45. Правові теорії ч. Беккария.

Беккаріа розрізняє справедливість божественну, природну і людську. Перші дві - засновані на божественних і природних законах. Людська справедливість базується на громадському договорі, що встановлює межі влади держави. Вона мінлива. Її критерієм має бути загальне благо. Засновані на ній закони держави повинні мати на увазі можливо більше щастя для якомога більшого числа осіб. Але неосвічені уявлення про людської справедливості призвели до того, що закони держави є зброєю в руках незначного меншини. Вони несправедливі, закріплюють станові привілеї, право сильного і пов'язані з ним свавілля і насильство. Беккаріа різко критикує сучасну йому юриспруденцію, при якій законами вважаються вислови римських і середньовічних юристів, а кримінальне право спирається на вікові забобони. Існуючі закони, писав він, "служать тільки для прикриття насильства", допомагають приносити народ "в жертву ненасытному ідолу деспотизму".

Розвиваючи ідею законності, Беккаріа стверджував, що свобода громадянина - в його право робити все, що не суперечить законам, що самі влади повинні строго дотримуватися законів Без цього не може існувати "законне суспільство". Посягання на безпеку і свободу громадян тому є одним з тяжких злочинів. Тільки закони можуть встановлювати покарання, і право їх видання належить тільки суверена як представнику всього суспільства. Сам суверен може видавати лише загальні закони, але не може судити за їх порушення Це завдання суду, выясняющего факти. Покарання, яке визначається судом, не може виходити за межі, встановлені законом, інакше воно несправедливо і не відповідає умовам суспільного договору.

Виходячи з цих теоретичних посилок, Беккаріа у своїй книзі "ПРО злочини і покарання" стверджував, що причина злочинності лежить в соціальних умовах - убогості людей і зіткненні їх інтересів, породжуваних людські пристрасті. А тому метою покарання повинно бути попередження нових злочинів і виправлення злочинців. Для цього покарання має бути публічним, найменшим з можливих у кожному конкретному випадку, відповідним злочину і встановленим у законі. Беккаріа протестував проти застосування широко поширених в епоху феодалізму тортур, болісних покарань і закликав до обмеження застосування страти. Він відстоював рівність усіх перед законом і можливість покарання людини тільки за ті дії, які визначені законом як злочинні.

Аргументація Беккаріа на користь скасування страти заслуговує особливої уваги як практично перше в історії теоретично переконливий виступ такого роду. Правда, Беккаріа допускав застосування страти, але тільки в надзвичайних обставинах, коли це необхідно для збереження існуючого правління або при боротьбі нації за свободу.

Ідеї Беккаріа були сприйняті класичним напрямом в кримінально-правової науки і кримінальним законодавством, закріпили прогресивні принципи рівності перед кримінальним законом, "немає злочину і немає покарання без вказівки про те в законі", відповідності тяжкості покарання тяжкості вчиненого злочину.