданий смерті"), все одно "не погубляйте никоторая ж хрестьяны". Заклик не мстити" розглядається "Повчання" не тільки як принцип законодавства, але і як основа межкняжеских відносин.

Мономах розробляє поставлену ще Іларіоном проблему відповідальності великого князя перед підданими. Про неї він говорить при вирішенні питання про управлінні країною,організації правосуддя і необхідності військових дій. У всіх спірних випадках він радить віддавати перевагу світу, так як не бачить причин для братовбивчі війни, оскільки всім народам уготовано місце на землі, а правителям слід спрямувати зусилля на пошуки шляхів досягнення миру. Всі спори можливо дозволяти "добром" в тому випадку, якщо незадоволені князі напишуть "грамоту" зі своїми домаганнями. З тими, хто жадає війни ("мужами крові"), гідним князям не по дорозі, бо помста не повинна бути визначальним мотивом в політиці.

При вирішенні питання про взаємини світською та духовною влади Мономах відводить церкви почесне, але явно підпорядковане місце. Він "шанував чернеческий і поповський чин", але тим не менш віддавав перевагу мирських людей, які "малим доброю справою" намагаються допомогти своїй країні і народу, перед ченцями, які зазнають "самотність, чернечество і голод" у пошуках особистого порятунку.

31. Теологічна теорія держави і права

Теологічна теорія була однією з перших теорій походження держави і права і пояснювала їхнє виникнення божественною волею. Її представниками були численні релігійні діячі Стародавнього Сходу, середньовічної Європи (Хома Аквінський - XIII в.), ідеологія Ісламу і сучасної католицької церкви (Ж. Маритен). Теологічна теорія не розкриває конкретних шляхів, способів реалізації цієї божественної волі (а вона може укладатися в будь-яку іншу концепцію). У той же час теорія відстоює ідеї непорушності, вічності держави, необхідності загального підпорядкування державній волі як влади від Бога, але разом з тим і залежності самої держави від божественної волі, що виявляється через церкву й інші релігійні організації.

Теологічну теорію не можна довести, як не можна і прямо спростувати: питання про її істинність стоїть разом з питанням про існування Бога, Вищого розуму, тобто це, у кінцевому рахунку, питання віри.

32.

Теоретичною базою поглядів В.М. Татищева є концепції природного права і договірного походження держави. При аргументації своїх поглядів Татищев показав велику освіченість і знання як античних, так і європейських мислителів. Він неодноразово посилається на твори Платона, Аристотеля, Цицерона, а також на праці грецьких і римських істориків і багаторазово цитує європейських мислителів нового часу: Греція, Гоббса, Локка, Пуфендорфа та ін.

У своїх міркуваннях про походження держави мислитель використовував гіпотезу про переддоговірному "природному стані", в якому панує "війна всіх проти всіх". Розумна потреба людей один одного (Татищев міркуваннями керувався про розподіл праці між людьми) привела їх до необхідності створити державу, що він розглядає як результат суспільного договору, укладений з метою забезпечення безпеки народу і "пошуків загальної користі". Татищев намагається внести в процес утворення держави історичні початку, стверджуючи, що всі відомі людські спільноти виникали історично: спочатку люди уклали договір подружжя, потім з нього виник другий договір між батьками і дітьми, потім - панами-слугами. Зрештою сім'ї розрослися і утворили цілі співтовариства, яким потрібен голова, їм і став монарх, підпорядкувавши всіх подібно до того, як батько підпорядковує своїх дітей. У результаті виходить не один, а кілька договорів, і саме їх укладення, все залежне від людей, насправді зумовлено самою природою.

Згідно з договором, на думку Татищева, виникає влада пана над слугою. "Наприклад,- міркує він- не один здатний здобути собі їжу, одяг, житло, захиститися від ворога, а інший має все це, тоді вони домовляються про те, що один обіцяє постачати іншого їжею і одягом, а інший обіцяє служити йому й у всьому його волі коритися, а не мати". З цих міркувань кріпосне право він розглядав як договірне і вважав неприпустимим його розірвання на вимогу однієї сторони. При уважному дослідженні всіх міркувань мислителя про формах фортеці стає помітною тенденція її трактування як трудового договору найму. Треба відзначити, що під час своєї роботи на Уралі Татищев зіткнувся з повної правової неврегульованістю положення сторін у договорі про наймання робочої сили. Йому стали очевидними всі перешкоди, які загрожують розвитку промисловості в разі збереження кріпосного стану селян. Не заміряючись в цілому на скасування кріпосного права, він намагався теоретично обґрунтувати можливість розглядати його як результат своєрідного договору найму, що тягне певні обов'язки для уклали його сторін.